Рішення № 74977772, 20.06.2018, Солонянський районний суд Дніпропетровської області

Справа № 192/1147/17

Провадження № 2/192/57/18

РІШЕННЯ

Іменем України

"20" червня 2018 р. Солонянський районний суд Дніпропетровської області у складі:

головуючого – судді Стрельникова О.О.

за участю: секретаря судового засідання – Корота Л.С.,

позивачки – ОСОБА_1,

представника позивачки – ОСОБА_2,

відповідача – ОСОБА_3,

представника відповідача – адвоката ОСОБА_4,

відповідача – ОСОБА_5,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в смт Солоне, Солонянського району, Дніпропетровської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання автомобіля спільним майном подружжя, визнання недійсним договору та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля та зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя,

В С Т А Н О В И В:

Позивачка, з урахуванням уточнених позовних вимог, звернулась до суду з позовом до відповідачів про визнання автомобіля спільним майном подружжя, визнання недійсним договору та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля.

На обґрунтування своїх вимог посилається на те, що з 11 грудня 2006 року, вона уклала шлюб з відповідачем ОСОБА_3, який зареєстровано відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Солонянського районного управління юстиції у Дніпропетровської області, та вчинено актовий запис №165.

18 грудня 2011 року, перебуваючи у шлюбі, ними, за спільні кошти подружжя, було придбано для потреб сім’ї автомобіль «MITSUBISHI PADJERO SPORT 2.5 TD», 2011 року випуску, шасі MMCGNKH40BFZ11806, номерний знак НОМЕР_1, який було зареєстровано на відповідача ОСОБА_3

01 листопада 2016 року, в зв’язку з погіршенням сімейних стосунків, через різні погляди на сімейне життя, ведення спільного господарства, шлюб між ними було розірвано.

Після розірвання шлюбу, відповідно до інформації територіального сервісного центру №1242 Регіонального сервісного центру УМВС України в Дніпропетровській області від 30 листопада 2017 року №31/4-1242-1609, та договору купівлі-продажу транспортного засобу №1242/2016/005255 від 10 серпня 2016 року, їй стало відомо, що відповідач ОСОБА_3, без її згоди, продав належний їм як подружжю автомобіль «MITSUBISHI PADJERO SPORT 2.5 TD», номерний знак НОМЕР_1, своєму братові відповідачеві у справі ОСОБА_5, за 100000 грн., проте даний автомобіль продовжує перебувати в користуванні відповідача ОСОБА_3, та знаходитися за місцем його мешкання.

Вважає, що оскільки вона своєї згоди на відчуження третім особам спірного автомобіля, який є об’єктом їх спільної сумісної власності подружжя, відповідачеві ОСОБА_3, не надавала, тому даний договір повинен бути визнаний недійсним, а за нею прохала визнати право власності на ? частину автомобіля «MITSUBISHI PADJERO SPORT 2.5 TD», номерний знак НОМЕР_1.

Відповідач ОСОБА_3, з урахуванням уточнень від 16 лютого 2018 року звернувся до суду з зустрічним позовом до позивачки за первісним позовом та відповідачки за зустрічним позовом ОСОБА_1 про поділ майна подружжя.

На обґрунтування своїх позовних вимог посилається на те, що 11 грудня 2006 року, він зареєстрував шлюб з відповідачкою ОСОБА_1

Під час спільного проживання, з метою здійснення сумісної підприємницької діяльності та отримання доходу в інтересах сім’ї, за рахунок коштів отриманих за договором позики, доходів від діяльності фермерського господарства «Дар’я» та спільних коштів сім’ї, власною трудовою участю було придбано ряд торгових приміщень та товарів, для здійснення торгівлі.

Крім того, 05 лютого 2010 року він був прийнятий до членів обслуговуючого кооперативу та є власником паїв №№ 21, 22, 23, а саме торгових приміщень.

Після створення умов для здійснення підприємницької діяльності та придбання товарів, за рахунок спільного майна, 01 лютого 2011 року, згідно свідоцтва про державну реєстрацію №22150000000001637 відповідачка ОСОБА_1, була зареєстрована фізичною особою підприємцем.

02 травня 2010 року, ним для ведення спільної справи, за згодою відповідачки ОСОБА_1, у його брата ОСОБА_5, було отримано в борг грошові кошти в сумі 10000 доларів США, для придбання торгових місць в обслуговуючому кооперативі «Ринок», що засвідчено розпискою.

05 травня 2010 року, ним особисто для створення ведення власної справи, а саме торгівлі товарами споживання, було придбано у ОСОБА_6 торгові приміщення №21, площею 15 кв.м, та № 22 площею 15 кв.м, на загальну суму 67000 грн., що розташовані в павільйоні обслуговуючого кооперативу «Ринок», за адресою: смт Солоне, Солонянського району, Дніпропетровської області, вул. Гагаріна, про отримання коштів продавцем ОСОБА_6, було надано письмові розписки.

Крім того, ним особисто, за рахунок коштів фермерського господарства «Дар’я», у ОСОБА_7, було придбано торгове приміщення №23, площею 20 кв.м, на суму 95000 грн. Кошти виділені за видатковим касовим ордером №2 від 15 вересня 2011 року, про отримання коштів продавцем ОСОБА_7, було надано розписку 19 лютого 2017 року.

Вважає, що відповідачка ОСОБА_1, використовувала протягом 2011-2017 років, торгові місця №№№ 21,22,23, які були придбані за рахунок спільних коштів подружжя на загальну суму 162000 грн., для здійснення підприємницької діяльності з метою отримання прибутку, при цьому діяльність здійснювала з використанням, спільного майна подружжя зі своєю донькою ОСОБА_8.

Протягом 2010-2011 років, для ведення торгівельної діяльності за спільні кошти отримані від ведення особистого селянського господарства, а саме вирощування худоби, було придбано товари для здійснення підприємницької діяльності: взуття, білизну, та інший одяг.

Відповідачка ОСОБА_1, самостійно вела облік реалізованого майна та доходів від підприємницької діяльності, про доходи він не знав, оскільки родина користувалася грошовими коштами отриманими від фермерського господарства. Згідно книги обліку та зошитів, після розлучення ним було встановлено, що облік товарів здійснювався не фізичною особою підприємцем ОСОБА_1, а її донькою ОСОБА_8, які приховували від нього доходи, ревізії не проводили, акти ревізій не складали, остання ревізія була в 2014 році.

Так, залишок за результатом ревізії станом на 29 вересня 2014 року склав 215846 грн., а станом на 23 вересня 2015 року, залишок товарів, придбаних за спільні кошти, згідно найменувань та вартості склав 276192 грн., які були в подальшому використано для отримання доходу, який відповідачка ОСОБА_1 звернула на свою користь.

Дані щодо ревізій за 2014 рік та 2015 рік, щодо здійснення підприємницької діяльності та отримання прибутку, ним отримано з книги, яка знаходилася за місцем його мешкання, а дані ревізії за 2016 рік та 2017 рік, знаходяться у відповідачки ОСОБА_1

Згідно чорнових записів в зошиті, які велись відповідачкою ОСОБА_1, за 2016 рік, за період з 30 липня 2016 року по 26 січня 2017 року, нею отримано доходів від реалізації спільного майна на загальну суму 99935 грн.

Відповідно до декларацій сукупний дохід отриманий відповідачкою ОСОБА_1, від підприємницької діяльності, в результаті використання спільного майна подружжя, за 2014 рік, 2015 рік, 2016 рік, та січень 2017 року, складає 721914 грн., який є спільною сумісною власністю подружжя, та прихований нею, підлягає поділу, а саме по ? доходу отриманого від використання спільного майна подружжя в сумі 360957 грн.

В зв’язку з чим прохав, визнати за ним ? частку вартості спільного майна – доходів, які були отримані від здійснення підприємницької діяльності, від використання спільного майна подружжя в сумі 360957 грн. та стягнути зазначену суму.

Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2018 року, забезпечено докази по справі, шляхом витребування з Територіального центру № 1242 Регіонального сервісного центру УМВС України в Дніпропетровській області, копію договору купівлі-продажу (дарування, міни тощо) автомобіля «MITSUBISHI PAJERO SPORT 2.5 TD», 2011 року випуску, шасі MMCGNKH40BFZ11806, зареєстрованого 08 грудня 2011 року з видачею номерних знаків АЕ2514ЕТ, та свідоцтва про реєстрацію САК 308362 за ОСОБА_3, який було реалізовано 10 серпня 2016 року ОСОБА_3 через Територіальний центр № 1242 Регіонального сервісного центру УМВС України в Дніпропетровській області та копію технічного паспорту виданого Територіальним центром № 1242 Регіонального сервісного центру УМВС України в Дніпропетровській області на автомобіль «MITSUBISHI PAJERO SPORT 2.5 TD», 2011 року випуску, шасі MMCGNKH40BFZ11806, номерні знаки АЕ2514ЕТ після перереєстрацію його на іншого власника (Т. 1 а.с. 88).

Ухвалою Солонянського районного суду Дніпропетровської області від 26 березня 2018 року, було об’єднано вимоги за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя з первісним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3, ОСОБА_5 про визнання автомобіля спільним майном подружжя, визнання недійсним договору та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля ( Т.1 а.с. 256).

Позивачка ОСОБА_1, та її представник в судовому засіданні позовні вимоги згідно первісного позову підтримали в повному обсязі, прохали їх задовольнити, та відмовити в задоволенні зустрічного позову.

Відповідач ОСОБА_3, та його представник в судовому засіданні позовні вимоги по первісному позову не визнали, прохали відмовити в їх задоволенні. Зустрічний позов підтримали, згідно викладених позовних вимог.

Відповідач ОСОБА_5, в судовому засіданні позовні вимоги позивачки ОСОБА_1, не визнав, прохав відмовити в їх задоволенні.

Відповідачем по первісному позову ОСОБА_3, було подано до суду відзив на первісний позов позивачки ОСОБА_1, (Т.1 а.с. 137-140), згідно якого, він зазначив, що 18 грудня 2011 року, ним було придбано за особисті грошові кошти, отримані від продажу автомобіля «НІСАН-АЛМЕРА», господарської діяльності фермерського господарства «Дар’я», головою якого він являється, а також кредитних коштів КБ «ПУМБ», автомобіль «MITSUBISHI PADJERO SPORT 2.5 TD», 2011 року випуску, який він зареєстрував на своє ім’я.

02 травня 2010 року він, для ведення спільної справи з позивачкою ОСОБА_1, яка на той час була його дружиною, у його брата ОСОБА_5, який є відповідачем у справі, було отримано в борг грошові кошти в сумі 10000 доларів США, для придбання торгових місць в обслуговуючому кооперативі «Ринок», в смт Солоне, Солонянянського району, Дніпропетровської області.

Заборгованість за кредитом КБ «ПУМБ», який він отримував на придбання автомобіля, ним сплачено за рахунок грошових коштів фермерського господарства «Дар’я», згідно видаткового касового ордеру №1 від 19 грудня 2014 року, що свідчить про придбання ним автомобіля за власні кошти.

В 2016 році, його брат ОСОБА_5, відповідач у справі, став вимагати повернути йому грошові кошти надані в борг в 2010 році. Оскільки грошових коштів на той час в нього не було, тому за усною згодою позивачки ОСОБА_1, він продав ОСОБА_5, автомобіль «MITSUBISHI PADJERO SPORT 2.5 TD», в подальшому переоформивши на нього право власності.

Тому вважає, позовні вимоги позивачки ОСОБА_1, за первісним позовом, безпідставними, оскільки його брат є добросовісним набувачем майна, а правочин здійснений ним добровільно за погодження з позивачкою, так як вона розуміла, що це частина боргових зобов’язань, що виникли під час спільного проживання та в інтересах сім’ї, тому автомобіль вибув з його права власності правомірно.

Крім того, позивачкою ОСОБА_1, не надано доказів про її участь коштами в набутті майна, з приводу якого вирішується спір. Доводи, щодо наявності значних доходів від здійснення нею підприємницької діяльності і придбання за її кошти, є безпідставні та недопустимими. Оскільки відповідно до податкової декларації наданої позивачкою за 2011 рік, її сукупний дохід склав10000 грн., а 09 грудня 2011 року, було придбано автомобіль за 283841 грн. 00 коп.

Після розірвання шлюбу 01 листопада 2016 року, позивачкою ОСОБА_1, заходи до добровільного поділу спільного майна, в тому числі, яке було придбано для здійснення від підприємницької діяльності не приймалися, а навпаки протягом 2016 року та 2017 року, позивачкою було здійснено ряд самоуправних дій щодо сумісного майна, а саме самовільне розпорядження та володіння ним.

Відповідачем ОСОБА_5, 27 березня 2018 року подано до суду відзив на первісний позов ОСОБА_1, (Т.2 а.с. 4-5), згідно якого зазначив, що вважає позовні вимоги позивачки безпідставними, оскільки на прохання свого брата, відповідача по первісному позову ОСОБА_3, він 02 травня 2010 року надав йому в борг грошові кошти для початку нової справи. На той час, брат перебував у зареєстрованому шлюбу з позивачкою ОСОБА_1, яка була обізнана про отримання грошових коштів у борг, так як ведення підприємницької діяльності з продажу товарів, повинна була вести вона особисто.

Протягом тривалого часу, відповідач ОСОБА_3, грошові кошти не повертав, в зв’язку зі скрутним матеріальним становищем, та погіршення відносин з позивачкою ОСОБА_1, яка привласнила все їхнє майно, що було придбане для здійснення підприємницької діяльності.

В 2016 році, на його прохання повернути борг, відповідач ОСОБА_3, запропонував в рахунок боргу переоформити на нього право власності на автомобіль «MITSUBISHI PADJERO SPORT 2.5 TD», який перебував у його власності. Оскільки грошових коштів у нього на той час не було, то він за усною згодою позивачки ОСОБА_1, продав в рахунок боргу спірний автомобіль.

10 вересня 2016 року, ними було укладено договір купівлі-продажу автомобіля «MITSUBISHI PADJERO SPORT 2.5 TD», згідно якого він набув право власності на даний автомобіль, та на даний час є власником.

Вважає, що він є добросовісним набувачем, а договір купівлі-продажу дійсним, тому прохав відмовити в задоволенні первісного позову позивачки ОСОБА_1

Відповідачкою по зустрічному позову ОСОБА_1 27 квітня 2018 року, до суду подано відзив на зустрічний позов ОСОБА_3, (Т.2 а.с. 13-20), згідно якого, зазначила, що обставини викладені позивачем по зустрічному позову ОСОБА_3, є надуманими, нічим не підтвердженими, а надані письмові докази створені штучно, та самі по своїй суті спростовують один одного.

Договори купівлі-продажу торгівельних місць на які посилається позивач ОСОБА_3, нотаріально посвідчені не були, та не пройшли державної реєстрації, в зв’язку з чим, в силу ст. 220 ЦПК України, є нікчемними, та не породжують будь-яких прав та обов’язків для позивача ОСОБА_3

Надана ним розписка ОСОБА_6, може свідчити лише про виникнення відповідних боргових зобов’язань, між ним та даною особою, якій нібито надавалися грошові кошти.

Позивач по зустрічному позову ОСОБА_3, посилається на обставини, щодо отримання від свого брата відповідача ОСОБА_5, грошових коштів у борг в сумі 10000 доларів США, про що позивачем ОСОБА_3, було надано розписку від 02 травня 2005 року. Зазначила, що про існування даної розписки, їй стало відомо лише в судовому засідання, при її складанні вона присутня не була.

Посилання позивача по зустрічному позову ОСОБА_3, на отримання грошових коштів для купівлі торгівельних місць на ринку, не містять під собою жодного підтвердження, оскільки при написанні даних розписок, на які посилається позивач ОСОБА_3 вона також присутня не була. Крім того, дані розписки, не містять цільового призначення грошових коштів, а отримані позивачем ОСОБА_3, грошові кошти у відповідача ОСОБА_5, згідно розписки, яка укладена без її відома, свідчить лише про виникнення правовідносини між ними, та не має жодного відношення до самої відповідачки.

Надана позивачем довідка від 13 лютого 2018 року, видана головою ОК «Ринок» ОСОБА_9, не може вважатися належним та допустимим доказом виникнення у відповідача ОСОБА_3, прав власності на торгівельні місця, які знаходяться в торгівельному павільйоні ринку в смт Солоне, оскільки згідно до інформації виконавчого комітету Солонянської селищної ради №1031 від 11 серпня 2017 року, власником торгівельного павільйону на території Солонянського ринку, являється Солонянська селищна рада Солонянського району, Дніпропетровської області.

На посилання позивача ОСОБА_3, на приховування від нього доходів відповідачкою ОСОБА_1, зазначила, що з витягу Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, 08 липня 2010 року Солонянською районною державною адміністрацією було зареєстровано ОСОБА_10, як приватного підприємця, яка 17 січня 2011 року, припинила свою діяльність, тому будь-яких ревізій 23 вересня 2015 року, не могло бути нею проведено, що свідчить про штучне створення доказів позивачем ОСОБА_3

З доданого позивачем ОСОБА_3 до зустрічної позовної заяви зошиту із зазначенням товарів та певних цифрових сум, які він зазначає як «чорнові варіанти», не можуть братися судом до уваги, як належний та допустимий доказ, оскільки він нічим не підтверджений.

Крім того, позивачем ОСОБА_3, не надано до суду жодного доказу, щодо реалізованого майна, за яке він прохає стягнути з неї 360957 грн., та яке придбано саме за кошти подружжя, як і не надано доказів, щодо джерела їх отримання, тому прохала відмовити в задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3

Позивачем по зустрічному позову ОСОБА_3, 04 травня 2018 року, до суду подано заперечення на відзив на зустрічну позовну заяву (Т. 2 а.с. 35-38), які доповнено 24 травня 2018 року. Згідно яких зазначив, що торгівельний павільйон кооперативу «Ринок» в смт Солоне, не є об’єктом нерухомого майна, а навпаки, є малою архітектурною формою (МАФ), тобто рухомим майном, який не підлягає державній реєстрації. Відповідно до рішення №14 від 20 серпня 2009 року Солонянською селищною радою розпочато реалізацію проекту забудови території «Ринку» в смт Солоне, це був спільний проект між підприємцями, які дали кошти на будівництво торгівельного павільйону та селищною радою.

26 серпня 2009 року підприємці (інвестори) створили кооператив «Ринок» і стали пайщиками та засновниками даного кооперативу. Порядок переоформлення при зміні власника оформлюється у рамках кооперативу шляхом підписання розписок про отримання коштів та заяви на ім’я голови кооперативу, і нотаріально завірений договір купівлі-продажу не потрібен.

Згідно з постановою Верховної ради України №2010-ХІІ від 20 лютого 1991 року та законом України «Про фермерське господарство» №973-IV від 19 червня 2003 року, він є фермером –одноосібником, тобто головою фермерського господарства «Дар’я» код. 20257830, його засновником, бухгалтером, касиром, трактористом, комбайнером та механізатор в одній особі. Має право розпоряджатися обіговими коштами на власний розсуд, і згідно наказом, за господарством виписувалися касові ордери.

Донька відповідачки по зустрічному позову ОСОБА_1, ОСОБА_10 припинила підприємницьку діяльність 17 січня 2011 року, а ОСОБА_1 відкрила 01 лютого 2011 року, та продовжувала вести облік в книзі ОСОБА_10

У 2016 році перераховано кошти ОСОБА_1 за товар, а товар отримувала на ім’я ОСОБА_8, таким чином придбано товару на 300000 грн.

Суд, заслухавши сторони, дослідивши докази, що маються у справі, приходить до висновку, що в задоволенні первісного позову та зустрічного позову слід відмовити, з таких підстав.

Відповідно до положень ст.ст. 12, 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України – цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом.

В судовому засіданні встановлено, що згідно повторного свідоцтва про шлюб, виданого відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Солонянського районного управління юстиції у Дніпропетровській області, серія І-КИ №340044, актовий запис №165 від 11 грудня 2006 року, ОСОБА_3 та ОСОБА_11, зареєстрували шлюб 11 грудня 2006 року. Після реєстрації шлюбу, дружина отримала прізвище чоловіка ОСОБА_3 (Т.1 а.с. 9).

Відповідно до свідоцтва про розірвання шлюбу, виданого Солонянським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Дніпропетровській області, від 01 листопада 2016 року, серія І-КИ №226673, актовий запис №26, шлюб між ОСОБА_3 та ОСОБА_1, було розірвано (Т.1 а.с. 10).

Дані обставини також не оспорюються сторонами.

Згідно видаткової накладної №РН-255 від 09 грудня 2011 року, відповідачем ОСОБА_3, 09 грудня 2011 року було придбано автомобіль «MITSUBISHI PADJERO SPORT 2.5 TD», 2011 року випуску, кузов № НОМЕР_2 (Т.1 а.с. 143).

Як випливає з договору купівлі-продажу транспортного засобу від 10 серпня 2016 року, автомобіль «MITSUBISHI PADJERO SPORT 2.5 TD», відповідачем ОСОБА_3, було продано відповідачеві ОСОБА_5, за 100000 грн. (Т. 1 а.с. 105).

З довідки Територіального сервісного центру №1241 Регіонального сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України в Дніпропетровській області від 24 лютого 2017 року №31/4-1241-10аз, згідно з обліковими даними станом на 24лютого 2017 року, автомобіль «MITSUBISHI PADJERO SPORT 2.5 TD», 2011 року випуску, шасі MMCGNKH40BFZ11806, зареєстровано 08 грудня 2011 року з видачею номерних знаків АЕ 2514 ЕТ та свідоцтва про реєстрацію САК 308362 за відповідачем ОСОБА_3, та 10 серпня 2016 року даний автомобіль перереєстровано на нового власника згідно договору (Т.1 а.с. 11-12, 13).

Статтею 60 СК України майно, передбачено, що набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об‘єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Відповідно до ст. 61 СК України, об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об'єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім'ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Згідно ст. 65 СК України, дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

За змістом ч. 1 ст. 203, ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, установлених ч.ч. 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу, і, зокрема, коли зміст правочину суперечить ЦК України, іншим актам цивільного законодавства.

Отже, підставою недійсності правочину є недодержання стороною (сторонами) вимог щодо відповідності змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства саме на момент вчинення правочину.

За нормами ч. 4 ст. 203 ЦК України, правочин має вчинятись у формі, встановленій законом.

Отже, згода одного з подружжя на відчуження цінного спільного сумісного майна має бути надана в письмовій формі.

Однак відповідно до положень ч.ч. 1, 2 ст. 218 ЦК України – недодержання сторонами письмової форми правочину, встановленої законом, не має наслідком його недійсність, крім випадків, встановлених законом.

Заперечення однією зі сторін факту вчинення правочину або оспорювання окремих його частин може доводитися письмовими доказами, засобами аудіо -, відеозапису та іншими доказами.

Законодавством не встановлено недійсності правочину при відчуженні спільного сумісного майна подружжя без письмової згоди одного з подружжя, а тому при розгляді спорів про розподіл цінного спірного майна та визнання недійсними правочинів з відчуження такого майна без письмової згоди одного з подружжя, за наявності згоди другого з подружжя, однин з подружжя має право на відповідну компенсацію вартості відчуженого не в інтересах сім’ї майна.

Пунктом 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.

Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦК України та ч. 2 ст. 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя.

З аналізу зазначених норм закону у їх взаємозв’язку можна зробити висновок, що укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд установить, що той з подружжя, хто уклав договір щодо спільного майна, та третя особа – контрагент за таким договором, діяли недобросовісно, зокрема, що третя особа знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя.

Така позиція суду підтверджується висновками Верховного Суду України викладених в постанові від 22 червня 2017 року по справі № 6-3058цс16, а також в постанові Верховного Суду від 21 березня 2018 року по справі № 726/2165/15-ц.

Позивачка ОСОБА_1, на обґрунтування своїх позовних вимог посилається, на те, що вибуття транспортного засобу 10 серпня 2016 року із спільної сумісної власності подружжя відбулось поза її волею, та без її відома.

Дані доводи не знайшли свого підтвердження в судовому засіданні. З пояснень відповідача ОСОБА_5, наданих в судовому засіданні, встановлено, що йому було достовірно відомо, що автомобіль MITSUBISHI PADJERO SPORT 2.5 TD», був придбаний подружжям ОСОБА_5 під час шлюбу, а оскільки повернути отримані в борг в 2010 році, грошові кошти вони можливості не мали, то він надав згоду, в рахунок боргу придбати їхній автомобіль. Про укладення договору купівлі-продажу транспортного засобу, було достовірно відомо позивачці ОСОБА_1, яка надала свою усну згоду, при цьому будь-яких зловмисних домовленостей з відповідачем ОСОБА_3 в нього не було, вони діяли відкрито. Окрім цього, під час шлюбу він неодноразово був свідком укладання відповідачем ОСОБА_3 договір купівлі-продажу цінного майна за усною домовленістю з позивачко, при цьому будь-яких заперечень таких дій з боку позивачки не було.

Позивачкою та його представником, не надано суду доказів того, що відповідачі ОСОБА_3 та ОСОБА_5 діяли недобросовісно укладаючи договір купівлі-продажу від 10 серпня 2016 року, і тому суд вважає, що позовні вимоги, в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу вказаного автомобіля та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля, задоволенню не підлягають, оскільки спірний автомобіль був придбаний добросовісним набувачем, підстави для його витребування у нового власника відсутні, як і відсутні підстави для визнання договору недійсним, з подальшим визнанням права власності на 1/2 частину спірного автомобіля. Також немає підстав для визнання спірного автомобіля спільною сумісною власністю подружжя, оскільки на даний час даний автомобіль є власністю добросовісного набувача.

Також суд вважає, що відсутні і підстави для задоволення зустрічного позову ОСОБА_3 про стягнення з відповідачки ОСОБА_1, ? частки вартості спільного – доходу, які було отримано від здійснення підприємницької діяльності в сумі 360957 грн.

Судом встановлено, що згідно рішення виконавчого комітету Солонянської селищної ради Солонянського району, Дніпропетровської області від 20 серпня 2009 року №14 «Про початок реалізації проекту забудови території ринку в смт Солоне», розпочато реалізацію проекту забудови території ринку в смт Солоне в частині спорудження торгівельного павільйону. Запропоновано приватним підприємцям, що здійснюють підприємницьку діяльність на ринку, з метою об’єднання зусиль щодо покращення організації торгівельних місць створити юридичну особу – спілку або кооператив (Т. 2 а.с. 39).

На підставі рішення Солонянської селищної ради Дніпропетровської області від 26 серпня 2009 року, було затверджено загальними зборами Обслуговуючого кооперативу «Ринок» від 26 серпня 2009 року, статут обслуговуючого кооперативу «Ринок» (Т. 2 а.с. 41-50).

Згідно копій договорів на право використання торгівельного місця на ринку смт Солоне, від 31 грудня 2015 року, 31 грудня 2014 року, 19 грудня 2016 року, укладених між відповідачкою ОСОБА_1, Солонянською селищною радою Дніпропетровської області, та ОСОБА_12, терміном дії до 31 грудня 2016 року вбачається, що згідно даних договорів відповідачці ОСОБА_1, надано торгівельне місце на ринку в смт Солоне : №21, торговою площею 50 кв.м для реалізації непродовольчих товарів; №22, торговою площею 50 кв.м для реалізації непродовольчих товарів: №23, торговою площею 20 кв.м для реалізації непродовольчих товарів (Т. 2 а.с. 28, 29, 30).

Згідно листа виконавчого комітету Солонянської селищної ради Солонянського району, Дніпропетровської області від 11 серпня 2017 року, власником торгівельного павільйону, який знаходиться на території Солонянського ринку являється Солонянська селищна рада Солонянського району Дніпропетровської області. Плата за використання торгівельного місця визначена рішенням виконавчого комітету (Т. 2 а.с. 21).

Позивач ОСОБА_3, на обґрунтування своїх позовних вимог, зазначає, що з метою купівлі торгівельних місць №21, №22, №23, в період ним було отримано в борг грошові кошти у свого брата ОСОБА_5, в сумі 100000 грн. (Т.1 а.с. 217), про отримання яких було також відомо відповідачці ОСОБА_1

З копії розписки від 02 травня 2010 року, долученої до зустрічного позову, не вбачається цільового призначення отриманих в борг грошових коштів в сумі 100000 грн. (Т.1 а.с. 1).

З наданої копії книги обліку доходів та витрат підприємця ОСОБА_10 від 13 липня 2010 року №3173804545 (Т. 1 а. с. 223-247), жодним чином не вбачається, що в даній книзі розрахунки, мають відношення до спільного доходу, який було отримано відповідачкою ОСОБА_1, від здійснення підприємницької діяльності, в період шлюбу.

Відповідно до податкової декларації про майновий стан і доходи ОСОБА_1 нею отримано доход від господарської діяльності за 2011 рік в сумі 10000 грн., за 2012 – 212168 грн., за 2013 рік – 191157 грн. за 2014 рік – 127207 грн., за 2015 рік – 362071 грн., за 2016 рік – 234636 грн.(Т.1 а.с. 91-101).

Згідно позовних вимог, позивач за зустрічним позовом просить визнати за ним 1/2 частку вартості спільного майна – доходів, які було отримано від для здійснення підприємницької діяльності, від використання спільного майна подружжя в сумі 360957 грн. та стягнути зазначену суму на його користь.

В судовому засіданні позивач та його представник не змогли належним чином пояснити за який саме період отримана відповідачкою така сума доходу, і визнати саме яким чином за позивачем слід 1/2 частки вартості спільного майна.

Також позивач під час вступного слова пояснив суду, що частину коштів з доходу відповідачки, як підприємця, він особисто витрачав на власні потреби в тому числі і на забезпечення роботи ФГ «Дар’я», але яку саме частину в якому розмірі він пояснити суду не зміг.

Під час підготовчого засідання позивач за зустрічним позовом вважав, що вимоги позову конкретизовані і уточненню не підлягають.

Відповідно ч. 1 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Враховуючи зазначене, з врахуванням диспозитивності судового процесу, суд вважає, що оскільки позивачем не конкретизовано належним чином позовні вимоги, хоча він був представлений під час розгляду адвокатом, тому суд позбавлений можливості прийняти законне та обґрунтоване рішення по заявленим вимогам позивача за зустрічним позовом, а також визначитись з питанням чи підтверджуються такі вимоги конкретними доказами, і тому в задоволені позову слід відмовити.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача.

У зв’язку з відмовою в задоволенні як первісного так і зустрічного позовів – судові витрати по сплаті судового збору за первісним позовом покладається на позивачку, а по зустрічному позову на позивача за зустрічним позовом.

На підставі викладеного, ст. ст. 60, 61, 65 СК України, ст.ст. 6, 3, 203, 215, 218, 369 ЦК України, керуючись ст.ст. 4, 12, 13, 77, 78, 81, 82, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд

У Х В А Л И В :

В задоволенні позову ОСОБА_1, яка мешкає: смт Солоне, Солонянського району, Дніпропетровської області, вул. Соборна, буд. 163, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 до ОСОБА_3, який мешкає: смт Солоне, Солонянського району, Дніпропетровської області, вул. Чукмарьова, буд. 19, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4, ОСОБА_5, який мешкає: АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_5, про визнання автомобіля спільним майном подружжя, визнання недійсним договору та визнання права власності на 1/2 частину автомобіля – відмовити.

Судові витрати по справі в частині первісного позову віднести за рахунок позивачки.

В задоволенні зустрічного позову ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про поділ майна подружжя – відмовити.

Судові витрати по справі в частині зустрічного позову віднести за рахунок позивача.

Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до апеляційного суду Дніпропетровської області протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення суду складено 27 червня 2018 року.

Головуючий: суддя Стрельников О.О.