Постанова № 74988388, 26.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

Постанова

Іменем України

26 червня 2018 року

м. Харків

Справа № 623/2902/17

Провадження № 22-ц/790/2997/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Пилипчук Н.П.,

суддів: Колтунової А.І., Маміної О.В.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1,

представник позивача: ОСОБА_2

відповідач: ОСОБА_3

третя особа: Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області

розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи в місті Харкові цивільну справу за позовом ОСОБА_1, від імені якої діє законний представник опікун ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа: Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області про примусове вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою, з апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Ізюмського міськрайонного суду м. Харкова, постановлене 13 березня 2018 року, під головуванням судді Гуренко М.О., в залі суду в місті Ізюм,

В С Т А Н О В И В:

В листопаді 2017 року ОСОБА_1, від імені якої діє законний представник опікун ОСОБА_2 звернулися до суду з позовною заявою до ОСОБА_3, третя особа: Виконавчий комітет Ізюмської міської ради Харківської області про примусове вселення та усунення перешкод у користуванні квартирою, в якій просили вселити її разом із опікуном у квартиру АДРЕСА_1 (колишня назва вулиці Францева) у м. Ізюмі Харківської області, заборонити ОСОБА_3 перешкоджати у подальшому ОСОБА_1 разом із опікуном ОСОБА_2 у здійсненні ним права користування спірною квартирою.

В обґрунтування своїх позовних вимог посилались на те, що 30 серпня 1986 року між сторонами було укладено шлюб. На підставі ордеру на житлове приміщення від 21.02.1991 року № 014707 ОСОБА_1 та ОСОБА_3 вселились у квартиру АДРЕСА_2, що відноситься до комунальної форми власності. В період шлюбу з відповідачем ОСОБА_1 захворіла на тяжке психічне захворювання. У 1995 році ОСОБА_1 була визнана інвалідом 2 групи. 17.10.2001 року шлюб між сторонами розірвано.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26.08.2016 року ОСОБА_1 визнано недієздатною, встановлено над нею опіку, опікуном призначено ОСОБА_2

Після стаціонарного лікування відповідач не впускає ОСОБА_1 та її опікуна ОСОБА_2 у квартиру, змінив замки та відмовляється видати ключі позивачці. Самостійно вселитися у квартиру ОСОБА_1 не має можливості, у зв’язку з чим вимушена була звернутися до суду з вказаним позовом.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду м. Харкова від 13 березня 2018 року позовні вимоги ОСОБА_1, від імені якої діє законний представник опікун ОСОБА_2 задоволено. Вселено ОСОБА_1 разом із опікуном ОСОБА_2 у квартиру АДРЕСА_1 (колишня назва вулиці Францева) у м. Ізюмі Харківської області у зв'язку з протидіями по вселенню та користуванню зазначеною квартирою з боку ОСОБА_3 Заборонено ОСОБА_3 перешкоджати у подальшому ОСОБА_1 разом із опікуном ОСОБА_2 у здійсненні права користування квартирою № 8 у будинку № 1 по вул. Булгакова (колишня назва вулиці Францева) у м. Ізюмі Харківської області. Вирішено питання щодо судових витрат.

В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу ОСОБА_3 вказує на неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права. Зазначає, що спірна квартира не приватизована, відноситься до комунальної форми власності, тобто ні позивач, ні відповідає не являються співвласниками спірної квартири. Вказує на те, що позивачка вже більше 20 років не проживає в спірній квартирі без поважних причин, немає і особистого майна позивачки в цій квартирі. Також звертає увагу суду на те, що за комунальні платежі позивач не сплачує, в ремонті не приймає участь, ніколи не намагалася вселитися в спірну квартиру.

У відповідності до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 30 серпня 1986 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_4, який зареєстрований Відділом запису актів громадянського стану Виконавчого комітету Ізюмської міської Ради депутатів трудящих Харківської області, актовий запис № 358, що підтверджується копією свідоцтва про укладення шлюбу серії ІІ-ВЛ № 479581 від 30.08.1986 р.

Згідно ордеру на житлове приміщення № 014707 від 21.02.1991 р. виданого ОСОБА_1, з сім’єю з двох чоловік на право зайняття жилого приміщення, житловою площею 28.09 кв.м., яка складається з двох кімнат за адресою: АДРЕСА_3, що відноситься до комунальної форми власності.

В період шлюбу з відповідачем позивач захворіла на тяжке психічне захворювання. У 1995 році ОСОБА_1 була визнана інвалідом 2 групи.

17 жовтня 2001 року шлюб між сторонами розірвано, що підтверджується свідоцтвом серії 1-ВЛ № 169717, виданого Відділом реєстрації актів громадянського стану міського управління юстиції 17.10.2001 р.

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26.08.2016 р. по справі № 623/964/16-ц ОСОБА_1 визнано недієздатною, встановлено над нею опіку, опікуном призначено ОСОБА_2 Судове рішення набрало чинності 06 вересня 2016 року.

Спірна квартира є неприватизованою, належить до комунальної власності.

Із копії паспорту ОСОБА_1 вбачається, що вона зареєстрована за спірною адресою. Зазначені обставини відповідач не оспорює.

Після проходження стаціонарного лікування відповідач не впускає ОСОБА_1 у спірну квартиру. ОСОБА_1 вимушена оселитись у сестри ОСОБА_2, яка мешкає у с. Чистоводівка Ізюмського району вул. Думинська. буд. 19, де тимчасово перебуває згідно довідки виконкому Чистоводівської сільської ради Ізюмського району Харківської області. (а.с.7).

Відповідач наявність перешкод у користуванні позивачу спірною квартирою заперечує, в однчас не визнає і її право користування.

Між тим, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 з приводу порушення житлових прав ОСОБА_2 зверталась до поліції, зокрема із заявою від 30.08.2017 р., їй було рекомендовано звернутися до суду з приводу порушення відповідачем права в користуванні житловим приміщенням. (а.с.44,45).

Відповідно до статей 15, 16 ЦК України особа має право на захист свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке реалізується шляхом звернення до суду. Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені в ч. 2 ст. 16 ЦК України.

Відповідно до ч. 1 ст. 12, ч. 1 ст. 13, ч. 1 ст. 81 ЦПК України (в редакції від 15 грудня 2017 року) цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних цим Кодексом випадках.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею цим Кодексом.

Відповідно до вимог ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава гарантує не тільки свободу його придбання, але й можливість стабільного користування житлом, його недоторканість, а також недопущення примусового позбавлення житла, не інакше, як на підставі закону і за рішенням суду.

Згідно із ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо) у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Як свідчать матеріали справи спірна квартира є неприватизованою та відноситься до комунальної форми власності.

Відповідно до приписів ст. ст. 61, 63, 64 ЖК України користування жилим приміщенням у будинках державного і громадського житлового фонду здійснюється відповідно до договору найму жилого приміщення.

Предметом договору найма жилого приміщення в будинках державного і громадського житлового фонду є окрема квартира або інше ізольоване жиле приміщення, що складається з одної чи кількох кімнат, а також одноквартирний жилий будинок.

Члени сім*ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов*язки, що випливають з договору найму жилого приміщення.

До членів сім'ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки. Членами сім'ї наймача може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з наймачем і ведуть з ним спільне господарство.

Якщо особи, зазначені в частині другій цієї статті, перестали бути членами сім'ї наймача, але продовжують проживати в займаному жилому приміщенні, вони мають такі ж права і обов'язки, як наймач та члени його сім'ї.

Матеріали справи містять дані про те, що рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26.08.2016 р. ОСОБА_1 визнано недієздатною та встановлено над нею опіку, опікуном призначено ОСОБА_2

Відповідно до п. 1 ст. 41 ЦК України над недієздатною особою встановлюється опіка, а відповідно до п.1 ст. 60 ЦК України, суд встановлює опіку над фізичною особою у разі визнання її недієздатною і призначає опікуна за поданням органу опіки та піклування.

Відповідно до ст. 62 ЦК України опіка або піклування встановлюються за місцем проживання фізичної особи, яка потребує опіки чи піклування, або за місцем проживання опікуна чи піклувальника.

Відповідно Згідно із ч. 3 ст. 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути виселений із займаного житлового приміщення або обмежений у праві користування ним інакше, як з підстав, передбачених законом.

Приймаючи до уваги те, що дії відповідача перешкоджають ОСОБА_1 користуватися квартирою, то судом першої інстанції обгрунтовано задоволені позовні вимоги.

Доводи відповідача про те, що позивачка не приймала участі у реконструкції будинку, не брала участь у його утриманні не спростовують висновків суду про наявність підстав для захисту її порушеного права.

Відповідач вказує, що мав намір звернутися до суду із позовом про визнання ОСОБА_1 такою, що втратила право користування спірним житлом, оскільки вона більше 20 років не проживала у спірній квартирі. Такі доводи також не спростовують висновків суду, оскільки ОСОБА_1 є недієздатною особою, тривалий час знаходилась на стаціонарному лікуванні, тому не проживала за спірною адресою з поважних причин.

Посилання суду на норми, що стосуються права власності не призвели до неправильного вирішення справи.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія вважає, що висновок суду про задоволення позовних вимог, відповідає закону та фактичним обставинам справи, оскільки доведеним є факт наявності перешкод у користуванні спірною квартирою.

Згідно положень ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст.374 ч.1п.1, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Ізюмського міськрайонного суду м. Харкова від 13 березня 2018 року залишити без змін.

Постанова апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Головуючий – Н.П.Пилипчук

Судді – А.І. Колтунова

ОСОБА_5