Постанова № 74987886, 21.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 521/11910/17

Категорія: 2.1 Головуючий в 1 інстанції: Плавич І.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

судді-доповідача – ОСОБА_1

суддів - Турецької І.О., Косцової І.П.,

розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу ОСОБА_2 на постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року по справі за позовом ОСОБА_2 до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області про виконання судових рішень, визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, ОСОБА_2 звернулася з позовом до Державної казначейської служби України, Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області, в якому просила:

- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 щомісячної державної соціальної допомоги за період з 01 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року згідно постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2010 року по справі №2а-989/10;

- зобов’язати Державну казначейську службу України негайно нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 щомісячну державну соціальну допомогу за період з 01 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року згідно постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2010 року по справі №2а-989/10;

- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_2 пенсії з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 21 березня 2011 року по 19 червня 2011 року згідно постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 10 жовтня 2011 року по справі №2а/1519/5456/11;

- зобов’язати Державну казначейську службу України негайно нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 пенсію з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст.28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», за період з 21 березня 2011 року по 19 червня 2011 року згідно постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 10 жовтня 2011 року по справі №2а/1519/5456/11;

- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо нарахування компенсації ОСОБА_2 за порушення строку перерахування коштів згідно постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2010 року по справі №2а-989/10;

- зобов’язати Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 компенсацію за порушення строку перерахування коштів у справі №2а-989/10 згідно постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2010 року за період з 01 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду;

- визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України щодо нарахування компенсації ОСОБА_2 за порушення строку перерахування коштів згідно постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 10 жовтня 2011 року по справі №2а/1519/5456/11;

- зобов’язати Державну казначейську службу України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_2 компенсацію за порушення строку перерахування коштів у справі № 2а/1519/5456/11 згідно постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 10 жовтня 2010 року за період з 21березня 2011 року по 19 червня 2011 року в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Позовні вимоги обґрунтовано тим, що бездіяльність Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області щодо невиконання протягом тривалого часу рішень Малиновського районного суду міста Одеси є протиправною, оскільки Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» встановлені гарантії держави щодо виконання судових рішень.

Постановою Малиновського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 – відмовлено.

В апеляційній скарзі, ОСОБА_2, посилаючись порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення Малиновського районного суду м. Одеси від 12 лютого 2018 року - скасувати та постановити нове про задоволення позову в повному обсязі. Зокрема, апелянт наголошує на тому, що бездіяльність Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області щодо невиконання протягом тривалого часу рішень Малиновського районного суду міста Одеси є протиправною.

Колегія суддів, заслухавши доповідача, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що постановою Малиновського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2010 року у справі №2а-989/10 задоволено позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси. Визнано протиправною бездіяльність управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси щодо перерахунку та виплати ОСОБА_2 щомісячного підвищення на 30% мінімальної пенсії за віком, передбаченого ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси нарахувати та стягнути на користь ОСОБА_2 щомісячну державну соціальну допомогу з 01 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 11 квітня 2011 року, постанову Малиновського районного суду міста Одеси від 20 жовтня 2010 року у справі №2а-989/10 залишено без змін.

Постановою Малиновського районного суду міста Одеси від 10 жовтня 2011 року у справі №2а/1519/5456/11 задоволено позов ОСОБА_2 до управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси. Визнано дії управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси щодо безпідставної відмови у здійсненні перерахунку та виплаті ОСОБА_2 пенсії з підвищенням на 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни» протиправними, зобов’язано управління Пенсійного фонду України в Малиновському районі міста Одеси здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_2 з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», виходячи з розміру мінімальної пенсії за віком, встановленого ч.1 ст. 28 Закону України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» за період з 21 березня 2011 року по 19 червня 2011 року.

Ухвалою Одеського апеляційного адміністративного суду від 19 вересня 2013 року, постанову Малиновського районного суду міста Одеси від 30 вересня 2011 року у справі №2/1519/5456/11 залишено без змін.

Згідно інформаційних листів управління ДВС ГТУЮ в Одеській області від 17 червня 2016 року, 14 липня 2015 року та 13 серпня 2015 року до виконавчої служби надійшли заяви про прийняття відповідних виконавчих документів, які в подальшому були передані до Головного управління Державної казначейської служби України.

Листами Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області від 29.06.2017 року та Державної казначейської служби України від 11.07.2017 року повідомлено ОСОБА_2 про те, що Головним управлінням Казначейства забезпечено облік і зберігання виконавчих листів, виданих згідно рішень Малиновського районного суду міста Одеси до настання черги за бюджетною програмою "Забезпечення виконання рішень суду, що гарантовані державою", оскільки відповідно до підпункту першого пункту 9 розділу VІ Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України безспірне списання коштів державного бюджету здійснюється Казначейством України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, за черговістю надходження таких рішень.

Станом на момент подання позову постанова Малиновського районного суду м. Одеси суду від 20 жовтня 2010 року у справі №2а-989/10 та постанова Малиновського районного суду міста Одеси від 10 жовтня 2011 року у справі №2а/1519/5456/11 залишаються не виконаними.

Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів, ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом.

Перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів виходить із наступного.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначає Закон України «Про виконавче провадження».

Відповідно до ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження та примусове виконання рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій органів і посадових осіб, визначених у цьому Законі, що спрямовані на примусове виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), які провадяться на підставах, в межах повноважень та у спосіб, визначених цим Законом, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону та інших законів, а також рішеннями, що відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Відповідно до ч. 2 ст. 6 Закону України "Про виконавче провадження" рішення про стягнення коштів з державних органів, державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ виконуються органами, що здійснюють казначейське обслуговування бюджетних коштів.

Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» № 4901-VI від 05 червня 2012 року встановлено гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених ч.1 ст.1 Законом України «Про виконавче провадження» та особливості їх виконання.

Відповідно до ч.1 ст.2 вищезазначеного Закону держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов’язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є: державний орган; державні підприємство, установа, організація; юридична особа, примусова реалізація майна якої забороняється відповідно до законодавства.

Частиною 1 ст.3 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» передбачено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

З метою реалізації п.3 розд. II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» постановою Кабінету Міністрів України від 03 вересня 2014 року №440 затверджено Порядок погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою.

Пунктом 2 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою передбачено, що боржник це зазначений у рішенні суду або виконавчому документі суб’єкт, який повинен сплатити кошти або вчинити інші дії майнового характеру щодо особи, на користь чи в інтересах якої ухвалено це рішення.

Необхідно зазначити, що погашення заборгованості здійснюється Казначейством в межах бюджетних асигнувань, визначених законом про Державний бюджет України на відповідний рік, за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду на підставі рішень, поданих органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, згідно з Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 3 серпня 2011 року № 845.

Згідно з п.2 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників безспірне списання це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання рішень про стягнення коштів Казначейством та його територіальними органами без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів.

Відповідно до п.3 вищезазначеного Порядку рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій).

Пунктом 15 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників передбачено, що дії органів Казначейства з виконання виконавчих документів можуть бути оскаржені до Казначейства або суду.

Відповідно до п.47 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників безспірне списання коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів, здійснюється Казначейством на підставі поданих: 1) органом Казначейства: документів та відомостей, надісланих стягувачами та боржником; інформації про неможливість виконання безспірного списання коштів з рахунків боржника; 2) керівником органу державної виконавчої служби зазначених у пункті 7 цього Порядку документів та відомостей.

Згідно з п.48 вищезазначеного Порядку для забезпечення безспірного списання коштів державного бюджету відповідно до п.47 цього Порядку в Казначействі України відкривається в установленому порядку відповідний рахунок.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється Казначейством у тримісячний строк з дня надходження необхідних документів та відомостей.

Пунктом 49 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників передбачено, що у разі коли для здійснення безспірного списання коштів державного бюджету згідно з пунктами 47 і 50 цього Порядку необхідні додаткові кошти понад обсяг відповідних бюджетних призначень, Казначейство подає протягом 10 днів з дня надходження виконавчих документів Мінфіну пропозиції щодо необхідності внесення змін до закону про Державний бюджет України.

Колегія суддів вважає, що порушено право позивача на обов'язкове виконання судового рішення, гарантоване ст. 124 Конституції України, та на соціальний захист, гарантоване ст. 46 Конституції України.

За приписами ч.1 та 2 ст. 6 КАС України суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави та застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

17 липня 1997 року Україна ратифікувала Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція), яка відповідно до частини 1 статті 9 Конституції України стала частиною національного законодавства України.

Відповідно до статті 19 Конвенції для забезпечення дотримання державами-учасницями Конвенції взятих на себе зобов’язань за Конвенцією та протоколами до неї створюється Європейський суд з прав людини.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції кожному гарантовано право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов’язків цивільного характеру. У справі «Горнсбі проти Греції» Європейський суд з прав людини зазначив, що виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватись як складова частина судового розгляду. Здійснення права на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов’язків цивільного характеру було б ілюзорним, якби внутрішня правова система допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов’язкову силу, не виконувалося б на шкоду однієї зі сторін.

Статтею 46 Конвенції передбачено, що Високі Договірні Сторони зобов'язуються виконувати остаточні рішення Суду в будь-яких справах, у яких вони є сторонами.

Складовою принципу верховенства права є вимога юридичної визначеності, відповідно до якої остаточне рішення суду не може піддаватись сумніву, а також належне виконання судових рішень проти органів державної влади: "Принцип верховенства права, один з основоположних принципів демократичного суспільства, який є невід'ємним аспектом всіх статей Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, зобов'язує державу та будь-який державний орган виконувати судові розпорядження чи рішення, ухвалені проти держави (органу)" (параграф 87 рішення Європейського Суду з прав людини: "Гасан і Чеус проти Болгарії" від 26.10.2000 року).

Європейський суд з прав людини в рішенні від 15 жовтня 2009 року по справі "Комнацький проти України" зазначив, що держава повинна забезпечити гарантії, передбачені Конвенцією, і що протиріччя між органами місцевої влади не повинні вплинути на права заявника, гарантовані Конвенцією (від 04 листопада 1950 року № ETS N 005 "Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод").

Також, відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 29.06.2004 року у справі "Жовнер проти України", державний орган не може посилатися на відсутність коштів, щоб не виплачувати борг, підтверджений судовим рішенням.

Таким чином, колегія суддів зауважує на те, що відсутність коштів у боржника чи у держави на виконання взятих на себе зобов'язань, не звільняє боржника від виконання рішення суду, та не є обставиною, яка ускладнює його виконання.

Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.

Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини Гордєєви і Гурбик проти України від 17 січня 2006 року зазначено, що державний орган не може довільно посилатись на брак коштів для оплати заборгованості, присудженої рішенням суду. Таким чином, відмовою протягом декількох років здійснити необхідні заходи для виконання остаточних судових рішень державні органи України частково позбавили положення пункту 1 статті 6 Конвенції її корисного ефекту. Цього достатньо для того, щоб Суд міг зробити висновок про те, що було порушено пункт 1 статті 6 Конвенції.

Європейський Суд з прав людини у рішенні від 24.04.2015 за заявою N 38667/06 у справі "Будченко проти України" наголосив, що відсутність механізму реалізації законодавчого положення становить втручання у право заявника за статтею 1 Першого протоколу до Конвенції (пункт 39). А у рішенні від 10.03.2011 у справі "Сук проти України" (заява N 10972/05) - вказав, що держава на власний розсуд визначає, які доплати надавати своїм працівникам із державного бюджету. Держава може ввести, призупинити або припинити їх виплату, вносячи відповідні законодавчі зміни. Однак, якщо законодавча норма, яка передбачає певні доплати, є чинною, а передбачені умови - дотриманими, державні органи не можуть відмовляти у їх наданні, доки законодавче положення залишається чинним (пункт 23).

У пункті 26 рішення Європейського Суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Кечко проти України" зазначено, що органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.

Так само, Конституційний Суд України неодноразово висловлював правову позицію щодо неможливості поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету (рішення від 20.03.2002 N 5-рп/2002, від 17.03.2004 N 7-рп/2004,від 01.12.2004 N 20-рп/2004, від 09.07.2007 N 6-рп/2007).

Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі N 21-399во10, від 07.12.2012 у справі N 21-977во10, від 03.12.2010 у справі N 21-44а10).

З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області щодо невиконання постанови Малиновського районного суду м. Одеси суду від 20 жовтня 2010 року по справі №2а-989/10 та постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 10 жовтня 2011 року по справі №2а/1519/5456/11.

Стосовно заявлених ОСОБА_2 позовних вимог про нарахування компенсації за несвоєчасне виконання, згідно Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень» №4901-VI, колегія суддів зазначає наступне.

Частиною 1 статті 5 Закону №4901-VI передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Згідно ч. 2 ст. 5 Закону №4901-VI компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Згідно п. 50 Порядку №845 компенсація за порушення встановленого законом строку перерахування коштів нараховується: Казначейством, якщо боржником є державний орган; державним виконавцем, якщо боржником є підприємство, установа, організація або юридична особа, зазначені в пункті 48 цього Порядку. Компенсація виплачується Казначейством на підставі рішення або постанови про виплату компенсації за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання судових рішень та виконавчих документів.

Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами скаржника стосовно того, що нарахування зазначеної компенсації, згідно чинного законодавства передбачено за порушення термінів виконання рішення суду про стягнення коштів безпосередньо з державного органу, а тому приходить до висновків щодо наявності у позивача права на отримання компенсації за несвоєчасне виконання судового рішення, передбаченої Законом України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Разом з цим, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення позовних вимог в частині зобов’язання Державну казначейську службу нарахувати та виплатити щомісячну державної соціальну допомогу за період з 01 лютого 2009 року по 31 грудня 2009 року та з 01 січня 2010 року по 31 грудня 2010 року та пенсію з підвищенням її на 30% мінімальної пенсії за віком, відповідно до ст. 6 Закону України «Про соціальний захист дітей війни», оскільки відповідно до абз. 4 п. 3 Положення про Пенсійний фонд України від 06.04.2011 року № 384/2011 основним завданням Пенсійного фонду України є, зокрема, призначення (перерахунок) пенсій (..) та підготовка документів для їх виплати, а тому зазначені повноваження щодо нарахування пенсії відносяться до компетенції органів Пенсійного фонду.

Враховуючи, вищенаведене, колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам по справі, в той час як доводи апеляційної скарги частково спростовують позицію суду, викладену в оскаржуваному судовому рішенні, підтверджують допущення судом першої інстанції порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з прийняттям нового рішення про задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 242 КАС України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно із п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.

Відповідно до п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.

З огляду на те, що суд першої інстанції вирішив справу з помилковим застосуванням норм матеріального права, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позову.

Керуючись ст. ст. 308, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Постанову Малиновського районного суду м. Одеси від 06 грудня 2018 року – скасувати.

Прийняти нову постанову, якою позов ОСОБА_2 – задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області щодо невиконання постанови Малиновського районного суду м. Одеси суду від 20 жовтня 2010 року у справі №2а-989/10 та постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 10 жовтня 2011 року у справі №2а/1519/5456/11.

Зобов'язати Державну казначейську службу України та Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області здійснити виконання постанови Малиновського районного суду м. Одеси суду від 20 жовтня 2010 року у справі №2а-989/10 та постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 10 жовтня 2011 року у справі №2а/1519/5456/11.

Визнати протиправною бездіяльність Державної казначейської служби України та Головного управління Державної казначейської служби України в Одеській області щодо ненарахування ОСОБА_2 компенсації за несвоєчасне виконання постанови Малиновського районного суду м. Одеси суду від 20 жовтня 2010 року по справі №2а-989/10 та постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 10 жовтня 2011 року по справі №2а/1519/5456/11, згідно статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

Зобов'язати Державну казначейську службу України та Головне управління Державної казначейської служби України в Одеській області провести нарахування і забезпечити виплату ОСОБА_2 компенсації в розмірі трьох відсотків річних за несвоєчасне виконання постанови Малиновського районного суду м. Одеси суду від 20 жовтня 2010 року по справі №2а-989/10 та постанови Малиновського районного суду міста Одеси від 10 жовтня 2011 року по справі 2а/1519/5456/11, відповідно до статті 5 Закону України «Про гарантії держави щодо виконання судових рішень».

В іншій частині позовних вимог – відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 21.06.2018 року.

Головуючий:

Судді: