Постанова № 74988861, 21.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/18505/16 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Каракашьян С.К. Суддя-доповідач Шурко О.І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого Шурка О.І.,

суддів Василенка Я.М., Степанюка А.Г.,

при секретарі Коцюбі Т.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні, без фіксування його за допомогою звукозаписувального технічного засобу згідно до ч. 1 ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Державної казначейської служби України на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2018 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_3 до Державної казначейської служби України про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії, -

В С Т А Н О В И В :

ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної казначейської служби України, в якій просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо нарахування та виплати компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17.08.2010 у справі №2-5606/10;

- зобов'язати відповідача винести рішення про нарахування та виплату компенсації за порушення строку перерахування коштів за рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17.08.2010 у справі №2-5606/10;

- зобов'язати відповідача надіслати позивачу оригінал рішення рекомендованим листом з повідомленням про вручення;

- зобов'язати відповідача надати позивачу ідентифікатор доступу для ознайомлення з виконанням рішення на офіційному веб-сайті ДКС України;

- стягнути з відповідача на користь позивача компенсацію за порушення строку перерахуванням коштів за рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17.08.2010 у справі №2-5606/10 в розмірі 1022,21 грн.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2018 року позовні вимоги задоволено частково: визнано протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо не направлення ОСОБА_3 рішення про виплату компенсації від 11.11.2016 №18; зобов'язано Державну казначейську службу України направити ОСОБА_3 рішення про виплату компенсації від 11.11.2016 №18; стягнуто з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_3 компенсацію в розмірі 1022,21 за порушення строку перерахування коштів за рішенням від 17.08.2010 Тернопільського міськрайонного суду у справі №2-5606 в розмірі 1022,21 грн., в решті позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним вище судовим рішенням, відповідач звернувся із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржувану постанову, як таку, що постановлена із порушенням норм матеріального і процесуального права, та ухвалити нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступних підстав.

З матеріалів справи вбачається, що рішенням Тернопільського міськрайонного суду від 17.08.2010 у справі №2-5606/10 позов ОСОБА_3 до Управління праці та соціальної політики Тернопільської міської ради задоволено. Суд постановив стягнути з Управління праці та соціальної політики Тернопільської міської ради на користь ОСОБА_3 недоплачену разову грошову допомогу, як інваліду війни І групи за 2009-2010 рр. в розмірі 10900 грн.

Постановою від 27.001.2012 ВП№21386073 закінчено виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа, виданого 10.09.2010 у справі №2-5606/10, у зв'язку із зміною боржника.

17 червня 2013 року ОСОБА_3 звернувся до Управління Державного казначейства України в м. Тернопіль із заявою про виконання судового рішення на підставі виконавчого листа від 10.09.2010 у справі №2-5606/10.

Державною казначейською службою України 31.10.2016 здійснено перерахунок на користь ОСОБА_3 коштів в розмірі 10900 грн., відповідно до рішення Тернопільського міськрайонного суду від 17.08.2010 у справі №2-5606/10.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача в частині не нарахування ОСОБА_3 компенсації за невчасне виконання судового рішення, позивач звернувся з даним позовом до суду.

Задовольняючи адміністративний позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що несвоєчасне виконання органом казначейства судового рішення про стягнення коштів тягне за собою виплату особі (стягувачу) компенсації у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми.

У частині відмови у задоволенні позову судове рішення сторонами не оскаржується, а тому відповідно до ч.1 ст.308 КАС України, у цій частині постанова суду першої інстанції судом апеляційної інстанції не переглядається.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції у частині задоволених позовних вимог, з огляду на таке.

Відповідно до статті 124 Конституції України, судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України.

Статтею 3 Закону України від 21.04.99р. №606-XIV «Про виконавче провадження» (чинного на момент виникнення спірних правовідносин; втратив чинність 05.01.17р.) передбачено, що у випадках, передбачених законом, рішення судів та інших органів щодо стягнення коштів виконуються органами доходів і зборів, банками та іншими фінансовими установами. Рішення зазначених органів можуть виконуватися відповідно до закону також іншими органами, установами, організаціями, посадовими особами та громадянами.

Рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Органи, установи, організації та особи, зазначені в частинах першій і другій цієї статті, не є органами примусового виконання, крім органів та посадових осіб, які виконують рішення про притягнення до кримінальної або адміністративної відповідальності.

Законом України від 05.06.12р. №4901-VI «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі Закон №4901-VI) встановлені гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України «Про виконавче провадження».

Відповідно до частини 1 статті 2 Закону №4901-VI, держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов'язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.

За змістом статті 3 Закону №4901-VI виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Відповідно до пункту 3 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.14р. № 440, рішення подаються до органів державної виконавчої служби за місцезнаходженням боржника для проведення їх обліку, інвентаризації заборгованості та подальшої передачі до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, для погашення заборгованості.

Пунктами 13-15 Порядку № 440 передбачено, що передача рішень до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, здійснюється окремо щодо кожної черги щокварталу до 10 числа місяця, що настає за звітним періодом.

До органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, передаються рішення, які надійшли до 1 числа місяця, що настав за звітним періодом. Відповідальна особа додає до рішень, які передаються до органів, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів, реквізити для перерахування коштів заявнику. У разі часткового виконання рішення до нього додаються підтверджувальні документи. До рішень зобов'язального характеру додаються оригінали документів про здійснення нарахування виплат за цим рішенням, підписані уповноваженою особою і завірені гербовою печаткою.

Передача рішень здійснюється відповідальною особою на підставі акта приймання-передавання (додаток). Акти приймання-передавання складаються окремо щодо кожної черги погашення заборгованості.

Відповідно до пункту 19 Порядку № 440 бюджетні асигнування на погашення заборгованості визначаються законом про Державний бюджет України на відповідний рік.

Пунктом 20 Порядку № 440 передбачено, що погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 р. N 845.

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими державними органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення передбачений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.11р. №845 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; надалі Порядок №845).

Пунктом 3 Порядку передбачено, що рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 33 Порядку передбачено, що у разі коли судове рішення стосується спорів фізичних осіб із суб'єктами владних повноважень з приводу обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг або судове рішення неможливо виконати протягом двох місяців з дня надходження документів, зазначених у пункті 6 цього Порядку, орган Казначейства для виконання рішення про стягнення передає до Казначейства документи та відомості згідно з підпунктом 1 пункту 47 цього Порядку. При цьому органом Казначейства відновлюється проведення платежів боржника.

Підпунктом 1 п. 47 Порядку передбачено, що безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника.

Відповідно до п. 48 цього Порядку, для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктом 47 цього Порядку в Казначействі відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

Отже, виходячи з сукупного аналізу наведених правових норм вбачається, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів, боржником за яким є державний орган, у порядку та у строки, встановлені Законом №4901-VI та Порядком №845.

Як свідчать обставини справи, позивач звернувся до органу казначейства з заявою про виконання судового рішення 17 червня 2013 року.

Разом з тим, виплата коштів на виконання виконавчого документу мала місце лише 31.10.2016, що не заперечується відповідачем, тобто після спливу встановленого трьохмісячного строку.

Отже, позивач має право на нарахування компенсації за порушення строку перерахування коштів при виконанні виконавчого листа, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області по справі №2-5606/2010 про стягнення коштів у розмірі 10900 грн.

Поряд з цим, матеріали справи свідчать, що ОСОБА_1 звертався із запитом на інформацію до ДКС України щодо, зокрема, питання про нарахування і виплати компенсації у розмірі трьох відсотків річних за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду.

Листом від 11.11.2016 №5-14/1625-18922 Державна казначейська служба України повідомила позивача, що останньому нарахована вказана компенсація в сумі 1022,21 грн., яка виплачується за рахунок коштів , передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду, зазначила, що виплата буде здійснена в порядку черговості надходжень рішень до органів казначейства.

Так, відповідачем подано до матеріалів справи копію рішення від 11.11.2016 №18 про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, відповідно до якого ОСОБА_2 нарахована компенсація за прострочення платежу при виконанні виконавчого листа, виданого Тернопільським міськрайонним судом Тернопільської області по справі №2-5606/2010 на 1141 днів у розмірі 1022,21 грн.

Приймаючи до уваги факт прострочення виконання судового рішення, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу з державного бюджету України компенсацію у розмірі трьох відсотків річних від несплаченої у встановлений строк суми стягнення.

Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив законне та обґрунтоване рішення, з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ч. 1 ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Апелянт не надав до суду належних доказів, що б підтверджували факт протиправності рішення суду першої інстанції.

При цьому судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом першої інстанції обставинами, наявними в матеріалах справи доказами та нормами права, зазначеними в мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право, зокрема, залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Приписи ст. 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст. 229, 242, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 березня 2018 року - без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.

Головуючий суддя: Шурко О.І.

Судді: Василенко Я.М.

Степанюк А.Г.