Постанова № 74988824, 20.06.2018, Київський апеляційний адміністративний суд

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/14432/16 Суддя (судді) першої інстанції: Каракашьян С.К.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Судді-доповідача: Кобаля М.І.,

Суддів: Губської Л.В., Епель О.В.,

при секретарі: Кривді В.І.

за участю:

представника позивача: Кадькаленка А.С.

представника відповідача: Кравченка Є.В., Белзіцької Т.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Нова фінансова компанія» до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Товариство з обмеженою відповідальністю «Нова фінансова компанія» (далі по тексту - Позивач, ТОВ «Нова фінансова компанія») звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві (далі - Відповідач, ГУ ДФС у місті Києві) в якому просило визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 01.09.2016 №0015881406, №0015891406 та №0988140303.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.

Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Заслухавши представників сторін, що прибули у судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.

Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ГУ ДФС у м. Києві проведено документальну виїзну планову перевірку ТОВ «Нова фінансова компанія» з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2015, валютного та іншого законодавства за період з 01.07.2012 по 31.12.2015.

Перевіркою встановлено порушення позивачем порушення податкового законодавства, зокрема:

1. пп. 153.8.1, пп. 153.8.3 п. 153.8 статті 153 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на прибуток на загальну суму 13577 грн., в тому числі за 2014 рік - на 13577 грн.;

2. пп. 134.1.1 п. 134.1 статті 134 Податкового кодексу України, що призвело до завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 338 947 грн., в тому числі за 2015 рік - на 338 948 грн.;

3. п. 172.1, п. 172.2, п. 172.3, п. 172.4, п. 172.7, п. 272.8 статті 172, пп. 168.1.1. п. 168.1 статті 168, п. 167.2 статті 167, пп. «а» п. 171.2 статті 171 Податкового кодексу України в результаті чого підприємством занижено зобов'язання по сплаті до бюджету податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 37 319,30 грн., в тому числі по за 2013 рік - 67 319,30 грн.

4. пп. 265.7.5 п. 265.7 статті 265 Податкового кодексу України, в результаті несвоєчасного подання річної податкової декларації з податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки за 2013 рік.

За наслідками перевірки ГУ ДФС у м. Києві складено акт від 15.08.2016 №700/26-15-14-06-02/31865319 (далі по тексту - акт перевірки) та прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 01.09.2016:

- №0015881406, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на загальну суму 16971,00 грн., з яких 13 577 грн. - за податковими зобов'язаннями, 3 394 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями;

- №0988140303, яким позивачу визначено суму грошового зобов'язання з податків та зборів, у тому числі з податку на доходи фізичних осіб в загальному розмірі 84 149,13 грн., з яких 67 319,30 грн. - за податковим зобов'язанням та 16 829,83 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);

- №0015891406, яким позивачу зменшено суму від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток у розмірі 338 948 грн.

Позивач, вважаючи зазначені податкові повідомлення-рішення протиправними, звернувся до суду з даним позовом за захистом своїх прав та законних інтересів.

Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не надано належних та допустимих доказів порушень позивачем приписів податкового законодавства та доказів того, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті законно та обґрунтовано.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Податкового кодексу України (далі по тексту - ПК України) (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об'єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень цього розділу.

Підпунктом 153.8.1 п. 153.8 ст. 153 ПК України визначено, що облік загального фінансового результату (прибутку/збитку) за операціями з торгівлі цінними паперами ведеться платником податку окремо від інших доходів і витрат.

Платник податку визначає фінансовий результат за операціями з цінними паперами, що перебувають в обігу на фондовій біржі, окремо від фінансового результату за операціями з цінними паперами, що не перебувають в обігу на фондовій біржі.

Платники податку визначають фінансовий результат за операціями з цінними паперами відповідно до положень (стандартів) бухгалтерського обліку шляхом зменшення прибутків за операціями з цінними паперами на суму збитків від операцій з іншими паперами протягом такого звітного періоду.

Витрати платника податку на користь продавця або емітента цінних паперів визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від відчуження таких цінних паперів.

Підпунктом 153.8.3 п. 153.8 ст. 153 ПК України передбачено, що якщо за результатами звітного періоду загальна сума збитків від операцій з цінними паперами, що перебувають в обігу на фондовій біржі, перевищує загальну суму прибутків від таких операцій, то сума від'ємного значення фінансового результату за операціями з цінними паперами, що перебувають в обігу на фондовій біржі, переноситься у зменшення загального фінансового результату за такими операціями в наступних звітних періодах до повного погашення.

Якщо за результатами звітного періоду загальна сума прибутків від операцій із цінними паперами, що перебувають в обігу на фондовій біржі, перевищує загальну суму збитків від таких операцій, сума перевищення включається до об'єкта оподаткування за такими операціями та оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 151.1 цього Кодексу.

Згідно п. 172.1. ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу (обміну) не частіше одного разу протягом звітного податкового року житлового будинку, квартири або їх частини, кімнати, садового (дачного) будинку (включаючи земельну ділянку, на якій розташовані такі об'єкти, а також господарсько-побутові споруди та будівлі, розташовані на такій земельній ділянці), а також земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної статтею 121 Земельного кодексу України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується.

Відповідно до п. 172.2. ст. 172 ПК України дохід, отриманий платником податку від продажу протягом звітного податкового року більш як одного з об'єктів нерухомості, зазначених у пункті 172.1 цієї статті, або від продажу об'єкта нерухомості, не зазначеного в п. 172.1 цієї статті, підлягає оподаткуванню за ставкою, визначеною п. 167.2 ст. 167 цього Кодексу.

У такому самому порядку оподатковується дохід від продажу (обміну) об'єкта незавершеного будівництва.

Пунктом 172.3. ст. 172 ПК України передбачено, дохід від продажу об'єкта нерухомості визначається виходячи з ціни, зазначеної в договорі купівлі-продажу, але не нижче оціночної вартості такого об'єкта, розрахованої органом, уповноваженим здійснювати таку оцінку відповідно до закону.

При обміні об'єкта нерухомості на інший (інші) дохід платника податку у вигляді отриманої ним грошової компенсації від відчуження нерухомого майна, визначеного:

а) у абзаці першому пункту 172.1 цієї статті, - не оподатковується;

б) у пункті 172.2 цієї статті, - оподатковується за ставкою, визначеною пунктом 167.2 статті 167 цього Кодексу.

Відповідно до п. 172.4. статті 172 ПК України під час проведення операцій з продажу (обміну) об'єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування державної нотаріальної контори або робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку.

Нормами п. 172.7. ст. 172 Податкового кодексу України встановлено, що одночасно з дією п. 172.4 цієї статті, якщо стороною договору купівлі-продажу, міни об'єкта нерухомого майна є юридична особа чи фізична особа - підприємець, така особа є податковим агентом платника податку щодо нарахування, утримання та сплати (перерахування) до бюджету податку з доходів, отриманих платником податку від такого продажу (обміну).

Як вірно встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 22.07.2010 у справі №2-2682-1/10 позов ПАТ «Перший Інвестиційний Банк» до ОСОБА_7 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено повністю.

30.12.2010 року ТОВ «Нова фінансова компанія» придбало у ПАТ «Перший Інвестиційний Банк» заборгованість фізичної особи - громадянина України ОСОБА_7 за кредитним договором.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11.03.2011 по справі №2-2682-1/10 замінено сторону виконавчого провадження, а саме стягувача з ПАТ «Перший інвестиційний банк» на ТОВ «Нова фінансова компанія».

Державним виконавцем були складені акти від 28.12.2012 №24253242-3/9, №24253242-2/9, №24253242/9 про реалізацію предмета іпотеки при примусовому виконанні виконавчого листа Печерського районного суду м. Києва, виданого 22.12.2011 у справі №2-2682-1/10 про стягнення з ОСОБА_7 заборгованості за кредитним договором від 05.12.2007 в розмірі 13454315,44 грн.

Предметом іпотеки за вказаним договором є нерухоме майно, а саме:

- квартира №17 за адресою: АДРЕСА_2;

- квартира №5 за адресою: АДРЕСА_1;

- квартира №6 за адресою: АДРЕСА_1.

Зазначене майно було виставлене на прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна, але торги не відбулись у зв'язку із відсутністю зареєстрованих покупців.

Проте, іпатекодержатель -ТОВ «Нова фінансова компанія» придбало вказане нерухоме майно шляхом заліку своїх забезпечених вимог в рахунок ціни майна.

Відповідно до наказу від 05.01.2015 №1-Б «Про організацію облікової політики у відповідності з міжнародними стандартами звітності ТОВ «Нова фінансова компанія» на вимогу ст. 12 «Застосування міжнародних стандартів», Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», починаючи з 2013 складає фінансову звітність за міжнародними стандартами фінансової звітності (МСФЗ).

Як вбачається з пояснень позивача, вказана вище квартира № 6 обліковувалась на рах. 100 «Інвестиційна нерухомість», з огляду на відсутність в Плані рахунків змоги відображення отриману нерухомість як таку, що є не поточним активом та отримується для продажу у результаті звичайної діяльності.

Зі змісту акту перевірки вбачається, що висновки щодо порушення позивачем приписів податкового законодавства контролюючим органом зроблено з огляду на нездійснення позивачем оцінки справедливої вартості квартири № 6 загальною площею 120,20 кв.м., що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, балансова вартість 562722 грн., у відповідності до приписів Міжнародних стандартів бухгалтерського обліку 40, що облікована позивачем на балансовому рахунку 100 «Інвестиційна нерухомість».

Так, за твердженнями контролюючого органу, оцінка справедливої вартості вказаної квартири складає 7501,41 грн. за 1 кв.м., що дорівнює 901 670 грн. за 120,20 кв.м. та перевищує суму балансової вартості на 338 948 грн., таким чином, зазначає контролюючий орган, позивачем занижено доходи на суму дооцінки інвестиційної нерухомості, а саме на 338 948 грн.

Поряд з цим, ГУ ДФС у м. Києві вказує, що перевіркою встановлено заниження податку на доходи в сумі 67319 грн. внаслідок не оподаткування податком на доходи фізичних осіб доходу платника податку ОСОБА_7 в сумі 1346386 грн. від реалізації його нерухомого майна.

Разом з тим, відповідно до Міжнародного стандарту бухгалтерського обліку 40 (далі по тексту - МСБО 40) інвестиційна нерухомість - нерухомість (земля чи будівля, або частина будівлі, або їх поєднання), утримувана (власником або орендарем згідно з угодою про фінансову оренду) з метою отримання орендних платежів або збільшення вартості капіталу чи для досягнення обох цілей, а не для:

а) використання у виробництві чи при постачанні товарів, при наданні послуг чи для адміністративних цілей, або

б) продажу в звичайному ході діяльності.

Згідно пункту 7 МСБО 40 інвестиційна нерухомість утримується з метою отримання орендної плати або збільшення капіталу, або в їх поєднанні. Отже, інвестиційна нерухомість генерує грошові потоки в значній мірі незалежно від інших активів, утримуваних суб'єктом господарювання. Це відрізняє інвестиційну нерухомість від нерухомості, зайнятої власником. Виробництво або постачання товарів та надання послуг (або використання нерухомості для адміністративних цілей) генерує грошові потоки, які мають відношення не тільки до нерухомості, а й до інших активів, що використовуються у процесі виробництва або постачання. До нерухомості, зайнятої власником, застосовується МСБО 16 «Основні засоби».

Разом з тим, відповідно до пункту 9 МСБО 40 не є інвестиційною нерухомістю, а тому виходять за межі сфери застосування цього Стандарту:

а) нерухомість, утримувана для продажу під час звичайної діяльності або яка перебуває в процесі будівництва чи поліпшення з метою такого продажу (див. МСБО 2 «Запаси2), наприклад, нерухомість, яка була придбана виключно з метою подальшого продажу в найближчому майбутньому або для поліпшення та перепродажу;

б) нерухомість, яка будується або поліпшується за дорученням третіх сторін (див. МСБО 11 «Будівельні контракти»);

в) нерухомість, зайнята власником (див. МСБО 16), включаючи (серед іншого) нерухомість, утримувану для майбутнього використання як нерухомість, зайняту власником; нерухомість, утримувану для майбутнього поліпшення та подальшого використання як нерухомість, зайняту власником; нерухомість, зайнята працівниками (незалежно від того, чи сплачують ці працівники, чи не сплачують орендну плату за ринковими ставками), та нерухомість, зайнята власником, вибуття якої очікується;

ґ) нерухомість, яка надана в оренду іншому суб'єктові господарювання за угодою фінансової оренди.

З системного аналізу вищевказаного вбачається, що МСБО 40 застосовуються виключно для обліку інвестиційної нерухомості, ознакою якої, в свою чергу, є генерування грошових потоків в значній мірі незалежно від інших активів, утримуваних суб'єктом господарювання.

Натомість, ТОВ «Нова фінансова компанія» є фінансовою установою, яка, крім іншого, може здійснювати діяльність в частині надання послуг факторингу.

Як вже зазначалося, право власності на квартиру № 6 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, було отримано ТОВ «Нова фінансова компанія» внаслідок здійснення виконавчого провадження, яке нерозривно пов'язане та є складовою стягнення боргу фізичної особи - ОСОБА_7, право вимоги якого було придбане позивачем у ході здійснення звичайної господарської діяльності.

З огляду на вищевикладене, об'єкт нерухомого майна - квартира № 6 що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, за своєю природою не підпадає під ознаки інвестиційної нерухомості, а є непоточним активом, утримуваним для продажу.

Разом з цим, відповідно до приписів пункту 15 Міжнародного стандарту фінансової звітності 5 (МСФЗ 5) суб'єкт господарювання оцінює непоточний актив (або ліквідаційну групу), класифікований як утримуваний для продажу, за нижчою з оцінок: або за балансовою вартістю, або за справедливою вартістю з вирахуванням витрат на продаж.

Отже, з вказаного вбачається право вибору суб'єкта господарювання - застосування балансової вартості чи справедливої вартості, а не його обов'язок дооцінки нерухомого майна.

Твердження апелянта про заниження позивачем податку на доходи в сумі 67 319 грн. внаслідок не оподаткування податком на доходи фізичних осіб доходу платника податку ОСОБА_7 в сумі 1346386 грн. від реалізації його нерухомого майна, не заслуговує на увагу колегії суддів апеляційної інстанції оскільки, юридична особа є податковим агентом фізичної особи, яка отримує дохід від відчуження нерухомості лише у разі договору купівлі-продажу або міни.

Проте, в даному випадку, перехід права власності на нерухоме майно, що належало громадянину ОСОБА_7, до позивача відбулось не на підставі договірних відносин, а в результаті стягнення в порядку виконавчого провадження.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що наведені обставини свідчать, що відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів порушень позивачем приписів податкового законодавства, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню.

Враховуючи зазначене, суд апеляційної інстанції зазначає про необхідність дотримуватися позиції, вказаної у рішенні Європейського суду з прав людини, у справі «Федорченко та Лозенко проти України», відповідно до якої Суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом».

Так, наведені податковим органом аргументи не є належними та допустимими доказами в розумінні адміністративного судочинства, та за своєю суттю є лише припущеннями.

Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.

Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Також, колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).

Колегія суддів апеляційної інстанції приходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

В даному випадку, відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, не доведено правомірність своїх дій та не надано обґрунтованих доводів прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, відповідно до норм чинного законодавства.

Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.

Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.

В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 243, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Головного управління Державної фіскальної служби у місті Києві - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 лютого 2018 року - без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття.

Касаційну скаргу може бути подано безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, а в разі складення постанови в повному обсязі відповідно до ст. 329 цього Кодексу - з дня складення постанови в повному обсязі.

Суддя-доповідач: М.І. Кобаль

Судді: Л.В. Губська

О.В. Епель