Постанова № 74988920, 20.06.2018, Львівський апеляційний господарський суд

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

____________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"20" червня 2018 р. Справа № 909/460/17

Львівський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Кравчук Н.М.

суддів Кордюк Г.Т.

ОСОБА_1

секретар судового засідання Шкребій А.В.

розглянувши апеляційну скаргу Завійської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області б/н від 04.08.2017 року (вх. № 01-05/3875/17 від 10.08.2017 року)

на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2017, суддя Гриняк Б.П., повний текст складено 26.07.2017

у справі № 909/460/17

за позовом: Завійської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області, с. Завій, Калузький район, Івано-Франківська область

до відповідача: Закритого акціонерного товариства “Калушліспромгосп” (надалі ЗАТ “Калушліспромгосп”), с. Завій, Калузький район, Івано-Франківська область

про визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки та державного акту на право власності на землю

за участю учасників справи:

від позивача: ОСОБА_2– адвокат (довіреність б/н від 18.06.2018), ОСОБА_3 – депутат (доручення б/н від 28.05.2018)

від відповідача: ОСОБА_4 – директор, ОСОБА_5 – адвокат (довіреність б/н від 20.09.2017)

Відповідно до п.9 Перехідних положень ГПК України в редакції від 15.12.2017 справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких порушено до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

ВСТАНОВИВ:

19.05.2017 Завійська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області звернулась до господарського суду із позовом до ЗАТ "Калушліспромгосп" про визнання недійсними договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення на території Завійської сільської ради загальною площею 2,2049 кв.м., укладеного між Завійською сільською радою та ЗАТ "Калушліспрромгосп", посвідченого нотаріусом 14.03.2002, зареєстрований в реєстрі за №1445 та Державного акту на право власності на землю ІФ №020106 від 05.12.2002 виданого ЗАТ "Калушліспромгосп" про передачу у власність земельної ділянки площею 2,2049 га на території Завійської сільської ради із застосуванням наслідків недійсності правочину.

Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2017 у справі № 909/460/17 у задоволені позовних вимог відмовлено (а.с. 270-212 том І).

Приймаючи рішення, місцевий господарський суд встановив, що спірний договір хоч і підписаний сільським головою з перевищенням ним своїх повноважень, проте, в силу ст.214 ЦК України відбулося наступне схвалення договору купівлі-продажу, а саме підписанням Державного акту про право власності на землю головою Калуської РДА. Отже суд дійшов висновку, що у спірних правовідносин не було порушено ні права позивача, ні права Калуської РДА.

Не погоджуючись з даним рішенням, Завійська сільська рада Калуського району Івано-Франківської області подала апеляційну скаргу, в якій вказує, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, не враховано надані ним докази та аргументи, а відтак, винесено незаконне рішення, просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги повністю. Зокрема, скаржник зазначає, що договір купівлі-продажу від 14.03.2002, укладений між Завійською сільською радою та ЗАТ "Калушліспрромгосп" суперечить п. 1 Перехідних положень Земельного кодексу 2001 року, оскільки продана земельна ділянка знаходиться за межами населеного пункту с. Завій на території Завійської сільської ради, відносилась до земель лісового фонду та по якій проходить дорога, яка є землею загального користування населеного пункту і на яку встановлена законом заборона щодо відчуження останньої.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2017 у справі № 909/460/17 залишено без змін, а апеляційну скаргу без задоволення (а.с. 28-33 том ІІ).

Постановою Верховного суду від 20.03.2018 касаційну скаргу Завійської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області задоволено частково. Постанову Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 у справі № 909/460/17 скасовано, справу направлено на новий розгляд до апеляційного суду в повному обсязі (а.с. 83-88 том ІІ).

Підставою для скасування постанови Львівського апеляційного господарського суду від 17.10.2017 у справі № 909/460/17 стало те, що суд апеляційної інстанції розглянув справу за відсутності представника позивача, який не був належним чином повідомлений про розгляд справи.

Представники скаржника в судовому засіданні доводи апеляційної скарги підтримали повністю. На підтвердження своїх доводів долучили до матеріалів письмові пояснення (зареєстровані в канцелярії суду за вх№ 01-04/3661/18 від 18.06.2018).

Представники відповідача в судовому засіданні проти доводів скаржника заперечили з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу (зареєстрований в канцелярії суду за вх№ 01-04/2829/18 від 04.05.2018), рішення суду першої інстанції вважають законним та обґрунтованим, відтак просять суд залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Вивчивши апеляційну скаргу, здійснивши оцінку доказів, що містяться в матеріалах справи, заслухавши учасників справи, Львівський апеляційний господарський суд встановив наступне.

21.06.2001 між ЗАТ “Укрметкокс” (продавець) та ЗАТ “Калушліспромгосп” (покупець) було укладено договір № 01 купівлі-продажу, згідно із умовами якого ЗАТ “Калушліспромгосп” придбало у власність майно, зокрема, лісопильний цех загальною площею 597,9 кв.м., що знаходиться в с. Завій Калуського району в урочищі № 1 “Царків” (а.с. 73-78 том І).

22.08.2001 рішенням Завійської сільської ради було надано дозвіл ЗАТ “Калушліспромгосп” на збір матеріалів попереднього погодження місця розташування земельної ділянки під реконструкцію існуючих виробничих приміщень під деревообробний комплекс на території Завійської сільської ради площею 2,5 га. для обслуговування приміщень, вказаних у договорі купівлі-продажу № 1 від 21.06.2001 (а.с. 121 том І).

25.09.2001 рішенням Калуської районної ради №343-24 погоджено місце розташування земельної ділянки площею 2,5 га ЗАТ “Калушліспромгосп” під реконструкцію існуючих виробничих приміщень деревообробного комплексу, затверджено матеріали попереднього погодження й надано дозвіл на складання проекту відведення вказаної земельної ділянки. Крім того, зазначену земельну ділянку надано ЗАТ “Калушліспромгосп” в оренду терміном на 1 рік з правом викупу (а.с. 122 том І).

19.10.2001 рішенням Завійської сільської ради погоджено проект відведення земельної ділянки ЗАТ “Калушліспромгосп” площею 2,2049 га для реконструкції існуючих виробничих приміщень лісопильного цеху під деревообробний комплекс на території Завійської сільської ради та вирішено надати вказану землю в оренду терміном на один рік з правом викупу (а.с. 123 том І).

Також, Калуська районна рада своїм листом за №347/1-7/46 від 19.10.2001, розглянувши клопотання ЗАТ “Калушліспромгосп” від 03.09.2001 № 9, відповідно до рішення районної ради від 25.09.2001 №349-24 погодила надання в оренду земельної ділянки 2,2049 га в ур. “Царків” с.Завій Завійської сільської ради терміном на один рік з правом викупу для реконструкції існуючих виробничих приміщень лісопильного цеху під деревообробний комплекс (а.с. 124 том І).

15.11.2001 рішенням Івано-Франківської обласної ради №573-23/2001 переведено 1.0 га забудованих земель, на території яких знаходився лісопильний цех, що належав Міністерству оборони у землі запасу Завійської сільської ради і надано ЗАТ “Калушліспромгосп” у тимчасове користування терміном на один рік на умовах оренди з правом викупу (а.с. 125 том І).

У грудні 2001 Інститутом землеустрою виготовлено Проект відведення земельної ділянки ЗАТ “Калушліспромгосп” для реконструкції існуючих виробничих приміщень лісопильного цеху під деревообробний комплекс на території Завійської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області (а.с. 83-102 том І).

26.12.2001 рішенням Завійської сільської ради вирішено продати цю земельну ділянку несільськогосподарського призначення в ур. “Царків” с.Завій Завійської сільської ради під деревообробний комплекс ЗАТ “Калушліспромгосп” і зобов’язано вказане товариство зробити об’їзну дорогу для заїзду в ліс жителям села Завій (а.с. 11 том І).

14.03.2002, відповідно до рішення Завійської сільської ради від 26.12.2001, між Завійською сільською радою (продавець) та ЗАТ “Калушліспромгосп” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення, згідно із умовами якого Завійська сільська рада передала ЗАТ “Калушліспромгосп” у власність земельну ділянку несільськогосподарського призначення загальною площею 22049 кв.м, під деревообробний комплекс, що знаходиться в ур. “Царків” с. Завій Завійської сільської ради (а.с. 12-13 том І).

Згідно з п. 3.1.7 договору ЗАТ “Калушліспромгосп” зобов’язалось зробити об’їзну дорогу.

В грудні 2002 року Інститутом землеустрою на підставі договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення від 14.03.2002 виготовлена Технічна документація по складанню державного акту на право власності на землю ЗАТ “Калушліспромгосп” для виробничого використання та обслуговування будівель і споруд по переробці деревини на території Завійської сільської ради Калуського району Івано-Франківської області (а.с. 45-49 том І).

05.12.2002 Калуська районна рада видала ЗАТ “Калушліспромгосп” державний акт на право власності на землю серії ІФ №020106 площею 2,2049 га на території с. Завій Завійської сільської Ради для виробничого використання та обслуговування будівель і споруд по переробці деревини (а.с. 14-17 том І).

Звертаючись до суду про визнання недійсними вказаного договору купівлі-продажу та Державного акту, позивач стверджує, що хоча рішення сесії Завійської сільської Ради від 26.12.2001 прийнято в період дії Земельного кодексу 1990 року, проте на період вступу в дію Земельного кодексу 2001 року воно не було виконано, тому у відповідності до п. 1 Перехідних положень Земельного кодексу України 2001 року продаж мав проводитись відповідно до положень Земельного кодексу України 2001 року. Відповідно, позивач стверджує, що відповідачу продано земельну ділянку лісового фонду, що знаходиться за межами населеного пункту с. Завій на території Завійської сільської Ради, коли не було проведено розмежування державної і комунальної власності та по якій проходить дорога, яка є землею загального користування населеного пункту, що з 01.01.2002 не є компетенцією Завійської сільської Ради та на яку встановлена пряма заборона закону на передачу (продаж) у власність.

В свою чергу відповідач проти позову заперечує, стверджує, що на момент введення в дію нового Земельного кодексу України в редакції 2001 року всі матеріали погодження питань, пов'язаних з викупом ЗАТ "Калушліспромгосп" земельної ділянки уже було здійснено. За таких обставин, відчуження спірної земельної ділянки, згідно з п. 4 Перехідних положень Земельного кодексу України повинно здійснюватись за правилами Земельного кодексу в редакції 1990 року з послідуючими змінами й доповненнями. Крім того, зазначає, що оскільки договір купівлі-продажу земельної ділянки від 14.03.2002 укладений на виконання рішень Івано-Франківської обласної ради №573-23/2001 від 15.11.2001 та Завійської сільської ради від 25.12.2001, то без їх скасування у встановленому законом порядку відсутні правові підстави для визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним.

Також відповідачем подано заяву про застосування строку позовної давності, в якій просить суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність, вказуючи на те, що укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки між Завійською сільською радою та ЗАТ "Калушліспром" й отримання останнім Державного акту на право власності на землю мало місце ще у 2002 р., а позов заявлено до суду у травні 2017 року. Посилається на те, що Завійській сільській Раді було відомо про порушення її права ще в 2003 року, оскільки питання визнання недійсним Державного акту на право приватної власності на землю серії ІФ № 020106 від 05.12.2002 та договору купівлі-продажу земельної ділянки серії АЕР № 121898 , укладеного між Завійською сільською Радою та ЗАТ "Карпатліспромгосп" від 14.03.2002 розглядалось господарським судом Івано-Франківської області та апеляційною інстанцією у справі № А-7/157-П-9/181-А-1/73-А-3/231 та у справі №5010/727/2012-1/37 (а.с. 182-184 том І).

Позивач щодо заявленого клопотання заперечив, вказуючи на те, що в даному випадку початок перебігу строку позовної давності починається з дня набрання чинності ухвали Калуського міськрайонного суду від 16.09.2015, якою встановлено перевищення службових повноважень сільським головою при продажі спірної земельної ділянки, оскільки саме в цей час Завійська сільська Рада довідалася про порушення охоронюваних законом прав держави, інтереси якої вона представляє на місцевому рівні відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування" (а.с. 172-173 том І).

При винесенні постанови колегія суддів керувалася наступним.

Земельні правовідносини, зокрема пов’язані із виникненням, припиненням права користування землею, регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, іншими Законами України, постановами Кабінету Міністрів України у випадках, передбачених законом.

Відповідно до статей 13, 14, п. 7 ч.1 ст. 92 Конституції України (в редакції чинної на момент виникнення спірних правовідносин) правовий режим власності та користування землею визначається законами України. Правовий режим власності означає врегулювання нормами закону земельних відносин, порядку та умов поділу земель на категорії, правове визначення форм власності на землю, порядку набуття і здійснення права власності, а також права постійного чи тимчасового землекористування щодо управління землями тощо, реалізацію та позбавлення цього права, функції, компетенцію органів державної влади і місцевого самоврядування..

З матеріалів справи вбачається, що відповідачу була продана спірна земельна ділянка загальною площею 2,2049 га, в т.ч. 1,0 га забудованих земель Калуського держлісгоспу та 1,2049 га земель запасу (забудовані) Завіської сільської ради для реконструкції існуючих виробничих приміщень лісопильного цеху під деревообробний комплекс на території Завіської сільської ради.

Відповідно до вихідної земельно-кадастрової інформації, яка міститься в проекті відведення земельної ділянки ЗАТ «Калушліспромгосп», форма власності на землю та її код згідно з УКФВЗ – державна регіональна 4.2, цільове використання землі та його код згідно з УКЦВЗ – землі промисловості 3.1.4 (виробництво будівельних матеріалів) (а.с. 85 том І).

За змістом ст. 80, ст. 81 Земельного кодексу 1990 року землями запасу визнаються всі землі, не передані у власність або не надані у постійне користування. Землі запасу перебувають у віданні сільських, селищних, районних, міських, в адміністративному підпорядкуванні яких є район, Рад народних депутатів і призначаються для передачі у власність або надання у користування, в тому числі в оренду, переважно для сільськогосподарських потреб.

Частина 4 ст. 19 Земельного кодексу 1990 року (в редакції станом прийняття рішення) передбачала, що обласні Ради народних депутатів надають земельні ділянки у користування: із земель усіх категорій за межами населених пунктів для будівництва шляхів, ліній електропередачі та зв'язку, трубопроводів, осушувальних і зрошувальних каналів та інших лінійних споруд; в усіх інших випадках, крім передбачених частинами першою, другою, третьою і п'ятою цієї статті.

Так, рішенням Івано-Франківської обласної ради №573-23/2001 від 15.11.2001 було переведено 1.0 га забудованих земель, на території яких знаходився лісопильний цех, що належав Міністерству оборони у землі запасу Завійської сільської ради і надано ЗАТ “Калушліспромгосп” у тимчасове користування терміном на один рік на умовах оренди з правом викупу (а.с. 125 том І).

Пунктом 34 ч.1 ст. 26 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» (в редакції чинної станом на час прийняття рішення) визначено, що виключно на пленарних засіданнях сільської, селищної, міської ради вирішуються питання, зокрема вирішення відповідно до закону питань регулювання земельних відносин.

26.12.2001 рішенням Завійської сільської ради вирішено продати спірну земельну ділянку несільськогосподарського призначення в ур. “Царків” с.Завій Завійської сільської ради під деревообробний комплекс ЗАТ “Калушліспромгосп” і зобов’язано вказане товариство зробити об’їзну дорогу для заїзду в ліс жителям села Завій (а.с. 11 том І).

В подальшому, 14.03.2002, відповідно до рішення Завійської сільської ради від 26.12.2001, між Завійською сільською радою (продавець) та ЗАТ “Калушліспромгосп” (покупець) було укладено договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення загальною площею 22049 кв.м, що знаходиться в ур. “Царків” с. Завій Завійської сільської ради (а.с. 12-13 том І).

Проте, слід зазначити, що станом на момент прийняття даного рішення та укладення спірного договору, Указом Президента України від 19.01.1999 № 32/99 "Про продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення" було запроваджено продаж земельних ділянок несільськогосподарського призначення, що перебувають у державній або комунальній власності. Вказаним Указом встановлено, що об'єктами купівлі-продажу відповідно до цього Указу є земельні ділянки, на яких знаходяться об'єкти нерухомого майна, в тому числі об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, що приватизовані (відчужені) відповідно до законодавства України.

Пунктом 4 даного Указу встановлено, що продавцями земельних ділянок несільськогосподарського призначення є: щодо земель комунальної власності - сільські, селищні, міські ради або уповноважені ними органи; щодо земель державної власності - районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим. Рішення про продаж земельних ділянок зазначені органи виконавчої влади приймають за попереднім погодженням цих питань на сесіях відповідних рад.

Рішення сільської, селищної, міської ради або уповноваженого нею органу, місцевої державної адміністрації, Ради міністрів Автономної Республіки Крим є підставою для укладення договору купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення між покупцем і продавцем. Договір купівлі-продажу земельної ділянки несільськогосподарського призначення підлягає нотаріальному посвідченню і є підставою для оформлення відповідного державного акта на право власності на цю земельну ділянку (п.9 Указу).

Тобто, враховуючи, що спірна земельна ділянка відноситься до земель державної власності, то відповідно до вказаного Указу продавцем такої земельної ділянки мала бути районна (обласна) державна адміністрація і відповідно зазначений орган мав прийняти рішення про продаж земельної ділянки, а не сільська рада.

Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що з 1 січня 2002 року набрав чинності новий Земельний кодекс України.

Відповідно до п. 1 Перехідних положень Земельного кодексу 2001 року рішення про надання в користування земельних ділянок, а також про вилучення (викуп) земель, прийняті відповідними органами, але не виконані на момент введення у дію цього Кодексу, підлягають виконанню відповідно до вимог цього Кодексу.

Згідно з п.12 Перехідних положень Земельного кодексу 2001 до розмежування земель державної і комунальної власності повноваження щодо розпорядження землями в межах населених пунктів, крім земель, переданих у приватну власність, здійснюють відповідні сільські, селищні, міські ради, а за межами населених пунктів - відповідні органи виконавчої влади.

Станом на момент вступу в законну силу Земельного кодексу України від 2001 року рішення Завійської сільської ради від 26.12.2001 не було виконано, а тому відповідно до п. 1 Перехідних положень Земельного кодексу 2001 року продаж спірної земельної ділянки мав проводитись відповідно до положень Земельного кодексу України 2001 року.

Статтею 128 Земельного кодексу України (в редакції станом на момент укладення спірного договору) визначено, що продаж громадянам і юридичним особам земельних ділянок державної та комунальної власності для потреб, визначених цим Кодексом, провадиться місцевими державними адміністраціями, Радою міністрів Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування в межах їх повноважень.

Згідно ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських селищних міських рад у галузі земельних відносин належать, зокрема, розпорядження землями територіальних громад.

Згідно ч. 1 ст. 17 Земельного кодексу України до повноважень місцевих державних адміністрацій у галузі земельних відносин належить розпорядження землями державної власності в межах, визначених цим Кодексом.

Також слід зазначити, що ч. 3 ст. 83 Земельного кодексу передбачено, що до земель комунальної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать: землі загального користування населених пунктів (майдани, вулиці, проїзди, шляхи, набережні, пляжі, парки, сквери, бульвари, кладовища, місця знешкодження та утилізації відходів тощо); землі лісового фонду, крім випадків, визначених цим Кодексом.

Статтею 6 Лісового кодексу України визначено, що до відання селищних і сільських Рад народних депутатів у галузі регулювання лісових відносин на їх території належить надання земельних ділянок лісового фонду у постійне користування в межах селищ і сіл та припинення права користування ними.

Згідно листа №78 від 12.10.2012 Відділу містобудування та архітектури, житлово-комунального господарства та будівництва Калуської районної державної адміністрації територія в урочищі Царків знаходиться за межами розробленого генерального плану с. Завій Калуського району (20 том І).

Згідно проекту відведення земельної ділянки, виготовленого Івано-Франківським філіалом Інституту землеустрою в 2001 р. відображено на цій території землі лісу від А до Б та дороги від Д до Е.

З пояснювальної записки, яка міститься у вказаному проекті, вбачається, що земельна ділянка площею 1,0 га належала до земель Завійського військового лісгоспу ЛПК МО України та є землями лісового фонду (а.с. 86-87 том І).

Відтак, колегія суддів зазначає, що переведення рішенням Івано-Франківської області від 15.11.2001 №573-23/2001 1,0 га забудованих земель в землі запасу Завійської сільської ради не змінило статусу земельної ділянки за основним цільовим призначенням.

Отже, згідно договору купівлі-продажу від 14.03.2002 позивачем було продано відповідачу земельну ділянку державної форми власності, що знаходиться за межами населеного пункту с. Завій Калуського району на території Завійської сільської ради, коли не було проведено розмежування державної і комунальної власності та по якій проходила дорога, яка є землею користування населеного пункту та відповідно на яку була встановлена заборона щодо передачі у власність.

Відведення земельної ділянки єдиним масивом не спростовує факту продажу частини земель лісового фонду та громадської дороги.

У відповідності до рішення Конституційного Суду України від 16.04.2009 № 7-рп/2009 скасування акта органу місцевого самоврядування чи органу виконавчої влади не породжує наслідків для власника чи орендаря земельної ділянки, оскільки захист порушеного права у разі набуття права власності на земельну ділянку або укладання договору оренди юридичною чи фізичною особою має вирішуватися за нормами цивільного законодавства.

Згідно з положеннями ч.1,ч.2,ч.3 ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності, а волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Приписами ч.2 ст. 207 ЦК України визначено, що правочин, який вчиняє юридична особа, підписується особами, уповноваженими на це її установчими документами, довіреністю, законом або іншими актами цивільного законодавства, та скріплюється печаткою.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів вважає, що Завійська сільська рада на момент підписання договору купівлі-продажу землі від 14.03.2002 не була наділена повноваженнями на його укладення в силу Земельного кодексу України та Указу Президента України від 19.01.1999 № 32/99, а тому договір є таким, що суперечить актам цивільного законодавства, порушує інтереси держави у сфері земельних відносин, отже підлягає визнанню недійсним.

Враховуючи, що визнання недійсним Державного акту на право власності на землю ІФ № 020106 є похідною вимогою від вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу, то відповідно Державний акт на право власності на землю ІФ № 020106 підлягає визнанню недійсним.

Разом з тим, відповідачем було подано до суду заяву про застосування строку позовної давності, в якій просить суд застосувати до спірних правовідносин позовну давність.

Відповідно до ст. 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Статтею 257 ЦК України передбачено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Згідно з ч. ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Статтею 257 ЦК України визначено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Частиною 4 ст. 267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

У висновках Верховного суду України від 01.08.2014 у спорах щодо застосування позовної давності зазначено, що ч.4, ч.5 ст. 267 ЦК передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Отже, коли судом на підставі досліджених у судовому засіданні доказів встановлено, що право особи, про захист якого вона просить, порушене, а стороною у спорі до винесення рішення заявлено про застосування позовної давності, та встановлено, що цей строк пропущено без поважних причин, суд на підставі ст. 267 ЦК ухвалює рішення про відмову в задоволенні позову за спливом позовної давності. У разі визнання судом причин пропущення позовної давності поважними, порушене право підлягає захисту.

Так, судом встановлено, що 14.03.2002 між сторонами був укладений спірний договір купівлі-продажу земельної ділянки, а 05.12.2002 відповідачем було отримано спірний Державний акт на право власності на землю. Позов у даній справі заявлено до суду у травні 2017 року, з пропуском строку позовної давності.

Проте, причин поважності чи наявності обставин, які з об'єктивних, незалежних від позивача підстав унеможливлювали або істотно утруднювали своєчасне подання позову, суду не подано.

Твердження позивача про те, що строк позовної давності у даному випадку починається з дня набрання законної сили ухвали Калуського міськрайонного суду від 16.09.2015, якою встановлено перевищення службових повноважень сільським головою при продажі спірної земельної ділянки, судом оцінюється критично.

Перебіг позовної давності за вимогами про визнання недійсним правочину починається за загальними правилами, визначеними у частині першій статті 261 ЦК України, тобто від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про вчинення цього правочину.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.

Статтею 92 ЦК України визначено, що дії органу або особи, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, у відносинах із третіми особами розглядаються як дії самої юридичної особи.

Відтак, для юридичної особи як сторони правочину (договору) днем початку перебігу строку позовної давності слід вважати день вчинення правочину (укладання договору), оскільки він збігається із днем, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів апеляційної інстанції відмовляє в задоволені позовних вимог за спливом позовної давності.

Суд апеляційної інстанції вважає, що рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2017 не підлягає скасуванню, оскільки його резолютивна частина є правильною, а власну правову кваліфікацію спірних відносин та правову оцінку обставин справи, відповідно до п.12 Постанови Пленуму ВГСУ “Про деякі питання практики застосування розділу XII Господарського процесуального кодексу України” №7 від 17.05.2011, судом апеляційної інстанції викладено в мотивувальній частині постанови.

Приписами ст. 13 ГПК України визначено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Дана норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.

Згідно зі ст. ст. 73,74,77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 86 ГПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безсторонньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає, що рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Керуючись, ст.ст. 269, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Львівський апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ :

1. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 21.07.2017 у справі № 909/460/17 залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

2. Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку в строки передбаченні ст.288 ГПК України.

4. Справу повернути до Господарського суду Івано-Франківської області.

Головуючий суддя Н.М. Кравчук

судді Г.Т. Кордюк

ОСОБА_1