Постанова № 74990582, 21.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/5917/17 Головуючий у І інстанції - Келеберда В.І. Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Ісаєнко Ю.А.,

при секретарі: Волощук Л.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Хай філд" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Хай філд" звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2018 року задоволено позов.

Визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення від 26.01.2017 №0002931406, №0002941406 прийняті Головним управлінням ДФС у м. Києві.

Не погоджуючись із зазначеним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції як таке, що постановлено з порушенням норм матеріального та процесуального права, та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Свої вимоги обґрунтовує тим, що, на його думку, чинним законодавством не встановлено припинення зобов'язань за зовнішньоекономічним договором шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог. За таких обставин, контролюючий орган вважає, що позивачем неправомірно порушено строки зарахування валютної виручки та неподано декларації про валютні цінності. Оскаржені позивачем податкові повідомлення-рішення прийнято у зв'язку з виявленням під час проведення перевірки порушень позивачем норм ст. 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме: несвоєчасне повернення коштів та отримання товару на суму 4500 євро за імпортним контрактом від 01.12.2014 №2014/12/01 з компанією ALVI FIRMA HANDLOWA (Польща) та ненадходження валютної виручки на суму 63396,49 євро за експортним контрактом від 19.08.2014 №ЕК-2014 з компанією Lely East Sp/ z/o/o/ (Польща), та є законними та обґрунтованими.

07 червня 2018 року позивачем до суду апеляційної інстанції подано відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначено, що при проведенні заліків зустрічних однорідних вимог позивачем не було порушено термінів розрахунків по експортно - імпортних операціях, оскільки припинення зобов'язання шляхом укладення угоди про залік зустрічних вимог є підставою для зняття з контролю експортними, імпортними операціями резидента.

Відповідно до частини першої ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції було встановлено, що Головним управлінням ДФС ум. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку позивача з питань дотримання вимог валютного законодавства України за зовнішньоекономічними контрактами від 01.12.2014 № 2014/12/01 з компанією ALVI FIRMA HANDLOWA (Польща), від 17.01.2014 № 100/3 з компанією Farezin Industries SpA І (Італія), від 14.01.2014 № SC14-01 з компанією Entra Grupp UO (Естонія), від 19.08.2014 № ЕК-2014 з компанією Lely East Sp/ z/o/o/ (Польща) згідно листів ПАТ "Дочірній Банк Сбербанку Росії» від 06.03.2015 № 2171/4/07-5-2БТ, від 06.04.2015 № 3155/4/07-5-1-БТ, від 07.05.2015 № 4311/4/07-5-2-БТ, від 08.10.2015 № 9428/4/07-5-1/Бт, за результатом якої складено відповідний Акт від 28.12.2016 року № 1206/26-15-14-06-04/36438628, копія якого наявна в матеріалах справи (а.с. 14 - 30) (надалі - Акт).

Як зазначено в Акті, контролюючим органом встановлено порушення позивачем:

- ст. 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме: несвоєчасне повернення валютних коштів в сумі 4500 Євро (80448,85 грн.) та ненадходження 4000 Євро (112006,46 грн.) за імпортним контрактом від 01.12.2014 № 2014/12/01 з компанією ALVI FIRMA HANDLOWA (Польща);

- ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», а саме: порушення термінів розрахунків в іноземній валюті на суму 63396,49 євро за експортним контрактом від 19.08.2014 № ЕК-2014 з компанією Lely East Sp/z/o/o (Польща);

- наявність дебіторської заборгованості по імпортному контракту від 01.12.2014 № 2014/12/01 з компанією ALVI FIRMA HANDLOWA (Польща), термін погашення якої настав, в сумі 4000 Євро (екв 112006,46 грн.) та по експортному контракту від 19.08.2014 № ЕК-2014 з компанією Lely East Sp/z/o/o/ (Польща) на суму 63396,49 Євро (екв. 1775204,04 грн.);

- п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» щодо обов'язкового декларування валютних цінностей, що перебувають за межами України, а саме: порушення строків декларування станом на 01.01.2015, 01.04.2015, 01.07.2015, 01.10.2015, 01.01.2016, 01.04.2016, 01.07.2016 та 01.10.2016.

На підставі Акта відповідачем прийнято податкові повідомлення-рішення від 26.01.2017 року № 0002931406, яким до позивача застосовано пеню за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності в сумі 1862372,11 грн., та № 0002941406, яким позивачу нараховано штрафні санкції за порушення валютного законодавства в сумі 1360 грн.

Також, судом першої інстанції встановлено, що між позивачем та компанією ALVI FIRMA HANDLOWA (Польща) укладено імпортний контракт від 01.12.2014 року № 2014/12/01, предметом якого є поставка сільськогосподарської техніки та комплектуючих до неї.

На виконання умов контракту позивачем перераховано компанії ALVI FIRMA HANDLOWA (Польща) кошти в сумі 8500 Євро (екв. 174459,71 грн.). Через неможливість виконати умови контракту від 01.12.2014 № 2014/12/01, компанією ALVI FIRMA HANDLOWA (Польща) повернуто кошти в сумі 4500 Євро (екв. 80448,75 грн.), станом на 01.12.2014 по контракту від 01.12.2014 № 2014/12/01 з компанією ALVI FIRMA HANDLOWA (Польща) обліковується дебіторська заборгованість в сумі 4000 євро (екв. 112006,40 грн.).

Крім того, між позивачем та компанією Lely East Sp/z/o/o/ (Польща) укладено експортний контракт від 19.08.2014 № ЕК-2014 на поставку сільськогосподарської техніки.

Позивачем здійснено поставку товару згідно митних декларацій від 31.08.2014 № 574896 на суму 22984,49 євро (405862,35 грн.), від 11.11.2014 № 575626 на суму 40412 євро (767245,87 грн.). Дебіторська заборгованість за контрактом від 19.08.2014 № ЕК-2014 становить 63396,49 євро.

До контракту від 19.08.2014 № ЕК-2014 укладено Додаткову угоду від 21.08.2014, якою зазначений контракт доповнено пунктом про можливість завершення зобов'язання за даним контрактом шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог.

Також, між позивачем та компанією Lely East Sp/z/o/o/ (Польща) укладено угоду від 26.08.2014 про залік зустрічних однорідних вимог, а саме: позивач визнає свої зобов'язання перед нерезидентом за контрактом від 01.07.2017 № 01/07, а компанія Lely East Sp/z/o/o/ (Польща) визнає свої зобов'язання за контрактом від 19.08.2014 № ЕК-2014, сторони домовились провести залік зустрічних однорідних вимог на суму 22984,49 Євро за контрактом від 19.08.2014 № ЕК-2014.

Крім того, позивачем укладено угоду про залік зустрічних однорідних вимог від 27.11.2014 на суму 40412 євро, змістом якої обумовлено визнання позивачем зобов'язань за контрактом від 01.07.2017 № 01/07, а компанією Lely East Sp/z/o/o/ (Польща) визнано свої зобов'язання за контрактом від 19.08.2014 № ЕК-2014.

Задовольняючи адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що, у позивача був відсутній обов'язок щодо подачі декларації «Про валютні цінності, доходи та майно, що належать резиденту України та знаходяться за її межами» станом на 01.01.2015, 01.04.2015, 01.07.2015, 01.10.2015, 01.01.2016, 01.04.2016, 01.07.2016 та 01.10.2016, оскільки між ним та компаніями - нерезидентами укладено угоди про залік зустрічних однорідних вимог, отже дебіторська заборгованість за вказаними контрактами відсутня. З огляду на таке, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень позивачем положень ст. 1, 2 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», п. 1 ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України від 19.02.1993 № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», що вказує на протиправність оскаржуваних позивачем податкових повідомлень-рішень відповідача та є підставою для їх скасування.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції та вважає його необгрунтованим з огляду на наступне.

Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті» від 23.09.1994 року № 185/94-ВР, в чинній на час виникнення спірних правовідносин редакції (надалі - Закон № 185/94-ВР), виручка резидентів у іноземній валюті підлягає зарахуванню на їх валютні рахунки в уповноважених банках у строки виплати заборгованостей, зазначені в контрактах, але не пізніше 180 календарних днів з дати митного оформлення (виписки вивізної вантажної митної декларації) продукції, що експортується, а в разі експорту робіт (послуг), прав інтелектуальної власності - з моменту підписання акта або іншого документа, що засвідчує виконання робіт, надання послуг, експорт прав інтелектуальної власності. Перевищення зазначеного строку потребує висновку центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері економічного розвитку. Національний банк України має право запроваджувати на строк до шести місяців інші строки розрахунків, ніж ті, що визначені частиною першою цієї статті.

Відповідальність за спірними податковими повідомленнями-рішеннями застосована відповідачем на підставі, зокрема, Закону № 185/94-ВР.

Так, згідно з положеннями зазначеної вище статті, порушення резидентами, крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення, строків, передбачених статтями 1 і 2 цього Закону або встановлених Національним банком України відповідно до статей 1 і 2 цього Закону, тягне за собою стягнення пені за кожний день прострочення у розмірі 0,3 відсотка суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару) в іноземній валюті, перерахованої у грошову одиницю України за валютним курсом Національного банку України на день виникнення заборгованості. Загальний розмір нарахованої пені не може перевищувати суми неодержаної виручки (вартості недопоставленого товару).

Відповідно до ст. 9 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання та валютного контролю» (надалі - Декрету), валютні цінності та інше майно резидентів, яке перебуває за межами України, підлягає обов'язковому декларуванню у Національному банку України. Порядок і терміни декларування встановлюються Національним

банком України.

Штрафні санкції за порушення ст. 9 Декрету за неподання декларації про валютні цінності є похідними від висновків про порушення позивачем ст. 1 Закону № 185/94-ВР щодо.

З метою реалізації обмежень, визначених ст.ст. 1, 2 Закону № 185/94-ВР, при розрахунках Декретом запроваджений валютний контроль.

Згідно зі ст. 12 Декрету валютні операції за участю резидентів і нерезидентів підлягають валютному контролю. Валютному контролю підлягають також зобов'язання щодо декларування валютних цінностей та іншого майна, які випливають з пункту 1 статті 9 цього Декрету. Органи, що здійснюють валютний контроль, мають право вимагати і одержувати від резидентів і нерезидентів повну інформацію про здійснення ними валютних операцій, стан банківських рахунків в іноземній валюті у межах повноважень, визначених статтею 13 цього Декрету, а також про майно, що підлягає декларуванню згідно з пунктом 1 статті 9 цього Декрету.

До органів валютного контролю ст. 13 Декрету віднесений Національний банк України як головний орган валютного контролю та уповноважені банки, які здійснюють контроль за валютними операціями, що проводяться резидентами і нерезидентами через ці установи.

Статтею 44 Закону України «Про Національний банк України» від 20 травня 1999 року № 679-XIV встановлено, що Національний банк діє як уповноважена державна установа при застосуванні законодавства України про валютне регулювання і валютний контроль. До компетенції Національного банку у сфері валютного регулювання та контролю належить видання нормативно-правових актів щодо ведення валютних операцій.

До таких нормативно-правових актів належить Інструкція про порядок здійснення контролю за експортними, імпортними операціями, затверджена Постановою Правління Національного банку України від 24.03.1999 № 136, зареєстрована в Міністерстві юстиції України 28 травня 1999 р. за № 338/363 (надалі - Інструкція № 136).

Системний аналіз наведених нормативно-правових актів дозволяє дійти висновку, що Інструкція 136 прийнята у межах повноважень Національного банку України та підлягає застосуванню при правовому регулюванні відносин щодо контролю за додержанням експортерами строків зарахування валютної виручки. Нею встановлені підстави для зняття операцій з контролю, що має юридичне значення при вирішенні питання додержання строків зарахування валютної виручки.

Згідно з п. 1.10 Інструкції № 136 експортна операція може бути знята з контролю за наявності належним чином оформлених документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням, якщо: вимоги випливають із взаємних зобов'язань між резидентом і нерезидентом, які є контрагентами за цими операціями; вимоги однорідні; строк виконання за зустрічними вимогами настав або не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги; між сторонами не було спору щодо характеру зобов'язання, його змісту, умов виконання тощо.

Таким чином, законодавство допускає випадки припинення валютного контролю без зарахування валютної виручки на банківський рахунок експортера.

Це не суперечить ст. 1 Закону № 185/94-ВР, оскільки за предметом правового регулювання останній застосовується, коли контрактом передбачене зарахування коштів від операції саме на валютний рахунок експортера. У випадках, коли контрактом передбачений інший порядок чи форма розрахунків, при здійсненні контролю за відповідними операціями підлягають застосуванню інші нормативно-правові акти - Закон України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій у галузі зовнішньоекономічної діяльності», Інструкція № 136, тощо.

Як вже зазначалося, підставою для припинення валютного контролю відповідно до пункту 1.10 Інструкції № 136 є надання документів про припинення зобов'язань за цими операціями зарахуванням.

Водночас, при вирішенні даного спору підлягають застосуванню норми Постанови Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на валютному ринку України» від 20.08.2014 року №515 (надалі - Постанова), яка була чинною на момент укладення позивачем угоди про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Пунктом 4 даної Постанови визначено, що у зв'язку із запровадженням вимоги щодо обов'язкового продажу на міжбанківському валютному ринку України надходжень в іноземній валюті із-за кордону уповноважені банки не можуть знімати з контролю експортні операції клієнтів на підставі документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог.

Згідно з пунктом 7 цієї Постанови, на час її дії інші нормативно-правові акти Національного банку України діють у частині, що не суперечить вимогам цієї постанови.

З урахуванням цього, а також прийняття її пізніше у часі, спеціального характеру за предметом правового регулювання, Постанова підлягає переважному застосуванню у порівнянні з положеннями п. 1.10 Інструкції № 136.

З урахуванням наведенного вище, колегія суддів дійшла висновку, що припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог впродовж строку дії Постанови Правління Національного банку України «Про врегулювання ситуації на валютному ринку України» від 20.08.2014 року № 515 не вважається підставою для зняття експортної операції з контролю.

Відтак, встановлений ст. 1 Закону № 185/94-ВР строк зарахування валютної виручки не переривається зарахуванням. Тому визначення відповідачем його пропущення без урахування документів про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог є правомірним.

Колегія суддів звертає увагу, що особами, які можуть бути суб'єктом визначеного ст. 4 Закону № 185/94-ВР правопорушення, є резиденти (крім суб'єктів господарювання, що здійснюють діяльність на території проведення антитерористичної операції на період її проведення).

Саме на резидентів, а не на їх контрагентів, покладений обов'язок із забезпечення зарахування виручки резидентів на їх валютні рахунки.

Виходячи з цього, резидент при здійсненні господарської діяльності, укладенні контрактів, додаткових угод до них про зміну порядку зарахування валютної виручки хоча і не був законодавчо обмежений у встановленні порядку чи форми розрахунків, мав враховувати передбачені законом обмеження або приймати ризики врегулювання відносин з нерезидентом у контракті на свій розсуд.

Відносини між позивачем та його контрагентом за експортною операцією врегульовані нормами приватного права. Ними не встановлені обмеження щодо зарахування зустрічних однорідних вимог при розрахунках з нерезидентами, припинення чи врегулювання зобов'язань на свій розсуд, навіть з відступленням від положень актів цивільного законодавства.

Втім, відповідно до частини другої ст. 1 Цивільного кодексу України до майнових відносин, заснованих на адміністративному або іншому владному підпорядкуванні однієї сторони другій стороні, а також до податкових, бюджетних відносин цивільне законодавство не застосовується, якщо інше не встановлено законом.

У правовому регулюванні публічно-правових відносин між позивачем та контролюючим органом - відповідачем вказані цивільно-правові норми застосовуються опосередковано.

З огляду на положення частини другої ст. 19 Конституції України, при перевірці додержання резидентом строків зарахування валютної виручки, суб'єкт владних повноважень має керуватися нормами, що регулюють здійснення валютного контролю.

Як вже зазначалося, згідно з ними документи про припинення зобов'язань зарахуванням зустрічних однорідних вимог не можуть виступати підставою для зняття з контролю експортних операцій. Отже, їх наявність не впливає на висновок про порушення строків зарахування валютної виручки.

Колегією суддів не приймаються до уваги посилання позивача на статтю 14 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність», за положеннями якої всі суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності мають право самостійно визначати форму розрахунків по зовнішньоекономічних операціях з-поміж тих, що не суперечать законам України та відповідають міжнародним правилам.

Постанови Правління Національного банку України не регулюють відносини між сторонами контракту, не забороняють проведення розрахунків шляхом заліку.

Їх норми адресовані резидентові та уповноваженому банку, що здійснює валютний контроль за експортною операцією. Резидент при здійсненні господарської діяльності не був позбавлений можливості врегулювати договірні відносини з урахуванням загальнодоступних правил валютного контролю або врахувати ризики їх недодержання.

Право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів передбачено частиною другою ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що ратифікований відповідним Законом України від 17 липня 1997 року N 475/97-ВР.

Аналогічну правову позицію викладено в Постанові Верховного Суду від 27 квітня 2018 року № К/9901/285/17 у справі № 808/1707/17 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Ей. Дж. Ей. Трейдінг Україна» до Головного управління Державної фіскальної служби у Запорізькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Зі змісту ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням вищевикладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини в адміністративній справі, судове рішення ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому наявні підстави для його скасування.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 317 КАС України суд апеляційної інстанції скасовує судове рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалює нове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи.

Розглянувши доводи відповідача, викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню.

Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 246, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у м. Києві - задовольнити, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 березня 2018 року скасувати, ухвалити нову постанову, якою у задоволенні адміністративного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Хай філд" до Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

Ю.А. Ісаєнко

Повний текст складено 26 червня 2018 року.