Постанова № 74992930, 27.06.2018, Апеляційний суд Чернівецької області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 червня 2018 року м. Чернівці справа № 727/11952/17

Апеляційний суд Чернівецької області у складі

головуючого Височанської Н. К.

суддів: Лисака І.Н., Владичана А.І.

секретар Костюк Л.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради, треті особи на стороні відповідача: Служба у справах дітей Чернівецької міської ради, ОСОБА_2, про визнання неправомірним та скасування рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №553/21 від 23 жовтня 2017 року, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 березня 2018 року, ухваленого під головуванням судді Волошина С.О.,-

В С Т А Н О В И В :

У грудні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Виконавчого комітету Чернівецької міської ради про визнання неправомірним та скасування рішення Виконавчого комітету Чернівецької міської ради №553/21 від 23 жовтня 2017 року.

Посилався на те, що вони з колишньою дружиною, ОСОБА_2 припинили спільне проживання на початку липня 2014 року коли вона залишила його з двома спільними дітьми: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, та переїхала проживати в інше місце.

Зазначав, що старший син ОСОБА_5 залишився проживати разом з ним, а менший син ОСОБА_6 проживав з ним з липня 2014 року по вересень 2015 року, однак у вересні 2015 року ОСОБА_2 шляхом обману забрала його до себе, що призвело до розділення рідних братів і проживання їх окремо.

Рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 10 березня 2016 року визначено місце проживання дітей з матір’ю ОСОБА_2, яка проживає за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_3.

15 травня 2017 року він звернувся із заявою до органу опіки та піклування Чернівецької міської ради про усунення перешкод у спілкуванні та вихованні дитини, захист права дитини на спілкування з батьком та рідним братом, визначення способів участі батька у вихованні дитини та спілкуванні з нею.

Вказував на те, що ним було запропоновано обґрунтований порядок і графік його участі у вихованні дитини, виходячи виключно з інтересів дитини, які позитивно впливали б на її розвиток, а саме: брати сина до себе до дому на перші та треті вихідні місяця (субота і неділя) з ночівлею; забирати його з садочка у п’ятницю ввечері і приводити в понеділок зранку; брати сина до себе до дому після садочка кожного вівторка та четверга з ночівлею; мати ОСОБА_2 зобов’язана приводити сина ОСОБА_6 до садочка у вказані дні; хвороба дитини має бути обов’язково підтверджена відповідною медичною довідкою; у разі зміни адреси свого проживання ОСОБА_2 зобов’язана негайно повідомити Чернівецьку ССД про свою нову адресу і забезпечити батькові безперешкодне особисте спілкування з ОСОБА_4; свій день народження (22 грудня), а також свята: Новий рік, Різдво Христове, Пасха,Трійця з 11:00 год. до 16:00 год. ОСОБА_6 проводить разом з татом; 07 лютого ОСОБА_4 проводить разом з татом з ночівлею; один літній місяць (серпень і два зимові тижні (з 5 по 19 січня)) ОСОБА_4 проводить за місцем проживання тата.

11 жовтня 2017 року комісією з питань захисту прав дітей прийнято рішення: встановити побачення сина з батьком щовівторка та щочетверга з 18:30 до 21 год.; 1-а та 3-я субота місяця з 10:00 до 13:00 год., 2-а та 4-а неділя місяця з 10:00 до 13:00 в присутності матері; у святкові дні, релігійні свята за домовленістю між батьками.

23 жовтня 2017 року відбулося засідання Виконавчого комітету Чернівецької міської ради щодо висновку комісії з питань захисту прав дітей, на якому він намагався довести, що зазначений висновок неправомірний, оскільки є дискримінаційним та суттєво обмежує його батьківські права.

Вважав, що рішення органу опіки та піклування не забезпечує належні інтереси дитини, а Служба у справах дітей не з’ясувала обставини, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, ставлення батьків до виконання батьківських обов’язків, особисту прихильність дитини до батька, а також не взято до уваги думку старшого сина ОСОБА_5, який є рідним братом ОСОБА_4.

Зазначав, що жодних обставин, які б давали підстави вважати, що його спілкування із дитиною спричинить шкоду сину ОСОБА_6 не існує.

Вважав рішення відповідача протиправним, винесеним з упередженістю, порушенням його прав та інтересів, як батька, а також прав та інтересів дитини, з явним перевищенням повноважень органу опіки та піклування, порушенням принципу рівності батьків, що проголошений в ст.141 СК України.

Посилаючись на ці обставини, просив суд скасувати рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради №553/21 від 23 жовтня 2017 року, як незаконне.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 березня 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

На дане рішення ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалите нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги.

Вважає оскаржуване рішення таким, що ухвалене з порушення судом норм матеріального та процесуального права, не відповідає фактичним обставинам справи.

Зазначає, що відмовляючи в задоволенні позову суд зазначив, що присутність матері під час спілкування батька із сином необхідна, з метою недопущення виникнення негативних впливів на психологічний та емоційний стан малолітнього ОСОБА_4І, однак не вказує, який саме негативні впливи або негативні ситуації виникали чи можуть виникнути.

Вказує на те, що суд не взяв до уваги той факт, що син ОСОБА_6 проживав з ним більше року за відсутності матері, що свідчить про його змогу забезпечити дитині належний догляд на протязі відведеного часу без її присутності.

Окрім того, ухвалюючи рішення суд застосував 6 принцип Декларації прав дитини, проголошеної Генеральною асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, яка є дискримінаційною, а також ця Декларація не ратифікована Україною.

Колегія суддів, заслухавши доповідь судді, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду в частині повернення судового збору - скасуванню з наступних підстав.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що встановлений рішенням виконавчого комітету порядок побачень позивача з малолітнім сином в присутності матері є законним та обґрунтованим, та першочергово направлений на захист інтересів малолітньої дитини.

Колегія суддів погоджується таким висновком суду першої інстанції.

Судом встановлено, що позивач перебував в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_2, від якого вони мають двох дітей: ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1, та ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 26 листопада 2015 року визначено місце проживання малолітніх дітей біля їх матері ОСОБА_2 Рішення в цій частині залишено без змін рішенням апеляційного суду Чернівецької області від 10 березня 2016 року (а.с.89).

На підставі заяви ОСОБА_1 від 15 травня 2017 року рішенням Виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 23 жовтня 2017 року № 553/21 «Про участь громадянина ОСОБА_1 у вихованні малолітнього ОСОБА_4І.» визначено участь у вихованні малолітньої дитини і встановлено порядок побачень ОСОБА_1 з сином ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_2, щовівторка, щочетверга з 18:30 до 21:00, 1-а та 3-а субота місяця з 10:00 до 13:00, 2-а та 4-а неділя місяця з 10:00 до 13:00 в присутності матері; у святкові дні, релігійні свята за домовленістю між батьками (а.с.7).

З вказаної заяви вбачається, що підставою звернення ОСОБА_1 до виконкому був захист його прав як батька, оскільки ОСОБА_2 чинить йому перешкоди у спілкуванні та участі у вихованні малолітньої дитини (а.с.8-13).

Обгрунтовуючи позовну заяву, ОСОБА_1 зазначав, що рішення відповідача є протиправним, прийняте з порушенням його прав та інтересів як батька, а також прав та інтересів дитини, порушенням принципу рівності батьків, що проголошений в ст.141 СК України. Рішення виконавчого комітету не містить обґрунтування, чому йому відмовлено в праві брати сина до дому з ночівлею, а також чому зустрічі з сином мають відбуватися у присутності матері, з якою у нього неприязні стосунки.

Відповідно до п.73 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженого постановою КМУ від 24 вересня 2008 року №866, у разі виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини один з батьків, що проживає окремо від дитини, подає службі у справах дітей за місцем проживання дитини заяву, копію паспорта, довідку з місця реєстрації (проживання), копію свідоцтва про укладення або розірвання шлюбу (у разі наявності), копію свідоцтва про народження дитини.

Працівник служби у справах дітей проводить бесіду з батьками, а у разі потреби, також з родичами дитини. До уваги береться ставлення батьків до виконання батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, стан здоров'я дитини та інші обставини, що мають істотне значення.

Після з'ясування обставин, що призвели до виникнення спору між батьками щодо участі у вихованні дитини, служба у справах дітей складає висновок.

Участь у вихованні дитини та у разі потреби порядок побачення з дитиною того з батьків, який проживає окремо від неї, встановлюються рішенням районної, районної у м. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об’єднаної територіальної громади з урахуванням висновку служби у справах дітей.

У статті 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року встановлено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.

Стаття 141 СК України передбачає, що батько має рівні, тобто такі ж самі як і мати, права і обов'язки щодо дитини.

Відповідно до статті 153 СК України мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом.

Статтею 15 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини

Згідно із частиною першою статті 158 СК України за заявою матері, батька дитини орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення.

Відповідно до частини першої, другої статті 159 СК України, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.

Системний аналіз наведених норм матеріального права дає підстави вважати, що батько, який проживає окремо від дитини, також має право на особисте спілкування з нею, а мати не має права перешкоджати батьку спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до частини другої статті 19 СК України рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання, якщо протягом десяти днів від часу його винесення заінтересована особа не звернулася за захистом своїх прав або інтересів до суду, крім випадку, передбаченого частиною другою статті 170 СК України.

Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування. В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи.

Судом встановлено, що малолітній ОСОБА_4 – дитина-інвалід, має клінічний діагноз: дитячий аутизм із загальним недорозвитком мови І рівня та перебуває на «Д» обліку (а.с.157).

З відповіді на запит Обласного центру медико-соціальної реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи вбачається, що ОСОБА_4 проходив в даному центрі курс реабілітації з 21 вересня 2015 року по 23 жовтня 2015 року та з 31 січня 2017 року по 3 травня 2017 року. Враховуючи діагноз дитини до реабілітації та після, значний прогрес у розвитку, навиках, лікарем-психологом цього центру зазначено, що дитині категорично забороняється змінювати звичний режим дня, а саме: зміна місця ночівлі, раціону, оточення та людини, яка доглядає за дитиною, та до якої дитини звикла, що вкрай негативно може вплинути на її стан, призвести до сильного психоемоційного потрясіння, загострення хвороби та навіть появи нової симптоматики, а також слід дотримуватись безглютенової дієти (а.с.87).

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи наведені обставини, ОСОБА_1 крім наведених заперечень щодо законності рішення виконавчого комітету не наводить, які саме дії він намагався чи намагається вчиняти щодо реабілітації малолітнього сина, які саме умови він може створити для розвитку комунікативних та когнітивних процесів в дитини у разі перебування останньої з ним та залишення з ночівлею у запропоновані позивачем дні, що свідчить про відсутність доказів можливості надання батьком спеціалізованого догляду своєму малолітньому сину за умов залишення дитини з ним на тривалий час без присутності матері.

Таким чином, оскаржуване рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 23 жовтня 2017 року № 553/21 повністю відповідає інтересам дитини, а порядок побачень позивача з малолітнім сином в присутності матері не зможе завдати шкоди її фізичному та психічному здоров’ю, оскільки дитина постійно перебуває в оточенні мами і враховуючи характер захворювання дитини її відсутність може призвести до психоемоційного потрясіння малолітнього.

Рішення суду першої інстанції в цій частині є законне та обґрунтоване, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для його скасування.

Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду про повернення ОСОБА_1 судового збору виходячи з наступних підстав.

Повертаючи позивачу сплачений ним розмір судового збору, суд першої інстанції виходив з наявності підстав передбачених ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» для його повернення, оскільки позивач ОСОБА_1 є батьком дитини-інваліда.

ОСОБА_2 з таким висновком не погоджується колегія суддів.

Відповідно до ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів звільняються від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях.

З тексту позовної заяви вбачається, що позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом виключно у своїх інтересах, а не в інтересах дитини-інваліда, адже він оскаржує рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради «Про участь громадянина ОСОБА_1 у вихованні малолітнього ОСОБА_4І.», яким чітко встановлено порядок побачень із сином, і ним не надано будь-якого іншого документу, який є підставою для звільнення від сплати судового збору.

У зв’язку з цим, передбачені пунктом 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір» пільги щодо звільнення від сплати судового збору законного представника дитини-інваліда на позивача не поширюється.

Враховуючи наведене, рішення суду першої інстанції в частині повернення ОСОБА_1 судового збору в розмірі 640 грн. підлягає скасуванню.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду м. Чернівці від 19 березня 2018 року в частині повернення ОСОБА_1 судового збору скасувати.

В решті рішення залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складений 27 червня 2018 року

Головуючий /підпис/ ОСОБА_7

Судді: /підпис/ ОСОБА_8

/підпис/ ОСОБА_9