Постанова № 74990520, 19.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14176/16 Головуючий у 1 інстанції: Шрамко Ю.Т.

Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача Суддів За участю секретаряВівдиченко Т.Р. Беспалова О.О. Степанюка А.Г. Борейко Д.Е.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_5 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_5 до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування рішень, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач - ОСОБА_5 звернулася до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Голосіївському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 27 квітня 2016 року №1624282-1305 та №1625589-1305.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року в задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з рішенням суду, позивач - ОСОБА_5 звернулась з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт мотивує свої вимоги тим, що відповідачем не надано відомостей із Державного земельного кадастру про право власності чи право користування позивача спірним земельними ділянками. При цьому, в матеріалах справи відсутні докази правильності нарахування податку, оскільки жодних розрахунків до податкового повідомлення - рішення не додано.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, які з'явилися у судове засідання, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до частини 1 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_5, на підставі договору купівлі-продажу нежитлового приміщення від 27 вересня 1999 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Рильською Л.С., зареєстрованого в реєстрі за №4208, та договору дарування нежилого приміщення від 18 листопада 2006 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Горяйновою Т.К., зареєстрованого в реєстрі за №3383 належать на праві власності:

- нежитлове приміщення в частині, що знаходиться в будинку АДРЕСА_1, загальною площею 183,2 кв.м.;

- нежиле приміщення-магазин, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2, загальною площею 327,30 кв.м.

27 квітня 2016 року відповідачем прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення: №1624282-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по земельному податку у розмірі 34657,75 грн.; №1625589-1305, яким позивачу визначено суму податкового зобов'язання по земельному податку у розмірі 109545,90 грн.

Позивач, не погоджуючись із прийнятими податковими повідомленнями-рішеннями, звернулася до суду з позовом.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п.1.1 ст. 1 Податкового кодексу України (далі ПК України), відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України ( у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно пп. 21.1.1 пп. 21.1.5 п. 21.1 ст. 21 ПК України, посадові особи контролюючих органів зобов'язані: дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати сумлінне виконання покладених на контролюючі органи функцій; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій; коректно та уважно ставитися до платників податків, їх представників та інших учасників відносин, що виникають під час реалізації норм цього Кодексу та інших законів, не принижувати їх честі та гідності.

В силу ст. 269 ПК України, платниками земельного податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Статтею 270 вказаного Кодексу визначено, що об'єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні, та земельні частки (паї), які перебувають у власності.

За змістом пункту 286.1 статті 286 ПК України вбачається, що підставою для нарахування земельного податку є дані державного земельного кадастру.

Відповідно до пункту 287.1 статті 287 ПК України, власники землі та землекористувачі сплачують плату за землю з дня виникнення права власності або права користування земельною ділянкою.

Пунктом 287.6 статті 287 ПК України встановлено, що при переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Тобто, фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

В силу вимог пункту 287.8 статті 287 ПК України, власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку сплачує до бюджету податок за площі під такими приміщеннями (їх частинами) з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

Приписами статті 120 Земельного кодексу України закріплено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об'єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Таким чином, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлового приміщення), обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

З наведеного слідує, що фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) у багатоквартирному жилому будинку є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно та зобов'язаний сплачувати до бюджету податок за площі під такими приміщеннями з урахуванням пропорційної частки прибудинкової території.

Згідно правової позиції Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду, викладеної у постанові від 27 лютого 2018 року (справа №826/8675/17), фізична особа - власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

З огляду на вищевказане, вірними є висновки суду першої інстанції про правомірність здійсненого контролюючим органом донарахування земельного податку ОСОБА_5, зважаючи на те, що позивач була власником нежилого приміщення, що знаходилось в багатоквартирному будинку та була землекористувачем земельної ділянки, на якій було розташоване належне їй на праві власності приміщення.

З матеріалів справи вбачається, що податковим органом 18 жовтня 2017 року до суду першої інстанції подано додаткові пояснення, в яких наведено детальний розрахунок нарахованих зобов'язань за спірними податковими повідомленнями - рішеннями, а також витяг з технічної документації № Ю-29799/2010 від 16.07.2010 року, довідку про грошову оцінку частки земельної ділянки № 661 від 13.10.2000 року (а.с. 65-72).

Таким чином, доводи апелянта про ненадання відповідачем вказаних документів є безпідставними.

Отже, апелянтом не було надано належних доказів на підтвердження вимог апеляційної скарги, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог ОСОБА_5 та відсутність правових підстав для їх задоволення.

Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).

При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.

Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 243, 250, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_5 залишити без задоволення.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 28 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.

Суддя-доповідач Судді Вівдиченко Т.Р. Беспалов О.О. Степанюк А.Г. Повний текст постанови виготовлено 25.06.2018 року