Постанова № 74985716, 26.06.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ЗАПОРІЗЬКОЇ ОБЛАСТІ

Єдиний унікальний № 331/2030/17 Головуючий у 1-й інстанції: Скользнєва Н.Г.

Провадження № 22-ц/778/2035/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

26 червня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати з цивільних справ апеляційного суду Запорізької області у складі:

Головуючого Полякова О.З.

Суддів Кухаря С.В.

ОСОБА_2

При секретарі Бєловій А,В,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3, треті особи – ОСОБА_5, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, про поділ майна подружжя, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя,-

ВСТАНОВИЛА:

У березні 2017 року ОСОБА_4 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3, треті особи – ОСОБА_5, приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_6, про поділ майна подружжя, що є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, який згодом уточнив.

В обґрунтування позовних вимог зазначав, що з 06.10.2001 року між ним та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб.

За час проживання у шлюбі, а саме 30.04.2003 року ними було придбано 2-кімнатну квартиру за адресою: м. Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду (нині вул. Шкільна)АДРЕСА_1..

Восени 2016 року вони вирішили продати вищевказану квартиру і придбати 3-кімнатну квартиру у тому ж районі міста з метою покращення житлових умов сім’ї.

22.12.2016 року вони продали зазначену квартиру за 20500 доларів США.

Того ж дня, 22.12.2016 року вони повинні були придбати спірну трикімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , але під час укладання вказаного договору він не був присутнім, оскільки нотаріус його не запросив до свого кабінету, а в той час ОСОБА_3 діючи не в інтересах сім’ї за довіреністю від своєї матері ОСОБА_5, за гроші, що є об’єктом права спільної сумісної власності, придбала спірну квартиру нібито для матері, й право власності на цю квартиру було зареєстровано за ОСОБА_5

Пізніше, 12.01.2017 року, згідно договору дарування, ОСОБА_5 подарувала цю квартиру ОСОБА_3

Вважає, що відповідач навмисно, плануючи припинити з ним шлюбні відносини, з метою позбавити його права на поділ квартири, без його відома вчинила вищевказані правочини щодо спірної квартири.

Враховуючи вищевикладене просив суд розділити майно, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а саме грошові кошти у сумі 860 000 грн., визнавши за ним право власності на 1/2 частину зазнаеч6них коштів, стягнути з відповідача на його користь судові витрати.

Рішенням Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2018 року позовні вимоги задоволено.

Розділено майно, що є спільною сумісною власністю подружжя ОСОБА_4 та ОСОБА_3, а саме грошові кошти у сумі 860 000, визнавши за ОСОБА_4 право власності на 1/2 частку від вказаної суми.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 430 000 грн. та судовий збір в розмірі 4300 грн.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням суду, ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду, ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог.

Вислухавши доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність і

обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставин справи в межах доводів

апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до

висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.

Відповідно до ч. 1 ст.376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення є неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права .

Обґрунтованим визнається рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу свої вимог і заперечень, підтверджених доказами, які були досліджені в судовому засіданні і які відповідають вимогам закону про їх належність та допустимість, або обставин, що не підлягають доказуванню, а також якщо рішення містить вичерпні висновки суду, що відповідають встановленим на підставі достовірних доказів обставинам, які мають значення для вирішення справи.

Однак, рішення суду в повній мірі вказаним вимогам не відповідає.

Відповідно до ст. 60 СК України майно , набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до положень ч.1 ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Частиною першою ст.69 СК України передбачено, що дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст. 70 СК України, у разі поділу майна, що є об’єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Пленум Верховного Суду України у своїй Постанові №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» у пункті 30 зазначив, що рівність прав кожного із подружжя на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності (якщо інше не встановлено домовленістю між ними) та необхідність взаємної згоди подружжя на розпорядження майном, що є об'єктом права його спільної сумісної власності, передбачено ч.1 ст.63,ч.1 ст. 65 СК України. У випадку коли при розгляді вимоги про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі».

Як вбачається з матеріалів справи, 06 жовтня 2001 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було зареєстровано шлюб.(т.1 а.с. 15).

За час шлюбу. а саме 30 квітня 2003 року ними було придбано 2-кімнатну квартиру за адресою: м. Запоріжжя, вул. Героїв Сталінграду (нині вул. Шкільна)АДРЕСА_3.(т.1 а.с. 17).

У вказаній квартирі були зареєстровані та фактично проживали позивач, відповідач та їхня спільна донька ОСОБА_7, ІНФОРМАЦІЯ_1.

З метою покращення житлово-побутових умов, восени 2016 року сторони вирішили продати належну їм на праві спільної сумісної власності вищевказану квартиру та придбати 3-кімнату, в зв’язку з чим ОСОБА_4 звернувся до агентства нерухомості «Купидом», яке безпосередньо і займалось вказаним питанням.

30 листопада 2016 року у приміщенні агентства нерухомості «Купидом» подружжя ОСОБА_4 зустрілись із покупцем їхньої 2-кімнатної квартири – ОСОБА_8 з яким ОСОБА_4 від імені і в інтересах сім’ї уклав попередній договір, і покупець сплатив наперед частину вартості квартири в розмірі 25600 грн. ( (т.1 а.с. 21).

Отримавши вказану суму від майбутнього покупця 2-кімнатної квартири, ОСОБА_4 від імені і в інтересах сім’ї того ж дня в тому ж агентстві нерухомості уклав попередній договір із продавцем 3-кімнатної квартири ОСОБА_9, якій також передав задаток в розмірі 25600 грн. (т.1 а.с. 22).

22 грудня 2016 року подружжя ОСОБА_4 на виконання умов попереднього договору уклали договір купівлі-продажу своєї двокімнатної квартири із покупцем ОСОБА_8 Повна вартість квартири, яку подружжя отримало від покупця складає 524800 грн. (т.1 а.с. 18-19).

У той же день, 22 грудня 2016 року, подружжя ОСОБА_4 зустрілись із ОСОБА_9 для укладання договору купівлі-продажу 3-кімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_4. Однак, під час укладання вказаного договору купівлі-продажу ОСОБА_4С не був присутнім, оскільки нотаріус його не запросив до свого кабінету, в зв’язку з чим ОСОБА_3 діючи за довіреністю від 06.12.2016 року, якою ОСОБА_5 уповноважила ОСОБА_3 придбати квартиру у м. Запоріжжі, відповідач, укладаючи договір купівлі-продажу 3-кімнатної квартири з боку покупця, діючи всупереч інтересам сім’ї, виступила стороною у договорі не як покупець, а як довірена особа своєї матері і в інтересах останньої ( т.1, а.с.134).

Таким чином, відповідач уклала договір купівлі-продажу не в інтересах своєї сім’ї.

12 січня 2017 року згідно договору дарування, ОСОБА_5 подарувала, а ОСОБА_3 прийняла в дарунок 3-кімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_5 ( т.1, а.с.179-180).

В ході розгляду справи, судом був допитаний свідок ОСОБА_10, який пояснив, що він, як ріелтор займався пошуком покупця на 2-кімнатну квартиру родини ОСОБА_3 і пошуком 3-кімнатної квартири для цієї сім’ї. Свідок також пояснив, що він упевнений у тому, що 3-кімнатна квартира підбиралась для покупки саме сім’єю ОСОБА_3 для власного проживання у ній. За умовами завдання, отриманого від ОСОБА_4 та ОСОБА_3 щодо підбору варіантів купівлі-продажу вищевказаних квартир, придбання 3-кімнатної квартири було можливе тільки після продажу 2-кімнатної квартири, і отримання за неї відповідної суми грошей для купівлі більшої квартири. Варіанти щодо оформлення права власності на квартиру на якусь третю особу, окрім ОСОБА_4 чи ОСОБА_3 не розглядався взагалі.

З урахуванням вищенаведеного, враховуючи ту обставину, що трикімнатна квартира була придбана того ж дня, коли сторони продали належну їм на праві спільної сумісної власності подружжя двокімнатну квартиру, а також покази свідка ОСОБА_10, який пояснив, що подружжя ОСОБА_3 здійснили продаж своєї квартири саме з метою поліпшення житлових умов, в зв’язку з чим і була придбана трикімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_5, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що вищезазначена трикімнатна квартира була придбана за кошти, які є об’єктом спільної сумісної власності подружжя, а тому підлягають поділу відповідно до вимог ст. 69 СК України.

Разом з тим, колегія не погоджується з висновком суду, щодо визначення розміру стягнутих коштів на користь ОСОБА_4 в рахунок 1/2 частини вартості квартири придбаної за договором купівлі-продажу від 22.12.2016 року в сумі 430 000 грн.

Відповідно до ч.1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

За вимогами ч. 1 ст.20 ЦК України право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Так позивач звернувшись до суду з позовними вимогами про визнання спірної квартири об’єктом спільної сумісної власності подружжя та визнання за ним права власності на 1\2 частку квартири, під час розгляду справи змінив предмет позову та просив стягнути з відповідача на його користь грошові кошти у вигляді 50 відсотків вартості квартири.\т.1 а.с.244-252\

Суд першої інстанції як на один із доказів на підтвердження факту придбання трикімнатної квартири саме за 860 000 грн. посилався на довідку про середньоринкову вартість квартир у досліджуваний період від 22.02.2017 року, відповідно до якої середньо ринкова вартість 2-кімнатної квартири в Олександрівському районі м. Запоріжжя у 5-поверхових будинках складає 486720-567840 грн. Вартість 3-кімнатних квартир у тому ж районі в 9-поверхових будинках складає 784160 – 865280 грн. ( т.1, а.с.24)

Окрім того, визначаючи розмір коштів стягнутих на користь ОСОБА_4, суд першої інстанції посилався на попередній договір від 30 листопада 2016 року, як на доказ в рахунок підтвердження розміру витрачених коштів на придбання квартири за адресою: АДРЕСА_6 саме за 860 000 грн.

Однак, колегія не погоджується з таким висновком суду, оскільки з наявного в матеріалах справи нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_5 від 22 грудня 2016 року, вартість квартири складає 149 000 грн. (а.с.182-183, т.1)

Зазначений договір в частині визначення розміру вартості придбання трикімнатної квартири ніким не був оспорений, недійсним в судовому порядку не визнавався, а тому в розумінні вимог ст.. 77 ЦПК України є належним доказом того, що трикімнатна квартира була придбана саме за 149 000 грн.

Також не містять правового обґрунтування посилання позивача на визначену ціну квартири у попередньому договорі від 30 листопада 2016 року ,так як у договорі купівлі-продажу квартири за адресою: АДРЕСА_5 від 22 грудня 2016 року сторонами є інші особи, а ніж у договорі від 30.11.2016 року.

Відповідно до вимог ст.. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 ЦПК України. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до приписів ст.ст.77,78 ЦПК України докази мають бути належними і допустимими.

Таким чином, позивачем не було доведено суду належними та допустимими доказами, що на придбання трикімнатної квартири за адресою: АДРЕСА_5 були витрачені кошти саме в розмірі 860 000 гри.

З урахуванням викладеного, колегія вважає, що висновки суду щодо наявності підстав для задоволення позову у повному обсязі є хибними, оскільки позивачем не було доведено належними та допустимими доказами того факту, що на придбання квартири сторони витратили саме 860 000 грн., більш того, вказана обставина спростовується наявним в матеріалах справи нотаріально посвідченим договором купівлі-продажу квартири від 22.12.2016 року, в зв’язку з чим апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, а рішення суду підлягає зміні в частині розміру стягнутих на користь ОСОБА_4 грошових коштів,з підстав невідповідності висновків суду обставинам справи.

В силу вимог ч. 13ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове,цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст. ст. 141, 376,381-384 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 – задовольнити частково.

Рішення Жовтневого районного суду м. Запоріжжя від 05 березня 2018 року у цій справі змінити в частині визначення розміру стягнутих з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 грошових коштів. Зменшити розмір стягнутих грошових коштів з 430 000 гривень до 74 500 гривень.

В решті рішення залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 судовий збір в розмірі 4287 гривень 50 копійок.»

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 27.06. 2018 року

Головуючий:

Судді: