Рішення № 74978502, 25.06.2018, Одеський окружний адміністративний суд

Справа № 815/2273/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року м. Одеса

ОСОБА_1 окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Тарасишиної О.М.,

за участю секретаря: Куща М.О.,

позивача: ОСОБА_2,

представника відповідача: ОСОБА_3,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі в порядку спрощеного позовного провадження позовну заяву ОСОБА_2 (місце проживання: 66305, АДРЕСА_1) до Головного управління ДФС в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, буд. 5) про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.03.2018 року № 0050694/1315-1504, –

ВСТАНОВИВ:

До суду надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Головного управління ДФС в Одеській області, в якій позивач просить визнати дії Головного управління ДФС в Одеській області не законними та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.03.2018 року № 0050694/1315-1504, видане Головним управління ДФС в Одеській області.

Ухвалою від 14.05.2018 року ОСОБА_1 окружним адміністративним судом відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження з повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.

29.05.2018 року (вх. № 14947/18) представником відповідача подано до канцелярії суду відзив на позову заяву.

В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 04.05.2018 року батьками позивача було отримано податкове повідомлення-рішення від 22.03.2018 року № 0050694/1315-1504, видане Головним управління ДФС в Одеській області, відповідно до якого ОСОБА_2 зобов’язано сплатити податок на нерухоме майно відмінене від земельної ділянки, що сплачується фізичними особами, які є власниками об’єктів житлової нерухомості 18010200, сума зазначеного податку складає 993,60 грн., податковий період складає весь 2017 рік.

Позивач зазначає, що вона є співвласником житлового приміщення разом зі своїми батьками, що розташоване за адресою: АДРЕСА_2). Загальна площа приміщення складає 122,1 м2. Зазначена квартира перейшла у власність позивачу та її батькам шляхом приватизації державного житлового фонду у відповідності до норм Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду», в результаті реалізації свого права на приватизацію державного житла Котовською (нині Подільською) міською радою було видано свідоцтво про право власності на житло за № 2 від 18.03.1999 року, відповідно якого квартира № 2 по пул. ОСОБА_4, 15-А дійсно належить на праві приватної спільної власності наступним особам: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6 (нині Павленко) ОСОБА_7 в рівних частинах кожному. Так, позивач вважає оскаржене податкове повідомлення рішення від 22.03.2018 року № 0050694/1315-1504 протиправним та таким, що підлягає скасування, оскільки частка її майна складає 1/3 з загальною площею 40,7 м2., а тому позивач не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, наведених у відзиві на адміністративний позов (а.с. 15-17), в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що при складанні оскаржуваного податкового повідомлення-рішення контролюючий орган діяв в межах та у спосіб, передбачений чинним законодавством України, та вважає позовні вимоги безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, зокрема посилаючись на рішення Подільської сіської ради від 22.02.2017 року № 261УІІ «Про встановлення місцевих податків».

Розглянувши матеріали справи, всебічно та повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд дійшов наступного.

Завданням адміністративного судочинства відповідно до ч. 1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб’єктів владних повноважень.

Згідно з ч. 1 ст. 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб’єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.

За правилами предметної підсудності встановленими ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема: спорах фізичних чи юридичних осіб із суб’єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження (п. 1 ч. 1).

За таких обставин суд дійшов висновку про підсудність позовної заяви Павленко ОСОБА_1 окружному адміністративному суду.

Судом встановлено, що рішенням Подільської міської ради від 22.02.2017 року № 261УІІ «Про встановлення місцевих податків», ставка податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки на житлову нерухомість у 2017 році – 0,5 відсотків, розміру мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня звітного (податкового) року, за 1 кв.м. бази оподаткування (а.с. 21-23).

Як вбачається з матеріалів справиАДРЕСА_3 за адресою: вул. Льва ОСОБА_4, будинок, № 15-А перейшла у власність шляхом приватизації державного житлового фонду у відповідності до норм Закону України «Про приватизації державного житлового фонду», в результаті реалізації права на приватизацію державного житла Котовською (нині Подількою) міською радою було видано свідоцтво про право власності на житло за № 2 від 18.03.1999 року, відповідно якого квартира № 2 за адресою: вул. Льва Толстого 15-А дійсно належить на праві приватної спільної власності ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_6 (нині Павелко) Катеріні ОСОБА_7 в рівних частинах кожному, загальна площа квартири складає 122.1 м2 (а.с. 7).

22.03.2018 року Головне управління ДФС в Одеській області, згідно пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 ПК України та відповідно до пп. 266.7.2 п. 266.7 ст. 266 ПК України винесено податкове повідомлення-рішення форми «Ф» № 0050694/1315-1504, яким визначено ОСОБА_2 суму податкового зобов'язання в розмірі 993,60 грн. за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, які є власниками об'єктів житлової нерухомості, код платежу 18010200.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням, позивач оскаржив його до суду.

Спірні правовідносини регулюються нормами Конституції України та Податкового кодексу України (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно з п. 63.1 ст. 63 ПК України облік платників податків ведеться з метою створення умов для здійснення контролюючими органами контролю за правильністю нарахування, своєчасністю і повнотою сплати податків, нарахованих фінансових санкцій, дотримання податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.

У відповідності до пункту 63.2 статті 63 ПК України взяттю на облік або реєстрації у контролюючих органах підлягають всі платники податків.

Пунктом 63.3. статті 63 ПК України встановлено, що з метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об'єктів оподаткування або об'єктів, які пов'язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку).

Об'єктами оподаткування і об'єктами, пов'язаними з оподаткуванням, є майно та дії, у зв'язку з якими у платника податків виникають обов'язки щодо сплати податків та зборів. Такі об'єкти за кожним видом податку та збору визначаються згідно з відповідним розділом цього Кодексу.

Згідно з п. 63.8. ст. 63 ПК України особливості обліку платників податків за окремими податками, а також окремих категорій платників податків установлюються відповідними розділами цього Кодексу.

Пунктом 266.7.1 п. 266.7 ст. 266 ПК України встановлено, що обчислення суми податку з об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, які перебувають у власності фізичних осіб, здійснюється контролюючим органом за місцем податкової адреси (місцем реєстрації) власника такої нерухомості.

Відповідно до пп. 266.7.2. п. 266.7. ст. 266 ПК України податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку, обчисленого згідно з підпунктом 266.7.1 пункту 266.7 цієї статті, та відповідні платіжні реквізити, зокрема, органів місцевого самоврядування за місцезнаходженням кожного з об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості, надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його податкової адреси (місцем реєстрації) до 1 липня року, що настає за базовим податковим (звітним) періодом (роком).

Контролюючі органи за місцем проживання (реєстрації) платників податку в десятиденний строк інформують відповідні контролюючі органи за місцезнаходженням об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості про надіслані (вручені) платнику податку податкові повідомлення-рішення про сплату податку у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику.

Згідно з пп. 266.1.1 п. 266.1 ст. 266 ПК України платниками податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які є власниками об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості.

Відповідно до пп. 266.1.2. п. 266.1 ст. 266 ПК України визначення платників податку в разі перебування об'єктів житлової та/або нежитлової нерухомості у спільній частковій або спільній сумісній власності кількох осіб:

а) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній частковій власності кількох осіб, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку;

б) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділений в натурі, платником податку є одна з таких осіб-власників, визначена за їх згодою, якщо інше не встановлено судом;

в) якщо об'єкт житлової та/або нежитлової нерухомості перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб і поділений між ними в натурі, платником податку є кожна з цих осіб за належну їй частку.

Об'єктом оподаткування є об'єкт житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його частка (підпункт 266.2.1. пункту 266.2 статті 266 ПК України).

Згідно з пп. 266.3.1. п. 266.3 ст. 266 ПК України базою оподаткування є загальна площа об'єкта житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі його часток.

База оподаткування об'єктів житлової та нежитлової нерухомості, в тому числі їх часток, які перебувають у власності фізичних осіб, обчислюється контролюючим органом на підставі даних Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, що безоплатно надаються органами державної реєстрації прав на нерухоме майно та/або на підставі оригіналів відповідних документів платника податків, зокрема документів на право власності (підпункт 266.3.2. пункту 266.3 ПК України).

Згідно з пп. 266.4.1. п. 266.4 ст. 266 ПК України база оподаткування об'єкта/об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток, що перебувають у власності фізичної особи платника податку, зменшується:

а) для квартири/квартир незалежно від їх кількості - на 60 кв. метрів;

б) для житлового будинку/будинків незалежно від їх кількості - на 120 кв. метрів;

в) для різних типів об'єктів житлової нерухомості, в тому числі їх часток (у разі одночасного перебування у власності платника податку квартири/квартир та житлового будинку/будинків, у тому числі їх часток), - на 180 кв. метрів.

Таке зменшення надається один раз за кожний базовий податковий (звітний) період (рік).

Тобто, базою оподаткування об'єкта житлової нерухомості - квартири є різниця, між площею нерухомого майна та 60 км.м.

Разом з тим, загальна площа квартири №2 за адресою: вул. Льва Толстого, будинок № 15-А, м. Подільськ (Котовськ), Одеська область становить 122,1 кв.м. В свою чергу, ОСОБА_2 належить 1/3 частка квартири, що становить 40,7 кв.м., відповідно, позивач не є платником податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки.

Таким чином, суд дійшов висновку, що, в даному випадку, відповідачем порушено вимоги чинного законодавства та помилково визначено ОСОБА_2 суму податкового зобов'язання в розмірі 993,60 грн. за платежем: податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки, сплачений фізичною особою, які є власниками об'єктів житлової нерухомості.

Що стосується позовної вимоги про визнання дій Головного управління ДФС в Одеській області не законними суд зазначає наступне.

Судом встановлено, що під час прийняття оскаржуваного податкового повідомлення-рішення від 22.03.2018 року № 0050694/1315-1504, Головне управління ДФС в Одеській області діяло на підставі та в межах чинного законодавства, оскільки відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майна та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об’єктів нерухомого майна щодо суб’єкта, квартири №2 за адресою: вул. Льва Толстого, будинок № 15-А, м. Подільськ (Котовськ), Одеська область належить ОСОБА_8 на підставі свідоцтва про право власності № 2 від 18.03.1999 року виданого Виконавчим комітетом Котовської міської ради, розмір частки власності 1/1 ( а.с. 31-32).

За таких обставин, Головне управління ДФС в Одеській області не мало можливості дізнатися, що зазначена квартира належить на праві приватної спільної сумісної власності трьом особам, а саме: ОСОБА_5, ОСОБА_9, ОСОБА_9 (нині Павленко) ОСОБА_7, а тому в частині позовних вимог про визнання дій Головного управління ДФС в Одеській області не законними слід відмовити.

Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.

Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.

Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.

Відповідно до положень ст.9 Конституції України, ст. 6 КАС України та ст.17, ч.5 ст.19 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди та органи державної влади повинні дотримуватись положень Європейської конвенції з прав людини та її основоположних свобод 1950 року, застосовувати в своїй діяльності рішення Європейського суду з прав людини з питань застосування окремих положень цієї Конвенції.

Відповідно до ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.

Суд бере до уваги правову позицію, яка висвітлена в п. 9 мотивувальної частини рішення Конституційного суду України від 30.01.2003 р. N 3-рп/2003, а саме: «Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцієюабо законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13)».

Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.

Враховуючи встановлені судом обставини в їх сукупності, суд дійшов висновку, що податкове повідомлення-рішення № 0050694/1315-1504 від 22.03.2018 року є протиправним, прийнятим необґрунтовано, без урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, не пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів позивача і цілями, на досягнення яких спрямоване оскаржуване рішення, відтак підлягає скасуванню.

Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно зясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає задоволенню.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).

Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб’єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Таким чином, враховуючи висновки суду про наявність підстав для задоволення позовних вимог, враховуючи, що позивачем сплачено судовий збір у розмірі 704,80 грн., суд дійшов висновку про стягнення на користь ОСОБА_2 судового збору у розмірі 704,80 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДФС в Одеській області.

Керуючись ст.ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовну заяву ОСОБА_2 (місце проживання: 66305, АДРЕСА_1; реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) до Головного управління ДФС в Одеській області (місцезнаходження: 65044, м. Одеса, вул. Семінарська, буд. 5; код ЄДРПОУ 39398646) про визнання дій протиправними та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.03.2018 року № 0050694/1315-1504 - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення від 22.03.2018 року № 0050694/1315-1504 винесене Головним управління ДФС в Одеській області.

В решті позовних вимог відмовити.

Стягнути з Головного управління ДФС в Одеській області (код ЄДРПОУ 39398646) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_2 (реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1) судові витрати у розмірі 704,80 грн. (сімсот чотири грн. 80 коп.).

Рішення може бути оскаржено безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів в порядку приписів ст. 295 КАС України.

Рішення набирає законної сили згідно з приписами ст. 255 КАС України.

Пунктом 15.5 розділу VII «Перехідні положення» КАС України від 03 жовтня 2017 року визначено, що до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи зберігаються порядок подачі апеляційних скарг та направлення їх до суду апеляційної інстанції, встановлені Кодексом адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 25.06.2018 р.

Суддя О.М. Тарасишина

.