Постанова № 74987939, 19.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

19 червня 2018 р. м. ОдесаСправа № 814/433/17

Категорія: 6.3 Головуючий в 1 інстанції: Біоносенко В. В.

Судова колегія Одеського апеляційного адміністративного суду у складі:

головуючого - Яковлєва О.В.,

суддів - Танасогло Т.М., Запорожана Д.В.,

при секретарі - Андроновій Н.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до приватного нотаріусу Київського міського нотаріального округу м. Київ ОСОБА_2, за участі третіх осіб без самостійних вимог: Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект", Служби у справах дітей Миколаївської міської ради, про визнання протиправним та скасування рішення,-

В С Т А Н О В И Л А:

Позивач звернувся до суду з позовом у якому заявлено вимоги приватному нотаріусу Київського міського нотаріального округу м. Київ ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення № 27909322 від 22 січня 2016 року щодо державної реєстрації права власності на квартиру позивача за ТОВ «Кей-Колект».

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року задоволено позовні вимоги.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням третьою особою подано апеляційну скаргу з якої вбачається про порушення судом норм матеріального та процесуального права, а тому просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.

Вимоги апеляційної скарги обґрунтовано тим, що висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог не відповідає встановленим обставинам справи, так як відповідачем прийнято правомірне рішення про державну реєстрацію спірного нерухомого майна за ТОВ «КЕЙ-КОЛЕКТ» у зв’язку з невиконанням позивачем своїх зобов’язань за укладеним кредитним договором.

При цьому, апелянт вважає, що нотаріусом здійснено спірні реєстраційні дії у межах встановленої процедури та відповідно до вимог ЗУ «Про іпотеку», тоді як у межах спірних правовідносин, на думку апелянта, боржником не заперечується право власності ТОВ «Кей-Колект» на предмет іпотеки.

Крім того, апелянтом зазначено, що судом першої інстанції не надано належної правової оцінки факту пропуску позивачем строку звернення до суду першої інстанції.

Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволенню, а судове рішення - без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 24 травня 2007 року ОСОБА_1 уклала кредитний договір №11158273000 з АКІБ «УкрСиббанк» у сумі 42 000,00 доларів США на строк до 2017 року, для поточних потреб.

Крім того, 24 травня 2007 року ОСОБА_1 укладено іпотечний договір житлового приміщення з АКІБ «УкрСиббанк» про забезпечення належного виконання кредитного договору, відповідно до якого в заставу банка передано квартиру, загальною площею 66,50, за адресою: АДРЕСА_1.

При цьому, умовами іпотечного договору передбачено, що вимоги іпотекодержателя можуть бути задоволені шляхом прийняття іпотекодержателем іпотеки у власність, в порядку, передбаченому ст.ст. 35, 36 Закону України «Про іпотеку».

Між тим, 13 лютого 2012 року АКІБ «УкрСиббанк» укладено договір факторингу з ТОВ «Кей-Колект» та передано право вимоги за зазначеними кредитним та іпотечним договором факторинговій компанії.

Згодом, 17 липня 2014 року ТОВ «Кей-Колект» направлено на адресу ОСОБА_1 повідомлення про намір звернути стягнення на предмет іпотеки та про необхідність протягом 30 днів усунути порушення договору, сплатити заборгованість за кредитом, а також попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом оформлення права власності відповідно до ст.37 Закону України «Про іпотеку».

В свою чергу, 22 січня 2016 року ТОВ «Кей Колект» звернувся до приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу ОСОБА_2 з заявою про державну реєстрацію права власності на квартиру, за адресою: АДРЕСА_2.

Внаслідок чого, 22 січня 2016 року приватним нотаріусом ОСОБА_2 прийнято рішення № 27909322 про реєстрацію права власності за ТОВ «Кей Колект» на квартиру за адресою: АДРЕСА_2.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.

За наслідком встановлених обставин судом першої інстанції, з яким погоджується судова колегія, зроблено висновок про скасування оскаржуваного рішення, з огляду на наступне.

Так, згідно положень ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про іпотеку», іпотека - вид забезпечення виконання зобов’язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов’язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.

Відповідно до ч. 6 ст. 3 ЗУ «Про іпотеку», у разі порушення боржником основного зобов’язання відповідно до іпотеки іпотекодержатель має право задовольнити забезпечені нею вимоги за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими особами, права чи вимоги яких на передане в іпотеку нерухоме майно зареєстровані після державної реєстрації іпотеки. Якщо пріоритет окремого права чи вимоги на передане в іпотеку нерухоме майно виникає відповідно до закону, таке право чи вимога має пріоритет над вимогою іпотекодержателя лише у разі його/її виникнення та реєстрації до моменту державної реєстрації іпотеки.

Згідно ч. 1 ст. 35 ЗУ «Про іпотеку», у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Відповідно до ч.ч. 1,2,3 ст. 36 ЗУ«Про іпотеку», сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, який може бути укладений одночасно з іпотечним договором або в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки.

Договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.

Згідно ч. 1 ст. 37 ЗУ «Про іпотеку», іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками та передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання.

В даному випадку, Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року № 1127, визначає умови, підстави та процедуру проведення відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об’єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень (далі - державна реєстрація прав), перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов’язки суб’єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедуру взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.

Згідно п. 61 вказаного порядку, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, також подаються: копія письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві та боржникові, якщо він є відмінним від іпотекодавця; документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем та боржником, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмової вимоги іпотекодержателя у разі, коли більш тривалий строк не зазначений у відповідній письмовій вимозі; заставна (якщо іпотечним договором передбачено її видачу).

Наявність зареєстрованої заборони відчуження майна, накладеної нотаріусом під час посвідчення договору іпотеки, на підставі якого набувається право власності на предмет іпотеки іпотекодержателем, а також зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови у державній реєстрації права власності за іпотекодержателем.

Судовою колегією встановлено, що предметом спору у даній справі є перевірка правомірності прийнятого приватним нотаріусом рішення № 27909322 від 22 січня 2016 року про державну реєстрацію прав та їх обтяжень щодо квартири позивача за ТОВ «Кей-Колект» на підставі укладеного договору іпотеки.

В даному випадку, у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов’язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки.

Між тим, позивачем у межах спірних правовідносин не заперечується факту невиконання укладеного ним кредитного договору, як основного зобов’язання за договором іпотеки, тоді як заперечується дотримання порядку прийняття приватним нотаріусом оскаржуваного рішення.

При цьому, для державної реєстрації права власності на підставі договору іпотеки, що містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом набуття права власності на предмет іпотеки, крім документів загального характеру, необхідно подати, зокрема, копії письмової вимоги про усунення порушень, надісланої іпотекодержателем іпотекодавцеві, а також документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.

В свою чергу, при здійсненні відповідної реєстрації необхідно перевіряти не тільки наявність, а й зміст та повноту поданих документів.

Між тим, із зібраних матеріалів справи вбачається, що у наданих до державної реєстрації документів відсутній документ, що підтверджує наявність факту завершення 30-денного строку з моменту отримання іпотекодавцем письмової вимоги іпотекодержателя.

При цьому, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з наявної копії рекомендованого листа, яким ТОВ «Кей-Колект» направлено свою вимоги позивачу, вбачається, що позивач не отримував останню.

В свою чергу, проведення державної реєстрації переходу права власності від іпотекодавця до іпотекодержателя без надання усіх необхідних документів є протиправним, а тому оскаржуване рішення державного реєстратора підлягає скасуванню.

Крім того, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для розгляду зазначеного спору у порядку адміністративного судочинства, з огляду на наступне.

В даному випадку, позовні вимоги позивача ґрунтуються на протиправності дій приватного нотаріуса як суб'єкта, наділеного владними функціями приймати рішення про державну реєстрацію прав, у зв'язку з недотриманням ним вимог законодавства, а саме проведення державної реєстрації права власності на спірне майно за відсутності факту дотримання законодавчо визначеної процедури такої реєстрації.

Тобто, у цій справі спір про право відсутній, оскільки позивачем не заперечується наявність у нього невиконаних зобов’язань за укладеними договорами, тоді як дослідженню підлягають виключно владні, управлінські рішення та дії відповідача, який у межах спірних правовідносин діяв як суб'єкт владних повноважень.

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного суду України від 25 квітня 2017 року 21-3197а16.

Також, колегія суддів вважає, що позивачем не пропущено встановленого КАС України строку звернення до суду з даним адміністративним позовом, так як вже зазначено вище, останнього не повідомлялось про проведення спірних реєстраційних дій.

При цьому, згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

В свою чергу, оскаржуваним рішенням суду першої інстанції відхилено частину посилань позивача, якими він обґрунтовував протиправність оскаржуваного рішення нотаріуса, а тому судом апеляційної інстанції переглядається рішення суду першої інстанції виключно в частині тих підстав, з яких виходив суд задовольняючи позовні вимоги.

Враховуючи вищевикладене судова колегія вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в скаргах доводи правильність висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів,-

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект" залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 31 січня 2018 року - без змін.

Судові витрати, а саме сплачений судовий збір за подання апеляційної скарги покласти на Товариство з обмеженою відповідальністю "Кей-Колект".

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів після складання повного судового рішення, відповідно до вимог ст. 243 КАС України.

Повний текст судового рішення складено 23 червня 2018 року.

Головуючий: О.В. Яковлєв

Судді: Д.В. Запорожан

ОСОБА_3