Рішення № 74981815, 26.06.2018, Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області

Справа № 396/473/18

Провадження № 2/396/264/18

РІШЕННЯ

Іменем України

26.06.2018 року Новоукраїнський районний суд Кіровоградської області

у складі: головуючого Шепетько Володимир Іванович

з участю секретаря Очеретньої М.В.,

розглянувши у спрощеному позовному провадженні в м. Новоукраїнка цивільну справу за позовом ОСОБА_1, від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 до ТОВ "Лізінгова компанія "Авто Лайф" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів,

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів.

В обґрунтування своїх позовних вимог, позивач зазначає, що маючи намір придбати трактор, але не маючи одночасно всієї суми на його придбання, звернувся до TOB «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» з яким 09 листопада 2016 року, в особі представника за довіреністю ОСОБА_3, уклав договір фінансового лізингу №1442, предметом якого є транспортний засіб трактор «FOTON FT-244 », вартість якого становить 90 000 гривень.

09.11.2016 року позивачем було сплачено 70 000 гривень авансового платежу, вважаючи, що він сплатив авансовий внесок, беручи за підрахунок 90 000 гривень - суму, яка оговорювалася, який в подальшому виявився не першим внеском, а комісією за організацію договору – 38 600 гривень та авансовий платіж – 31 400 гривень, з урахуванням суми, вказаної в договорі – 386 000 гривень.

Після ознайомлення з умовами договору фінансового лізингу, позивач виявив невідповідність обумовленої ціни предмету договору, а за умовами договору, після його підписання, окремо проставлено шляхом звичайного запису від руки, сума збільшена та становить 386 000 гривень.

За таких обставин, позивач більше не сплачував коштів, згідно умов договору, а 11.11.2016 року, направив відповідачу лист про дострокове розірвання договору, як такого, що не відповідає дійсним домовленостям, та повернення сплачених коштів.

У відповідь отримав лист згідно якого відповідач, з посиланням на пункт 12.1 Договору, відмовився повертати кошти в сумі 70 000 гривень, так як дана сума зарахована як комісія за організацію Договору, а від суми, які зараховані як авансовий платіж поверненню підлягають лише 18 840 гривень, однак до даного часу кошти не поверталися.

Також позивач зазначає, що Договір фінансового лізингу № 1442 від 09 листопада 2016 року, нотаріально посвідчено не було.

Під час укладання договору відповідачем, як стороною договору, позивачу не було надано відомостей про наявність ліцензії у відповідача, що також є порушенням його прав.

Враховуючи викладене, позивач просить, визнати недійсним договір фінансового лізингу №1442 укладений 09 листопада 2016 року та стягнути з ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» суму комісії за організацію по договору фінансового лізингу у розмірі 38 600 гривень та авансовий платіж у розмірі 31 400 гривень.

Ухвалою суду від 03.04.2018 року було відкрито провадження по справі та призначено розгляд в порядку спрощеного позовного провадження на 08.05.2018 року.

В перше судове засідання по розгляду справи 08.05.2018 року представник відповідача по справі ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» не з’явився. Про місце, день і час розгляду справи повідомлявся в порядку, передбаченому ст.128 Цивільного процесуального кодексу України, однак у зв’язку із відсутністю підтвердження його належного повідомлення, судове засідання було відкладено.

В наступне судове засідання 25.05.2018 року відповідач по справі не з'явився. Про дату, час та місце його проведення повідомлявся належним чином. Відзиву на позовну заяву до суду не подав. Заяв та клопотань згідно положень ст.ст. 43,182 ЦПК України, в тому числі, і щодо розгляду справи за відсутності представника чи відкладення судового розгляду, від відповідача до суду не надходило.

У зв’язку із неявкою в судове засідання всіх учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось (ч.2 ст.247 ЦПК України).

Дослідивши письмові докази по справі, судом встановлені наступні фактичні обставини та визначені відповідно до них правовідносини.

Судом встановлено, що 09 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» в особі представника за довіреністю ОСОБА_3 було укладено договір фінансового лізингу №1442. Предметом фінансового лізингу є транспортний засіб, а саме трактор «FOTON FT-244 », вартість якого становить 90 000 гривень. Умовами пункту 1.2. договору фінансового лізингу передбачено, що вартість предмету лізингу на момент укладання даного договору зазначається у даному договорі та в додатку № 1 до нього.

19 серпня 2016 року позивачем на розрахунковий рахунок № 26002514569 ТОВ «АВТО ЛАЙФ» було проведено перерахунок коштів в сумі 70000 гривень, що підтверджується копіями квитанцій від 09 листопада 2016 року, як авансовий платіж згідно договору фінансового лізингу № 1442 від 09 листопада 2016 року за транспортний засіб.

Листом № 428 від 28 листопада 2016 року відповідач повідомив, що сплачені кошти в розмірі 70000 гривень поверненню не підлягають, оскільки зараховані як комісія за організацію Договору в розмір 38600,00 гривень та аванс 31400,00 гривень, а авансові платежі в розмірі 38600,00 гривень будуть повернені. Посилались на пункти 9.6, 12.1 спірного договору. Зазначили, що договір вважається розірваним з 14 листопада 2016 року на підставі поданої заяви.

Відповідно до статті 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, та визначенні умов договору з урахуванням вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту вимог розумності та справедливості.

Відповідно до частини першої статті 806 ЦК України, за договором лізингу одна сторона (лізингодавець) передає або зобов'язується передати другій стороні (лізингоодержувачеві) у користування майно, що належить лізингодавцю на праві власності і було набуте ним без попередньої домовленості із лізингоодержувачем (прямий лізинг), або майно, спеціально придбане лізингодавцем у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов (непрямий лізинг), на певний строк і за встановлену плату (лізингові платежі).

Договір фінансового лізингу № 1442 від 09 листопада 2016 року, укладений між позивачем та ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» є договором непрямого лізингу.

Згідно статті 1 ЗУ «Про фінансовий лізинг», фінансовий лізинг - це вид цивільно-правових відносин, що виникають із договору фінансового лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов'язується набути у власність річ у продавця (постачальника) відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за встановлену плату (лізингові платежі). Відповідно до статті 2 ЗУ «Про фінансовий лізинг», частини другої статті 806 ЦК України відносини, що виникають у зв'язку з договором фінансового лізингу, регулюються цим законом, положеннями Цивільного кодексу України про лізинг, найм (оренду), купівлю-продаж, поставку з урахуванням особливостей, що встановлюються цим Законом. Згідно статті 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг», договір лізингу має бути укладений у письмовій формі.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду України, викладеною в постанові від 18 січня 2017 року у справі № 6-648цс16, за своєю правовою природою договір лізингу є змішаним договором та містить елементи договору оренди (найму) та договору купівлі-продажу або договору поставки, що випливає зі змісту договору відповідно до статті 628 ЦК України.

Згідно вимог частини першої, другої статті 799 ЦК України договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі. Договір найму транспортного засобу укладається у письмовій формі; договір найму транспортного засобу за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню.

Системне тлумачення названих правових норм приводить до висновку, що для договору найму та для договору лізингу передбачена однакова загальна норма про те, що такі договори повинні бути укладені у письмовій формі.

Проте, окремою спеціальною нормою передбачено, що договір найму транспортного засобу, який укладається за участю фізичної особи підлягає нотаріальному посвідченню і в силу приписів статті 806 ЦК України ці спеціальні вимоги повинні застосовуватись до договорів фінансового лізингу, які укладаються з фізичною особою відносно лізингу транспортного засобу.

Обґрунтованість такого тлумачення зазначених правових норм підтверджується тим, що відповідно до пункту 3.12 глави 5 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року, договори лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи посвідчуються нотаріусами з дотриманням загальних правил посвідчення договорів найму (оренди) та з урахуванням особливостей, установлених Цивільним кодексом України та Законом України «Про фінансовий лізинг».

Згідно з пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 6 листопада 2009 року № 9 з підстав недодержання вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину нікчемними є тільки правочини, які відповідно до чинного законодавства підлягають обов'язковому нотаріальному посвідченню.

Відповідно до частини першої ст. 220 ЦК України у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.

Договір фінансового лізингу між ОСОБА_1 і ТОВ "Лізингова компанія "АВТО ЛАЙФ" укладено у простій письмовій формі.

Відповідно до пункту 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» від 06 листопада 2009 року за № 9, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом та із застосуванням наслідків недійсності, передбаченої законом. У разі, якщо під час розгляду про визнання правочину недійсним як оспорюваного та застосування наслідків його недійсності буде встановлено наявність підстав, передбачених законодавством вважати такий правочин нікчемним, суд вказуючи на нікчемність такого правочину, одночасно застосовує наслідки нікчемного правочину.

Дослідивши письмові матеріали справи, судом встановлено, що спірний договір не був нотаріально посвідчений у відповідності до вимог ст. 799 ЦК України.

Порядок нотаріального посвідчення договору лізингу транспортних засобів за участю фізичної особи передбачений також п. 3.12 Глави 5 «Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 22 лютого 2012 року № 296/5.

Відповідно до вимог частини другої статті 215, частини другої статті 216 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). Недійсний правочин не створює юридичних наслідків крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Оскільки спірний договір № 1442 від 09 листопада 2016 року на порушення вимог статті 799 ЦК України нотаріально не посвідчений, тому у відповідності вимог ст. 220 ЦК України він є нікчемним.

Крім того, судом також встановлено, що умови спірного договору фінансового лізингу порушує права Позивача як споживача, виходячи з наступного.

Водночас, відповідно до пунктів 3,17,19,22 ст.1 ЗУ «Про захист прав споживачів» діяльність відповідача з надання послуг фінансового лізингу в частині надання цих послуг фізичним особам, які є споживачами, підпадає під дію ЗУ «Про захист прав споживачів».

Відповідно до вимог частини першої ст.15 ЗУ «Про захист прав споживачів» споживач має право на одержання необхідної, доступної, достовірної та своєчасної інформації про продукцію, що забезпечує можливість її свідомого і компетентного вибору. Інформація повинна бути надана споживачеві до придбання ним товару чи замовлення роботи (послуги).

Статтею 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» передбачено, що нечесна підприємницька практика забороняється; нечесна підприємницька практика включає: будь-яку діяльність (дії або бездіяльність), що вводить споживача в оману або є агресивною; якщо підприємницька практика спонукає або може спонукати споживача дати згоду на здійснення правочину, на який в іншому випадку він не погодився б, така практика вводить в оману стосовно: основних характеристик продукції, таких як: її наявність, переваги, небезпека, склад, методи використання, гарантійне обслуговування, метод і дата виготовлення або надання, поставка, кількість, специфікація, географічне або інше походження, очікувані результати споживання чи результати та основні характеристики тестів або перевірок товару; ціни або способу розрахунку ціни чи наявності знижок або інших цінових переваг.

Підприємницька практика є такою, що вводить в оману, якщо під час пропонування продукції споживачу не надається або надається у нечіткий, незрозумілий або двозначний спосіб інформація, необхідна для здійснення свідомого вибору. Забороняються як такі, що вводять в оману: пропонування для реалізації продукції за визначеною ціною, якщо існують підстави вважати, що продавець або виконавець не зможе надати таку продукцію за такою ціною або у таких обсягах, що можна передбачити з огляду на пропоновану ціну та характеристики продукції; недостовірне повідомлення про наявність обмеженої кількості товарів або з метою спонукання споживачів до прийняття швидкого рішення позбавлення їх достатнього періоду часу для прийняття свідомого рішення.

Визначення поняття «несправедливі умови договору» закріплено в частині другій статті 18 цього Закону. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживачу.

Як вбачається із пункту1.3 Договору фінансового лізингу, лізингодавець лише бере на себе зобов'язання придбати предмет лізингу та передати його у користування лізингоодержувачу (непрямий лізинг).

Тобто навіть при усвідомленні, що укладається договір лізингу, наявне введення в оману стосовно його виду. Відповідачем створено враження, що укладається договір прямого лізингу і у нього є в наявності транспортний засіб за визначеною ціною. В той час як фактично у договорі прописаний предмет непрямого лізингу, коли предмет лізингу ще потрібно придбати та ще й попередньо сплатити комісії за організацію угоди, авансовий платіж, комісії за передачу, після чого відповідач протягом від 30 до 120 робочих днів, в залежності від розміру сплаченого Авансового платежу, визначеного пунктом 4.1 Договору, буде надавати предмет лізингу у користування.

Наведені обставини є істотними стосовно згоди потенційного лізингоодержувача на укладення договору, на умови якого в іншому випадку Позивач би не погодився, та відповідно до п. 2 ч. 1, п. п. 1,3 ч. 2, п. п. 1,2 ч. 3 ст. 19 ЗУ «Про захист прав споживачів» є проявом нечесної підприємницької практики з боку Відповідача.

Частиною шостою ст.19 ЗУ «Про захист прав споживачів» визначається, що правочини, здійснені з використанням нечесної підприємницької практики є недійсними.

Разом з тим, в укладеному договорі не конкретизований предмет лізингу (рік випуску, колір, індивідуальні технічні характеристики, індивідуальна комплектація тощо), що є порушенням частини другої статті 6 ЗУ «Про фінансовий лізинг», статті 807 ЦК України та є підставою для визнання договору фінансового лізингу недійсним.

Стаття 18 ЗУ «Про захист прав споживачів» № 1023-XII містить самостійні підстави визнання угоди (чи її умов) недійсною.

Так, за змістом частини п’ятої цієї норми у разі визнання несправедливим окремого положення договору, включаючи ціну договору, може бути визнано недійсним або змінено таке положення, а не сам договір.

У разі, коли зміна окремих положень або визнання їх недійсними зумовлює зміну інших положень договору, на вимогу споживача такі положення підлягають зміні або договір може бути визнаний недійсним у цілому (частина шоста статті 18 Закону № 1023-XII).

Аналізуючи зазначену норму, можна зробити висновок, що умови договору кваліфікуються як несправедливі за наявності одночасно таких ознак: по-перше, умови договору порушують принцип добросовісності (пункт 6 частини 1 статті 3, частина 3 статті 509 ЦК України); по-друге, умови договору призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін; по-третє, умови договору завдають шкоди споживачеві.

Несправедливими є, зокрема, умови договору про: виключення або обмеження прав споживача стосовно продавця (виконавця, виробника) або третьої особи у разі повного або часткового невиконання чи неналежного виконання продавцем (виконавцем, виробником) договірних зобов'язань, включаючи умови про взаємозалік, зобов'язання споживача з оплати та його вимог у разі порушення договору з боку продавця (виконавця, виробника); встановлення жорстких обов'язків споживача, тоді як надання послуги обумовлене лише власним розсудом виконавця; (пункти 2,3 частини третьої статті 18 Закону «Про захист прав споживачів); надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірвання або невиконанням ним договору (пункт 4 частини третьої статті 18 Закону).

Положеннями укладеного договору передбачено, що лізингодавець зобов’язався придбати та передати на умовах фінансового лізингу в користування майно (предмет лізингу), а лізингоодержувач зобов’язався прийняти предмет лізингу та сплачувати лізингові й інші платежі згідно з умовами цього договору.

Аналіз змісту спірного договору фінансового лізингу, укладеного між ОСОБА_1 та товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ», дає підстави дійти висновку, що в договорі виключені та обмежені права лізингоодержувача як споживача стосовно лізингодавця у разі неналежного виконання ним обов'язків, передбачених договором та законом, звужені обов'язки лізингодавця, які передбачені в Законі України «Про фінансовий лізинг», положеннях ЦК України, повністю виключена відповідальність лізингодавця за невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо передачі предмета лізингу та передачі цієї речі неналежної якості, одночасно значно розширені права лізингодавця, які суперечать вимогам чинного законодавства.

За змістом ст. 808 ЦК України, якщо відповідно до договору непрямого лізингу вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингоодержувачем, продавець (постачальник) несе відповідальність перед лізингоодержувачем за порушення зобов'язання щодо якості, комплектності, справності предмета договору лізингу, його доставки, монтажу, запуску в експлуатацію, тощо. Якщо вибір продавця (постачальника) предмета договору лізингу був здійснений лізингодавцем, продавець та лізингодавець несуть перед лізингоодержувачем солідарну відповідальність за зобов'язанням щодо продажу (поставки) предмета договору лізингу.

У договорі фінансового лізингу від 09 листопада 2016 року зазначено, що у випадках розірвання договору лізингоодержувачем лізингодавець повертає сплачені кошти з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання - 80 відсотків від сплаченої суми авансового платежу, 20 відсотків лізингодавець утримує в якості штрафу за дострокове розірвання договору. У такому випадку комісія за організацію договору лізингоодержувачу не повертається. Окрім того, умовами договору передбачено право лізингодавця розірвати договір в односторонньому порядку за умови невиконання лізингоодержувачем його положень зі стягненням з останнього певних штрафних санкцій, однак таке право у лізингоодержувача умовами договору не передбачено.

Закон України «Про захист прав споживачів» передбачає повернення суми авансових платежів з вирахуванням штрафу за дострокове розірвання договору. Цією нормою до несправедливих умов договору віднесено надання можливості продавцю (виконавцю, виробнику) не повертати кошти на оплату, здійснену споживачем, у разі відмови споживача укласти або виконати договір, без встановлення права споживача на одержання відповідної компенсації від продавця (виконавця, виробника) у зв'язку з розірванням або невиконанням ним договору, а спірним договором передбачено право лізингодавця не повертати лізингоодержувачу комісію за організацію договору, що порушує принцип добросовісності, призводить до істотного дисбалансу договірних прав та обов'язків і завдає шкоди споживачеві, а тому зазначена у пункті 12.1 умова договору є несправедливою в розумінні ст.18 ЗУ «Про захист прав споживачів».

Отримання Відповідачем від Позивача коштів за договором, який є недійсним, порушує право позивача на захист власності, яке передбачене статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, яка проголошує, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до статті 26, частини першої статті 27 Віденської Конвенції 1986 року «Про право міжнародних договорів», ст17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ст.10 ЦК України та ст. 3 ЗУ «Про захист прав споживачів» Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод та практика ЄСПЛ є частиною національного законодавства та застосовується судами при розгляді справ як джерело права.

Окрім того, згідно правових висновків Верховного Суду України №6-3020цс15 від 11 травня 2016 року, №6-65цс16 від 11 травня 2016 року та №6-330цс16 від 08 червня 2016 року, підтверджується позиція щодо того, що ст. 18 ЗУ "Про захист прав споживачів" містить самостійні підстави для визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача.

Спірний договір було укладено та підписано сторонами без наявності відповідної ліцензії у відповідача для надання фінансових послуг та не було нотаріально посвідчено.

Необхідність ліцензії на здійснення фінансових послуг щодо залучення фінансових активів від фізичних осіб передбачено п. 4 частини першої ст. 34 ЗУ «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг». Відсутність такої ліцензії може бути підставою для визнання правочину недійсним у відповідності до ст. 227 ЦК України.

Частина першою статті 20 України «Про ліцензування видів господарської діяльності» визначає, що за провадження виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню, без ліцензії чи здійснення таких видів господарської діяльності з порушенням умов ліцензування посадові особи суб’єктів господарювання несуть адміністративну відповідальність, передбачену Кодексом України про адміністративні правопорушення.

Частина другою ст. 20 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності» встановлює виключення щодо відповідальності, встановленої частиною першою, а саме: у разі відсутності ліцензійних умов провадження відповідного виду господарської діяльності, що підлягає ліцензуванню відповідно до закону, відповідальність за провадження такої господарської діяльності без ліцензії не застосовується.

Разом з тим, недійсність правочину не є формою відповідальності за порушення законодавства про ліцензування. Отже, норми ст. 20 ЗУ «Про ліцензування видів господарської діяльності» не виключають застосування судом ст. 227 ЦК України.

На підставі ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа, має право звернутися до суду за захистом свого особистого майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст. 203 Цивільного Кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому кодексу, іншим актам цивільного судочинства, а також моральним засадам суспільства.

Згідно частини першої ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою та третьою, п'ятою, шостою ст. 203 ЦК України.

Враховуючи вищевикладене, договір фінансового лізингу № 1442 від 09 листопада 2016 року суперечить положенням ЗУ «Про захист прав споживачів» внаслідок здійснення ТОВ «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» нечесної підприємницької практики і є такою, що містить несправедливі умови, а тому повинен бути визнаний недійсним із застосуванням правових наслідків недійсності правочину.

Так, наслідки недійсності правочину залежать від того, чи було його виконано. Якщо сторони не приступили до виконання правочину, то він не підлягає виконанню, тобто жодна із сторін не вправі вимагати його виконання. Якщо ж правочин виконано повністю або частково (передано майно, сплачені кошти), то наслідком має бути повернення кожною зі сторін недійсного правочину другій стороні в натурі всього, що вона одержала на його виконання.

Як встановлено судом, позивач сплатив на користь відповідача авансовий внесок в сумі 70000 гривень, що підтверджується банківською квитанцією та рахунком відповідача.

Посилання відповідача на те, що сплачена сума є комісією, спростовується платіжними документами.

На підставі вищевикладеного, суд задовольняє позовні вимоги в частині визнання договору недійсним та стягнення сплаченої позивачем суми авансового внеску 70000 гривень та вважає, що оспорюваний договір фінансового лізингу по своїй природі є несправедливим, його умови не відповідають вимогам законодавства, порушують принцип добросовісності, призводять до істотного дисбалансу договірних прав та обов’язків сторін та завдають шкоди споживачеві.

Конституційний Суд України у своєму рішенні від 10 листопада 2011 року вказав, що держава сприяє забезпеченню споживання населенням якісних товарів (робіт, послуг), зростанню добробуту громадян та загального рівня довіри в суспільстві. Разом з тим споживачу, як правило об’єктивно бракує знань. Необхідних для здійснення правильного вибору товарів (робіт, послуг) із запропонованих на ринку, а також для оцінки договорів до їх придбання, які нерідко мають вид формуляра або іншу стандартну форму (частина перша статті 634 ЦК України). Отже для споживача існує ризик помилково чи навіть внаслідок введення в оману придбати непотрібні йому кредитні послуги.

Тому держава забезпечує особливий захист більш слабкого суб’єкта економічних відносин, а також фактичну, а не формальну рівність сторін у цивільно-правових відносинах, шляхом визначення особливостей договірних правовідносин у сфері споживчого кредитування та обмеження дії принципу свободи цивільного договору. Це здійснюється через встановлення особливого порядку укладення цивільних договорів споживчого кредиту, їх оспорювання, контролю за змістом та розподілу відповідальності між сторонами договору. Тим самим держава одночасно убезпечує добросовісного продавця товарів (робіт, послуг) від можливих зловживань з боку споживачів.

Позивач від сплати судового збору звільнений відповідно до ч.3 ст. 22 ЗУ«Про захист прав споживачів», тому судовий збір підлягає стягненню з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова Компанія «АВТО ЛАЙФ», на користь держави на підставі положень ч.6 ст. 141 ЦПК України та ст. 4 ЗУ «Про судовий збір».

Керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 19, 23, 28, 48, 76, 78, 81, 128, 141, 206, 211, 223, 247, 258, 259, 263-265, 280, 284 ЦПК України статтями 16, 22, 23, 184, 215, 216, 220, 227, 229, 230, 625, 799, 806 ЦК України,Закону України «Про фінансовий лізинг», Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»,Закону України «Про ліцензування певних видів господарської діяльності»,Закону України «Про захист прав споживачів»,Закону України «Про судовий збір», Постановою Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 296/5 від 22 лютого 2012 року,

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1, від імені та в інтересах якої діє представник ОСОБА_2 до ТОВ "Лізінгова компанія "Авто Лайф" про визнання договору фінансового лізингу недійсним та стягнення грошових коштів - задовольнити.

Визнати недійсним договір фінансового лізингу №1442 укладений 09 листопада 2016 року між ОСОБА_1 та Товариством з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ»;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ», Код ЄДРПОУ 40352937 (юридична адреса 03038 м. Київ вул. Лінійна, 17 офіс 107) на користь ОСОБА_1, 70 000 (сімдесят тисяч) гривень сплачених на підставі договору фінансового лізингу № 1442 від 09 листопада 2016 року;

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Лізингова компанія «АВТО ЛАЙФ» Код ЄДРПОУ 40352937 (юридична адреса 03038 м. Київ вул. Лінійна, 17 офіс 107) на користь держави судовий збір, від сплати якого при подачі позову до суду звільнений позивач ОСОБА_1, в розмірі 1409 (одна тисяча чотириста дев'ять) грн. 60 коп..

Зняти заборону (обтяження) відчуження на грошові кошти ТОВ "Лізінгова компанія "Авто Лайф", ідентифікаційний код юридичної особи: 40352937, місцезнаходження юридичної особи: 03038, м. Київ, вул. Лінійна, буд.17, офіс 107, що перебувають на рахунку №26002514569 в АТ "ОСОБА_4 Аваль", МФО 380805, відкритого на ім'я ТОВ "Лізінгова компанія "ОСОБА_5, в межах заявлених позовних вимог на суму 70 000 (сімдесят тисяч) гривень, накладену на підставі ухвали Новоукраїнського районного суду від 16.04.2018 року про забезпечення позову.

Виключити записи з Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна, внесені на підставі ухвали Новоукраїнського районного суду від 16.04.2018 року про забезпечення позову.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Головуючий: В. І. Шепетько