Постанова № 74979963, 19.06.2018, Донецький апеляційний господарський суд

ДОНЕЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

пр. Науки, 5, м. Харків, 61022, тел. (057) 702-00-72

е-mail: inbox@dna.arbitr.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19.06.2018р. справа № 905/2842/17

Донецький апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

Головуючого: суддівОСОБА_1 ОСОБА_2, ОСОБА_3секретаря ОСОБА_4від позивача:ОСОБА_5, адвокат, свідоцтво №1659 від 28.03.2017р.від відповідача:не з»явився розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія” “Нафтогаз України” м. Київ на рішення господарського суду Донецької областівід29.03.2018 року (повний текст складено та підписано 05.04.2018р. у м. Харків)у справі№905/2842/17 (суддя Кротінова О.В.)за позовомПублічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія” “Нафтогаз України” м. Київдо відповідача Публічного акціонерного товариства «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз», м.Краматорськ, Донецька областьпростягнення 9 235 735,51 грн.ВСТАНОВИВ:

08.12.2017 року Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ звернулось до господарського суду Донецької області з позовом до Публічного акціонерного товариства «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз», м.Краматорськ, Донецька область про стягнення основного боргу у розмірі 3 968 424,47 грн., пені в розмірі 2 338 739, 28 грн., 3% річних у розмірі 387 661,73 грн., та інфляційних втрат у розмірі 2 540 910,03 грн., що загалом складає 9 235 735,51 грн. (т.1 а.с. 3-6).

В процесі розгляду судом першої інстанції даної справи, відповідачем були заявлені клопотання №15/1-234 від 29.01.2018р. про відстрочення виконання судового рішення на один рік та заява №15/1-235 від 29.01.2018р. про зменшення розміру пені, компенсації інфляційних втрат та 3% річних (т.1 а.с. 153-160).

Ухвалою господарського суду Донецької області від 16.01.2018р. у даній справі визначено розгляд справи № 905/2842/17 за правилами загального позовного провадження (т.1, а.с.124-125).

Рішенням господарського суду Донецької області від 29.03.2018р. позов задоволено частково.

Закрито провадження по справі №905/2842/17 в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 1 005 000, 00 грн. Стягнуто з Публічного акціонерного товариства «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» 2 963 424,47 грн. суми основного боргу, 2 437 242,52 грн. інфляційних витрат, 387 661,67 грн. 3% річних та пені в розмірі 1 169 369,64 грн., а також судового збору в розмірі 136 981,12 грн.

Надано відповідачу відстрочку виконання рішення господарського суду Донецької області від 29.03.2018р. по справі №905/2842/17 строком на 6 (шість) місяців після набрання чинності даного рішення суду. В іншій частині позову відмовлено (т. 1 а.с. 239-245).

Оскаржуване рішення мотивовано наступним.

В частині задоволення боргу частково в сумі 2 963 424, 47 грн. суд, встановивши, що за спірний період з боку відповідача сплачено суму у розмірі 1 005 000,00 грн., яка у відповідності до укладеного між сторонами договору є частковим погашенням зобов’язання за лютий 2015р., та за висновком суду першої інстанції таке усунення існування предмету спору, у зв’язку із його врегулюванням сторонами, зумовлює закриття провадження у справі відповідно до п.2 ч.1 ст. 231 ГПК України.

Щодо позовних вимог в частині 3% річних у сумі 387 661, 73 грн., суд перевіривши за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», дійшов висновку про дійсний розмір цих вимог у сумі 387 661, 67 грн.

Стосовно інфляційних втрат у розмірі 2 540 910,03 грн., суд частково задовольнив ці вимоги, перевіривши за допомогою програми «Калькулятор підрахунку заборгованості штрафних санкцій ЛІГА:ЗАКОН», дійшов висновку про дійсний їх розмір у сумі 2 437 242,52 грн.

Заява відповідача щодо зменшення розміру інфляційних втрат, 3% річних та пені до 1 тисячі гривень, судом задоволена частково в частині зменшення розміру пені на 50%, щодо зменшення інфляційних втрат та 3% річних до 1 тисячі гривень судом відмовлено через відсутність підстав для задоволення такої вимоги відповідача.

Судом надано Публічному акціонерному товариству «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» відстрочку виконання рішення господарського суду Донецької області від 29.03.2018р. по справі № 905/2842/17 строком на 6 (шість) місяців з моменту набрання даним судовим актом законної сили.

Позивач, Публічне акціонерне товариство “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України”, м. Київ звернувся з апеляційною скаргою, в якій зазначив, що рішення суду першої інстанції винесено з порушенням норм матеріального права та при неповному з’ясуванні обставин справи.

Просив суд рішення господарського суду Донецької області від 29.03.2018р. у даній справі в частині відмови в задоволенні позовних вимог щодо стягнення неустойки у сумі 1 169 369,64 грн., а також в частині надання відстрочки виконання рішення суду від 29.03.2018р. на 6 місяців скасувати та прийняти в цій частині нове рішення, яким стягнути 1 169 369,64 грн. неустойки та відмовити у наданні відстрочки виконання судового рішення на шість місяців (т.2 а.с. 3-10).

Так, апелянт не погоджується з висновком суду щодо часткової відмови у стягненні неустойки в розмірі 1 169 369,64 грн., оскільки суд при вирішенні питання про зменшення пені повинен був оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін.

Також апелянт вважає, що нараховані штрафні санкції не є надмірно великими в порівнянні з невиконаним зобов’язанням за договором купівлі-продажу природного газу.

Стосовно надання судом відстрочки виконання рішення суду на шість місяців, апелянт зазначає про те, що судом при задоволенні вказаного клопотання неповно з’ясовано обставини, що мають значення для справи, а також не надано доказів тих виключних обставин, на які посилається відповідач.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями визначено наступний склад суду: головуючий суддя Радіонова О.О., судді Стойка О.В., Чернота Л.Ф.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 07.05.2018р. відкрито апеляційне провадження у справі № 905/2842/17 за апеляційною скаргою Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія “Нафтогаз України” м. Київ та зобов’язано відповідача до 22.05.2018р. включно надати суду відзив на апеляційну скаргу з доказами надсилання його копії та доданих до нього документів іншій стороні у справі.

Ухвалою Донецького апеляційного господарського суду від 29.05.2018р. по справі №905/2842/17 апеляційну скаргу призначено до розгляду на 19.06.2018р. о 09:45 год.

На адресу Донецького апеляційного господарського надійшов від відповідача відзив від 14.05.2018р. №15/1-1364, в якому останній просить суд залишити апеляційну скаргу без задоволення та закрити провадження в частині стягнення з відповідача основного боргу в сумі 2 963 424,47 грн., який судом апеляційної інстанції розглянутий, прийнятий до уваги та залучений до матеріалів справи (т.2 а.с. 21-28).

У вказаному відзиві відповідач зазначає, що згоден з рішенням суду в частині зменшення розміру стягуваної пені, а також щодо надання відстрочки на шість місяців.

Станом на 29.03.2018 року заборгованість по основному боргу, яка складала 2 963 424,47 грн. відповідачем погашена в повному обсязі, тому останній просить суд закрити провадження в цій частині.

У зв’язку з тим, що платіжне доручення надійшло до позивача після ухвалення рішення судом першої інстанції, відповідач просить визнати суд поважною причину неподання доказів повного погашення основного боргу в сумі 2 963 424,47 грн. та просить суд апеляційної інстанції залучити до матеріалів справи платіжне доручення №25 від 27.03.2018 року.

Суд апеляційної інстанції не приймає до уваги докази повного погашення суми основного боргу у розмірі 2 963 424,47 грн. та відмовляє у закритті провадження у справі в цій частині, керуючись ч. 2 ст. 210 ГПК України, яка встановлює, що докази, що не були предметом дослідження в судовому засіданні, не можуть бути покладені судом в основу ухваленого судового рішення.

Відповідно до вимог ст. ст. 222, 223 ГПК України судом під час розгляду даної справи було здійснено повне фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу та складено протокол судового засідання.

Апелянт у судовому засіданні підтримав апеляційну скаргу та просив суд її задовольнити у повному обсязі.

Відповідач в судове засідання не з’явився, про час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, своїм правом на участь у суді апеляційної інстанції не скористався.

Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін, або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Керуючись вказаною нормою, колегія суддів вважала за можливе розглянути справу за відсутності відповідача, враховуючи, що явка сторін не визнавалася судом обов’язковою.

Відповідно до ч.1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Заслухавши представника апелянта, розглянувши апеляційну скаргу та матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції встановив наступне.

Публічне акціонерне товариство «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» є юридичною особою (ідентифікаційний код 20077720), що підтверджується Статутом (т.1 а.с. 92-96).

Публічне акціонерне товариство «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» є юридичною особою (ідентифікаційний код 03361075), що підтверджується витягом з ЄДР (т.1 а.с.101-103).

24.01.2013р. між Публічним акціонерним товариством «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» та Публічним акціонерним товариством «По газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» укладено договір на купівлю-продаж природного газу №13-382-В, згідно з яким продавець зобов’язався передати у власність покупцю у 2013-2015рр. природний газ, а покупець зобов’язався прийняти та оплатити газ на умовах договору (п.1.1 договору у редакції додаткової угоди №12 від 22.12.2014р. до нього) (т.1 а.с. 20-23).

Відповідно до п.1.2 договору, газ, що продається за цим договором, використовується покупцем виключно для забезпечення власних потреб об’єктів, які знаходяться на балансі покупця.

За визначеннями п.2.1 договору у редакції додаткової угоди №13 від 05.02.2015р., продавець передає покупцеві з 01.01.2013р. по 31.12.2015р. газ в обсязі до 7140,565 тис.куб.м., у тому числі: у 2013р. - 2302,076 тис.куб.м., у 2014р. – 2193,489 тис.куб.м., у 2015р. – 2645,000 тис.куб.м.: січень – 600,000, лютий – 550,000, березень – 400,000, квітень – 100,000, травень – 12,000, червень – 10,000, липень – 10,000, серпень – 10,000, вересень – 13,000, жовтень – 165,000, листопад – 275,000, грудень – 500,000.

При цьому, сторони домовились про можливу зміну планового обсягу передачі газу протягом місяця продажу відповідно до встановленого порядку, а також дозволене відхилення місячного обсягу переданого газу в розмірі +-5% від узгодженого обсягу без коригування (п.п.2.1.1, 2.1.2 договору).

Відповідно до п.3.3 договору, приймання-передача газу, переданого продавцем покупцеві у відповідному місяці продажу, оформлюється актом приймання-передачі газу.

За визначеннями п.3.4 договору, акт приймання-передачі газу містить дані про фактичні обсяги використаного газу, його фактичну ціну та вартість. Підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами.

Розділом 5 сторони погодили ціну газу.

Пунктом 5.1 договору у редакції додаткової угоди №19 від 12.10.2015р. до нього визначено, що ціна на природний газ розміщується на офіційному веб-сайті Продавця. Тарифи на транспортування природного, нафтового газу і газу (метану) вугільних родовищ магістральними та розподільними трубопроводами установлюються Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг.

За змістом п.5.2 договору у редакції додаткової угоди №11 від 08.12.2014р. до нього встановлено до сплати ціна за 1000 куб.м. природного газу – 6130,00 грн., крім того ПДВ - 20% - 1226,00грн., всього з ПДВ – 7356,00 грн.

Можливість змін ціни на природний газ, тарифів на транспортування, розподіл та постачання газу вбачається з п.5.5 договору.

Згідно п.5.6 договору загальна сума вартості природного газу за договором складається із сум вартості місячних поставок газу.

Розділом 6 сторони погодили порядок та умови проведення розрахунків.

Згідно з п.6.1 договору у редакції додаткової угоди №5 від 31.12.2013р. до нього, оплата за газ здійснюється Покупцем виключного грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється Покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу.

Оплата за газ здійснюється з поточного рахунка покупця на поточний рахунок продавця та зараховується як оплата за газ та транспортування природного газу магістральними трубопроводами (п.6.2 договору).

У пункті 6.4 договору, сторони обумовили необхідність зазначення у платіжних дорученнях покупцем номеру договору, дату його підписання та призначення платежу. За наявності заборгованості у покупця за цим договором продавець має право зарахувати кошти, що надійшли від покупця, як погашення заборгованості за газ, поставлений в минулі періоди по цьому договору, в порядку календарної черговості виникнення заборгованості. Кошти, які надійшли від Покупця, будуть зараховані як передоплата за умови відсутності заборгованості за цим договором.

Договір набуває чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін, поширює дію на відносини, що фактично склались між сторонами з 01.01.2013р., і діє в частині реалізації газу до 31.12.2015р., а в частині проведення розрахунків за газ - до їх повного здійснення (р.11 договору у редакції додаткової угоди №12 від 22.12.2014р. до нього).

Матеріали справи містять акти приймання-передачі природного газу, зокрема, за січень-вересень 2015р., що підписані сторонами та скріплені печатками підприємств.

Згідно даних актів обсяги спожитого відповідачем природного газу наступні:

- у січні 2015р. – 435,972 тис.куб.м. на суму 3208151,24 грн.;

- у лютому 2015р. – 355,509 тис.куб.м. на суму 2528956,65 грн.;

- у березні 2015р. – 146,624 тис.куб.м. на суму 1616969,47 грн.;

- у квітні 2015р. – 65,523 тис.куб.м. на суму 609010,07 грн.;

- у травні 2015р. – 4,915 тис.куб.м. на суму 43336,72 грн.;

- у червні 2015р. – 2,042 тис.куб.м. на суму 17479,92 грн.;

- у липні 2015р. – 1,549 тис.куб.м. на суму 13273,32 грн.;

- у серпні 2015р. – 1,222 тис.куб.м. на суму 10471,26 грн.;

- у вересні 2015р. – 1,653 тис.куб.м. на суму 14164,50 грн.

Таким чином, позивачем поставлено, а відповідачем отримано природний газ за січень-вересень 2015р. у загальному обсязі 1015,009 тис.куб.м. на суму 8 061 813,15 грн.

В матеріалах справи містяться акт звірки розрахунків за період з 01.01.2013р. по 31.12.2017р. на суму 3 968 424,47 грн. та заява про зарахування зустрічних однорідних вимог, відповідно до яких вбачається часткове погашення заборгованості відповідачем, в тому числі і за спірний період (т.1, а.с. 89-120).

Оскільки відповідачем не було своєчасно та у повному обсязі виконано зобов’язання зі сплати поставленого газу, це і стало підставою для звернення позивача за захистом своїх порушених прав з даним позовом.

Спірні правовідносини регулюються нормами Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Господарського процесуального кодексу України.

За приписами статті 11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України, зобов'язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутністю конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускається одностороння відмова від виконання зобов'язань.

Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов’язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов’язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов’язаної сторони виконання її обов’язку. Майнові зобов’язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України (ЦК України) з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Договір, укладений сторонами з дотримання вимог, необхідних для чинності правочину, у тому числі відповідно до чинних нормативно-правових актів, має обов'язкову силу для сторін. Будучи пов'язаними взаємними правами та обов'язками (зобов'язаннями), сторони не можуть в односторонньому порядку відмовлятись від виконання зобов'язання.

Договір купівлі-продажу природного газу №13-382-В від 24.01.2013р., що укладений сторонами у даній справі, за своєю правовою природою є договором купівлі-продажу.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов’язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов’язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно із ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов’язується передати у встановлений строк товар у власність покупця, а покупець зобов’язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Пунктом 1 ст. 530 Цивільного кодексу України врегульовано, що якщо у зобов’язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Рішенням господарського суду Донецької області від 09.02.2016 року по справі №908/3766/15 за договором купівлі продажу природного газу №13-382-В від 24.01.2013 року, було стягнуто з Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Донецькоблгаз» на користь Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» за прострочення оплати за поставлений газ у січні 2013 року пеню в сумі 6 597, 50 грн. та річні в сумі 1391, 50 грн. та судовий збір в сумі 167,58 грн., що підтверджується актом звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2013 року по 31.12.2017 року (т.1 а.с. 119-120).

Спірним в даній справі є період з січня 2015р. по вересень 2015р.

Згідно з п.6.1 договору у редакції додаткової угоди №5 від 31.12.2013р. до нього, оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами у національній валюті шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки. У разі неповної оплати остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється покупцем до 20-го числа місяця, наступного за місяцем поставки газу на підставі підписаного сторонами акта приймання-передачі газу.

Приймаючи до уваги дати поставок природного газу та викладені умови оплати, остаточний розрахунок повинен бути здійснений не пізніше:

за січень 2015р. – 19.02.2015р.;

за лютий 2015р. – 19.03.2015р.;

за березень 2015р. – 19.04.2015р.;

за квітень 2015р. – 19.05.2015р.;

за травень 2015р. – 19.06.2015р.;

за червень 2015р. – 19.07.2015р.;

за липень 2015р. – 19.08.2015р.;

за серпень 2015р. – 19.09.2015р.;

за вересень 2015р. – 19.10.2015р.

За визначеннями п.3.4 договору, підписані акти є підставою для остаточних розрахунків між сторонами, у них містяться дані про фактичні обсяги використаного газу, його фактичну ціну та вартість.

Відповідно до ч.3 ст. 203 ГК України господарське зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічної однорідної вимоги, строк якої настав або строк якої не зазначений чи визначений моментом витребування. Для зарахування достатньо заяви однієї сторони.

З матеріалів справи вбачається, що за спожитий природний газ у січні-лютому 2015р. борг частково погашено, шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог відповідно до заяви №12/1-1510 від 16.12.2015р. (т.1 а.с. 88-89).

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції щодо повного погашення зобов’язання за січень 2015 року в сумі 3208151,24 грн. та часткової проплати за лютий 2015 року у розмірі 885237,44 грн.

Сума основного боргу, погашена шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог не входить до предмету даного спору.

Після порушення провадження у справі №905/2842/17 відповідачем було частково сплачено заборгованість за зобов’язаннями лютого 2015 року в розмірі 1 005 000,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням №24 від 13.03.2018 року, та в подальшому провадження у справі в цій частині судом першої інстанції було закрито у відповідності до п.2 ч. 231 ГПК України (т. 1 а.с. 228).

Як було зазначено вище, п.6.1 договору змінено додатковою угодою №5 від 13.12.2015р. та визначає загальний порядок розрахунків між сторонами.

З огляду на таке, керуючись приписами п.6.4 договору, суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погоджується суд апеляційної інстанції, що оплати, проведені відповідачем 13.03.2018р. на суму 1 005 000,00 грн. та з урахуванням заяви про залік однорідних вимог в сумі 4 093 388,68 грн., за наявності заборгованості за минулі періоди підлягають зарахуванню за ними.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку про невиконання відповідачем всупереч вимог статей 525 та 526 Цивільного кодексу України грошового зобов’язання з оплати вартості спожитого природного газу у лютому 2015 року у сумі 1 643 719,21 грн., у березні 2015 року у сумі 1 616 969,47 грн., у квітні 2015 року у сумі 609 010,07 грн., у травні 2015 року у сумі 43 336,76 грн., у червні 2015 у сумі 17 479,92 грн., у липні 2015 року у сумі 13 273, 32 грн., у серпні 2015 року у сумі 10 471, 26 грн., у вересні 2015 року у сумі 14 164, 50 грн., загалом у розмірі 3 968 424,51 грн. у встановлені договором строки, що зумовило задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за поставлений газ у лютому-вересні 2015р. відповідно до договору №13-382-В від 24.01.2013р. частково, а саме в сумі 2 963 424,51 грн.

За приписами ст.625 ЦК України прострочення відповідачем грошового зобов’язання тягне за собою обов’язок сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та 3% річних з простроченої суми за весь час несвоєчасного виконання обов’язку щодо сплати відповідних сум, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Позивачем нараховано інфляційні витрати за прострочення основного зобов’язання у загальній сумі 2 540 910,03 грн. (нарахування здійснено за зобов’язанням січня 2015р. на суму 3208151,24 грн. за період березень 2015р.-листопад 2015р.; за зобов’язанням лютого 2015р. на суму 2528956,65 грн. за період квітень 2015р.-листопад 2015р., на суму 1643719,21 грн. за період грудень 2015р.-липень 2017р.; за зобов’язанням березня 2015р. на суму 1616969,47 грн. за період травень 2015р.-липень 2017р.; за зобов’язанням квітня 2015р. на суму 609010,07 грн. за період червень 2015р.-липень 2017р.; за зобов’язанням травня 2015р. на суму 43336,72грн. за період липень 2015р.-липень 2017р.; за зобов’язанням червня 2015р. на суму 17479,92 грн. за період серпень 2015р.-липень 2017р.; за зобов’язанням липня 2015р. на суму 13273,32 грн. за період вересень 2015р.-липень 2017р.; за зобов’язанням серпня 2015р. на суму 10471,26грн. за період жовтень 2015р.-липень 2017р.; за зобов’язанням вересня 2015р. на суму 14164,50 грн. за період листопад 2015р.-липень 2017р.).

Згідно ч.2 п.3.1 п.3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов’язань” №14 від 17.12.2013р. (зі змінами та доповненнями) інфляційні нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов'язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

Тобто, базою для нарахування є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями та яка є існуючою на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення – лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, за який розраховуються інфляційні є прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція, дефляція.

Перевіривши розрахунок інфляційних витрат за допомогою програми «ЛІГА:ЗАКОН», суд апеляційної інстанції зазначає, про те, що сума інфляційних витрат, яка була заявлена позивачем складає більше, ніж виявилося при перерахунку, та погоджується з висновком місцевого суду та вважає його таким, що перерахунок відповідає періоду та базі нарахування, з урахуванням здійснених відповідачем оплат:

- за зобов’язаннями січня 2015р. на суму 3 208 151,24 грн. за період 03.2015р.-11.2015р.;

- за зобов’язанням лютого 2015р. на суму 2 528956,65 грн. за період 04.2015р.-11.2015р., та на суму 1643719,21 грн. за період 12.2015р.- 07.2017р.;

- за зобов’язанням березня 2015р. на суму 1 616 969,47 грн. за період 05.2015р.-07.2017р.;

- за зобов’язанням квітня 2015р. на суму 609010,07 грн. за період 06.2015р.-07.2017р.;

- за зобов’язанням травня 2015р. на суму 43336,72грн. за період 07.2015р.- 07.2017р.;

- за зобов’язанням червня 2015р. на суму 17479,92 грн. за період 08.2015р.- 07.17р.;

- за зобов’язанням липня 2015р. на суму 13273,32 грн. за період 09.2015р.- 07.2017р.;

- за зобов’язанням серпня 2015р. на суму 10471,26грн. за період 10.2015р.- 07.17р.;

- за зобов’язанням вересня 2015р. на суму 14164,50 грн. за період 11.2015р.- 07.2017р.

Отже, до стягнення сума складає 2 437 242,52 грн.

Позивачем заявлено до стягнення 3% річних у сумі 387661,73 грн.:

- за зобов’язанням січня 2015р. на суму 3208151,24 грн. з 20.02.2015р. по 17.12.2015р.;

- за зобов’язанням лютого 2015р. на суму 2528956,65 грн. з 20.03.2015р. по 17.12.2015р., та на суму 1643719,21 грн. з 18.12.2015р. по 15.09.2017р.;

- за зобов’язанням березня 2015р. на суму 1616969,47 грн. з 21.04.2015р. по 15.09.2017р.;

- за зобов’язанням квітня 2015р. на суму 609010,07 грн. з 20.05.2015р. по 15.09.2017р.;

за зобов’язанням травня 2015р. на суму 43336,72грн. з 20.06.2015р. по 15.09.2017р.;

за зобов’язанням червня 2015р. на суму 17479,92 грн. з 21.07.2015р. по 15.09.2017р.;

за зобов’язанням липня 2015р. на суму 13273,32 грн. з 20.08.2015р. по 15.09.2017р.;

за зобов’язанням серпня 2015р. на суму 10471,26грн. з 22.09.2015р. по 15.09.2017р.;

за зобов’язанням вересня 2015р. на суму 14164,50 грн. з 20.10.2015р. по 15.09.2017р.

Перевіривши розрахунок позовних вимог в частині нарахування 3% річних, суд апеляційної інстанції вважає, що висновок суду першої інстанції про дійсний розмір цих вимог в сумі 387 661,67 грн., відповідає обставинам справи, а відтак заявлені 3% річних у сумі 387 661,67 грн. задоволені судом правильно.

Відповідно до ч.1 ст.230 Господарського кодексу України штрафними санкціями є визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до ч.1 ст.549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до ч.6 ст.232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Також позивачем була заявлена пеня в розмірі 2 338 739,28 грн.

Апеляційний господарський суд, перерахувавши суму пені, зазначає що її розмір складає більше ніж заявлено позивачем в сумі 2 338 743, 94 грн., а отже, як вірно було зазначено судом першої інстанції, сума пені складає 2 338 739, 28 грн.

Також, судом першої інстанції в своєму рішенні було задоволено клопотання відповідача, про зменшення суми пені на 50%.

В апеляційній скарзі скаржник посилається на те, що судом неправомірно зменшено розмір пені на 50%, оскільки суд не врахував інтереси позивача та не визначив розмір збитків понесених позивачем, у зв’язку з неналежним виконанням зобов’язання відповідачем.

Також апелянт зазначає, що сума пені не є надмірно великою в порівнянні з невиконаним зобов’язанням за договором купівлі-продажу природного газу. Відповідач, на думку скаржника, не надав суду належних доказів в обґрунтування клопотання про зменшення суми штрафних санкцій.

Доводи апеляційної скарги, щодо неврахування судом першої інстанції інтересів позивача при вирішенні питання про зменшення розміру пені, колегія суддів відхиляє з огляду на наступне.

З оскаржуваного рішення вбачається, що відповідач звернувся до суду першої інстанції з клопотанням №15/1-235 від 29.01.2018р., в якому просив суд врахувати на зусилля відповідача зі своєчасного виконання господарських операцій, скрутне фінансове становище, та, як наслідок, зменшити розмір пені, інфляційних втрат та 3% річних нарахованих позивачем до 1 (однієї) тисячі гривень.

Суд першої інстанції, розглянувши клопотання відповідача, оцінивши надані докази та обставини справи в їх сукупності, а також обставини, на які посилалася сторона у своєму клопотанні про тяжке матеріальне становище підприємства, неможливість здійснення господарської операції, задовольнив клопотання відповідача частково, шляхом зменшення розміру пені на 50%, а саме зменшив розмір стягуваної пені до 1 169 369,64 грн.

Статтею 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Зменшення розміру заявлених до стягнення пені є правом суду, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи в їх сукупності, суд на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення розміру цих санкцій.

Враховуючи викладене, доводи апелянта з цього приводу судом апеляційної інстанції відхиляються.

Також, судом апеляційної інстанції не приймаються ствердження апелянта щодо безпідставності задоволеного судом першої інстанції клопотання стосовно надання відстрочки виконання судового рішення з наступного.

Відстрочка виконання судового рішення в розумінні ч.3 ст.331 ГПК України може бути встановлена судом лише за умов наявності виключних обставин, які ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.

Відповідно до ч.4 ст.331 ГПК України, вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує:

1) ступінь вини відповідача у виникненні спору;

2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім’ї, її матеріальний стан;

3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.

З наявних у матеріалах справи документів вбачається, що основними споживачами природного газу, що постачається відповідачем, є установи і організації, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів, підприємство постійно працює по збитковим тарифам та знаходиться у важкому фінансовому становищі, із завданням значних збитків, у тому числі внаслідок проведення антитерористичної операції у Донецькій області.

Додатковий фінансовий тягар у вигляді примусового стягнення 3% річних та інфляційних витрат може привести до банкрутства підприємства відповідача і поставити під загрозу можливість відновлення становища, та як наслідок подальшої реалізацій газу установам і організаціям, що фінансуються з державного та місцевих бюджетів.

Згідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України частиною національного законодавства України є Конвенція про захист прав і основних свобод людини 1950 року, ратифікована Верховною Радою України (Закон України від 17.07.1997 № 475/97-ВР). Юрисдикція Європейського суду з прав людини є обов'язковою в усіх питаннях, що стосуються тлумачення та застосування Конвенції.

Пункт 1 ст. 6 §1 Конвенції гарантує кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. Таким чином, ця стаття проголошує "право на суд", одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати до суду позов з цивільно-правових питань. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов'язкову силу, не виконувалося, на шкоду одній із сторін.

У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року по справі "Шмалько проти України" (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей ст. 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина "судового розгляду".

У зв'язку з тим, що відстрочка та розстрочка подовжує період відновлення порушеного права стягувача, при їх наданні, суди в цілях вирішення питання про можливість їх надання, а також визначення строку подовження виконання рішення суду, повинні враховувати закріплені в нормах матеріального права, і перш за все у Європейській конвенції про захист прав людини та основних свобод, що є частиною національного законодавства, допустимі межі надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення.

Згідно з правовою позицією Європейського суду з прав людини, несвоєчасне виконання рішення суду може бути мотивоване наявністю певних обставин, відстрочка та розстрочка виконання рішення суду не повинна шкодити сутності права, гарантованого ч.1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод, згідно якої "кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру", а у системному розумінні даної норми та національного закону, суд не повинен перешкоджати ефективному поновленню у правах, шляхом виконання судового рішення, тобто довготривале виконання рішення суду може набути форми порушення права на справедливий судовий розгляд, що не може бути оправдано за конкретних обставин справи та є наслідком зменшення вимог щодо розумності строку.

Крім того, довготривале невиконання рішення суду порушує право на повагу до власності та на вільне володіння власністю у зв'язку з тим, що рішення набуває ознак довготривалого виконання.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначає, що межі оправданої затримки виконання рішення суду залежить зокрема від складності виконавчого провадження, суми та характеру що визначено судом.

Стосовно системності виконання Європейський суд підкреслює, що присудження грошових коштів не надає пом'якшення у виконавчому провадженні, а отже сама можливість надання відстрочки та розстрочки виконання судового акту повинна носити виключний характер.

Із підстав, умов та меж надання відстрочки та розстрочки виконання судового рішення слідує, що безпідставне надання відстрочки та розстрочки без обґрунтованих на те мотивів, надане на тривалий період без дотримання балансу інтересів стягувача та боржника порушує основи судового рішення, яке ухвалене іменем України, позбавляє кредитора можливості захистити свої права, знижує авторитет судового рішення, а тому таке судове рішення не може вважатися законним та справедливим.

Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чіжов проти України" (заява №6962/02) зазначено, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантій, які закріплені у Параграфі 1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

Згідно ч. 5 ст. 331 ГПК України розстрочення або відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.

Враховуючи викладене, висновок суду щодо винятковості даних обставин, що ускладнюють виконання судового рішення та надання відповідачу відстрочки виконання судового рішення строком на шість місяців, суд апеляційної інстанції вважає правомірним та обґрунтованим, але не з моменту набрання даним судовим актом законної сили, а з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови згідно ч. 5 ст. 331 ГПК України.

Відповідно до вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновок місцевого господарського суду. При цьому, оскаржуване рішення підлягає зміні в частині доповнення в мотивувальній частині ч. 5 ст. 331 ГПК України та резолютивної частини.

Судові витрати підлягають розподілу відповідно до ст. 129 ГПК України.

Керуючись статями 270, 275, 277, 281, 282, 283, 284 Господарського процесуального кодексу України, Донецький апеляційний господарський суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства “Національна акціонерна компанія” “Нафтогаз України” м. Київ на рішення господарського суду Донецької області від 29.03.2018 року у справі №905/2842/17 залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Донецької області від 29.03.2018 року у справі №905/2842/17 – змінити шляхом доповнення мотивувальної та резолютивної частин.

Абзац 5 резолютивної частини рішення господарського суду Донецької області від 29.03.2018р. по справі №905/2842/17 змінити після слів: «строком на 6 (шість) місяців» словами: «з дня ухвалення такого рішення.»

В іншій частині рішення господарського суду Донецької області від 29.03.2018р. по справі №905/2842/17 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів через Донецький апеляційний господарський суд з дня складання повного тексту постанови.

Повний текст постанови буде складено та підписано протягом п»яти днів.

Головуючий О. О. Радіонова

Судді О.В. Стойка

ОСОБА_3

Надруковано 4 прим.: 1 позивачу, 1 відповідачу, 1 у справу, 1 ГСДО