Постанова № 74990402, 26.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«26» червня 2018 року

м. Харків

справа № 629/5099/16-ц

провадження 22ц/790/3719/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Коваленко І.П., Котелевець А.В.,

учасники справи:

заявники - ОСОБА_1, ОСОБА_2,

заінтересована особа - Комунальне підприємство «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області

розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08 травня 2018 року в складі судді Ткаченка О.А.

в с т а н о в и в:

У грудні 2016 року Комунальне підприємство «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області звернувся до суду з заявою про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованості за послуги з холодного водопостачання і водовідведення, централізованого опалення, утримання будинків та прибудинкової території та вивозу твердих побутових відходів та просив видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на його користь заборгованості за послуги з холодного водопостачання і водовідведення, теплопостачання, утримання будинків та прибудинкової території та вивозу твердих побутових відходів в розмірі 27 958,58 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 689,00 грн., а всього 28 647,58 грн.

18 січня 2017 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області видано судовий наказ за заявою Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області про стягнення солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області заборгованості за послуги з холодного водопостачання і водовідведення, централізованого опалення, утримання будинків та прибудинкової території та вивозу твердих побутових відходів станом на 31 жовтня 2016 року в розмірі 27 958,58 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 689,00 грн., а всього 28 647,58 грн.

16 квітня 2018 року ОСОБА_1 звернулась із заявою про ознайомлення з матеріалами справи, видачу копії судового наказу, копії заяви стягувача та наданих до неї матеріалів.

24 квітня 2018 року вона отримала копію судового наказу з додатками, з якого вбачається, що 18 січня 2017 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області на підставі заяви Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради видано судовий наказ про стягнення з неї заборгованості за послуги з холодного водопостачання і водовідведення, централізованого опалення, утримання будинків та прибудинкової території, захоронення та вивозу твердих побутових відходів в розмірі 27 958,58 грн.

02 травня 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали заяву про скасування судового наказу.

Заява мотивована тим, що вони зареєстровані та постійно проживають за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_1, мікрорайон №9АДРЕСА_1, однак ніяких договорів з Комунальним підприємством «Житлова управляюча компанія» вони не укладали, послуги, вказані в заяві про видачу судового наказу Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія», не отримували; що посилання Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» на те, що вони через несплату комунальних послуг створили фінансові і матеріальні труднощі підприємству -виконавцю послуг є безпідставними та необґрунтованими.

Просили вважати пропущений строк таким, що є пропущеним з поважних причин та відновити його, скасувати судовий наказ, виданий Лозівським міськрайонним судом Харківської області 18 січня 2017 року та роз’яснити, що заявлені стягувачем вимоги можуть бути розглянуті у позовному провадженні з додержанням загальних правил щодо пред’явлення позову.

Ухвалою Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08 травня 2018 в задоволенні клопотання ОСОБА_1, ОСОБА_2 про поновлення строків для звернення до суду із заявою про скасування судового наказу – відмовлено, заяву ОСОБА_1, ОСОБА_2 про скасування судового наказу повернуто заявникам.

Не погоджуючись з ухвалою суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила ухвалу скасувати та справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд порушив та неправильно застосував норми процесуального права.

Вказала, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що про існування судового наказу вона дізналась від державної виконавчої служби, оскільки жодних письмових документів від суду на її адресу не надходило та будь-яких повідомлень від пошти про їх надходження та про необхідність їх отримання вона не отримувала, тому не могла знати про слухання справи та винесення судового наказу; що саме з дня вручення судового наказу та доданих до нього документів вона мала право подати заяву про скасування судового наказу, отже враховуючи, що судовий наказ отримано нею 24 квітня 2018 року, заява про скасування судового наказу подана 02 травня 2018 року, тобто в передбачений законом строк.

18 червня 2018 року від Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що ухвала суду є законною, а апеляційна скарга – необгрунтованою.

Частиною 13 статті 7 ЦПК України передбачено, що розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З частини 2 статті 369 ЦПК України вбачається, що апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37 - 40 частини першої статті 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу ОСОБА_1 необхідно задовольнити, ухвалу суду – скасувати.

Ухвала суду мотивована тим, що заява про скасування судового наказу подана з порушенням строку, встановленого законом та за відсутності поважних причин пропуску цього строку.

Як вбачається з матеріалів справи 20 грудня 2016 року Комунальне підприємство «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області звернувся до суду з заявою про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованості за послуги з холодного водопостачання і водовідведення, централізованого опалення, утримання будинків та прибудинкової території та вивозу твердих побутових відходів.

Просив видати судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на його користь заборгованості за послуги з холодного водопостачання і водовідведення, теплопостачання, утримання будинків та прибудинкової території та вивозу твердих побутових відходів в розмірі 27 958,58 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 689,00 грн., а всього 28 647,58 грн.

18 січня 2017 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області видано судовий наказ за заявою Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області про стягнення солідарно з ОСОБА_1, ОСОБА_2 на користь Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради Харківської області заборгованості за послуги з холодного водопостачання і водовідведення, теплопостачання, утримання будинків та прибудинкової території та вивозу твердих побутових відходів станом на 31 жовтня 2016 року в розмірі 27 958,58 грн. та витрати по сплаті судового збору в розмірі 689,00 грн., а всього 28 647,58 грн.

24 квітня 2018 року ОСОБА_1 отримано копію судового наказу з додатками, з якого вбачається, що 18 січня 2017 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області на підставі заяви Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради видано судовий наказ про стягнення з неї заборгованості за послуги з холодного водопостачання і водовідведення, централізованого опалення, утримання будинків та прибудинкової території, захоронення та вивозу твердих побутових відходів в розмірі 27 958,58 грн.

02 травня 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали заяву про скасування судового наказу.

Відповідно до Закону України від 03 жовтня 2017 року № 2147-VІІІ «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів» внесено зміни до Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України), який набрав чинності 15 грудня 2017 року.

Пунктом 9 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України передбачено, що справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

Відповідно до частини 1 статті 160 ЦПК України судовий наказ є особливою формою судового рішення, що видається судом за результатами розгляду вимог, передбачених статтею 161 цього Кодексу.

Статтею 170 ЦПК України передбачено форму і зміст заяви про скасування судового наказу та строки її подання.

Відповідно до частини 1 статті 170 ЦПК України, боржник має право протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення копії судового наказу та доданих до неї документів подати заяву про його скасування до суду, який його видав, крім випадків видачі судового наказу відповідно до пунктів 4, 5 частини першої статті 161 цього Кодексу. Заява про скасування судового наказу може також бути подана органами та особами, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Згідно частини 2 статті 171 ЦПК України, заява боржника про скасування судового наказу, подана після закінчення строку, встановленого частиною першою статті 170 цього Кодексу, повертається, якщо суд за заявою особи, яка її подала, не знайде підстав для поновлення строку для подання цієї заяви.

Поважними причинами пропущення строку є обставини, що позбавили особу можливості подати заяву у визначений законом строк, вони об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення заявника і пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами, що унеможливили або суттєво ускладнили можливість своєчасного звернення до суду у визначений законом строк. Ці обставини мають бути підтверджені належними та допустимими доказами. Вирішуючи, чи з поважних причин пропущено певний процесуальний строк, суд у кожному конкретному випадку оцінює сукупність обставин на свій розсуд.

Судовий розгляд визнається справедливим за умови забезпечення рівного процесуального становища сторін, які беруть участь у справі. Поновлення строку на оскарження судового рішення без доведеності поважності причин не забезпечило б рівноваги між інтересами сторін та правової визначеності у цивільних відносинах, які є складовими принципу верховенства права, проголошеного статтею 8 Конституції України.

У частині 4 статті 10 ЦПК України і статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» на суд покладено обов'язок під час розгляду справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У пунктах 46, 47 рішення Європейського суду з прав людини від 29 жовтня 2015 року у справі «Устименко проти України» (заява № 32053/13) зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване пунктом 1 статті 6 Конвенції, повинно тлумачитися у світлі Преамбули Конвенції, відповідна частина якої проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з основоположних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, яка передбачає дотримання принципу res judicata, тобто принципу остаточності рішення, згідно з яким жодна зі сторін не має права домагатися перегляду остаточного і обов'язкового рішення лише з метою повторного слухання справи і постановлення нового рішення. Відхід від цього принципу можливий лише тоді, коли він зумовлений особливими і непереборними обставинами (рішення у справі «Ryabykh v. Russia», заява № 52854/99, § § 51 і 52, ECHR 2003-Х). Суд постановив, що якщо звичайний строк оскарження поновлюється зі спливом значного періоду часу, таке рішення може порушити принцип правової визначеності. Хоча саме національним судам, перш за все, належить виносити рішення про поновлення строку оскарження, їх свобода розсуду не є необмеженою. Суди повинні обґрунтовувати відповідне рішення.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 №475/97- ВР, гарантовано кожній фізичній або юридичній особі право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.

Відповідно до сталої практики Європейського суду з прав людини, вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією із таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження рішення (справа «ОСОБА_3 проти України» 26 квітня 2007 року, справа «Трух проти України» від 14 жовтня 2003 року).

У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata (принцип юридичної визначеності), коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні у часі, ні в підставах для поновлення строків (справа «Пономарьов проти України» від 3 квітня 2008 року).

З матеріалів справи вбачається, що 18 січня 2017 року Лозівським міськрайонним судом Харківської області на підставі заяви Комунального підприємства «Житлова управляюча компанія» Лозівської міської ради видано судовий наказ про стягнення з ОСОБА_1, ОСОБА_2 заборгованості за послуги з холодного водопостачання і водовідведення, централізованого опалення, утримання будинків та прибудинкової території, захоронення та вивозу твердих побутових відходів в розмірі 27 958,58 грн.

Копія вказаного судового наказу 18 січня 2017 року разом з пакетом документів направлена ОСОБА_1 та ОСОБА_2 за адресою їх проживання.

Проте зазначені документи повернуто на адресу суду відділенням поштового зв’язку з відміткою «за закінченням терміну зберігання».

Згідно розписки на заяві про ознайомлення з матеріалами справи та видачу судового наказу ОСОБА_1 отримала копію судового наказу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 18 січня 2017 року – 24 квітня 2018 року.

02 травня 2018 року ОСОБА_1, ОСОБА_2 подали заяву про скасування судового наказу, тобто в строк, передбачений частиною 1 статті 170 ЦПК України.

Постановляючи ухвалу, суд першої інстанції не звернув увагу на те, що не отримання стороною кореспонденції за належною адресою зумовлено не суб’єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на її адресу, а об’єктивними причинами.

Крім того на аркуші справи № 31 наявне одне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення на ім'я ОСОБА_1 та ОСОБА_2

Відповідно до статті 104 ЦПК України в редакції, чинній на момент видачі судового наказу, після видачі судового наказу суд не пізніше наступного дня надсилає його копію боржникові рекомендованим листом із повідомленням.

Одночасно з копією судового наказу боржникові надсилається копія заяви стягувача з копіями доданих до неї документів.

Копія судового наказу разом з додатками надсилаються фізичній особі - боржнику на адресу, зазначену в документах, передбачених частиною 6 статті 100 цього Кодексу.

Днем отримання боржником копії судового наказу є дата, зазначена у поштовому повідомленні про вручення. У разі якщо боржник відмовляється від отримання копії судового наказу або відсутній за вказаною адресою, днем отримання боржником копії судового наказу є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову боржника отримати копію судового наказу чи відмітки про відсутність боржника за вказаною адресою.

Наявне в матеріалах справи рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення не може бути доказом належного вручення копії судового наказу двом боржникам одночасно, оскільки це суперечить вимогам частини 1 статті 104 ЦПК України в редакції, чинній на момент видачі судового наказу, якою передбачено обов'язок направлення судового рішення кожному учаснику справи, зокрема боржнику.

Правова позиція, викладена в судових рішеннях Верховного Суду України (ВС/КГС у справі №916/3188/16 від 23 квітня 2018 року; ВС/КГС у справі №910/33054/15 від 14 лютого 2018 року; ВС/КГС у справі №32/177 від 26 січня 2018 року; ВГСУ у справі №914/726/17 від 25 жовтня 2017 року; ВГСУ у справі №911/4241/15 від 10 жовтня 2017 року), на яку посилається суд першої інстанції, стосується інших обставин ніж ті, які викладені в цій заяві.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Відповідно до частини 3, 4 статті 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п. 6 ч. 1 ст. 374, п. 4 ч. 1 ст. 379, ст. ст. 382, 384, 389, 390 ЦПК України

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 – задовольнити.

Ухвалу Лозівського міськрайонного суду Харківської області від 08 травня 2018 року – скасувати. Справу направити до суду першої інстанції для продовження розгляду.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає як така, що не перешкоджає подальшому провадженню у справі.

Головуючий І.В.Бурлака

Судді І ОСОБА_4

ОСОБА_5

Повний текст постанови складено 26 червня 2018 року.