Постанова № 75004277, 26.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року місто Київ.

Справа № 757/21389/18-ц

Апеляційне провадження № 22-ц/796/5687/2018

Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого Желепи О.В.,

суддів Іванченка М.М., Рубан С.М.

розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 07 травня 2018 року, у складі судді Остапчук Т.В. про передачу справи за підсудністю (інформація про час постановлення ухвали та дату складання повного тексту ухвали відсутня)

в справі за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

В порядку п. 3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 № 1402-VIII, апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах. У разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду (п. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду Апеляційним судом міста Києва.

Відповідно ч. 2 ст. 369 ЦПК України, апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно із ч. 13 ст. 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

03.05.2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 звернулись до Печерського районного суду м. Києва з позовом до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про відшкодування матеріальної шкоди, спричиненої в результаті проведення АТО в м. Донецьк.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 07.05.2018 року дану справу передано за підсудністю в Мар'їнський районний суд Донецької області.

Не погодившись з такою ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила її скасувати та передати справу до суду першої інстанції для продовження її розгляду.

В скарзі вказувала на те, що ухвала прийнята з порушенням норм процесуального права. Посилалася на те, що в даному випадку на заявлені позивачами вимогами не поширюються правила виключної підсудності.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав:

Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.

Згідно з ч. 6 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Відповідно до ст. 379 ЦПК України, підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якою передбачається, що принцип безперешкодного доступу до правосуддя визнається міжнародним співтовариством як фундаментальний.

Відповідно до ч. 1 ст. 30 ЦПК України, позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини.

Згідно п. 1 ч. 1 ст. 31 ЦПК України, суд передає справу на розгляд іншому суду, якщо: справа належить до територіальної юрисдикції (підсудності) іншого суду.

Передаючи справу за підсудністю до Мар'їнського районного суду Донецької області, суд першої інстанції виходив з того, що нерухоме майно, яке є предметом позову, а саме: житловий будинок, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, у зв'язку із чим справа не підсудна Печерському районному суду Міста Києва.

Проте з таким висновком суду першої інстанції погодитися не можна з огляду на наступне:

Згідно з пунктом 41 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 1 березня 2013 року № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» (далі - Постанова) перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність (стаття 114 ЦПК України 2004 року) є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. Місцезнаходження нерухомого майна має бути підтверджено документально. У разі конкуренції правил підсудності (наприклад, при об'єднанні позовів, на один з яких поширюється дія правила про виключну підсудність) мають застосовуватися правила виключної підсудності.

Пунктом 42 Постанови судам роз'яснено, що виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна (частина перша статті 114 ЦПК України 2004 року). Згідно з положеннями статті 181 ЦК України до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК України); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК України); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.

Звертаючись до суду з позовом, позивачі просили відшкодувати за рахунок державного бюджету кошти в розмірі по 339 865 грн. кожному та моральну шкоду в розмірі по 100 000 грн. кожному.

Позивачі вважали, що їм спричинено майнову та моральну шкоду внаслідок скоєння злочинів і пред'явлений позов не є спором, що виник з приводу нерухомого майна.

При цьому, словосполучення «з приводу» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, в яких об'єктом спірного матеріального правовідношення є нерухоме майно.

Натомість, об'єктом позову у цій справі є шкода, а не нерухоме майно.

Передаючи позовну заяву за підсудністю до Мар'їнського районного суду Донецької області, суд першої інстанції належним чином не перевірив позовні вимоги та дійшов помилкового висновку про необхідність застосування правил виключної підсудності.

Як вбачається з матеріалів справи, місцезнаходження відповідачів є Печерський район в м. Києві, а тому даний позов обґрунтовано подано до Печерського районного суду міста Києва в порядку ч. 2 ст. 27 ЦПК України.

Судові процедури повинні бути справедливими, тому особа безпідставно не може бути позбавлена права на звернення до суду, оскільки це буде порушенням права, передбаченого ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, на справедливий суд.

За таких обставин, ухвала місцевого суду підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду.

Розподіл судових витрат апеляційним судом не здійснюється, оскільки питання відшкодування витрат на судовий збір по даній скарзі, відповідно до ст. 141 ЦПК України, має вирішуватись районним судом по завершенню розгляду позовної заяви по суті заявлених вимог.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 379, 382-384 ЦПК України, Апеляційний суд міста Києва у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Ухвалу Печерського районного суду міста Києва від 07 травня 2018 року скасувати, справу за позовом ОСОБА_1, ОСОБА_2 до Кабінету Міністрів України, Державної казначейської служби України про стягнення матеріальної шкоди, направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.

Постанова складена та підписана 26 червня 2018 року.

Головуючий О.В. Желепа

Судді С.М. Рубан

М.М.Іванченко