Постанова № 74987677, 26.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

«26» червня 2018 року

м. Харків

справа № 639/6085/17-ц

провадження № 22ц/790/3637/18

Апеляційний суд Харківської області у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Бурлака І.В., (суддя-доповідач),

суддів - Бровченка І.О., Хорошевського О.М.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» в особі ОСОБА_2 особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський»

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» в особі ОСОБА_2 особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» на рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 квітня 2018 року в складі судді Іванової І.В.,

в с т а н о в и в:

У жовтні 2017 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» в особі ОСОБА_2 особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» про визнання права та включення до переліку вкладників.

Позовна заява мотивована тим, що 04 квітня 2016 року між ним та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» укладено договір № 980-032-000215628, відповідно до умов якого він надав товариству кошти в тимчасове користування за плату, а товариство зобов’язалось повернути отримані кошти в зазначений строк на рахунок № 26209510632401 в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» та сплатити за період користування відповідні проценти.

Зазначив, що на виконання вказаного договору на його поточний рахунок перераховано від Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» 20 673,18 грн.

12 липня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1213 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський».

Вказав, що грошові кошти у розмірі 20 673,18 грн. ним не отримано.

Просив визнати його право на отримання відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за рахунком № 26209510632401 на суму 20 673,18 грн.; зобов’язати ОСОБА_2 особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо включення ОСОБА_1 до переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за рахунком № 26209510632401 на суму 20 673,18 грн.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 – задоволено, визнано право ОСОБА_1 на отримання відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за рахунком № 26209510632401 на суму 20 673,18 грн.; зобов’язано ОСОБА_2 особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо включення ОСОБА_1 до переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за рахунком № 26209510632401 на суму 20 673,18 грн.; стягнуто з Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» в особі ОСОБА_2 особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» на користь держави судовий збір в сумі 1409,60 грн.

Не погоджуючись з рішенням суду Публічне акціонерне товариство «Банк Михайлівський» в особі ОСОБА_2 особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» подав апеляційну скаргу, в якій просив рішення скасувати, закрити провадження у справі та вирішити питання щодо розподілу судового збору.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, порушено та неправильно застосовано норми матеріального та процесуального права.

Вважав, що суд не надав належної оцінки доказам у справі, не звернув уваги на те, що розгляд даної справи повинен проводитися в порядку адміністративного судочинства.

14 червня 2018 року ОСОБА_1 подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що рішення суду є законним, а апеляційна скарга – необгрунтованою.

При цьому посилався на правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2309цс16, 14 грудня 2016 року у справі № 6-2735 цс16, 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1521цс15, 05 липня 2017 року у справі № 6-1094цс17, 10 липня 2017 року у справі №6-11цс17, 12 липня 2017 року у справі 6-1096цс17, 16 серпня 2017 року у справі №6-762цс17, 23 серпня 2017 року у справі №6-1114цс17 та ОСОБА_3 палати Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №461/12052/15, 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, 24 квітня 2018 року у справі №755/1700/16-ц.

Частинами 1, 3 статті 368 ЦПК України передбачено, що справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 369 ЦПК України передбачено, що апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Аналізуючи наведені норми права, судова колегія вважає за необхідне розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення осіб.

Судова колегія, заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» в особі ОСОБА_2 особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» необхідно задовольнити, провадження у справі закрити.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що гарантії за вкладом позивача, які передбачені чинним законодавством відповідачем не дотримано, тому позов підлягає задоволенню, і розглядається в порядку цивільного судочинства.

Проте, з таким висновком суду погодитися не можна, виходячи з наступного.

Частиною 1 статті 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» у рішенні від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині 1 статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів».

Відповідно до статей 55, 124 Конституції України та частини 1 статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 04 квітня 2016 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» укладено договір № 980-032-000215628, відповідно до умов якого ОСОБА_1 передав у власність товариству грошові кошти в розмірі 20 000, 00 грн. на строк не більше 276 календарних днів з процентною ставкою 34, 78 % річних, що складає 28% річних після утримання податку з таких процентів, а товариство зобов’язався повернути отримані кошти в зазначений строк на рахунок № 26209510632401 в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» та сплатити за період користування відповідні проценти.

19 травня 2016 року з рахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Інвестиційно-розрахунковий центр» на рахунок ОСОБА_1 перераховано: 673,18 грн. - оплата процентів по договору № 980-032-000215628 від 04 квітня 2016 року; 20000,00 грн. - повернення коштів згідно з договором № 980-032-000215628 від 04 квітня 2016 року.

З 23 травня 2016 року в Публічному акціонерному товаристві «Банк Михайлівський» запроваджено тимчасову адміністрацію.

12 липня 2016 року виконавчою дирекцією Фонду гарантування вкладів фізичних осіб прийнято рішення № 1213 «Про початок процедури ліквідації Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський».

ОСОБА_2 особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» від 25 січня 2017 року № ЗГ/11746 повідомлено ОСОБА_1 про те, що переказ коштів на суму 20 000,00 грн. та 673, 18 грн. з призначенням платежу «повернення коштів згідно з зазначеним договором та оплата процентів за договором» є нікчемним.

При розмежуванні юрисдикційних форм захисту порушеного права основним критерієм є характер (юридичний зміст) спірних відносин.

В обсязі конкретних обставин цієї справи зміст (суть) спірних правовідносин обмежується встановленням реальної правової природи відносин, що виникли між позивачем, Фондом та уповноваженою особою Фонду, визначення яких залежить від з'ясування прав позивача, статусу Фонду, мети його створення, завдань, поставлених перед ним, повноважень та обов'язків Фонду і його уповноважених осіб, функцій, які на нього покладаються.

Зі змісту позовної заяви вбачається, що ОСОБА_1 просив визнати право на отримання відповідно до Закону України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» відшкодування за вкладами за рахунок Фонду гарантування вкладів фізичних осіб за рахунком № 26209510632401 на суму 20 673,18 грн.; зобов’язати ОСОБА_2 особу Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» подати до Фонду гарантування вкладів фізичних осіб додаткову інформацію щодо його включення до переліку рахунків вкладників, які мають право на відшкодування коштів за вкладами за рахунок Фонду за рахунком № 26209510632401 на суму 20 673,18 грн.

Таким чином, позовні вимоги стосуються неправомірних, на думку позивача, дій ОСОБА_2 особи Фонду гарантування вкладів.

Статтею 6 КАС України в редакції, чинній на час прийняття рішень встановлено право на судовий захист і передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.

Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України в редакції, чинній на час прийняття рішень, справа адміністративної юрисдикції - це переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

За змістом пункту 7 частини 1 статті 3 КАС України в редакції, чинній на час прийняття рішень, суб'єктом владних повноважень є, зокрема, будь-який суб'єкт при здійсненні ним владних управлінських функцій.

Частинами 1 та 2 статті 17 КАС України в редакції, чинній на час прийняття рішень передбачено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється на: правовідносини, що виникають у зв'язку зі здійсненням суб'єктом владних повноважень владних управлінських функцій; публічно-правові спори, зокрема, на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Отже, до компетенції адміністративних судів належить вирішення спорів фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.

Законом № 4452-VI в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, встановлені правові, фінансові та організаційні засади функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, порядок виплати Фондом відшкодування за вкладами, і цей Закон є спеціальним у регулюванні спірних правовідносин.

За змістом статті 3 Закону № 4452-VI Фонд є установою, що виконує спеціальні функції у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку. Фонд є юридичною особою публічного права, має відокремлене майно, яке є об'єктом права державної власності і перебуває у його господарському віданні.

Згідно із частиною 1 статті 4 Закону № 4452-VI, основним завданням Фонду є забезпечення функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку.

Для цього Фонд наділено відповідними функціями, передбаченими частиною 2 статті 4 Закону № 4452-VI, серед яких, зокрема, ведення реєстру учасників Фонду; здійснення заходів щодо організації виплат відшкодувань за вкладами в разі прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку; здійснення заходів щодо інформування громадськості про функціонування системи гарантування вкладів фізичних осіб, захисту прав та охоронюваних законом інтересів вкладників, підвищення рівня фінансової грамотності населення відповідно до цього Закону.

Крім того, відповідно до статті 6 Закону № 4452-VI Фонд наділено повноваженнями видавати нормативно-правові акти, що підлягають державній реєстрації у порядку, встановленому законодавством, з питань, віднесених до його повноважень, які є обов'язковими до виконання банками, юридичними та фізичними особами.

За змістом пункту 17 частини 1 статті 2 цього Закону уповноважена особа Фонду - це працівник Фонду, який від імені Фонду та в межах повноважень, передбачених цим Законом та/або делегованих Фондом, виконує дії із забезпечення виведення банку з ринку під час здійснення тимчасової адміністрації неплатоспроможного банку та/або ліквідації банку.

За приписами частини 1 статті 54 Закону № 4452-VI рішення, що приймаються відповідно до цього Закону Національним Банком України, Фондом, працівниками Фонду, що виконують функції, передбачені цим Законом, у тому числі у процесі здійснення тимчасової адміністрації, ліквідації банку, виконання плану врегулювання, можуть бути оскаржені до суду.

Таким чином, нормативно-правове регулювання статусу Фонду та його місце в системі гарантування вкладів фізичних осіб дозволяє зробити висновки, що Фонд є суб'єктом публічного права, створений з метою реалізації публічних інтересів держави у сфері гарантування вкладів фізичних осіб та виведення неплатоспроможних банків з ринку, здійснює нормативне регулювання, тобто наділений владними управлінськими функціями та є суб'єктом владних повноважень у розумінні КАС України.

Нормами Закону № 2343-XII визначено умови та порядок відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом і застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

У частині 3 статті 2 цього Закону встановлено, що законодавство про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом при розгляді судом справи про визнання неплатоспроможним (банкрутом) банку застосовується з урахуванням норм законодавства про банки і банківську діяльність.

З аналізу норм законодавства, яке регулює питання ліквідації боржників через їх неплатоспроможність, випливає, що в будь-якому разі учасником спору в процесі ліквідації певного суб'єкта є цей суб'єкт, тобто боржник.

Згідно зі статтею 1 Закону № 2343-ХІІ учасники у справі про банкрутство - це сторони, забезпечені кредитори, арбітражний керуючий (розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, державний орган з питань банкрутства, Фонд державного майна України, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника, уповноважена особа засновників (учасників, акціонерів) боржника, а також у випадках, передбачених цим Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство. Всі перелічені особи в той чи інший спосіб є учасниками певних правовідносин, у яких бере участь безпосередньо боржник.

Разом з тим правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника.

Учасниками цих правовідносин є виключно вкладники та Фонд, і саме в них виникають відповідні права та обов'язки.

Банк, який ліквідується, жодним чином не впливає на той факт, чи буде особу включено до переліку тих, хто має право на відшкодування за рахунок коштів Фонду. Це питання відповідно до норм Закону № 4452-VI вирішує виключно Фонд.

Так, згідно з частинами 1, 2 статті 26 Закону № 4452-VI Фонд гарантує кожному вкладнику банку відшкодування коштів за його вкладом. Фонд відшкодовує кошти в розмірі вкладу, включаючи відсотки, станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку, але не більше суми граничного розміру відшкодування коштів за вкладами, встановленого на цей день, незалежно від кількості вкладів в одному банку.

Вкладник набуває право на одержання гарантованої суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду в межах граничного розміру відшкодування коштів за вкладами після прийняття рішення про відкликання банківської ліцензії та ліквідацію банку.

ОСОБА_2 особа Фонду складає перелік рахунків вкладників та визначає розрахункові суми відшкодування коштів за вкладами за рахунок коштів Фонду відповідно до вимог цього Закону та нормативно-правових актів Фонду станом на день початку процедури виведення Фондом банку з ринку.

Отже, правовідносини між Фондом і вкладниками, які претендують на отримання гарантованого відшкодування за рахунок коштів Фонду, складаються без участі банку-боржника і не породжують прав та обов'язків для банку.

Таким чином, відсутні підстави вважати, що правовідносини між вкладниками та Фондом щодо формування переліку осіб, які мають право на відшкодування вкладів за рахунок коштів Фонду, складаються за участі банку, тому ці правовідносини не стосуються безпосередньо процедури ліквідації банку. Юридичний факт неплатоспроможності банку є лише підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування вкладникам їх вкладів за рахунок коштів Фонду, проте процес ліквідації має окремий перебіг і не впливає на обсяг відшкодування вкладникам.

Наведене свідчить, що спір стосовно права на відшкодування вкладів фізичних осіб за рахунок коштів Фонду є публічно-правовим і не є спором у зв'язку з процесом ліквідації банку, а має окремий характер і стосується виконання окремої владної функції Фонду, а саме організації виплат відшкодувань за вкладами (пункт 4 частини 2 статті 4 Закону № 4452-VI).

Отже, справа підлягає розгляду в порядку адміністративного, а не цивільного судочинства.

Сама така правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12 квітня 2018 року при розгляді справи № 820/11591/15, постановах ОСОБА_3 Верховного Суду від 06 червня 2018 року у справі № 813/6392/15, 13 червня 2018 року у справі № 820/12122/15. Правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду України від 09 листопада 2016 року у справі № 6-2309цс16, 14 грудня 2016 року у справі № 6-2735 цс16, 07 жовтня 2015 року у справі № 6-1521цс15, 05 липня 2017 року у справі № 6-1094цс17, 10 липня 2017 року у справі №6-11цс17, 12 липня 2017 року у справі 6-1096цс17, 16 серпня 2017 року у справі №6-762цс17, 23 серпня 2017 року у справі №6-1114цс17 та ОСОБА_3 палати Верховного Суду від 01 березня 2018 року у справі №461/12052/15, 17 квітня 2018 року у справі № 815/6956/15, 24 квітня 2018 року у справі №755/1700/16-ц, на які посилається ОСОБА_1 у відзиві на апеляційну скаргу, стосуються інших обставин справи ніж ті, які викладені в цьому позові.

Частиною 1 статті 377 ЦПК України передбачено, що судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню в апеляційному порядку повністю або частково з закриттям провадження у справі або залишенням позову без розгляду у відповідній частині з підстав, передбачених статтями 255 та 257 цього Кодексу.

Пунктом 3 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право визнати нечинним судове рішення суду першої інстанції або частково у передбачених цим Кодексом випадках і закрити провадження у справі у відповідній частині.

Виходячи з того, що даний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, провадження у справі підлягає закриттю, а рішення суду – визнанню нечинним.

У разі закриття провадження у справі, відповідно до пункту 5 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» від 08 липня 2011 року із змінами та доповненнями, сплачена сума судового збору повертається за ухвалою суду.

Керуючись ст. ст. 367, 368, п.4 ч.1 ст.374, ст.377, ст.ст. 381-384, 389 ЦПК України

у х в а л и в:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» в особі ОСОБА_2 особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» - задовольнити.

Рішення Жовтневого районного суду м. Харкова від 18 квітня 2018 року – визнати нечинним.

Провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» в особі ОСОБА_2 особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» про визнання права та включення до переліку вкладників – закрити.

Зобов’язати Управління Державної казначейської служби в Основ’янському районі міста Харкова повернути Публічному акціонерному товариству «Банк Михайлівський» в особі ОСОБА_2 особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» 2114,40 грн., сплачених 16 травня 2018 року за платіжним дорученням № 12 (#1861680401) ПАТ «Банк Михайлівський» на розрахунковий рахунок 31211206780011, Одержувач: УДКСУ в Основ’янському районі м. Харкова, Код ОКПО: 37999628, МФО банку: 851011, банк: ГУ ДКСУ у Харківській області.

Вилучити з матеріалів справи і повернути Публічному акціонерному товариству «Банк Михайлівський» в особі ОСОБА_2 особи Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію Публічного акціонерного товариства «Банк Михайлівський» оригінал вказаного платіжного доручення (а.с.197), долучити до матеріалів справи його копію.

Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили негайно після її проголошення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом 30 днів з дня набрання законної сили.

Головуючий І.В. Бурлака

Судді І.О. Бровченко

ОСОБА_4

Повний текст ухвали складено 26 червня 2018 року.