Постанова № 74989552, 26.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 825/1326/18 Суддя першої інстанції: Д'яков В.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року м. Київ

Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого судді - Степанюка А.Г.,

суддів - Собківа Я.М., Шурка О.І.,

при секретарі - Ліневській В.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області на проголошене о 10 годині 44 хвилині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2018 року, повний текст якого складено 03 квітня 2018 року, у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2018 року фізична особа-підприємець ОСОБА_1 (далі - Позивач, ФОП ОСОБА_1) звернулася до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДФС у Чернігівській області (далі - Відповідач, ГУ ДФС у Чернігівській області) про:

- визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 28.11.2017 року №0026071302;

- зобов'язання внести коригування в облікові дані інтегрованої картки платника щодо відсутності у Позивача податкового боргу, зазначеному у податковому повідомленні-рішення від 28.11.2017 року №0026071302, на нарахованих на такий борг штрафних санкцій.

Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 29.03.2018 року позов задоволено повністю. При цьому суд першої інстанції виходив з того, платника податків має право у разі виявлення помилок в оформленні податкової декларації подати до неї уточнюючий розрахунок, а своєчасна сплата Позивачем узгодженого в уточнюючому розрахунку єдиного податку свідчить про відсутність в останнього податкового боргу. Крім того, суд зауважив, що чинним законодавством передбачено застосування штрафних санкцій за заниження податкового зобов'язання, а не його завищення. Крім іншого, суд зазначив, що помилкове завищення податкового зобов'язання не тягне за собою виникнення податкового боргу. Також суд першої інстанції підкреслив, що чинним законодавством передбачено такий спосіб захисту як внесення податковим органом змін до картки особового рахунку платника податків.

Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю. При цьому наголошує на тому, що оскільки Позивачем не було своєчасно сплачено самостійно задеклароване останнім грошове зобов'язання з єдиного податку, останнє є податковим боргом, що тягне за собою передбачену Податковим кодексом України відповідальність.

Після усунення визначених в ухвалі від 14.05.2018 року про залишення апеляційної скарги без руху недоліків ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 01.06.2018 року відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до розгляду у відкритому судовому засіданні на 26.06.2018 року.

У судовому засіданні представник Апелянта доводи апеляційної скарги підтримав з підстав, викладених в останній, та просив її вимоги задовольнити повністю.

Представник Позивача наполягав на залишенні апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін, виходячи з такого.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції встановив, що 31.10.2016 року ФОП ОСОБА_1 було подано Ніжинській ОДПІ ГУ ДФС у Чернігівській області податкову декларацію платника єдиного податку - фізичної особи-підприємця №1600011939 за три квартали 2016 року (а.с. 27-28).

У рядку 14 вказаної декларації Позивачем визначено суму єдиного податку, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду, у розмірі 156 265,46 грн. У той час як у рядку 13 не було зазначено відомостей щодо нарахувань за попередній звітний (податковий) період (значення рядка 12 декларації попереднього звітного (податкового періоду).

При цьому вказані податкові зобов'язання з єдиного податку ФОП ОСОБА_1 у період з січня по вересень 2016 року були сплачені у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями, які наявні у матеріалах справи (а.с. 12-21).

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 03.02.2017 року Позивачем було подано до контролюючого органу уточнюючий розрахунок податкових зобов'язань з єдиного податку у зв'язку з виправленням самостійно виявлених помилок за три квартали 2016 року №1700008784 (а.с. 32).

У рядку 14 згаданого розрахунку Позивачем визначено суму податку єдиного податку, яка підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет за підсумками поточного звітного (податкового) періоду, у розмірі 89 585,81 грн. У рядку 13 зазначено відомості щодо нарахувань за попередній звітний (податковий) період (значення рядка 12 декларації попереднього звітного (податкового періоду) у розмірі 66 679,65 грн.. Крім іншого, у рядку 18 уточнюючого розрахунку ФОП ОСОБА_1 визначено суму, яка підлягала зменшенню - 66 679,65 грн.

Поряд з викладеним, судом першої інстанції встановлено, що у листопаді 2017 року посадовими особами ГУ ДФС у Чернігівській області проведено камеральну перевірку ФОП ОСОБА_1 з питань своєчасності сплати узгоджених податкових зобов'язань по єдиному податку. У ході перевірки контролюючим органом виявлено, що Позивачем порушено терміни сплати самостійно визначеного грошового зобов'язання з єдиного податку протягом строків, визначених п. 295.3 ст. 295 ПК України. Результати перевірки зафіксовані в акті від 24.11.2017 року №224/2501-1302-НОМЕР_1 (а.с. 34-35). На підставі викладених в акті перевірки висновків Відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Ш» від 28.11.2017 року №0026071302 (а.с. 36), яким до Позивача застосовано штрафні санкції за затримку на 79 та 39 календарних днів сплати податкового зобов'язання у розмірі 91 510,60 грн. на суму 18 302,12 грн. (20% від суми податкового зобов'язання).

За наслідками адміністративного оскарження даного індивідуального акту рішенням ДФС України від 05.02.2018 року №1706/Т/99-99-11-02-01-14 (а.с. 43-45) скаргу ФОП ОСОБА_1 від 08.12.2017 року було залишено без задоволення (а.с. 37-42).

Надаючи оцінку спірним правовідносинам, виходячи з системного аналізу положень ст. ст. 7, 14, 31, 49, 50, 54, 126, 129, 292 Податкового кодексу України, а також Порядку ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422, суд першої інстанції прийшов до висновку, що Відповідачем не подано доказів, які б підтверджували порушення граничного строку сплати Позивачем узгодженого податкового зобов'язання згідно уточнюючого розрахунку.

З такими висновками суду першої інстанції колегія суддів не може не погодитися з огляду на таке.

Відповідно до пп. 14.1.39 п. 14.1 ст. 14 ПК України грошове зобов'язання платника податків - сума коштів, яку платник податків повинен сплатити до відповідного бюджету як податкове зобов'язання та/або штрафну (фінансову) санкцію, що справляється з платника податків у зв'язку з порушенням ним вимог податкового законодавства та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також санкції за порушення законодавства у сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Приписи п. п. 49.1, 49.2 ст. 49 ПК України визначають, що податкова декларація подається за звітний період в установлені цим Кодексом строки контролюючому органу, в якому перебуває на обліку платник податків.

Платник податків зобов'язаний за кожний встановлений цим Кодексом звітний період, в якому виникають об'єкти оподаткування, або у разі наявності показників, які підлягають декларуванню, відповідно до вимог цього Кодексу подавати податкові декларації щодо кожного окремого податку, платником якого він є.

Підпунктом 49.18.2 пункту 49.18 статті 49 Податкового кодексу визначено, що податкові декларації, крім випадків, передбачених цим Кодексом, подаються за базовий звітний (податковий) період, що дорівнює календарному кварталу або календарному півріччю (у тому числі в разі сплати квартальних або піврічних авансових внесків) - протягом 40 календарних днів, що настають за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу (півріччя).

При цьому згідно абз. 2 п. 294.1 ст. 294 ПК України податковим (звітним) періодом для платників єдиного податку третьої групи, до яких належала ФОП ОСОБА_1 у період, що був предметом перевірки, є календарний квартал.

Приписи п. 50.1 ст. 50 ПК України визначають, що у разі якщо у майбутніх податкових періодах (з урахуванням строків давності, визначених статтею 102 цього Кодексу) платник податків самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє помилки, що містяться у раніше поданій ним податковій декларації (крім обмежень, визначених цією статтею), він зобов'язаний надіслати уточнюючий розрахунок до такої податкової декларації за формою чинного на час подання уточнюючого розрахунку.

Платник податків має право не подавати такий розрахунок, якщо відповідні уточнені показники зазначаються ним у складі податкової декларації за будь-який наступний податковий період, протягом якого такі помилки були самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявлені.

Платник податків, який самостійно (у тому числі за результатами електронної перевірки) виявляє факт заниження податкового зобов'язання минулих податкових періодів, зобов'язаний, за винятком випадків, установлених пунктом 50.2 цієї статті: а) або надіслати уточнюючий розрахунок і сплатити суму недоплати та штраф у розмірі трьох відсотків від такої суми до подання такого уточнюючого розрахунку; б) або відобразити суму недоплати у складі декларації з цього податку, що подається за податковий період, наступний за періодом, у якому виявлено факт заниження податкового зобов'язання, збільшену на суму штрафу у розмірі п'яти відсотків від такої суми, з відповідним збільшенням загальної суми грошового зобов'язання з цього податку.

Якщо після подачі декларації за звітний період платник податків подає нову декларацію з виправленими показниками до закінчення граничного строку подання декларації за такий самий звітний період або подає у наступних податкових періодах уточнюючу декларацію внаслідок виконання вимог пункту 169.4 статті 169 цього Кодексу, то штрафи, визначені у цьому пункті, не застосовуються.

Згідно п. 54.1 ст. 54 ПК України крім випадків, передбачених податковим законодавством, платник податків самостійно обчислює суму податкового та/або грошового зобов'язання та/або пені, яку зазначає у податковій (митній) декларації або уточнюючому розрахунку, що подається контролюючому органу у строки, встановлені цим Кодексом. Така сума грошового зобов'язання та/або пені вважається узгодженою.

Відповідно до п. 295.3 ст. 295 ПК України платники єдиного податку третьої групи сплачують єдиний податок протягом 10 календарних днів після граничного строку подання податкової декларації за податковий (звітний) квартал.

Разом з тим, судова колегія вважає за необхідне зазначити, що положеннями п. 31.1 ст. 31 Податкового кодексу визначено, що строком сплати податку та збору визнається період, що розпочинається з моменту виникнення податкового обов'язку платника податку із сплати конкретного виду податку і завершується останнім днем строку, протягом якого такий податок чи збір повинен бути сплачений у порядку, визначеному податковим законодавством. Податок чи збір, що не був сплачений у визначений строк, вважається не сплаченим своєчасно.

Момент виникнення податкового обов'язку платника податків, у тому числі податкового агента, визначається календарною датою.

При цьому, в силу вимог ст. 38 ПК України виконанням податкового обов'язку визнається сплата в повному обсязі платником відповідних сум податкових зобов'язань у встановлений податковим законодавством строк.

Сплата податку та збору здійснюється платником податку безпосередньо, а у випадках, передбачених податковим законодавством, - податковим агентом, або представником платника податку.

Системний аналіз наведених норм у сукупності дає підстави для висновку, що моментом виникнення податкового обов'язку платника податків є подання контролюючому органу уточненого податкового розрахунку, в якому збільшується сума належного до сплати податкового зобов'язання за минулі періоди. Водночас, у випадку зменшення такої суми у платника податку відсутній обов'язок із забезпечення сплати будь-якої суми грошового зобов'язання, адже додаткове грошове зобов'язання не утворюється за результатами подання уточнюючого розрахунку зі зменшенням належної до сплати суми до бюджету.

Крім того, судом апеляційної інстанції враховується, що відповідно до п. 126.1 ст. 126 ПК України у разі якщо платник податків не сплачує узгоджену суму грошового зобов'язання та/або авансових внесків з податку на прибуток підприємств протягом строків, визначених цим Кодексом, такий платник податків притягується до відповідальності у вигляді штрафу у таких розмірах: при затримці до 30 календарних днів включно, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 10 відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці більше 30 календарних днів, наступних за останнім днем строку сплати суми грошового зобов'язання, - у розмірі 20 відсотків погашеної суми податкового боргу.

Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що якщо платником податків самостійно виявлено помилку в поданій ним податковій звітності і подано до податкового органу уточнюючий розрахунок з виправленням помилок з урахуванням вимог ст. 50 Податкового кодексу України, у податкового органу відсутні підстави для застосування штрафних санкцій, передбачених п. 126.1 ст. 126 Податкового кодексу України, оскільки з поданням уточнюючого розрахунку податкова звітність є виправленою і нівелює правові наслідки помилки, допущеної при її поданні.

Специфіка нарахування штрафної санкції полягає в тому, що вона нараховується контролюючим органом вже на погашену суму податкового боргу, таким чином, при поданні уточнюючої податкової декларації, якою зменшується податкове зобов'язання з певного податку, відсутній об'єкт застосування штрафної санкції, передбаченої ст. 126 Податкового кодексу України, оскільки подання уточнюючої декларації зі зменшеним податковим зобов'язанням не є сплатою узгодженої суми податкового зобов'язання, у той час як її (штрафної санкції) нарахування залежить від суми погашеного податкового боргу та кількості днів затримки сплати узгодженої суми податкового зобов'язання.

Аналогічна позиція узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 13.02.2018 року у справі № 803/1156/17.

Оскільки матеріалами справи підтверджується своєчасне подання Позивачем до податкового органу відповідної звітності, самостійне усунення виявлених недоліків шляхом подання уточнюючого розрахунку до початку проведення перевірки контролюючим органом, а також зменшення за наслідками подання такого розрахунку податкового зобов'язання (а не його збільшення) судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність правових підстав для скасування податкового повідомлення-рішення від 28.11.2017 року №0026071302.

Крім того, судовою колегією враховується, що відсутність у Позивача сплаченого несвоєчасно податкового зобов'язання унеможливлює нарахування штрафних санкцій, відтак дії податкового органу щодо відображення в інтегрованій картці ФОП ОСОБА_1 податкового боргу у сумі 91 510,56 грн. (а.с. 57-58), є протиправними.

Наказом Міністерства фінансів України від 07.04.2016 року №422 затверджено Порядок ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі - Порядок №422).

Даний Порядок визначає організацію діяльності з ведення органами Державної фіскальної служби України оперативного обліку податків і зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування.

Зі змісту Порядку №422 випливає, що інтегрована картка платника (далі - ІКП) - форма оперативного обліку податків, зборів, митних платежів до бюджетів та єдиного внеску, що ведеться за кожним видом платежу та включає перелік показників підсистем інформаційної системи органів ДФС, які характеризують стан розрахунків платника з бюджетами та цільовими фондами.

З метою обліку нарахованих і сплачених сум податків, зборів, митних та інших платежів до бюджетів, єдиного внеску органами ДФС відкриваються ІКП за кожним платником та кожним видом платежу, які повинні сплачуватися такими платниками.

ІКП містить інформацію про облікові операції та облікові показники, які характеризують стан розрахунків платника податків з бюджетами та цільовими фондами за відповідним видом платежу.

Аналіз наведених положень Порядку №422 свідчить про обґрунтованість висновків суду першої інстанції, що відображення Відповідачем в інтегрованій картці платника податків відомостей щодо несвоєчасного нарахування та сплати податкових зобов'язань, створює певні наслідки для фінансового стану Позивача, а належним способом захисту порушеного права суб'єкта господарювання є зобов'язання Відповідача коригування інформації в інтегрованій картці ФОП ОСОБА_1 про відсутність податкового боргу, а також нарахованих згідно податкового повідомлення-рішення від 28.11.2017 року №002601302 штрафних санкцій.

Наведена позиція щодо способу захисту прав платника податків узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними у постанові від 20.02.2018 року у справі № 826/6810/16.

Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Таким чином, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду першої інстанції не спростовують.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Головного управління ДФС у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Головного управління ДФС у Чернігівській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, зобов'язання вчинити дії - залишити без задоволення, а рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 29 березня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя А.Г. Степанюк

Судді Я.М. Собків

О.І. Шурко

Повний текст постанови складено « 26» червня 2018 року.