Постанова № 74988327, 27.06.2018, Житомирський апеляційний адміністративний суд

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

__________

10002, м-н Путятинський, 3/65, телефон/факс: (0412) 481-604, 481-637 e-mail: inbox@apladm.zt.court.gov.ua

Справа № 817/1866/17

ПОСТАНОВА

іменем України

"27" червня 2018 р. м. Житомир

Житомирський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді Охрімчук І.Г.

суддів: Капустинського М.М.

Моніча Б.С.,

за участю секретаря Семенець К.О.,

позивача та його представника, представника відповідача :

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від "26" січня 2018 р. у справі за позовом ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, третя особа - Начальник Головного територіального управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_4 про визнання наказу частково незаконним, визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинити певні дії ,

суддя в 1-й інстанції - Дорошенко Н.О.,

місце ухвалення рішення - м.Рівне,

дата складання повного тексту рішення - 05.02.2018р. ,-

ВСТАНОВИВ:

В листопаді 2017р. ОСОБА_2 звернувся з позовом до окружного адміністративного суду про :

- визнання наказу Міністерства юстиції України № 4520/к від 17.11.2017 частково неправомірним та змінити його зміст в частині назви посади, з урахуванням перейменування установи, на посаду начальника у яку поновлено ОСОБА_2, у зв'язку з чим після слів "у такій редакції:" зазначити "Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з 11 січня 2017 року";

- визнання неправомірною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо не звільнення з роботи ОСОБА_4 в зв'язку з поновленням незаконно звільненого ОСОБА_2 на посаді начальника Головного управління юстиції у Рівненській області, яке, з урахуванням зміни в назві відповідно до пункту 1 наказу Міністерства юстиції України від 30 січня 2015 року № 115/5, перейменоване в Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області;

- зобов'язання Міністерство юстиції України вчинити дії, передбачені пунктом 6 частини першої статті 40 КЗпП України, та пунктом 1 частини першої статті 88 Закону України "Про державну службу", та звільнити ОСОБА_4 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області.

Обґрунтовуючи позов зазначає, що згідно зі змістом оскаржуваного наказу ОСОБА_2 поновлено на посаді начальника Головного управління юстиції у Рівненській області з урахуванням пункту 1 наказу Міністерства юстиції України від 30 січня 2015 року № 115/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за № 100/26545, з 11 січня 2017 року. Згідно з пунктом 1 наказу Міністерства юстиції України від 30 січня 2015 року № 115/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за № 100/26545, перейменовано головні управління юстиції України в Автономній республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі на головні територіальні управління юстиції України в Автономній республіці Крим, в областях, містах Києві та Севастополі. Позивач вважає, що видання наказу Міністерства юстиції України про поновлення працівника на роботі, в якому переписано лише резолютивну частину рішення, з огляду на те, що формулювання "з урахуванням пункту 1 наказу Міністерства юстиції України від 30 січня 2015 року № 115/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за № 100/26545", передбачає порядок та спосіб дій, є неправомірним. Позивач вважає, що наказ про поновлення на роботі ОСОБА_2 повинен був містити точну назву посади, а також назву установи, в яку поновлено працівника. Тобто, видаючи наказ про поновлення ОСОБА_2 на виконання відповідного рішення суду, в оскаржуваному наказі мало бути вказано, що позивача поновлено на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області. Зазначає, що оскаржений наказ є неправомірним та порушує права позивача, тому що хоча на виконання рішення і видано наказ про поновлення на роботі, однак таке "відсилочне" формулювання не забезпечує належного відновлення прав особи, на чию користь постановлене судове рішення.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 26.01.2018р. в задоволенні позову ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України про визнання наказу Міністерства юстиції України №4520/к від 17.11.2017 частково неправомірним, визнання бездіяльності неправомірною та зобов'язання вчинення певних дій, - відмовлено повністю.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, позивач звернувся до суду зі скаргою, в якій просить рішення від 26.01.2018р. скасувати з підстав, наведених у скарзі, та прийняти нову постанову про задоволення його позову. На думку скаржника рішення є незаконним та підлягає скасуванню з причин невідповідності висновків суду встановленим обставинам справи та неправильним застосуванням судом норм права.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскарженого рішення, дослідивши докази, зібрані в матеріалах справи, колегія суддів дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення скарги ОСОБА_2, а саме для зміни судового рішення суду першої інстанції в частині мотивів прийнятого рішення, щодо визнання неправомірною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо не звільнення з роботи ОСОБА_4 в зв'язку з поновленням незаконно звільненого ОСОБА_2 на посаді начальника Головного управління юстиції у Рівненській області та щодо зобов'язання Міністерство юстиції України вчинити дії, передбачені пунктом 6 частини першої статті 40 КЗпП України, та пунктом 1 частини першої статті 88 Закону України "Про державну службу" та звільнити ОСОБА_4 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, з огляду на наступне.

Суд встановив, що наказом Міністерства юстиції України від 17.11.2017 № 4520/к "Про ОСОБА_2." на виконання постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 03.04.2017 у справі № 817/1622/16, наказано, зокрема: Поновити ОСОБА_2 на посаді начальника Головного управління юстиції у Рівненській області з урахуванням пункту 1 наказу Міністерства юстиції України від 30 січня 2015 року № 115/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за № 100/26545, з 11 січня 2017 року (а.с.7 т.1).

Матеріалами справи стверджено, що в провадженні Рівненського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа №817/1622/16 за позовом начальника Головного управління юстиції у Рівненській області ОСОБА_2 до Міністерства юстиції України, Головного територіального управління юстиції України у Рівненській області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_4, про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та зобов'язання вчинення певних дій, стягнення моральної шкоди.

Позивач просив, зокрема, поновити його на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області з 11.10.2016.

Про зазначене вказано в постанові Рівненського окружного адміністративного суду від 03.04.2017 в справі № 817/1622/17, якою позов було задоволено частково.

Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства юстиції України №22/к від 05.01.2017. Визнано протиправними та скасовано накази Головного територіального управління юстиції у Рівненській області від 10.01.2017 року №8/04/к, від 10.04.2017 року №9/04/к, від 10.01.2017 року №4/07. Поновлено ОСОБА_2 на посаді начальника Головного управління юстиції у Рівненській області з урахуванням пункту 1 наказу Міністерства юстиції України від 30 січня 2015 року №115/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за №100/26545, з 11 січня 2017 року. Стягнуто з Головного територіального управління юстиції у Рівненській області на користь ОСОБА_2 заробітну плату за час вимушеного прогулу з 11.01.2017 по 03.04.2017 включно в розмірі 10605 грн. 88 коп. (сума вказана без урахування сплати податків та інших обов'язкових платежів, які підлягають стягненню під час виплати її працівнику). В задоволенні решти позовних вимог - відмовлено.

Постанову суду в частині поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника Головного управління юстиції у Рівненській області з урахуванням пункту 1 наказу Міністерства юстиції України від 30 січня 2015 року №115/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за №100/26545, з 11 січня 2017 року та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць в розмірі 4022 грн. 92 коп. звернуто до негайного виконання (а.с.85-96 т.1).

Постановою Житомирського апеляційного адміністративного суду від 11.08.2017 в справі № 817/1622/16 постанову Рівненського окружного адміністративного суду від 03.04.2017 змінено в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу. Прийнято в цій частині нове рішення, яким стягнуто на користь позивача ОСОБА_2 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.01.2017 по 11.08.2017 (по день постановлення рішення) 31 тис. 10 грн. 40 коп. В іншій частині постанову залишено без зміни (а.с.97-107 т.1).

За даними комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" Рівненського окружного адміністративного суду, 30.08.2017 Рівненським окружним адміністративним судом в адміністративній справі № 817/1622/16 видано виконавчий лист про поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника Головного управління юстиції у Рівненській області з урахуванням пункту 1 наказу Міністерства юстиції України від 30 січня 2015 року №115/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 30 січня 2015 року за №100/26545, з 11 січня 2017 року.

Зазначені обставини представниками сторін не заперечуються.

Суд першої інстанції правильно визначив і не взяв до уваги доводи як позивача, так і відповідача щодо наявності чи відсутності підстав для поновлення ОСОБА_2 на посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, як і фактичних обставин справи щодо реорганізації та перейменування Головного управління юстиції у Рівненській області в Головне територіальне управління юстиції у Рівненській області та щодо зміни істотних умов праці за посадою керівника вказаного державного органу. На думку суду, зазначені обставини не стосуються предмета доказування в даній адміністративній справі, яким є правомірність наказу Міністерства юстиції України від 17.11.2017 № 4520/к, а відтак не впливають на оцінку взаємовідносин сторін у справі. З позовною вимогою про поновлення посаді начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області позивач в даній адміністративній справі до суду не звертався. Більш того, така позовна вимога була предметом судового розгляду в адміністративній справі № 817/1622/16 та вирішена судом шляхом постановлення судового рішення від 03.04.2017, і на виконання якого судом видано виконавчий лист.

З урахуванням наведеного, суд вважає, що даний адміністративний спір між сторонами виник у зв'язку з виконанням (не виконанням, не належним виконанням) боржником Міністерством юстиції України судового рішення в адміністративній справі № 817/1622/16.

Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України в редакції на чинній до 15.12.2017, судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.

Постанови та ухвали суду в адміністративних справах, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання на всій території України.

Згідно з частиною першою стаття 255 КАС України (в редакції до 15.12.2017) постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

Відповідно до п.3 ч.1 ст. 256 КАС України (в редакції до 15.12.2017) негайно виконуються постанови суду про поновлення на посаді у відносинах публічної служби.

Відповідно до п.34 постанови Пленуму Верховного суду України від 06.11.1992 № 7 "Про практику розгляду судами трудових спорів" рішення про поновлення на роботі вважається виконаним з дня видання власником або уповноваженим ним органом наказу про поновлення.

Оскаржений наказ Міністерства юстиції України №4520/к від 17.11.2017 за своїм змістом в повній мірі відповідає резолютивній частині постанови Рівненського окружного адміністративного суду від 03.04.2017 в справі №817/1622/16. Відтак, суд вважає безпідставними та необґрунтованими доводи позивача щодо неправомірності оскарженого наказу, який виданий на виконання судового рішення, яке набрало законної сили.

Оцінюючи доводи позивача щодо того, що постановою Рівненського окружного адміністративного суду від 03.04.2017 в справі № 817/1622/16 встановлено порядок і спосіб виконання судового рішення, у зв'язку з чим Міністерством юстиції України при поновленні ОСОБА_2 на посаді на виконання такого судового рішення підлягала зазначенню змінена назва місця роботи позивача, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.170 КАС України (в редакції до 15.12.2017) якщо судове рішення є незрозумілим, суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Норма аналогічного змісту міститься в ст.254 КАС України (в редакції на час вирішення судового спору), відповідно до якої за заявою учасника справи, державного виконавця суд роз'яснює ухвалене ним судове рішення, яке набрало законної сили, не змінюючи змісту судового рішення, шляхом постановлення ухвали.

Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.

Окрім цього, ч.1 ст.257 КАС України (в редакції до 15.12.2017) встановлено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні. Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення.

Згідно з ч.1 ст.263 КАС України (в редакції до 15.12.2017) за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження можуть звернутися до адміністративного суду першої інстанції (незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист) із заявою про відстрочення або розстрочення виконання судового рішення.

За наявності обставин та в порядку, передбачених абзацом першим цієї частини, сторона виконавчого провадження, а також державний виконавець за заявою сторони виконавчого провадження або з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень" , мають право звернутися до суду із заявою про зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Статтею 378 КАС України (в редакції на час вирішення судом адміністративного спору) за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.

Відповідно до приписів Кодексу адміністративного судочинства України, чинних як на час виникнення спірних правовідносин, так і на час вирішення судом даного адміністративного спору, роз'яснення судового рішення у разі якщо таке рішення є незрозумілим сторонам чи державному виконавцю, встановлення, зміна способу та порядку виконання судового рішення - відносяться до компетенції суду, який ухвалив відповідне рішення. Відтак, у суду відсутні визначені законом підстави в даній адміністративній справі впливати на виконання боржником судового рішення в іншій адміністративній справі у спосіб, зазначений позивачем.

Що стосується позовних вимог про визнання неправомірною бездіяльності Міністерства юстиції України щодо не звільнення з роботи ОСОБА_4 у зв'язку з поновленням незаконно звільненого ОСОБА_2 та зобов'язання Міністерства юстиції України звільнити ОСОБА_4 з посади начальника Головного територіального управління юстиції у Рівненській області, суд зазначає наступне.

Відповідно до пункту 6 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках:

6) поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу.

Згідно з пунктом 1 частини першої стаття 88 Закону України "Про державну службу" N889-VIII від 10.12.2015, підставами для припинення державної служби у зв'язку з обставинами, що склалися незалежно від волі сторін, є: також поновлення на посаді державної служби особи, яка раніше її займала.

Таким чином, обов'язок роботодавця щодо припинення трудових відносин з працівником в разі поновлення на займаній ним посаді особи, яка раніше обіймала відповідну посаду, виникає в силу прямої вказівки закону.

Суд зауважує, що за обставинами справи сторони по-різному тлумачать зміст судового рішення у справі № 817/1622/16, на виконання якого позивача поновлено на посаді. Відтак, суд вважає, що сам факт перебування іншої особи на посаді, на яку поновлено незаконно звільненого працівника, не призводить до порушення прав та законних інтересів поновленого працівника. Як і звільнення такого працівника з посади може не мати наслідком поновлення прав та законних інтересів позивача. Адже, відповідно до приписів п.6 ч.1 ст.40 КЗпП України, п.1 ч.1 ст.88 Закону України "Про державну службу", первинним є поновлення незаконно звільненого працівника на посаді, що має наслідком припинення трудових обов'язків за такою посадою іншого працівника, а не навпаки.

Відповідно до ч.1 ст.5 КАС України (в редакції на час вирішення судом адміністративного спору) кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом, зокрема:

- визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;

- визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.

Крім того щодо порушеного права позивача внаслідок не звільнення з роботи ОСОБА_4 судова колегія зазначає.

При зверненні до суду позивачу необхідно обирати такий спосіб захисту, який міг би відновити його становище та захистити порушене право. Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

З цією метою суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб. Вказаний висновок відповідає такому принципу права як правосуддя, який за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003).

Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Пунктом 8 ч. 1 ст. 3 КАС позивача визначено, зокрема, як особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано адміністративний позов до адміністративного суду. Таким чином до адміністративного суду вправі звернутися з позовом особа, яка має суб'єктивне уявлення, особисте переконання в порушенні її прав чи свобод. Однак обов'язковою умовою надання правового захисту судом є об'єктивна наявність відповідного порушення права або законного інтересу на момент звернення до суду.

З викладеного вбачається, що адміністративний суд під час розгляду справи повинен встановити факт або обставини, які б свідчили про порушення прав, свобод чи інтересів позивача з боку відповідача - суб'єкта владних повноважень, створення перешкод для їх реалізації або мають місце інші ущемлення прав та свобод позивача. Таким чином, передумовою для захисту права є його порушення. Якщо ж таке право порушеним не є, то, відповідно, воно не може бути захищеним (поновленим) судом. А тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.

У пункті 53 рішення від 08 квітня 2010 року у справі «Меньшакова проти України» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зазначив, що право на суд не є абсолютним і може підлягати легітимним обмеженням у випадку, коли доступ особи до суду обмежується або законом, або фактично таке обмеження не суперечить пунктові 1 статті 6 Конвенції, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використовуваними засобами та метою, яка має бути досягнута (див. рішення ЄСПЛ від 28 травня 1985 року у справі «Ашинґдейн проти Сполученого Королівства» (Ashingdane v. the United Kingdom), пункт 57, Series A, № 93).

ЄСПЛ у своїй практиці неодноразово наголошував, що право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним: воно може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг. Такі обмеження не можуть зашкоджувати самій суті права доступу до суду, мають переслідувати легітимну мету, а також має бути обґрунтована пропорційність між застосованими засобами та поставленою метою (пункт 33 рішення ЄСПЛ від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьєв проти України»).

За приписами пункту 1 частини другої статті 17 КАС України в редакції, чинній на час звернення позивача до суду, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Аналогічні положення містяться і в пункті 1 частини першої статті 19 КАС України (у редакції з 15 грудня 2017 року).

Індивідуальний акт - це акт (рішення) суб'єкта владних повноважень, виданий (прийняте) на виконання владних управлінських функцій або в порядку надання адміністративних послуг, який стосується прав або інтересів визначеної в акті особи або осіб та дія якого вичерпується його виконанням або має визначений строк (пункт 19 частини першої статті 4 КАС України у редакції з 15 грудня 2017 року).

Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що право на оскарження рішення (індивідуального акта) суб'єкта владних повноважень надано особі, щодо якої воно прийняте або яке безпосередньо стосується прав, свобод та інтересів цієї особи.

Оскільки ОСОБА_4 не є учасником (суб'єктом) правовідносин, які виникли із прийняттям оскарженого позивачем наказу, який є правовим актом ненормативного характеру, актом індивідуальної дії щодо поновлення позивача, то і відповідно не дає позивачу підстав право на звернення з адміністративним позовом з вимогами про визнання бездіяльності відповідача щодо не звільнення з роботи іншого працівника та безпосереднього звільнення його з роботи. Стосовно ОСОБА_4 прийнято окремий наказ про прийняття її на роботу, який стосується саме її.

Правову позицію щодо даного питання викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 березня 2018 року у справі № 9901/22/17.

Враховуючи наведене судова колегія прийшла до висновку, що не можуть бути задоволені будь-які вимоги позивача з оскарження дій суб'єктів владних повноважень, які не породжують для нього виникнення, зміну чи припинення жодних прав чи обов'язків, навіть і в тому випадку якщо суд доходить висновку щодо певних порушень при здійсненні посадовою особою функціональних обов'язків при вчиненні таких дій.

В даному випадку судова колегія встановила, що позивач звернувся із позовом бо вважає, що його протиправно, неправомірними діями та рішеннями відповідача, позбавлено можливості реалізувати право на працю ( поновитись на роботі), надане та гарантоване державою право.

На думку колегії суддів апеляційної інстанції позивачем не доведено порушення його прав, які потребують свого захисту саме шляхом звільнення з посади особи, яку займав до звільнення позивач.

Предмет даного судового спору безпосередньо стосується порядку та способу виконання судового рішення в адміністративній справі №817/1622/16, судова колегія вважає, що суд першої інстанції прийшов до правильного висновку, що позивачем невірно обрано спосіб захисту прав та інтересів, за захистом яких він звернувся до суду, з мотивів, які наведені вище по постанові. За таких обставин суд дійшов правомірного висновку про відсутність підстав для застосування судового захисту позивача з мотивів та у спосіб, наведений позивачем, а відтак в задоволенні позовних вимог слід було відмовити повністю.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ч.1 ст.316 КАС України).

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що судом першої інстанції виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображено обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до скасування рішення суду першої інстанції не встановлено.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315 316, 321, 322, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення, рішення Рівненського окружного адміністративного суду від "26" січня 2018 р. без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий суддя І.Г. Охрімчук

судді: М.М. Капустинський

Б.С. Моніч

Повне судове рішення складено "27" червня 2018 р.