Постанова № 74988963, 25.06.2018, Київський апеляційний господарський суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@kia.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"25" червня 2018 р. м.Київ Справа№ 910/17229/17

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Яковлєва М.Л.

суддів: Разіної Т.І.

Чорної Л.В.

за участю секретаря судового засідання - Пугачової А.С.

за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання від 25.06.2018 року по справі №910/17229/17 (в матеріалах справи).

Розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного концерну "Укроборонпром"

на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2017, повний текст якого складено - 06.12.2017

у справі №910/17229/17 (суддя Лиськов М.О.)

за позовом заступника військового прокурора сил антитерористичної операції в інтересах держави в особі Державного концерну "Укроборонпром"

до 1. Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична Фірма "Атлон", 2. Державного підприємства "Луганський авіаційний ремонтний завод"

за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Товариство з обмеженою відповідальністю "Українська авіаційна компанія "Велес"

про визнання договору недійсним.

В С Т А Н О В И В :

В жовтні 2017 року військовий прокурор сил антитерористичної операції звернувся в інтересах держави в особі Державного концерну "Укроборонпром" до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору про відступлення права вимоги (цесії) №17/07-2017 від 17.07.2017, укладеного між Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична Фірма "Атлон" та Державним підприємством "Луганський авіаційний ремонтний завод".

Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 у справі №910/17229/17 в задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції від 29.11.2017, Державний концерн "Укроборонпром" звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить зазначене рішення скасувати та прийняти нове судове рішення, яким визнати договір про відступлення права вимоги (цесії) №17/07-2017 від 17.07.2017 недійсним, посилаючись на неповне з'ясування обставин судом першої інстанції, що мають значення для справи; на порушення та неправильне застосування норм матеріального та процесуального права.

Також, обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги Державний концерн "Укроборонпром" посилається на неврахування судом першої інстанції того, що за своїм змістом оспорюваний Договір є договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги (цесії). Крім того, не враховано той факт, що при укладанні оспорюваного Договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична Фірма "Атлон" не мало господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) для його укладання, оскільки фактором за договором факторингу може виступати виключно фінансова установа.

Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична Фірма "Атлон" подано до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін, як таке, що прийнято у повній відповідності до вимог діючого законодавства України.

Інші учасники справи не скористалися своїм правом згідно ч.1 ст.263 ГПК України та не надали суду відзивів на апеляційну скаргу, що згідно ч.3 ст. 263 ГПК не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції.

Учасники справи належним чином повідомлялися про час та місце судових засідань, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази. Однак, Державний концерн "Укроборонпром" та Державне підприємство "Луганський авіаційний ремонтний завод" наданим їм процесуальним правом не скористалися та в судове засідання не з'являлися, своїх представників не направили, про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи викладене, судова колегія визнала за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю зазначених учасників справи, оскільки оскільки, по-перше, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" та від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України"); по-друге, відповідно до ч.12 ст.270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Крім того, участь у судовому засіданні позивача суд не визнавав обов'язковою.

Розглянувши доводи апеляційної скарги та відзиву, дослідивши матеріали справи та заслухавши представників учасників справи, колегія суддів встановила наступне.

На розгляд Господарського суду міста Києва було передано позов заступника Луганського прокурора з нагляду за додержанням законів у воєнній сфері Південного регіону України в інтересах держави в особі Державного підприємства "Луганський авіаційний ремонтний завод" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська авіаційна компанія "Велес" про стягнення 2 127 030,00 грн, у зв'язку з неналежним виконанням останнім зобов'язань за договором №14/94 від 03.06.2010 на виконання капітального ремонту та договором з організації транспортування вантажів автотранспортом № 14/109 від 05.07.2010.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2014 у справі №910/24608/13 позов задоволено повністю, стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська авіаційна компанія "Велес" на користь Державного підприємством "Луганський авіаційний ремонтний завод" 2 127 030,00 грн основного боргу та 42 540,60 грн судового збору в дохід Державного бюджету України.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 24.06.2014 рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2014 у справі №910/24608/13 залишено без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська авіаційна компанія "Велес" - без задоволення.

15.05.2014 Господарським судом міста Києва були видані накази на примусове виконання рішення Господарського суду м. Києва від 17.03.2014.

13.06.2014 головним державним виконавцем відділу державної виконавчої служби Печерського районного управління юстиції у м. Києві було винесено постанову про відкриття виконавчого провадження по виконанню наказу на примусове виконання рішення Господарського суду м.Києва від 17.03.2014.

17.07.2017 між Державним підприємством "Луганський авіаційний ремонтний завод", як цедентом, який включений до Державного концерну "Укроборонпром" на підставі постанови Кабінету Міністрів України №1221 від 29.12.2010 з метою підвищення ефективності функціонування державних підприємств, які провадять господарську діяльність у сфері розроблення, виготовлення, реалізації, ремонту, модернізації та утилізації озброєння, військової і спеціальної техніки та боєприпасів і беруть участь у військово-технічному співробітництві з іноземними державами, та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Атлон", як цесіонарієм, був укладений Договір про відступлення права вимоги (цесії) №17/07-2017 (далі - Договір), відповідно до умов якого цедент передає, а цесіонарій приймає право вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська авіаційна компанія "Велес" заборгованість в розмірі 2 127 030,00 грн, яка підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2014 (справа № 910/24608/13). При цьому, цедент передає, а цесіонарій приймає в повному обсязі права за Договором з організації транспортування вантажів автотранспортом № 14/109 від 05.05.2010 та Договором № 14/94 від 03.06.2010 на виконання капітального ремонту, які були укладені між цедентом та Товариством з обмеженою відповідальністю "Українська авіаційна компанія "Велес" (далі - боржник).

Цей договір набуває чинності з моменту підписання його сторонами, тобто з 17.07.2017.

Договір підписаний та скріплений відбитками печаток сторін, зокрема від Державного підприємства "Луганський авіаційний ремонтний завод" підписаний виконуючим обов'язки директора Нікішиним Денисом Вікторовичем (наказ генерального директора Державного концерну «Укроборонпром» №42-к від 13.03.2015) (а.с.139 т.2).

У подальшому між сторонами було укладено Додаткову угоду №2 від 16.08.2017 до Договору, відповідно до якої виправлено описку в п.1 Договору зазначивши дату договору з організації транспортування вантажів автотранспортом №14/109 "05.07.2010".

Обґрунтовуючи позовні вимоги прокурор стверджував, що Договір має бути визнаний судом недійсним, оскільки на час його укладення відбувалась стадія виконання судового рішення у справі №910/24608/13, у якій Державне підприємство "Луганський авіаційний ремонтний завод" є стороною виконавчого провадження - стягувачем із відповідними правами та обов'язками, а заміна сторони на цій стадії може відбутися не інакше як на підставі та у порядку визначеному ГПК України та Законом України «Про виконавче провадження».

Крім того, прокурор посилався на те, що укладання оспорюваного Договору призвело до безоплатного відчуження права вимоги стосовно стягнення 2 127 030,00 грн заборгованості з боржника (ТОВ "Українська авіаційна компанія "Велес") на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Атлон".

З огляду на що, прокурор звернувся до господарського суду з позовом про визнання недійсним Договору про відступлення права вимоги (цесії) №17/07-2017 від 17.07.2017.

Підстава для представництва інтересів держави в особі Державного концерну "Укроборонпром", як зазначає прокурор є те, що інтереси держави полягають у розвитку оборонно-промислового комплексу України, одним із спеціальних суб'єктів якого і є Державний концерн "Укроборонпром", до компетенції якого віднесені повноваження, визначенні у Закону України «Про особливості управління об'єктами державної власності в обороно-промисловому комплексі.

Суд першої інстанції відмовляючи в задоволенні позовних вимог виходив з того, що прокурором не доведено обґрунтованості підстав на які він посилається заявляючи свої позовні вимоги.

З урахуванням приписів частини 1 статті 270 та частини 1 статті 252 ГПК України апеляційний розгляд здійснюється за правилами спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей передбачених у Главі «Апеляційний розгляд». При цьому, до апеляційного розгляду застосовуються положення загального позовного провадження з питань, не врегульованих у Главах «Апеляційний розгляд» і «Розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження».

Згідно із ст.269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву, заслухавши пояснення представників учасників справи, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного судового рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга Державного концерну "Укроборонпром" не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 не підлягає скасуванню чи зміні виходячи з наступного.

У відповідності до п.1 ч.2 ст.11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 Цивільного кодексу України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч.1 ст.627 ЦК України).

Згідно із ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема, передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно з вимогами чинного законодавства заміна осіб в окремих зобов'язаннях через волевиявлення сторін (відступлення права вимоги) є різновидом правонаступництва та можливе на будь-якій стадії процесу.

За змістом статті 512 Цивільного кодексу України України та статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" у разі вибуття кредитора в зобов'язанні він замінюється правонаступником.

Виходячи із цих норм, зокрема, пунктів 1, 2 частини 1 статті 512 Цивільного кодексу України, у разі передання кредитором своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги) чи правонаступництва (припинення юридичної особи шляхом злиття, приєднання поділу, перетворення або ліквідації, спадкування) на стадії виконання судового рішення відбувається вибуття кредитора.

Така заміна кредитора відбувається поза межами виконавчого провадження у разі смерті кредитора, припинення юридичної особи чи відступлення права вимоги.

У зв'язку з такою заміною кредитора відбувається вибуття цієї особи з виконавчого провадження, у зв'язку із чим припиняється її статус сторони виконавчого провадження і її заміна належним кредитором проводиться відповідно до ч.5 ст.8 Закону України "Про виконавче провадження".

Виходячи зі змісту статей 512, 514 Цивільного кодексу України та статті 8 Закону України "Про виконавче провадження" заміна кредитора у зобов'язанні можлива з підстав відступлення вимоги (цесія), правонаступництва (смерть фізичної особи, припинення юридичної особи) тощо, і до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, у тому числі бути стороною виконавчого провадження шляхом подання ним на розгляд суду заяви про заміну стягувача.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 20 листопада 2013 року у справі №6-122цс13.

Відповідно до ч.3 ст.3 ГПК України (в редакції чинні на даний час) судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

У відповідності до ч.1 ст.111-28 ГПК України (в редакції чинній під час вирішення судом першої інстанції даного спору) висновок Верховного Суду України щодо застосування норми права, викладений у його постанові, прийнятій за результатами розгляду справи з підстав, передбачених пунктами 1 і 2 частини першої статті 111-16 цього Кодексу, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Висновок щодо застосування норм права, викладений у постанові Верховного Суду України, має враховуватися іншими судами загальної юрисдикції при застосуванні таких норм права.

Згідно із ст. 25 ГПК України (в редакції чинній під час вирішення судом першої інстанції даного спору) у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення діяльності суб'єкта господарювання шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, господарський суд залучає до участі у справі правонаступника відповідної сторони або третьої особи на будь-якій стадії судового процесу.

Усі дії, вчинені в судовому процесі до вступу у справу правонаступника, обов'язкові для нього так само, як вони були обов'язкові для особи, яку правонаступник замінив.

Про заміну або про відмову заміни сторони чи третьої особи її правонаступником господарський суд виносить ухвалу.

Колегією суддів встановлено, що в серпні 2017 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Атлон" звернулось до господарського суду із заявою про здійснення заміни сторони у виконавчому провадженні, в якій просило замінити стягувача - Державне підприємство "Луганський авіаційний ремонтний завод" його правонаступником - Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Атлон".

Заява була мотивована тим, що 17.07.2017 на підставі ст.512 Цивільного кодексу України шляхом укладення договору №17/07-2017 Державне підприємство "Луганський авіаційний ремонтний завод" передало Товариству з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Атлон" право вимагати від Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська авіаційна компанія "Велес" заборгованість у розмірі 2 127 030,00 грн, яка підтверджена рішенням Господарського суду міста Києва від 17.03.2014 у справі № 910/24608/13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.08.2017 заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Атлон" задоволено та здійснено заміну стягувача у виконавчому провадженні по виконанню рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2014 у справі № 910/24608/13 з Державного підприємства "Луганський авіаційний ремонтний завод" на Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Атлон".

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 12.10.2017 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська авіаційна компанія "Велес" на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.08.2017 у справі №910/24608/13 задоволено частково; апеляційну скаргу заступника військового прокурора сил антитерористичної операції на ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.08.2017 у справі №910/24608/13 задоволено частково; ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.08.2017 у справі №910/24608/13 скасовано; заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Атлон" про заміну сторони у виконавчому провадженні задоволено та замінено стягувача у виконавчому провадженні по виконанню рішення Господарського суду міста Києва від 17.03.2014 у справі 910/24608/13 Державне підприємство "Луганський авіаційний ремонтний завод" на його правонаступника Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Атлон".

Судом апеляційної інстанції скасовано ухвалу Господарського суду міста Києва від 29.08.2017 на підставі п.2 ч.3 ст.104 ГПК України (в редакції чинній під час вирішення судом першої інстанції даного спору) у зв'язку із тим, що заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Атлон" розглянуто місцевим судом за відсутністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська авіаційна компанія "Велес", не повідомленого належним чином про час та дату судового засідання.

При цьому, суд апеляційної інстанції погодився з висновком місцевого суду, що заява Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Атлон" про заміну сторони у виконавчому провадженні підлягає задоволенню, оскільки укладення між Державним підприємством "Луганський авіаційний ремонтний завод" та Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Атлон" Договору про відступлення права вимоги (цесії) №17/07-2017 від 17.07.2017 не суперечить нормам чинного законодавства щодо можливості заміни кредитора у зобов'язанні на стадії виконання рішення суду.

Крім того, судом апеляційної інстанції було встановлено, що 27.07.2017 на виконання умов п.6 Договору Товариством з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Атлон" надіслано боржнику (ТОВ "Українська авіаційна компанія "Велес") повідомлення про відступлення права вимоги №77, що підтверджується поштовою квитанцією №000031409 00046 від 27.07.2017 та описом вкладення у цінний лист від 27.07.2017.

В силу положень ч.4 ст.75 ГПК України (в чинній на даний час редакції) обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Аналогічні положення містилися в ст.35 ГПК України (в редакції чинній під час вирішення судом першої інстанції даного спору).

Отже, встановленні судом зазначені обставини в розумінні як ст.35 ГПК України (в редакції чинній під час вирішення судом першої інстанції даного спору) так і ст.75 ГПК України (в чинній на даний час редакції) не потребують доказуванню при розгляді даної справи.

Враховуючи вищевстановлене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відступлення права вимоги, оформлене Договором про відступлення права вимоги (цесії) №17/07-2017 від 17.07.2017 відбулось у відповідності до норм спеціального законодавства та без порушень відповідної процедури.

Посилання прокурора на те, що укладення оспорюваного Договору призвело до безоплатного відчуження права вимоги стосовно стягнення 2 127 030,00 грн заборгованості з боржника (ТОВ "Українська авіаційна компанія "Велес") на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Атлон", колегією суддів відхиляються, оскільки уклавши Додатку угоду №1 від 18.07.2017 до Договору сторони погодили, що за відступлення права вимоги до Товариства з обмеженою відповідальністю "Українська авіаційна компанія "Велес" в розмірі 2 127 030,00 грн, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Атлон" зобов'язується перерахувати на поточний рахунок Державного підприємства "Луганський авіаційний ремонтний завод" 60% від суми, яка фактично буде ним стягнута з боржника (ТОВ "Українська авіаційна компанія "Велес"), не пізніше п'яти банківських днів з моменту її отримання. Також, сторони погодили, що за невиконання або не належне виконання зобов'язань, передбачених п.1.2 цього договору, Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична фірма "Атлон" зобов'язується сплатити Державному підприємству "Луганський авіаційний ремонтний завод" штрафні санкції в розмірі 0,5% від суми, яку повинен був перерахувати останньому, за кожен день прострочення.

Прокуратурою не надано як суду першої інстанції так і суду апеляційної інстанції жодного належного та допустимого доказу на підтвердження наявності будь-якої підстави для визнання Договору недійсним, визначною ст.203 Цивільного кодексу України.

При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Враховуючи те, що судом було замінено стягувача у виконавчому провадженні на підставі укладеного між відповідачами Договору про відступлення права вимоги (цесії) №17/07-2017 від 17.07.2017, колегія суддів не вбачає порушеного права Державного концерну «Укроборонпром» в наслідок укладання цього Договору.

Більше того, колегією суддів враховано зміст листа №UOP 2.22-2844 від 29.03.2018, адресований Державному підприємству "Луганський авіаційний ремонтний завод", в якому Державний концерн «Укроборонпром» зазначає наступне:

«Відповідно до пункту 13 постанови Кабінету Міністрів України від 31.08.2011р. №993 «Деякі питання державного концерну «Укроборонпром», учасники концерну зберігають статус юридичної особи та свою господарську самостійність.

Відповідно до ч.5 ст.65 Господарського кодексу України керівник підприємства без доручення діє від імені підприємства, представляє його інтереси в органах державної влади і органах місцевого самоврядування, інших організаціях, у відносинах з юридичними особами та громадянами, формує адміністрацію підприємства і вирішує питання діяльності підприємства в межах та порядку, визначених установчими документами.

Доцільно зауважити, що ДК «Укроборонпром» не є стороною договору, дійсність якого оспорюється в справі №910/17229/17. Отже, предмет спору в зазначеному судовому спорі не впливає безпосередньо на інтереси ДК «Укроборонпром».

У зв'язку з вказаним, керівництво ДК «Укроборонпром» прийняло рішення, відповідно до якого супровід справи №910/17229/17 доручено здійснювати ДП «ЛАРЗ» самостійно, без участі Концерну» (копія листа долучено до матеріалів справи).

Крім того, колегією суддів встановлено, що сторонами досягнуто згоду щодо всіх істотних умов оспорюваного правочину, а також підписаний та скріплений відбитками печаток сторін, зокрема від Державного підприємства "Луганський авіаційний ремонтний завод" - Нікішиним Денисом Вікторовичем, на якого відповідно до наказу генерального директора Державного концерну «Укроборонпром» №42-к від 13.03.2015 (а.с.139 т.2) було покладено виконання обов'язків директора підприємства та надано право підписання розпорядчих, фінансових та інших документів з питань, віднесених до компетенції директора підприємства. Відповідно до п.37 Статуту Державного підприємства "Луганський авіаційний ремонтний завод" директор підприємства, зокрема, діє без довіреності від імені підприємства, представляє його інтереси у відносинах з органами державної влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами та організаціями; користується правом розпорядження майном та коштами підприємства відповідно до чинного законодавства України; укладає договори, видає довіреності, відкриває поточні та інші рахунки в установах банку та інших кредитних організаціях у порядку, встановленому чинним законодавством України. Тобто, в.о. директора підприємства Нікішин Д.В. мав відповідні повноваження для укладання та підписання Договору.

Відтак, посилання скаржника на відсутність необхідного обсягу цивільної дієздатності на укладання оспрюваного Договору у Державного підприємства "Луганський авіаційний ремонтний завод" є безпідставним, оскільки його укладено з додержаннями вимог законодавства України.

Посилання скаржника, як на одну із підстав для визнання Договору недійсним, на положення ч.5 ст.75 Господарського кодексу України відповідно до якої державне комерційне підприємство не має права безоплатно передавати належне йому майно іншим юридичним особам чи громадянам, крім випадків, передбачених законом, колегією суддів також відхиляються з викладених вище обставин.

Доводи скаржника про те, що за своїм змістом оспорюваний Договір є договором факторингу, а не договором відступлення права вимоги (цесії), а також про те, що при укладанні Договору Товариство з обмеженою відповідальністю "Юридична Фірма "Атлон" не мало господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності) для його укладання, оскільки фактором за договором факторингу може виступати виключно фінансова установа, визнаються колегією суддів безпідставними та необґрунтованими, з огляду на наступне.

За положеннями статей 202, 203 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори). Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Відповідно до ст.215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 Цивільного кодексу України. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Статтею 235 Цивільного кодексу України встановлено, що удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили. Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Згідно з ч.1 ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Відповідно до ч.1 ст.626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх умов договору (ч.1 ст.638 ЦК України).

Частина 1 статті 628 Цивільного кодексу України передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За положеннями ч.6 ст.628 Цивільного кодексу України договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Отже, законодавством встановлене загальне правило відплатності договору.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).

Положеннями ст.514 Цивільного кодексу України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відступлення права вимоги є правочином (договором), на підставі якого первісний кредитор передає свої права новому кредитору, а новий кредитор приймає ці права і зобов'язується або не зобов'язується їх оплатити. Договір відступлення права вимоги може бути оплатним, якщо в ньому передбачений обов'язок нового кредитора надати первісному кредитору якесь майнове надання замість отриманого права вимоги. В такому випадку на відносини цесії розповсюджуються положення про договір купівлі-продажу, оскільки статтею 656 Цивільного кодексу України передбачено, що предметом договору купівлі-продажу може бути право вимоги, якщо вимога не має особистого характеру. До договору купівлі-продажу права вимоги застосовуються положення про відступлення права вимоги, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ч.1 ст.1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).

Відмежування вказаного договору від інших подібних договорів, зокрема, договору цесії, визначає необхідність застосування спеціальних вимог законодавства, в тому числі відносно осіб, які можуть виступати фактором.

Відступлення права вимоги за своєю правовою природою означає договірну передачу зобов'язальних вимог первісного кредитора новому кредитору. Відступлення права вимоги відбувається шляхом укладення договору між первісним кредитором та новим кредитором.

Натомість, договір факторингу має на меті фінансування однієї сторони договору іншою стороною шляхом надання їй визначеної суми грошових коштів. Ця послуга згідно з договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. При цьому, право грошової вимоги, передане фактору, не є платою за надану останнім фінансову послугу.

Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Сам же договір факторингу у нормі згаданої статті Цивільного кодексу України визначено як фінансування під відступлення права грошової вимоги та вже передбачає, що відступлення права вимоги є наслідком та лише складовою частиною цієї господарської операції, що полягає в забезпеченні виконання зобов'язання під фінансування.

За змістом ст.1079 Цивільного кодексу України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.

Відповідно до статей 1, 4, 34 Закону України „Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" фінансова послуга - операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Фінансовою вважаються така послуга як факторинг. Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, у межах своєї компетенції видає ліцензії для здійснення фінансовими установами: страхової діяльності; діяльності з надання послуг накопичувального пенсійного забезпечення; надання фінансових кредитів за рахунок залучених коштів; діяльності з надання будь-яких фінансових послуг, що передбачають пряме або опосередковане залучення фінансових активів від фізичних осіб. Здійснення діяльності, зазначеної у частині першій цієї статті, дозволяється тільки після отримання відповідної ліцензії. Особи, винні у здійсненні діяльності без ліцензії, несуть відповідальність згідно із законами України.

Приписами статті 1084 Цивільного кодексу України визначено, що якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.

Таким чином, різниця між договором про відступлення права вимоги та договором факторингу полягає в наступному: при укладанні договору про відступлення права вимоги первісний кредитор передає новому кредитору боргові зобов'язання боржника, що має наслідком припинення взаємовідносин з боржником та новим кредитором, оскільки по суті відбувається купівля-продаж права вимоги боргових зобов'язань, а щодо договору факторингу, то фактор може отримувати кошти і від клієнта, і від боржника, оскільки останні розраховуються із фактором відповідно до вимог ст.1084 Цивільного кодексу України.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що укладений між відповідачами договір про відступлення права вимоги (цесії) №17/07-2017 від 17.07.2017 не є договором факторингу, оскільки відсутній факт отримання прибутку новим кредитором за даною угодою. До нового кредитора перейшли права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, що відповідає вимогам ст.514 Цивільного кодексу України.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 10.07.2007 року у справі N 26/347-06-6531 та постанові Верховного суду від 13.06.2018 по справі №916/2004/17.

Крім того, колегією суддів враховано, що Договором про відступлення права вимоги (цесії) №17/07-2017 від 17.07.2017 визначено, що він укладається у відповідності до статей 512-519 глави 47 Цивільного кодексу України та містить ознаки купівлі-продажу права вимоги, а не факторингу, відносини яких регулюються нормами глави 73 Цивільного кодексу України.

Інші доводи скаржника, як підстава для визнання недійсним Договору, фактично ґрунтуються на тому, що оспорюваний Договір є договором факторингу.

Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").

Доводи скаржника з приводу неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.

Інші доводи, наведені скаржником в апеляційній скарзі, колегією суддів до уваги не приймаються з огляду на те, що вони є необґрунтованими та такими, що спростовуються вищевикладеним та матеріалами справи. Також, відсутні підстави для скасування чи зміни оскаржуваного судового рішення в розумінні ст.277 ГПК України з викладених в апеляційній скарзі обставин.

Виходячи з наведеного, колегія суддів вважає, що оскаржуване рішення суду першої інстанції, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог, відповідає чинному законодавству та матеріалам справи. Судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування чи зміни оскаржуваного рішення.

Судові витрати (судовий збір) на підставі ст.129 ГПК України покладаються на скаржника.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 129, 252, 263, 269, 270, 273, 275, 276, 281-285 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В :

1. Апеляційну скаргу Державного концерну "Укроборонпром" на рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 у справі №910/17229/17 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.11.2017 у справі №910/17229/17 залишити без змін.

3. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

4. Касаційна скарга на судове рішення подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

5. Повернути до Господарського суду міста Києва матеріали справи №910/17229/17.

Повний текст судового рішення складено 27.06.2018.

Головуючий суддя М.Л. Яковлєв

Судді Т.І. Разіна

Л.В. Чорна