Постанова № 74990762, 26.06.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 806/942/18

ПОСТАНОВА

іменем України

"26" червня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Капустинського М.М.

суддів: Моніча Б.С.

Охрімчук І.Г.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від "22" березня 2018 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Житомирської міської ради про визнання протиправним та скасування п.4 додатку №1 до рішення Житомирської міської ради від 09.11.2017 №821 та зобов'язання вчинити дії , -

суддя в 1-й інстанції - Шуляк Л.А.,

час ухвалення рішення - не зазначено,

місце ухвалення рішення - м. Житомир,

дата складання повного тексту рішення - 29 березня 2018р.,-

ВСТАНОВИВ:

В лютому 2018 р. позивач звернувся до адміністративного суду з позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати п.4 додатку №1 до рішення Житомирської міської ради від 09 листопада 2017 р. №821 та зобов'язати відповідача на протязі тридцяти днів з дня набуття рішення законної сили надати дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під прибудову до власної квартири АДРЕСА_1.

Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 22 березня 2018 р. у задоволенні адміністративного позову відмовлено в повному обсязі.

Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нову постанову суду, якою задоволити позовні вимоги. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що відповідачем не надано жодного документу, відповідно до ст.ст.125,126 Земельного кодексу України, на право користування, або власності, земельною ділянкою під багатоквартирним будинком АДРЕСА_1, ані державного акту, ані витяг про реєстрацію право на ділянку, ані свідоцтва про право власності, ані договору оренді, ані договору суперфіцію. При вирішення справи суд першої інстанції не застосував норми ч.3 ст.123 Земельного кодексу України, відповідно до якої єдиною підставою відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою може бути лише невідповідність місця розташування земельної ділянки вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, а також генеральних планів населених пунктів, іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів, затверджених у встановленому порядку, внаслідок чого не вірно вирішив справу.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін, з таких підстав.

Як встановлено судом, ОСОБА_2 є власником квартири за адресою АДРЕСА_1 (а.с.10).

Рішенням виконавчого комітету Житомирської міської ради №125 від 25.02.2010р. позивачу надано містобудівні умови та обмеження забудови земельної ділянки для реконструкції власної квартири АДРЕСА_1 за рахунок прибудови лоджії в розмірах, які погоджені в ескізних передпроектних проробленнях. Зобов'язано позивача, серед іншого, замовити у юридичних, фізичних осіб, які мають відповідну ліцензію розроблення проектної документації на об'єкт архітектури; звернутись до міської ради щодо оформлення права користування земельною ділянкою на об'єкт архітектури або зміни цільового використання існуючої земельної ділянки, згідно з погодженим генеральним планом ділянки. Термін дії даного рішення 2 роки (а.с.11).

На підставі вказаного рішення ПП "Центр "Астрон" розробило робочий проект №335/264-2010 реконструкція власної квартири АДРЕСА_1 за рахунок прибудови лоджії в розмірах, які погоджені в ескізних передпроектних проробленнях в м.Житомирі (а.с.18-38), за яким позивачем проведено відповідну реконструкцію.

У 2017 році позивач звернувся до Житомирської міської ради з клопотання щодо надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, орієнтовною площею 0,0180га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 для іншої житлової забудови (для будівництва балкону).

Рішенням Житомирської міської ради №821 від 09.11.2017р. позивачу відмовлено у наданні такого дозволу з посиланням на ст.42 Земельного кодексу України, зокрема земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками (а.с.12).

Відмовляючи в задоволенні позову суд першої інстанції виходив з того, що рішення Житомирської міської ради №821 від 09.11.2017 (п.4) щодо відмови позивачу у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки під прибудову до власної квартири АДРЕСА_1, з посиланням на ст.42 Земельного кодексу України, є обґрунтованим та прийнято на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а тому відсутні підстави для визнання його протиправним та скасування.

Надаючи правову оцінку обставинам справи, висновкам суду першої інстанції та доводам ОСОБА_2, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 5 Конституції України носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування/

Згідно з ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У відповідності до ч.1 ст.10 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997р. №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР), сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Частиною 5 статті 60 Закону №280/97-ВР передбачено, що органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правоможності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування і оренду.

До повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст, зокрема, належить: розпорядження землями територіальних громад; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; здійснення контролю за використанням та охороною земель комунальної власності, додержанням земельного та екологічного законодавства; обмеження, тимчасова заборона (зупинення) використання земель громадянами і юридичними особами у разі порушення ними вимог земельного законодавства; підготовка висновків щодо вилучення (викупу) та надання земельних ділянок відповідно до цього Кодексу; інформування населення щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону (ст.12 Земельного кодексу України).

Згідно з ч.1 ст.116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом.

Частинами 1, 2, 3 ст.123 Земельного кодексу України передбачено, що надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Надання у користування земельної ділянки, межі якої встановлені в натурі (на місцевості), без зміни її цільового призначення здійснюється на підставі технічної документації із землеустрою щодо складання документа, що посвідчує право користування земельною ділянкою.

Особа, зацікавлена в одержанні у користування земельної ділянки із земель державної або комунальної власності за проектом землеустрою щодо її відведення, звертається з клопотанням про надання дозволу на його розробку до відповідної сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, Кабінету Міністрів України, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевої державної адміністрації.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування в межах їх повноважень у місячний строк розглядає клопотання і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні.

Відповідно до ч.ч.1, 2, 3 ст.42 Земельного кодексу України земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.

Земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкова територія, що перебувають у спільній сумісній власності власників квартир та нежитлових приміщень у будинку, передаються безоплатно у власність або в постійне користування співвласникам багатоквартирного будинку в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками.

У спільній сумісній власності перебувають земельні ділянки співвласників жилого будинку (п."в" ч.2 ст.89 Земельного кодексу України).

Частинами 1, 2 статті 369 Цивільного кодексу України передбачено, що розпоряджання майном, що є у спільній сумісній власності, здійснюється за згодою всіх співвласників.

Статтею 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" від 14.05.2015р. №417-VIII передбачено, що прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена на підставі відповідної містобудівної та землевпорядної документації, у межах земельної ділянки, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди, що необхідна для обслуговування багатоквартирного будинку та задоволення житлових, соціальних і побутових потреб власників (співвласників та наймачів (орендарів) квартир, а також нежитлових приміщень, розташованих у багатоквартирному будинку.

Спільне майно багатоквартирного будинку - приміщення загального користування (у тому числі допоміжні), несучі, огороджувальні та несуче-огороджувальні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання всередині або за межами будинку, яке обслуговує більше одного житлового або нежитлового приміщення, а також будівлі і споруди, які призначені для задоволення потреб співвласників багатоквартирного будинку та розташовані на прибудинковій території, а також права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія.

Тобто права на земельну ділянку, на якій розташовані багатоквартирний будинок і належні до нього будівлі та споруди і його прибудинкова територія, є спільним майном багатоквартирного будинку.

Згідно зі ст.4 вказаного Закону власники квартир та нежитлових приміщень є співвласниками спільного майна багатоквартирного будинку.

Таким чином, з наведених норм вбачається, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками, в тому числі співвласникам багатоквартирного будинку. Проте окремий співвласник багатоквартирного будинку не може отримати у приватну власність частину земельної ділянки із землі, якою мають право користуватися всі співвласники, оскільки це є спільним майном.

При цьому, відсутність документального закріплення земельної ділянки, на якій розташований багатоквартирний будинок та його прибудинкової території за багатоквартирним будинком не може бути підставою для передачі даної земельної ділянки у власність окремим співвласникам, оскільки як зазначалось, права на дану земельну ділянку належать усім співвласникам.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Відповідачем доведено правомірність свого рішення (ст.77 КАС України).

Отже, доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції та не свідчать про порушення судом норм матеріального чи процесуального права, які могли б призвести до неправильного вирішення справи.

На підставі вищенаведеного, приймаючи до уваги, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, рішення суду є законним і обґрунтованим, висновки суду першої інстанції доводами позивача не спростовані, колегія суддів приходить до висновку про відсутність підстав для його зміни або скасування.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

За змістом частини 1 статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Житомирського окружного адміністративного суду від "22" березня 2018 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя М.М. Капустинський

судді: Б.С. Моніч

І.Г. Охрімчук

Повне судове рішення складено "26" червня 2018 р.