Рішення № 74979758, 18.06.2018, Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу

Справа № 215/3122/17

2/214/1412/18

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

18 червня 2018 року м. Кривий Ріг

Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Євтушенка О.І.,

секретар судового засідання – Бєлікова О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 215/3122/17

за позовною заявою ОСОБА_1

до Державної казначейської служби України,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Тернівське відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Прокуратура Дніпропетровської області, Криворізька місцева прокуратура №2 Дніпропетровської області, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, Апеляційний суд Дніпропетровської області, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства, прокуратури і суду, -

Представники сторін:

від позивача – адвокат ОСОБА_2,

від третьої особи Прокуратури Дніпропетровської області – ОСОБА_3

За участю:

представника позивача – адвоката ОСОБА_2,

представника третьої особи Прокуратури Дніпропетровської області – ОСОБА_3

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовною заявою 18.07.2017 року, в подальшому уточнивши вимоги (а.с.98-99), просив суд стягнути за рахунок державного бюджету з Державної казначейської служби України на його користь матеріальну шкоду в сумі 9600 грн. та моральну шкоду – 300 000 грн., завдану неправомірними діями та рішеннями органів досудового слідства, прокуратури і суду – шляхом списання в безспірному порядку на його користь з єдиного казначейського рахунку Державного бюджету України; стягнути з відповідача понесені ним витрати на правову допомогу.

Пред’явлені вимоги мотивовано тим, що 03.04.2013 року об 11.30 годин на нерегульованому нерівнозначному перехресті вул. Арсентьєва та вул. Короленка в м. Кривому Розі Дніпропетровської області відбулася ДТП за участю автомобіля марки «Дачіа-Логан», під керуванням ОСОБА_1, який рухався по головній дорозі, та мопеда марки «Мустанг», під керуванням ОСОБА_4, який виїжджав з другорядної дороги. Винним у виникненні ДТП ОСОБА_1 себе не визнавав, однак 25.04.2013 року слідчим йому було пред’явлено обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України в рамках кримінального провадження №12013040760000951 від 03.04.2013 року. В обвинуваченні слідчий зазначив, що начебто ОСОБА_1 мав технічну можливість виконати вимоги п.12.3 ПДР України – шляхом застосування екстреного гальмування запобігти зіткненню. Загалом кримінальне провадження за його обвинуваченням в судах першої інстанції слухалось тричі. Вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.08.2014 року його було визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України та призначено покарання у виді позбавлення волі із застосуванням ст.ст.75, 76 КК України. Ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанцій вирок суду першої інстанції було залишено без змін. Не погоджуючись з судовими рішеннями, він неодноразово звертався зі скаргами до Генеральної прокуратури України. За заявою заступника Генерального прокурора, Верховний Суд України своєю постановою від 05.11.2015 року скасував всі попередньо ухвалені рішення, встановивши відсутність в його діях складу інкримінованого кримінального правопорушення. Не дивлячись на це, провадження по справі тривало більше 2-х років, та все ж таки 29.03.2017 року постановою Криворізької місцевої прокуратури №2 кримінальне провадження відносно нього за ч.1 ст.286 КК України закрито у зв’язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення.

Своїми діями та безпідставним притягненням до кримінальної відповідальності держава в особі судових і правоохоронних органів, в провадженні яких знаходилось кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1, спричинили йому моральну та матеріальну шкоду. Враховуючи інтенсивність та глибину страждань, тривалість дії психотравмуючих факторів, розмір спричиненої йому моральної шкоди він оцінює в 300 000 грн. Крім того, протягом більш ніж 4 років перебування під слідством та судом він вимушений був звернутися за правовою допомогою до адвоката ОСОБА_2, за що було сплачено 8600 грн., та додатково 1 000 грн. за участь в розгляді даної цивільної справи, а загалом 9600 грн.

Не погоджуючись з пред’явленими вимогами, представник відповідача Державної казначейської служби України – ОСОБА_5 подала відзив на позовну заяву, в якому просила в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити (а.с.153-156). Свої заперечення представник мотивувала тим, що фактично Державна казначейська служба України ніяким чином не порушувала прав та інтересів ОСОБА_1, не вступала в правовідносини з ним і жодної шкоди йому не спричиняла, у зв’язку з чим відповідно до вимог Конституції України, ЦК України не може нести відповідальність. Окремо акцентувала увагу, що в розумінні ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування і суду», відшкодуванню підлягає шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру, за умови незаконності дій посадових осіб. З огляду на це, на переконання представника, позивач не має права на відшкодування шкоди, оскільки вина відповідача не встановлена належним чином та не доведена незаконність дій. Крім того, ОСОБА_1 не надав доказів в підтвердження наявності причинного зв’язку між шкодою та протиправними діяннями відповідача, та вини останнього в її заподіянні. Позаяк, заявлений позивачем розмір моральної шкоди в сумі 300 000 грн. є явно необґрунтовано завищеним, оскільки відповідно до п.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування і суду» розрахунок моральної шкоди здійснюється не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування його під слідством та судом та виходячи з тривалості такого періоду. Оскільки право ОСОБА_1 на відшкодування шкоди є наслідком незаконності дій органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду, тому й відшкодування шкоди повинне відбуватися в розмірах, встановлених спеціальним нормативним актом – Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування і суду».

Поміж іншим, представник відповідача категорично заперечувала проти відшкодування ОСОБА_1 сум, заявлених ним як сплачених у зв’язку з наданням йому юридичної допомоги, оскільки Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування і суду» передбачено окремий порядок їх відшкодування шляхом звернення громадянина до відповідних органів, що здійснювали оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування та судовий розгляд з винесенням окремої постанови (ухвали). Оскільки кримінальне провадження закрито Криворізькою місцевою прокуратурою №2, то ОСОБА_1 з питання відшкодування понесених ним витрат на правову допомогу повинен був звертатись саме до вказаного органу, що фактично він не здійснив. Крім того, заявлені ним витрати документально не підтверджені та не доведені.

У встановлений строк позивач відповідь на відзив не подав.

Представник третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – прокуратури Дніпропетровської області подав письмові пояснення (а.с.178-183), в яких просив відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 Свою позицію по справі мотивував тим, що 25.04.2013 ОСОБА_1 дійсно було повідомлено про підозру у скоєнні злочину, передбаченого ч.1 ст. 286 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за №12013 040760000951 від 03.04.2013 року. Постановою прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_1 закрито у зв’язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення. Таким чином, ОСОБА_1 перебував під кримінальним переслідуванням в період з 25.04.2013 року по 29.03.2017 року, тобто повних 48 місяців. В обґрунтування пред’явлених вимог про відшкодування моральної шкоди позивач посилається на порушення його нормальних життєвих зв’язків, ускладнення у спілкуванні та стосунках з оточуючими людьми, родичами. Однак жодних доказів причинно-наслідкового зв’язку між діями органів досудового розслідування, прокуратури та спричиненою шкодою не надано. Акцентував увагу, що згідно із ч.3 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 встановлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі 1600 грн. Враховуючи вимоги ст. 13 Закону та п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року, розмір мінімальної моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню ОСОБА_1, на думку представника, становить 76 800 грн. з розрахунку: 48 місяців * 1600 грн. Також вважав, що не підлягає задоволенню позовна вимога ОСОБА_1 щодо відшкодування йому матеріальної шкоди у розмірі 9 600 грн. як компенсації плати за правову допомогу, оскільки порядок її відшкодування окремо передбачено Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» та п.11 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду» та віднесено до компетенції органів, які приймали остаточне рішення в рамках кримінального провадження, а не суду. Аналогічна правова позиція з цього приводу викладена в постанові Верховного Суду України №6-2089цс15 від 24.02.2016 року.

Присутні в судовому засіданні позивач та його представник – адвокат ОСОБА_2 пред’явлені уточнені позовні вимоги підтримали, наполягали на їх задоволенні з підстав, викладених в позові. Додатково представник зазначив, що в результаті незаконного притягнення ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності було порушено його нормальні життєві зв’язки, зіпсувались відносини в особистому житті. У зв’язку з тим, що в судовому порядку його позбавили права керування транспортними засобами, він втратив роботу, яка була безпосередньо пов’язана з керуванням транспортними засобами, та вимушений був продати автомобіль. В ході розгляду кримінального провадження ніхто не слухав його доводи, надані докази та наведені доводи в підтвердження його невинуватості. Вказані обставини в їх сукупності приводили до постійних душевних хвилювань ОСОБА_1 та негативно відобразились на стані його здоров’я. Представник зазначив, що з питання про відшкодування ОСОБА_1 понесених ним витрат на правову допомогу до Криворізької місцевої прокуратури №2 вони не звертались, оскільки, на його думку, правильніше буде це питання вирішити в рамках розгляду даного позову.

В судовому засіданні представник третьої особи – прокуратури Дніпропетровської області ОСОБА_6 деталізував позицію вказаного органу, зазначивши, що прокуратура Дніпропетровської області не заперечує проти часткового задоволення позовних вимог ОСОБА_1, а саме стягнення на його користь моральної шкоди в розмірі 76 800 грн., в задоволенні іншої частини вимог просив відмовити, оскільки позивач не звертався в конкретно визначеному законом порядку з приводу відшкодування понесених ним витрат на правову допомогу саме до прокуратури, якою прийнято рішення про закриття провадження, а відтак це не належить до компетенції суду.

Представники інших третіх осіб, в судове засідання не з’явились, повідомлялись у встановленому законом порядку, причини неявки не відомі. Заяв про відкладення розгляду справи чи письмових пояснень по суті заявлених позовних вимог від них на адресу суду не надходило.

В ході перебування справи в провадженні суду вчинено наступні процесуальні дії з прийняттям відповідних рішень: ухвалою суду від 06.02.2018 року справу прийнято до провадження суддею Євтушенком О.І. із розглядом в порядку загального позовного провадження та проведенням підготовчого провадження за результатами визначення підсудності ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 29.01.2018 року (а.с.121, 125). Ухвалою суду від 15.03.2018 року закрито підготовче провадження по справі та призначено до судового розгляду по суті (а.с.141). Ухвалою суду від 29.05.2018 року за клопотанням представника третьої особи Криворізької місцевої прокуратури №2 ОСОБА_3 судом залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору – прокуратуру Дніпропетровської області (а.с.170-171).

Інших заяв, клопотань від учасників справи не надходило. Інші процесуальні дії судом не вчинялись, заходи забезпечення позову/доказів, зупинення/відновлення провадження не застосовувались.

18.06.2018 року в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Дослідивши письмові докази по справі, надавши їм оцінку в сукупності, враховуючи позицію учасників справи, суд,-

ВСТАНОВИВ:

03.04.2013 року о 11.30 годині по проїжджій частині вул. Короленка зі сторони вул. Бірюзова в напрямку вул. Арсентьєва в м. Кривому Розі Дніпропетровської області рухався мопед марки «Мустанг» з об’ємом двигуна 49,9 куб/см. під керуванням водія ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_1, який виїжджаючи на перехрестя з вул. Арсентьєва в м. Кривому Розі Дніпропетровської області, не надав перевагу у русі та допустив зіткнення з автомобілем НОМЕР_1, під керуванням водія ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, котрий рухався по вул. Арсентьєва від вул. Маршака в напрямку вул. Краснознаменна в м. Кривому Розі Дніпропетровської області. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди водій мопеду ОСОБА_4 отримав тілесні ушкодження у вигляді закритого перелому нижньої треті малоберцової кістки, садна галеностопів.

Вказане повідомлення внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань 03.04.2013 року за №12013040760000951 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України.

За погодженням з прокурором прокуратури Тернівського району м. Кривого Рогу Дніпропетровської області ОСОБА_7, 25.04.2013 року ОСОБА_1 повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12013 040760000951 від 03.04.2013 року.

Вироком Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.08.2014 року ОСОБА_1 визнано винуватим у пред’явленому обвинуваченні за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, та призначено покарання у виді 2 років позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами на 1 рік. На підставі ст.75, ч.1 ст. 76 КК України його звільнено від відбування покарання з іспитовим строком на 1 рік. Задоволено цивільний позов.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.11.2014 року вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.08.2014 року змінено в частині цивільного позову, в решті його залишено без змін.

Ухвалою Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.05.2015 року вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 15.08.2014 року та ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.11.2014 року змінено, виключивши з них рішення про призначення ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами строком на 1 рік.

Постановою Верховного Суду України від 05.11.2015 року за результатами перегляду з підстав, передбачених п.п.1,3 ч.1 ст.445 КПК України, вирок Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 15.08.2014 року, ухвалу Апеляційного суду Дніпропетровської області від 05.11.2014 року та ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 26.05.2015 року скасовано, справу направлено на новий розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою Тернівського районного суду м. Кривого Рогу від 21.02.2017 року обвинувальний акт з додатками та долучені до нього матеріали кримінального провадження № 12013040760000951 за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, відомості про яке внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040760000951 від 03.04.2013 року, повернуто прокурору Криворізької місцевої прокуратури № 2.

Постановою прокурора Криворізької місцевої прокуратури №2 ОСОБА_8 від 29.03.2017 року, кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12013040760000951 від 03.04.2013 року за обвинуваченням ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв’язку з відсутністю в його діях складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України (а.с.6-11).

Як слідує з постанови, своє рішення прокурор мотивував тим, що ОСОБА_1 порушив ПДР України вимушено, а саме через створення аварійної ситуації іншою особою - водієм мопеду марки «Мустанг» ОСОБА_4 Так, водій ОСОБА_4, рухаючись по другорядній дорозі та наближаючись до перехрестя, перед яким встановлений дорожній знак 2.1 (дати дорогу), повинен був дати дорогу транспортним засобам, які наближаються до перехрестя по головній дорозі, а перед відновленням руху впевнитись, що це буде безпечним та не створить небезпеки чи перешкоди іншим учасникам дорожнього руху, тобто повинен був діяти у відповідності до вимог п. 10.1, 16.11 та знаку 2.1 «Дати дорогу» п.33 ПДР України. При цьому, факт вини ОСОБА_4 також підтверджено постановою від 20.05.2013 року про притягнення його до адміністративної відповідальності за ст.124 КУпАП.

Вирішуючи спір про відшкодування шкоди, завданої внаслідок безпідставного притягнення до кримінальної відповідальності, в силу ст.81 ЦПК України суд не оцінює обставини ДТП, її механізм, дії учасників пригоди, оскільки оцінку їм вже було надано в ході проведення досудового розслідування, судових розглядів, кінцеве процесуальне рішення в кримінальному провадженні не оскаржено, у зв’язку з чим суд не повноважний переоцінювати їх в рамках даної справи, предмет якої стосується виключно цивільно-правової відповідальності винної особи, за дії якої несе відповідальність держава.

Згідно зі ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України закріплено право кожного на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до вимог п.п.8,9 ч.2 ст.16 ЦК України, способом захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування збитків та моральної (немайнової) шкоди.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами ст.ст.1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану посадовою або службовою особою органу державної влади, визначені ст.ст.1174, 1176 ЦК України. Такі підстави характеризуються особливостями суб’єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб вказаних вище органів, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є безумовною підставою покладення цивільно-правової відповідальності за завдану шкоду саме на державу в особі Державної казначейської служби України, незалежно від вини такої особи.

Відповідно до ч.1 ст.1176 ЦК України, шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду

За положеннями ч.2, ч.7 ст. 1176 ЦК України право на відшкодування такої шкоди виникає у випадках, передбачених законом, яким встановлюється й порядок її відшкодування.

Таким чином, виходячи із характеру спірних правовідносин, останні регулюються спеціальним нормативно-правовим актом – Законом України«Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» № 266/94-ВР від 01.12.1994 року (із змінами та доповненнями в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п.1 ч.1 ст.1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного притягнення як обвинуваченого, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході розслідування чи судового розгляду кримінальної справи обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. При цьому, ч.2 ст.1 цього Закону передбачено, що у випадках зазначених в ч.1 цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду.

Згідно 2 ч. 1 ст. 2 Закону що право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках закриття кримінальної справи за відсутністю події злочину, відсутністю у діянні складу злочину або недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину.

Відповідно до положень частин 5, 6 ст. 4 Закону, відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зав’язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Матеріалами справи підтверджено та не заперечувалося відповідачем та третьою особою – прокуратурою Дніпропетровської області, що позивач ОСОБА_1 знаходився під слідством та судом з 25.04.2013 року (повідомлення про підозру) до 29.03.2017 року (закриття провадження), тобто 4 роки 27 днів, що становить 48 місяців 27 днів, був підданий кримінальному переслідуванню, під час якого він притягався в якості обвинуваченого по кримінальній справі, відносно нього було ухвалено обвинувальний вирок, за яким він був позбавлений права керування транспортними засобами.

Таким чином, суд приходить до висновку, що безпідставним притягненням ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, йому спричинено моральну шкоду, право на відшкодування якої він має у відповідності до вимог Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду». Такі обставини дійсно призвели до порушення нормальних життєвих зав’язків, негативно вплинуло на стосунки з оточуючими людьми, позначилося на стані його здоров’я, який значно погіршився, вимагали від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

Згідно зі ст.4, ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», з урахуванням роз’яснень, викладених в ч.2 п.9, ч.2 п.14 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір моральної шкоди визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством. Відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться з урахуванням визначених Законом меж відшкодування, виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом, що діє на час розгляду справи.

Аналогічне правило щодо визначення розміру відшкодування моральної шкоди визначено й в п.17 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України, Генеральної прокуратури України, Міністерства фінансів України № 6/5/3/41 від 04.03.1996 року.

Отже, з аналізу вказаних норм в їх системному зв’язку вбачається, що межі відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом визначаються у розмірі, співмірному з мінімальним розміром заробітної плати, визначеної законодавством за кожен місяць перебування під слідством чи судом, виходячи з мінімальної заробітної плати, встановленої законодавством на момент відшкодування. Аналогічна правова позиція висловлена й у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року в справі № 6-2203цс15.

Виходячи з положень ст.8 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» щодо розміру встановленої мінімальної заробітної плати у 2018 році в сумі 3723 грн. за кожен місяць перебування ОСОБА_1 під слідством та судом у зв’язку з обвинуваченням його у вчиненні кримінального правопорушення, розмір спричиненої йому моральної шкоди становить з розрахунку: 3723 * 48,9 = 182 054,70 грн.

Згідно зі ст.4 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За даних обставин, враховуючи принципи розумності та справедливості, обставини справи, тривалість негативних наслідків для позивача, пов’язаних з доведенням своєї невинуватості, обсяг його емоційних та психологічних страждань, суд приходить до висновку, що розмір визначеної ним моральної шкоди в 300 000 грн. є явно завищеним та недостатньо обґрунтованим, у зв’язку з чим вважає за необхідне позовні вимоги задовольнити частково із стягненням з Державної казначейської служби України на його користь моральної шкоди в розмірі 182 054,70 грн.

Доводи представника третьої особи ОСОБА_6 щодо визначення розміру моральної шкоди у кратному співвідношенні з розміром мінімальної заробітної плати, встановленої ст. 13 Закону та п.3 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016 року є помилковими та суперечать нормам матеріального права, оскільки при вирішенні даного спору вони не є спеціальними нормами та в рамках спірних правовідносин не діють.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_1 заявив вимогу не тільки про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органами досудового слідства, прокуратури та суду, але й про відшкодування шкоди, до якої відніс витрати на правову допомогу в сумі 8600 грн., понесені в рамках кримінального провадження та 1 000 грн. – під час розгляду цивільної справи.

Так, дійсно у відповідності до п.3 ст.3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду» у наведених в ст.1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином.

Разом з тим, ст.12 Закону передбачено, що розмір відшкодовуваної шкоди, зазначеної в пунктах 1, 3, 4 статті 3 цього Закону, залежно від того, який орган провадив слідчі дії чи розглядав справу, в місячний термін з дня звернення громадянина визначають відповідні органи дізнання, досудового слідства, прокуратури і суд, про що виносять постанову (ухвалу). Якщо справу закрито судом при розгляді її в апеляційному або касаційному порядку, зазначені дії провадить суд, що розглядав справу у першій інстанції. У разі незгоди з винесеною постановою (ухвалою) про відшкодування шкоди громадянин відповідно до положень цивільного процесуального законодавства може оскаржити постанову до суду, а ухвалу суду – до суду вищої інстанції в апеляційному порядку. Оскарження до суду не позбавляє громадянина права звернутись із скаргою до відповідного прокурора.

Отже, чинним законодавством чітко визначено порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють дізнання, досудове слідство, прокуратури і суду, при цьому встановлення розміру відшкодування (повернення) судових витрат, та інших витрат, сплачених громадянином, унаслідок незаконних дій зазначених органів віднесено до компетенції цих органів, а не суду, у зв’язку з чим ці вимоги не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства. Будь-яких приписів щодо можливого відступлення від цього порядку, діюче законодавство України не містить.

Такого ж висновку дійшов й Верховний Суд України в постанові від 24.02.2016 року у справі № 6-2089цс15, який є обов’язковим до врахування при застосуванні судами загальної юрисдикції таких норм матеріального права.

При цьому, включення позивачем до матеріальної шкоди витрат на правову допомогу, понесених під час розгляду даної справи в сумі 1000 грн., є помилковим, оскільки такі витрати є судовими та питання про їх відшкодування вирішується в порядку, регламентованому ст.ст.141, 142 ЦПК України.

За даних обставин суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог в частині відшкодування матеріальної шкоди в сумі 8600 грн.

Окремо суд вважає за необхідне зауважити стосовно правильності визначення позивачем відповідача по справі – Державної казначейської служби України, адже відповідно до ч.2 ст.25, п.п.2,9 Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, здійснюється державою за рахунок коштів державного бюджету в межах бюджетних призначень за рішенням суду.

Згідно з п.1.2 Порядку виконання Державним казначейством України рішень суду щодо відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів, затвердженого Наказом Державного казначейства України від 04.02.2008 року №39, п.13 Положення про застосування Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду», затвердженого Наказом Міністерства юстиції, Генеральної прокуратури та Міністерства фінансів України від 04.03.96 року N№ 6/5/3/41, виконання судових рішень, які передбачають відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, а також судів здійснюється Державним казначейством України, яке є обов’язковим відповідачем у справах, що стосуються відшкодування шкоди державою (за рахунок коштів держбюджету) згідно положень ч.2 п.10-1 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.1995 року за №4.

Вирішуючи питання про розподіл судових витрат згідно зі ст.141 ЦПК України, з урахуванням звільнення позивача від сплати судового збору в силу ст.14 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду», п.13 ч.2 ст.3 Закону України «Про судовий збір», суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь ОСОБА_1 понесені ним та документально підтверджені судові витрати по справі у вигляді витрат на правничу допомогу в сумі 1000 грн., оскільки з огляду на складність справи, тривалість здійснення провадження по ній, обсяг виконаної адвокатом роботи їх розмір є обґрунтованим.

Керуючись ч.6 ст.259, ч.1 ст.268 ЦПК України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору: Тернівське відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Дніпропетровській області, Прокуратура Дніпропетровської області, Криворізька місцева прокуратура №2 Дніпропетровської області, Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, Апеляційний суд Дніпропетровської області, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями та діями органів досудового слідства, прокуратури і суду – задовольнити частково.

Стягнути з Державної казначейської служби України за рахунок коштів Державного бюджету України, шляхом списання коштів в безспірному порядку з Єдиного казначейського рахунку на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, 182 054 (сто вісімдесят дві тисячі п’ятдесят чотири) грн. 70 коп. – в рахунок відшкодування моральної шкоди.

Стягнути з Державної казначейської служби України на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_3, 1 000 (одна тисяча) грн. 00 коп. в рахунок відшкодування витрат на правничу допомогу.

В задоволенні іншої частини вимог – відмовити.

Рішення може бути оскаржено до Апеляційного суду Дніпропетровської області протягом 30 днів з дати складання повного судового рішення шляхом подання апеляційної скарги через Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги, рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження, або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Відомості про сторін:

Позивач: ОСОБА_1, РНОКПП НОМЕР_2, зареєстрований за адресою: ІНФОРМАЦІЯ_4.

Відповідач: Державна казначейська служба України, код ЄДРПОУ 37567646, юридична адреса: вул. Бастіонна 6, м. Київ.

Треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору:

1.Тернівське відділення поліції Криворізького відділу поліції Головного управління Національної поліції, Прокуратура Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ відсутній, юридична адреса: вулиця Бірюзова 2, м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.

2.Прокуратура Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 02909938, юридична адреса: пр-т. ОСОБА_9 38, м. Дніпро.

3.Тернівський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 26371343, юридична адреса: вул. Ухтомського 23 м. Кривий Ріг, Дніпропетровська область.

4.Апеляційний суд Дніпропетровської області, код ЄДРПОУ 02891291, юридична адреса: вул. Харківська 13, м. Дніпро.

5.Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ,

Повне судове рішення складено 27.06.2018 року.

Суддя Євтушенко О.І.