Постанова № 74990749, 27.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 755/22/18 Суддя (судді) першої інстанції: Виниченко Л.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді: Чаку Є.В.,

суддів: Файдюка В.В.,Коротких А.Ю.

за участю секретаря Муханькової Т.В.

представника позивача - ОСОБА_2

представника відповідача - Серги Я.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду апеляційну скаргу громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_5 на рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 04 травня 2018 року у справі за позовом громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_5 до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення,

В С Т А Н О В И В :

Громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_5 (далі - позивач) звернувся до Дніпровського районного суду м.Києва з адміністративним позовом до Головного управління Державної міграційної служби України в місті Києві (далі - відповідач) про визнання протиправним та скасування рішення про примусове повернення від 11 грудня 2017 року.

Дніпровський районний суд м.Києва своїм рішення від 04 травня 2018 року відмовив у задоволенні позову.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 04 травня 2018 року та ухвалити нову постанову, якою позов задовольнити. На думку апелянта, рішення суду першої інстанції прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Відповідач надав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду необхідно залишити без змін, з наступних підстав.

Як убачається з матеріалів справи, 11.12.2017 року співробітниками ГУ ДМС України в місті Києві проведено заходи направлені на виявлення фактів порушення міграційного законодавства на ринку «Деміївський», за адесою: м.Києві, вул. Ізюмська,1. Під час даної перевірки було затримано громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_5, який займався реалізацією продуктів харчування без відповідних документів на право працевлаштування та на право проживання на території України.

12.12.2017 року позивача притягнуто до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною 1 статті 203 КУпАП та накладено штраф у розмірі 510 грн. Цього ж дня ГУ ДМС України в місті Києві прийнято рішення про примусове повернення в країну походження громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_5 та зобов'язано останнього покинути територію України до 05.01.2018 року.

Позивач, не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача, звернувся з даним позовом до суду.

З приводу даних спірних правовідносин, колегія суддів апеляційної інстанції вважає за необхідне звернути увагу на наступне.

Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в'їзду в Україну та виїзду з України встановлює Закон України №3773-VI від 22.09.2011 «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» (далі - Закон №3773-VI).

За приписами частини першої статті 26 Закону №3773-VI іноземець або особа без громадянства можуть бути примусово повернуті в країну походження або третю країну, якщо їх дії порушують законодавство про правовий статус іноземців та осіб без громадянства або суперечать інтересам забезпечення національної безпеки України чи охорони громадського порядку, або якщо це необхідно для охорони здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян України за рішенням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органу Служби безпеки України або органу охорони державного кордону (стосовно іноземців та осіб без громадянства, які затримані ними у межах контрольованих прикордонних районів під час спроби або після незаконного перетинання державного кордону України), з подальшим повідомленням протягом 24 годин прокурору про підстави прийняття такого рішення. У рішенні про примусове повернення зазначається строк, протягом якого іноземець або особа без громадянства повинні виїхати з України. Зазначений строк не повинен перевищувати 30 днів з дня прийняття рішення.

Іноземець або особа без громадянства зобов'язані самостійно залишити територію України у строк, зазначений у рішенні про примусове повернення (ч.5 ст. 26 Закону №3773-VI).

Положеннями ч. 1 ст. 203 КУпАП передбачена відповідальність за порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в'їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, які перебувають на території України на законних підставах, - іноземці та особи без громадянства, які в установленому законодавством чи міжнародним договором України порядку в'їхали в Україну та постійно або тимчасово проживають на її території, або тимчасово перебувають в Україні.

За визначенням п. 14 ч. 1 ст. 1 вказаного Закону, нелегальний мігрант - іноземець або особа без громадянства, які перетнули державний кордон поза пунктами пропуску або в пунктах пропуску, але з уникненням прикордонного контролю і невідкладно не звернулися із заявою про надання статусу біженця чи отримання притулку в Україні, а також іноземець або особа без громадянства, які законно прибули в Україну, але після закінчення визначеного їм терміну перебування втратили підстави для подальшого перебування та ухиляються від виїзду з України.

В силу ч. 3 ст. 4 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», іноземці та особи без громадянства, яких визнано особами, що потребують додаткового захисту, або яким надано тимчасовий захист в Україні, вважаються такими, які на законних підставах тимчасово проживають на території України на період дії обставин, за наявності яких додатковий чи тимчасовий захист було надано. Тимчасове проживання на території України таких іноземців та осіб без громадянства підтверджується посвідченням особи, яка потребує додаткового захисту в Україні, або посвідченням особи, якій надано тимчасовий захист в Україні.

Разом з тим, порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати або позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребує додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні визначається Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».

Так, згідно з п. 3 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», довідка про звернення за захистом в Україні - документ, що засвідчує законність перебування особи на території України на період, що розпочинається з моменту звернення особи з відповідною заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і є дійсною для реалізації прав і виконання обов'язків, передбачених цим Законом та іншими законами України, до остаточного визначення статусу такої особи чи залишення нею території України.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.

Як вбачається з матеріалів справи, 11.12.2017 року за адресою м.Київ, вул. Ізюмська,1, на території ринку «Деміївський» було встановлено громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_5, який порушив правила перебування іноземців в Україні, а саме: займався реалізацією продуктів харчування без відповідних документів на право працевлаштування та на право проживання на території України.

При цьому, матеріали справи не містять доказів того, що позивач звертався до відповідних органів виконавчої влади із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту до дня винесення рішення про примусове повернення з України, а лише 25.01.2018 року позивач звернувся із заявою про захист, тобто після прийняття відповідачем оскаржуваного рішення.

Твердження апелянта про не роз'яснення йому можливості скористатись правовою допомогою, колегія суддів вважає помилковими, оскільки з протоколу №000642 від 11.12.2017 року про адміністративне правопорушення, складеного за частиною першою ст. 203 КУпАП відносно громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_5 вбачається, що позивачу роз'яснено його права та обов'язки, передбачені статтею 63 Конституції України та статтею 268 КУпАП.

Посилання апелянта на те, що судом не було прийнято до уваги його пояснення про те, що він має постійне місце проживання за адресою: провул.Чугуївський, буд.12, кв.32 та проживає з жінкою без реєстрації, колегія суддів вважає необґрунтованим, оскільки у поясненнях від 11.12.2017 року, які містяться в матеріалах справи, позивач зазначив, що власного житла не має.

З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що при прийнятті оскаржуваного рішення, відповідач діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачено положеннями Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства», а відтак, правові підстави для скасування рішення про примусове повернення з України - відсутні.

Відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_5 - залишити без задоволення.

Рішення Дніпровського районного суду м.Києва від 04 травня 2018 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 27.06.2018 року.

Головуючий суддя: Є.В. Чаку

Судді: В.В. Файдюк

А.Ю. Коротких