Постанова № 74985723, 26.06.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Є.У.№ 320/4812/15 Головуючий у 1 інстанції: Погрібна О.М.

№ 22-ц/778/2279/18 Суддя-доповідач: ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

ОСОБА_2

секретар: Бурима В.В.

розглянувши апеляційну скаргу Міжнародної Універсальної Товарно-Сировинної біржі «ЕПСІЛОН» на рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року у справі за позовом заступника прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України до Міністерства аграрної політики та продовольства України, ОСОБА_3, третя особа Державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство», про визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна,

ВСТАНОВИЛА:

У 2017 року заступник прокурора Запорізької області в інтересах Фонду державного майна України звернувся до суду із вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що зазначений об’єкт нерухомості на час укладання договору було власністю держави в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України та знаходилося на праві господарського віддання ДП «Бердянське агротогрове підприємство». Згідно Статуту (п.5.1) зазначеного підприємства майно підприємства є державною власністю і закріплюється за ним на праві господарського віддання, відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України. (п. 5.5 Статуту). Частиною 5 ст. 75 ГК України передбачено, що відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України. Фонд державного майна України виступає організатором продажу нерухомого майна в порядку, що встановлюється КМ України, який визначає порядок відчуження та списання об’єктів державної власності ( ст.5 Закону України «Про управління об’єктами державної власності». Згідно ст. 7 зазначеного Закону Фонд державного майна України дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством. Таким чином, відчуження нерухомого майна по вул. Воровського, 1 в м. Мелітополі повинно було здійснюватись з урахуванням особливостей його правового режиму, встановленого законом. Відповідно до п. 6 Порядку відчуження об’єктів державної власності, затвердженого постановлю КМ України № 803 від 06.06.2007 року відчуження майна здійснюється безпосередньо суб’єктом господарювання, на балансі якого перебуває таке майно, лише після надання на це згоди або дозволу відповідного суб’єкта управління майном, який є представником власником і виконує його функції у межах, визначених законодавчими актами. Рішення про надання згоди на відчуження нерухомого майна приймається суб’єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна. Крім того, звіт про оцінку державного майна, що підлягає відчуженню, має пройти рецензування, а висновок про вартість майна має бути погоджений з Фондом державного майна (п.10 Порядку). Проте, Фонд не надавав погодження на відчуження вищевказаного об’єкта нерухомого майна. Крім того, відчуження комплексу будівель по вул. Воровського в м. Мелітополь було реалізовано за ціною 472705 грн., яка нижче від ринкової вартості, в разі чого Державний бюджет України недоотримав 1,4 млн. грн. Так, звіт про оцінку державного майна відповідно до якого здійснено продаж об’єкту нерухомості, класифікується як такий, що не відповідає вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, є неякісним і не може бути використаний. А відповідно до звіту від 23.03.2015 року про повторну оцінку майна, вартість комплексу будівель по вул. Воровського,1 в м.Мелітополі складає 1918868,34 грн., проте продаж здійснено за 472705 грн. Таким чином, договір купівлі-продажу нерухомого майна, предметом якого є частина комплексу будівель по вул. Воровського,1 в м. Мелітополі, що є державною власністю, всупереч вимогам діючого законодавства відчужено без погодження Фондом державного майна України, а тому відповідно до вимог ч.1 ст. 203, ч.1 ст. 215 та ст. 227 ЦК України є підстави для визнання його недійсним.

Посилаючись на зазначені обставини, просив суд, визнати недійсним договір купівлі - продажу частини комплексу будівель та споруд за адресою м. Мелітополь, вул. Воровського,1 в м. Мелітополь, укладений 08.09.2014 року між Державою України в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України та ОСОБА_4 та зобов’язати останнього повернути державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства 9/10 частин комплексу будівель і споруд за вказаною адресою, що складається з будівлі Б-3, підвалу під Б-3, рампи до Б-3, навіса «б», ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, ганка до Б-3, ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, прибудови «б4 -1», прибудови «б5-1», надбудови над Б-3, будівлі 3-1, будівлі К-1, прибудови К1-1, будівлі О-1, будівлі П-1, будівлі Р-1, ганка до Р-1, огорожі № 1, воріт, загальною площею 4253,2 кв.м,

Рішенням Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір купівлі-продажу 9/10 частини комплексу будівель та споруд за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Воровського, 1, що складається з будівлі Б-3, підвалу під Б-3, рампи до Б-3, навіса «б», ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, ганка до Б-3, ганка до Б-3, рампи до Б-3, ганка до Б-3, прибудови «б4 -1», прибудови «б5-1», надбудови над Б-3, будівлі 3-1, будівлі К-1, прибудови К1-1, будівлі О-1, будівлі П-1, будівлі Р-1, ганка до Р-1, огорожі № 1, воріт, загальною площею 4253,2 кв.м., основною площею 3767,3 кв.м., укладений 08.09.2014 року між Державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України та ОСОБА_4, посвідчений приватним нотаріусом Мелітопольського міського нотаріального округу Запорізької області ОСОБА_5, зареєстрований в реєстрі за № 2817.

Стягнуто з Міністерства аграрної політики та продовольства України судовий збір в розмірі 121 грн. 80 коп. на доходний рахунок: 31215206700013, Код ЄДРПОУ суду: 36969096 Мелітопольське УДК ГУДКУ у Запорізькій області, одержувач коштів: Державний бюджет м. Мелітополь 22030001, Код отримувача (код ЄДРПОУ): 34676932, МФО: 813015, призначення платежу: судовий збір, код суду 25316700, п. 1.2. ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір».

Стягнуто з ОСОБА_4 судовий збір в розмірі 365 грн.40 коп.

Постановою Верховного Суду України від 06 вересня 2017 року заяву заступника Генерального прокурора України задоволено частково.

Рішення апеляційного суду Запорізької області від 19 січня 2017 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ від 27 лютого 2017 року скасовано.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року в частині повернення скоробагатьку ОСОБА_6 того, що він передав державі в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України на виконання укладеного між ними 08 вересня 2014 року договору купівлі-продажу 9/10 часток комплексу будівель та споруд по вул. Воровського,1 у м. Мелітополі, Запорізької області, у зв’язку з визнанням судом зазначеного договору недійсним, скасовано, а справу в цій частині передано на новий розгляд до суду першої інстанції.

12.04.2018 року Міжнародна Універсальна Товарно-Сировинна біржа «ЕПСІЛОН» подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В судове засідання представник Міжнародної Універсальної Товарно-Сировинної біржі «ЕПСІЛОН» не з’явився, просив про перенесення розгляду справи, посилаючись на те, що він, отримавши 19.06.2018 року доручення на ведення справи не встиг ознайомитися з матеріалами справи.

Відтак клопотання не містить зазначень жодних поважних причин для неприбуття представника ані в судове засідання, ані до приміщення апеляційного суду для завчасного ознайомлення з матеріалами справи.

Розглядаючи справу у відсутність представника Універсальної Товарно-Сировинної біржі «ЕПСІЛОН», судова колегія враховує, що апеляційна скарга була подана до суду ще в квітні 2018 року, жодних відомостей від особи, яка подає апеляційну скаргу, про те, що з цього часу у неї не було можливості уповноважити компетентного представника для участі в справі, до суду не надано.

Також до суду не з’явився представник Державного підприємства «Бердянське агроторгове підприємство». У клопотанні про відкладення розгляду справи зазначив, що представник не може з’явитися у зв’язку з перебуванням у відпустці голови ліквідаційної комісії.

Розглядаючи справу у відсутність представника Державного підприємства «Бердянське агроторгове підприємство», судова колегія враховує, що судова повістка була отримана головою ліквідаційної комісії завчасно, він до початку власної відпустки був обізнаний про час та місце розгляду справи. Жодних переконливих доводів щодо наявності причин, які унеможливлювали б уповноважити будь-яку іншу особу на участь у справі не надано.

Не надано жодних відомостей про поважність причин неявки до суду і представника Міністерства аграрної політики та продовольства України, тому що подане ними клопотання містить лише зазначення про необхідність підготовки ними заперечень (які отримані судом) та відкласти розгляд справи на іншу дату.

Представником відповідача ОСОБА_4 подане клопотання про відкладення розгляду справи у в зв’язку зі службовим відрядженням, проте жодних відомостей, які підтверджували б цю обставину не надано, як і не надано відомостей щодо неможливості ОСОБА_4 скористатись послугами іншого представника.

У відповідності до ст. 43 ЦПК України участь в судовому засіданні є правом особи, а не її обов’язком. Таким чином особи, які не з’явилися до суду, реалізували надане їм право брати участь в судовому засіданні на власний розсуд.

Тому судова колегія не вбачає перешкод для розгляду справи у відсутності осіб, які не з’явилися до апеляційного суду.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

За ст. 375 ЦПК суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини. Відповідно до наказу від 01 липня 2013 року № 403 «Про припинення державного підприємства «Бердянське агроторгове підприємство», Міністерство аграрної політики та продовольства прийняло рішення про припинення шляхом ліквідації діяльності державного підприємства «Бердянське агроторгове підприємство».

Пунктом 4.3 Наказу зобов'язано голову комісії з ліквідації «Бердянське агроторгове підприємство» ОСОБА_7 провести інвентаризацію і оцінку майна, коштів та здійснити продаж основних засобів в установленому законодавством порядку з метою погашення заборгованості. ( Т № 2, с. 60-61).

Пунктом 5.5. Статуту ДП «Бердянське агроторгове підприємство» встановлено, що відчуження нерухомого майна здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України ( Т № 1, с. 27 ).

Головою комісії з ліквідації ДП «Бердянське АТП» було укладено 01.06.2014 № 08/2014 та 01.06.2014 №09/2014 з Професійно-технічним Навчальним закладом «Майстер» товариства з обмеженою відповідальністю «ТДН» договори на проведення незалежної експертної оцінки. Предмет договорів полягає у визначенні ринкової вартості будівель і споруд, які розташовані за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Воровського, 1. Також на підставі заяви голови ліквідаційної комісії проведено рецензування звітів про визначення загальної ринкової вартості нежитлових будівель і споруд, які розташовані за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Воровського, 1. Загальний висновок рецензій свідчить про те, що звіти оцінки майна в цілому відповідають вимогам нормативно-правових актів з оцінки майна, але мають незначні недоліки, що не впливають на достовірність оцінки.

07.07.2014 року Головою комісії з ліквідації ДП «Бердянське АТП», ОСОБА_7 було укладено Договір з Міжнаціональною Універсальною Товарно-Сировинною Біржею «ЕПСІЛОН», на організацію та проведення аукціону з продажу майна, яке розташоване за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Воровського, 1.

МУТСБ «ЕПСІЛОН» є біржею, акредитованою Фондом державного майна України і включена до Реєстру організаторів аукціонів з продажу майна, та має угоду на продаж державного майна, а саме угода № 344 від 10.10.13 року, з Фондом Державного майна України про організації продажу майна, що перебуває у державній власності.

На виконання умов договору МУТСБ «ЕПСІЛОН», 14.07.2014 року було опубліковано оголошення про проведення аукціону з продажу майна ДП «Бердянське АТП», яке розташоване за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Воровського, 1, в загально державному рекламно-інформаційному виданні «Біржовий щотижневик» № 7(7).

Протоколом № 2 від 26 серпня 2014 року проведення відкритих публічних торгів (аукціону) визначено ОСОБА_4 переможцем аукціону з продажу майна відповідно до лоту 2: будівлі Б-3, підвалу під Б-3, рампи до Б-3, навісу б, ґанку до Б- 3, рампи до Б-3, ґанку до Б-3, ґанку до Б-3, рампи до Б-3, ґанку до Б-3, прибудови б4-1, прибудови б5-1, надбудови над Б-3, будівлі 3-1, будівлі К-1, прибудови К'-1, будівлі О-І, будівлі П-1, будівлі Р-1, ґанку до Р-1, огорожі №1, воріт, загальною площею 4253, 2 м., загальна вартість об’єкта 472705 грн. 00 коп. ( Т № 2, с. 227-228).

08.09.2014 року Державою Україна в особі Міністерства аграрної політики та продовольства України, до сфери управління якого входить Державне підприємство «Бердянське агроторгове підприємство» та ОСОБА_4 укладено договір купівлі-продажу 9/10 частин комплексу будівель та споруд, які розташовані за адресою: Запорізька область, м. Мелітополь, вул. Воровського, 1, який нотаріально посвідчений, зареєстрований в реєстрі за номером 2817.

Відповідно до пункту 2 договору купівлі продажу частина комплексу складається з: будівлі Б-3, підвалу під Б-3, рампи до Б-3, навісу б, ґанку до Б- 3, рампи до Б-3, ґанку до Б-3, ґанку до Б-3, рампи до Б-3, ґанку до Б-3, прибудови б4-1, прибудови б5-1, надбудови над Б-3, будівлі 3-1, будівлі К-1, прибудови К'-1, будівлі О-І, будівлі П-1, будівлі Р-1, ґанку до Р-1, огорожі №1, воріт, загальною площею 4253, 2 м., основною площею 3767,3 кв.м.

В апеляційній скарзі Міжнародна Універсальна Товарно-Сировинна біржа «ЕПСІЛОН» посилається на те, що вона є спеціалізованою організацією, головним напрямком діяльності якої є надання послуг з підготовки об’єктів до продажу, проведення оцінки майна, проведення майнових та земельних аукціонів, та не порушувала вимоги законодавства при здійсненні своєї діяльності.

Переоцінюючи висновки суду першої інстанції, Міжнародна Універсальна Товарно-Сировинна біржа «ЕПСІЛОН» зазначає в апеляційній скарзі про те, що Порядком відчуження об’єктів державної власності , затвердженим постановою КМУ від 6 червня 2007 року не передбачено розгляд звернень голів ліквідаційних комісій на отримання погоджень на відчуження об’єктів державної власності і відповідно Фондом державного майна такі звернення не розглядалися.

Натомість зазначений Порядок не обмежує провадження суб’єктом господарювання виробничої та іншої діяльності та не впливає на цілісність майнового комплексу суб’єкта господарювання, підготовка документів та вжиття заходів для реалізації майна покладається на керівника суб’єкта господарювання.

Враховуючи, що нормативно-правові акти, які визначають та деталізують процедуру погодження продажу майна з Фондом державного майна в рамках ліквідації за рішенням органу управління відсутні, Міжнародна Універсальна Товарно-Сировинна біржа «ЕПСІЛОН» вважає, що підстав для задоволення позовних вимог прокурора немає.

Таким доводам апеляційної скарги була надана оцінка в оскаржуваному судовому рішенні.

Також саме зазначені доводи були проаналізовані Верховним Судом України у постанові від 6 вересня 2017 року у цій справі.

Зокрема, було констатовано, що державне підприємство - це юридична особа публічного права (частина друга статті 167 ЦК України). за ч. 1,2 , 9 ст, 71 ГК державне унітарне підприємство утворюється компетентним органом державної влади в розпорядчому порядку на базі відокремленої частини державної власності, як правило, без поділу її на частки, і входить до сфери його управління. Орган державної влади, до сфери управління якого входить підприємство, є представником власника і виконує його функції у межах, визначених цим Кодексом та іншими законодавчими актами. Державні унітарні підприємства діють як державні комерційні підприємства або казенні підприємства.

Державне комерційне підприємство є суб'єктом підприємницької діяльності, діє на основі статуту або модельного статуту і несе відповідальність за наслідки своєї діяльності усім належним йому на праві господарського відання майном згідно з цим Кодексом та іншими законами, прийнятими відповідно до цього Кодексу. Майно державного комерційного підприємства закріплюється за ним на праві господарського відання, - речового права суб'єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГК України та іншими законами (частини перша та друга статті 74, частина перша статті 136 ГК України). Власник майна, закріпленого на праві господарського відання за суб'єктом підприємництва, здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства (частина друга статті 136 ГК України).

Крім того, ГК України (абзац третій частини шостої статті 73 ГК України) прямо передбачає, що особливості управління державним унітарним підприємством визначаються Законом України "Про управління об'єктами державної власності".

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" управління об'єктами державної власності - здійснення Кабінетом Міністрів України та уповноваженими ним органами, іншими суб'єктами, визначеними цим Законом, повноважень щодо реалізації прав держави як власника таких об'єктів, пов'язаних з володінням, користуванням і розпоряджанням ними, у межах, визначених законодавством України, з метою задоволення державних та суспільних потреб. Стаття 3 цього Закону майно, яке передане державним комерційним підприємствам, відносить до об'єктів управління державної власності.

Таким чином, Верховним судом України був зроблений висновок про те, що закон установлює особливості правового статусу державного підприємства як юридичної особи публічного права та особливості правового режиму майна державного підприємства, до яких застосовується спеціальний порядок правового регулювання, в тому числі й щодо управління майном державного підприємства, розпорядження цим майном, що не дає підстав для їх цілковитого ототожнення з правовим статусом юридичних осіб приватного права та порядком регулювання правового режиму майна юридичних осіб приватного права.

Характерною особливістю правового статусу державного підприємства, правового режиму майна цього підприємства є обмеження на рівні закону його (підприємства) правомочності розпорядження щодо окремих видів майна та наявність спеціальних, закріплених окремим законом, правил управління майном державного підприємства, зокрема й правил щодо розпорядження державним майном у спосіб його відчуження.

Так, правила розпорядження майном, що належить державному підприємству на праві господарського відання, передбачають участь у цьому процесі суб'єктів управління об'єктами державної власності, в тому числі Фонду державного майна України. Зокрема, згідно з підпунктом "и" пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Фонд державного майна України відповідно до законодавства дає дозвіл (погодження) на відчуження державного майна у випадках, встановлених законодавством.

Такий випадок установлено частиною п'ятою статті 75 ГК України, відповідно до якої відчужувати майнові об'єкти, що належать до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно належить, і лише на конкурентних засадах, якщо інше не встановлено законом. Розпоряджатися в інший спосіб майном, що належить до основних фондів, державне комерційне підприємство має право лише у межах повноважень та у спосіб, що передбачені цим Кодексом та іншими законами. Відчуження нерухомого майна, а також повітряних і морських суден, суден внутрішнього плавання та рухомого складу залізничного транспорту здійснюється за умови додаткового погодження в установленому порядку з Фондом державного майна України. Фонд державного майна України виступає організатором продажу нерухомого майна в порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до статті 5 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" Кабінет Міністрів України постановою від 6 червня 2007 року № 803 затвердив Порядок відчуження об'єктів державної власності. Пунктом 6 цього Порядку так само передбачено, що рішення про надання згоди на відчуження, зокрема, нерухомого майна державної власності приймається суб'єктами управління лише за погодженням з Фондом державного майна.

Отже, ЦК України правовий статус юридичної особи публічного права не встановлює (частина третя статті 81 ЦК України). Норми ГК України, що стосуються регулювання правового статусу державного підприємства, правового режиму майна цього підприємства, як і норми Закону України "Про управління об'єктами державної власності", що застосовні до правовідносин із розпорядження майном, закріпленим за державним підприємством на праві господарського відання, встановлюють правило про те, що відчуження нерухомого майна державного підприємства вимагає не лише попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно (підприємство) належить, але й обов'язкового погодження з Фондом державного майна України. Виняток із цього правила передбачений частиною дев'ятнадцятою статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності", відповідно до якої відчуження майна державних підприємств та господарських товариств з корпоративними правами держави понад 25 відсотків їх статутного капіталу в процедурі банкрутства здійснюється відповідно до законодавства з питань приватизації.

Для процедури відчуження майна державного підприємства, яке перебуває в процесі ліквідації за рішенням органу, до сфери управління якого воно належить, подібних винятків ГК України чи Закон України "Про управління об'єктами державної власності" не передбачають, а також і не містять норм, які б спеціально уповноважували саме в такому випадку керівництво державного підприємства, комісію з його ліквідації, голову такої комісії та/або орган, до сфери управління якого воно належить, відчужувати нерухоме майно підприємства без погодження з Фондом державного майна України.

Згідно з підпунктом 4 пункту 5 Порядку його дія не поширюється на відчуження майна, порядок відчуження якого визначається окремим законом. Таким "окремим законом" у силу припису частини дев'ятнадцятої статті 11 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" можна визнати, зокрема, Закон України "Про приватизацію державного майна", Закон України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інше законодавство про приватизацію з урахуванням присів статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна". Разом із тим, статті 105, 110-112 ЦК України не можуть виступати тим "окремим законом", який дає підстави для відчуження нерухомого майна державного підприємства без погодження з Фондом державного майна України, оскільки зазначені норми ЦК України регулюють загальний порядок ліквідації юридичної особи без урахування особливостей правового статусу державного підприємства як юридичної особи публічного права (статті 73, 74, 75 ГК України) та правового режиму державного майна у сфері господарювання (стаття 141 ГК України).

Крім того, аналіз норм ЦК України, ГК України, Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" дає підстави для висновку про те, що чинне законодавство передбачає два способи відчуження державного майна, що закріплене за державним підприємством на праві господарського відання: в порядку приватизаційного процесу згідно з вимогами законодавства про приватизацію та в процесі здійснення господарської діяльності з додержанням правил, визначених статтями 75, 141 ГК України, Закону України "Про управління об'єктами державної власності", Порядку відчуження об'єктів державної власності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 6 червня 2007 року № 803.

Відчуження державного майна в процесі приватизації та відчуження такого майна в процесі господарювання державного підприємства відрізняються правовим регулюванням, процедурою здійснення, складом учасників відповідних процесів і їх повноваженнями. Зазначене підтверджується також пунктом 5 Порядку відчуження об'єктів державної власності, згідно з якою цей Порядок не поширюється на відчуження: цілісних майнових комплексів державних підприємств, їх структурних підрозділів (підпункт 1 пункту 5 Порядку); індивідуально визначеного майна, що в установленому порядку включене до переліків об'єктів, які підлягають приватизації відповідно до законодавства з питань приватизації (підпункт 2 пункту 5 Порядку); майна, що не увійшло до статутного капіталу господарських товариств у процесі приватизації (корпоратизації), але перебуває на їх балансі, і відчуження якого здійснюється шляхом приватизації (підпункт 5 пункту 5 Порядку).

При цьому, до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, належить, зокрема, окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких це майно розташовано (частина перша статті 5 Закону України "Про приватизацію державного майна", частина перша статті 2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)").

Частина перша статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна" прямо передбачає, що окремим індивідуально визначеним майном для цілей приватизації вважається, зокрема, майно підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном. Ініціювати приватизацію об'єктів можуть державні органи приватизації (зокрема, Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва у районах і містах), уповноважені органи управління або покупці (стаття 7, частина перша статті 12 Закону України "Про приватизацію державного майна").

З огляду на наведені положення законодавства про приватизацію та за змістом Закону України "Про управління об'єктами державної власності" майно державних підприємств, що ліквідуються за рішенням органу, уповноваженого управляти державним майном, може бути відчуженим у порядку приватизації відповідно до законодавства з питань приватизації. На таке відчуження не поширюється Порядок відчуження об'єктів державної власності, про що й зазначено у підпункті 2 пункту 5 цього Порядку.

Разом із тим, той факт, що після прийняття рішення про ліквідацію державного підприємства ініціатива щодо приватизації його майна не була реалізована уповноваженим органом управління, не наділяє комісію з ліквідації підприємства, голову такої комісії та/або орган, до сфери управління якого підприємство належить, додатковими, не передбаченими законом повноваженнями відчужувати нерухоме майно підприємства без погодження з Фондом державного майна України. Оскільки іншого законом не передбачено, в такому разі підлягають застосуванню норми частини п'ятої статті 75 ГК України, підпункту "и" пункту 2 частини першої статті 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" та Порядок відчуження об'єктів державної власності, якими передбачене обов'язкове погодження з Фондом державного майна України рішення суб'єкта управління державним майном про надання згоди на відчуження нерухомого майна, яке закріплене за державним підприємством.

Оскільки в силу статей 6, 7 Закону України "Про управління об'єктами державної власності" уповноважені органи управління не зобов'язані погоджувати з Фондом державного майна України свої рішення про ліквідацію підприємств, заснованих на державній власності, то в процесі взаємодії комісії з ліквідації підприємства та/або органу, до сфери управління якого підприємство належить, з Фондом державного майна України з питань погодження відчуження нерухомого майна останній також одержує інформацію про появу об'єкту державної власності, що потенційно підлягає приватизації (частина перша статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна"), для вирішення питання про реалізацію власного права ініціативи на здійснення його приватизації. Такий спосіб взаємодії суб'єктів управління об'єктами державної власності слугує як меті такого управління (стаття 1 Закону України "Про управління об'єктами державної власності"), так і меті приватизації (стаття 1 Закону України "Про приватизацію державного майна").

Такі ж тлумачення чинного законодавства, були викладені у сформованій правовій позиції у даній справі.

Доводи апеляційної скарги зводяться до переоцінки висновків суду та не спростовують їх.

Крім зазначеного у апеляційній скарзі не зазначено, яким саме чином оскаржуваним рішенням порушуються права самої особи, яка подає апеляційну скаргу - Міжнародної Універсальної Товарно-Сировинної біржі «ЕПСІЛОН».

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваного судового рішення.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Міжнародної Універсальної Товарно-Сировинної біржі «ЕПСІЛОН» залишити без задоволення.

Рішення Мелітопольського міськрайонного суду Запорізької області від 13 липня 2016 року по цій справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий:

Судді: