Рішення № 74976707, 18.06.2018, Донецький окружний адміністративний суд

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

18 червня 2018 р. Справа№805/2032/18-а

приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Смагар С.В. за участю секретаря судового засідання Мангуш З.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса фактичного проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса для листування: 69005, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, 160/10.23)

до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, пл. Соборна, 3, м. Слов’янськ, Донецька область)

про зобов’язання вчинити певні дії

за участю представників:

від позивача: не з’явився (заява без участі)

від відповідача: ОСОБА_2 – за дов. від 06.06.2018р.

ВСТАНОВИВ:

ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Пенсійного фонду України про зобов’язання відповідача поновити виплату пенсії за вислугу років з березня 2014 року з її одночасним перерахунком, відповідно до норм Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», з проведенням індексації і компенсацією втрати частини доходів.

Ухвалою від 27 березня 2018 року суд прийняв до розгляду позовну заяву позивача, відкрив провадження в адміністративній справі № 805/2032/18-а та призначив розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому проваджені). Ухвалою від 19 квітня 2018 року суд зазначив, що розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, замінено засідання для розгляду справи по суті підготовчим засіданням та призначено підготовче засідання на 16 травня 2018 року. 16 травня 2018 року суд оголосив перерву до 24 травня 2018 року. 18 травня 2018 року відповідачем до суду надані письмові пояснення та витяг з електронної пенсійної справи позивача. 21 травня 2018 року з боку представника позивач надійшла заява про розгляд справи за відсутності позивача та його представника. Ухвалою від 24 травня 2018 року суд закрив підготовче провадження в адміністративній справі № 805/2032/18-а та призначив судовий розгляд адміністративної справи по суті на 18 червня 2018 року.

Позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що 15 листопада 1989 року позивачу була призначена пенсія за вислугою років. З серпня 2014 року виплата пенсія позивачу була припинена у зв’язку з проведенням антитерористичної операції, зокрема, у м. Донецьк, де позивач проживав раніше. Позивач зазначає, що на даний час він проживає у Державі Ізраїль, де прийнятий на консульський облік в консульському відділі посольства України в Державі Ізраїль. 17 серпня 2017 року представник позивача до відповідача направив заяву про поновлення пенсії позивачу разом з усіма необхідними оригіналами документів. 20 вересня 2017 року позивачем було отримано лист відповідача від 14 вересня 2017 року № 10398/03-2 про відмову у поновлені виплати пенсії, оскільки документи про поновлення виплати пенсії повинен позивач надати особисто, крім того, пенсія не може бути поновлена з огляду на відсутність довідки внутрішньо переміщеної особи. Крім того, позивач зазначив, що пенсії, призначені особам, що виїхали на постійне місце проживання за кордон в Україні до виїзду на постійне місце проживання за кордон, виплачуються в порядку, встановленому Законом України «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування». Отже, враховуючи, що позивачу вже була призначена та виплачувалась пенсія за вислугою років, та враховуючи національне та міжнародне законодавство, належить визнати, що позивачу, як громадянину України, не дивлячись на те, що він постійно мешкає за кордоном, належить безспірне право на поновлення виплати його пенсії.

В установлений судом строк відповідачем через відділ документообігу та архівної роботи Донецького окружного адміністративного суду був наданий відзив на адміністративний позов позивача, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених вимог позивача. Свою позицію відповідач вмотивовував тим, що порядок та умови отримання пенсій пенсіонерам, які зареєстровані на тимчасово захопленій території України, на території якої органи державної влади тимчасово не здійснюють або здійснюють не в повному обсязі свої повноваження, передбачено Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706, Порядок оформлення і видачі довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, затвердженим Постановою Кабінету Міністрів України від 1 жовтня 2014 року № 509, Постановою Кабінету Міністрів України «Про здійснення соціальних виплат особам, які переміщуються з тимчасово окупованої території України та районів проведення антитерористичної операції» від 5 листопада 2014 року № 637, Тимчасовим порядком фінансування бюджетних установ, здійснення соціальних виплат населенню та надання фінансової підтримки окремим підприємствам і організаціям Донецької та Луганської областей, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2014 року № 595. Зазначив, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно особисто з’явитися до управління та надати відповідні документи. Крім того, відповідач зазначає, що компенсації підлягають нараховані суми пенсії, але не отримані з вини органу, що призначає пенсію. Оскільки пенсія позивачу була припинена та не нараховувалась права на індексацію та компенсацію позивач не має. З урахуванням викладеного, відповідач вважає, що оскільки між Україною та Державою Ізраїль Верховною Радою України не ратифіковано міжнародного договору з питань пенсійного забезпечення та позивач особисто не звертався до відповідача, звернувся з копіями документів, не надав довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, то вимоги позивача є необґрунтованими. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем було порушено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом.

26 квітня 2018 року позивач до суду надав відповідь на відзив відповідача, в якій зазначив, що твердження відповідача про те, що відсутність міжнародної пенсійної угоди між Україною та Ізраїлем забороняє відповідачу поновити пенсію позивачу, є незаконним та дискримінаційним, а тому не має братися до уваги. Також зазначає, що твердження відповідача, що для поновлення виплати пенсії позивачу необхідно звернутися до відповідача з довідкою про статус внутрішньо переміщеної особи є незаконним та необґрунтованим.

18 травня 2018 року відповідач до суду надав додаткові пояснення, в яких зазначив, що позивач з 15 листопада 1989 року перебуває на обліку у відповідача як пенсіонер, якому призначено пенсію за вислугою років, відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб». Позивач не повідомляв відповідача про виїзд за кордон, а також не надав до відповідача довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи, тому йому виплата пенсії була припинена з листопада 2014 року.

Заслухавши пояснення представника відповідача, дослідивши та оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, суд встановив наступне.

ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, є громадянином України, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1. Позивач є пенсіонером за віком, про що свідчить посвідчення від 29 січня 1990 року серії Р № 138405.

Судом встановлено та не заперечується сторонами по справі, що позивач перебував на обліку у відповідача, про що свідчить, зокрема, роздруківка з офіційної комп’ютерної програми відповідача та ним не заперечується.

26 травня 2017 року позивач звернувся до Управління Пенсійного фонду України із заявою про поновлення пенсії з березня 2014 року, яку Управління Пенсійного фонду України переслав до відповідача листом від 17 серпня 2017 року № 11135/Ф-11. Дану заяву відповідач отримав 18 серпня 2017 року за № 5337/04, про що свідчить відбиток штампу відповідача на заяві. 14 серпня 2017 року за вихідним № 10398/03-2 відповідач направив до позивача лист-відповідь, в якому зазначив, що для поновлення виплати пенсії позивачу, йому необхідно особисто надати до управління за фактичним місцем проживання довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Суд зазначає, що остання виплата пенсії позивачу була здійснена 31 жовтня 2014 року, про що свідчить атестат про зняття з обліку № 3042 від 17 травня 2018 року, а також роздруківка з офіційної комп’ютерної програми відповідача. Як зазначає відповідач, що підставою про припинення виплати пенсії позивачу з 1 листопада 2014 року стало не надання позивачем до управління довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи.

Отже, як вбачається зі змісту позовної заяви та відзиву на позов, спірними питанням у справі є правомірність припинення виплати пенсії позивачеві з 1 листопада 2014 року. Надаючи правову оцінку правовідносинам суд виходив з наступного.

Відповідно до положень частини 1 статті 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у старості.

Згідно з положеннями статті 4 Основ законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування, одним з видів загальнообов'язкового державного соціального страхування є пенсійне страхування. При цьому відносини, що виникають за цим видом соціального страхування, регулюються законами, прийнятими відповідно до цих Основ. Разом з цим, положення частини першої статті 27 Основ передбачають, що виплати та надання соціальних послуг, на які має право застрахована особа за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, може бути припинено: якщо виплати призначено на підставі документів, що містять неправдиві відомості, якщо страховий випадок стався внаслідок дії особи, за яку настає кримінальна відповідальність, якщо страховий випадок стався внаслідок умисної дії особи, внаслідок невиконання застрахованою особою своїх обов'язків щодо загальнообов'язкового державного соціального страхування, в інших випадках, передбачених законами.

Отже, Основи законодавства України про загальнообов`язкове державне соціальне страхування вичерпних випадків припинення таких страхових виплат, як пенсія, не передбачають, але встановлюють, що вони можуть бути передбачені іншими законами.

Статус внутрішньо переміщеної особи врегульований Законом України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» від 20 жовтня 2014 року № 1706-VII (надалі – Закон № 1706-VII).

Згідно з нормами статті 7 Закону № 1706-VII для взятої на облік внутрішньо переміщеної особи реалізація прав, зокрема, на пенсійне забезпечення здійснюється відповідно до законодавства України. Україна вживає всіх можливих заходів, спрямованих на розв'язання проблем, пов'язаних із соціальним захистом, зокрема відновленням усіх соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам.

Питання виплати пенсій врегульовані нормами статті 47 Закону № 1058, згідно з якою пенсія виплачується щомісяця організаціями, що здійснюють виплату і доставку пенсій, у строк не пізніше 25 числа місяця, за який виплачується пенсія, виключно в грошовій формі за зазначеним у заяві місцем фактичного проживання пенсіонера в межах України або перераховується на визначений цією особою банківський рахунок у порядку, передбаченому законодавством.

Порядок припинення та поновлення виплати пенсії визначений нормами статті 49 Закону № 1058-IV. Так, згідно з положеннями частини першої зазначеною статті виплата пенсії за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняється якщо пенсія призначена на підставі документів, що містять недостовірні відомості, на весь час проживання пенсіонера за кордоном, якщо інше не передбачено міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, у разі смерті пенсіонера, у разі неотримання призначеної пенсії протягом 6 місяців підряд, в інших випадках, передбачених законом.

Суд зазначає, що відповідачем жодного рішення щодо припинення нарахування та виплати позивачу пенсії з 1 листопада 2014 року не приймалось.

З аналізу норм статті 49 Закону № 1058-IV вбачається, що визначені законодавством підстави припинення виплати пенсії не є вичерпними. Проте, суд зауважує, що зі змісту наведеної норми законодавства вбачається, що «інші випадки» для припинення виплати пенсії повинні також бути передбачені саме законом. Ознакою, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є критерій регулювання найбільш важливих суспільних відносин. Статтею 92 Конституції України визначено коло питань (суспільних відносин), які можуть бути врегульовані виключно законами України, зокрема, права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод, основні обов'язки громадянина, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення, засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства, виховання, освіти, культури і охорони здоров'я, екологічної безпеки. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Згідно з частиною 3 статті 113 Конституції України Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України. Таким чином, підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.

Нормами статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.

Доводи відповідача з посиланням як на підставу припинення пенсійних виплат на постанови Кабінету Міністрів України, а також відсутності у позивача довідки внутрішньо переміщеної особи, суд вважає безпідставним, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» має вищу юридичну силу.

До того ж, постанови Кабінету Міністрів України від 8 червня 2016 року № 365, від 18 лютого 2016 року №136, від 1 жовтня 2014 року № 509, від 5 листопада 2014 року № 637, на які посилається відповідач, приймалися задля забезпечення реалізації положень Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб», яким встановлюються гарантії дотримання прав, свобод та законних інтересів внутрішньо переміщених осіб. Позивач дійсно формально підпадає під ознаки, наведенні у статті 1 вказаного Закону, яка визначає поняття внутрішньо переміщеної особи. Втім, отримання цього статусу не є обов'язком, а є правом особи, яка вважає себе переміщеною особою і бажає скористатися відповідними гарантіями.

Суд звертає увагу відповідача на те, що в силу вимог частини 5 статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року № 1402-VIII висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов’язковими для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права. Згідно з нормами частини 6 зазначеної статті висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права.

Окрім того, суд зазначає, що у цій справі сам факт існування у позивача права на отримання пенсії не оспорюється сторонами. Суть права позивача є достатньо чіткою і передбачено діючим законодавством. Суд враховує, що в силу положень статті 1 Протоколу №1 до Конвенції, з урахуванням практики Європейського Суду з прав людини вимоги щодо пенсії безперечно підпадають під дію цієї статті і вважаються майном, а майно, яке має особа-це конвенційне поняття права власності, та як абсолютне тлумачення, це те на що особа може розраховувати.

Перша і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що буд-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Позбавлення власності можливо тільки «на умовах передбачених законом» і повинно переслідувати легітимну мету. Крім того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції, а тому, при будь-якому втручанні державних органів у право на мирне володіння майном повинно бути забезпечено справедливий баланс між загальними інтересами суспільства та обов’язком захисту основоположних прав конкретної особи.

Як вбачається із матеріалів справи відповідачем не надано достатніх та переконливих доказів для законності припинення виплати пенсії позивачу, тому суд вважає таке втручання не виправданим з урахуванням вимог статті 1 Першого протоколу до Конвенції.

Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з нормами частини 2 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до вимог частин 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Нормами частини 2 зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб’єкта владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб’єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п’ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.

Як вже зазначалось судом вище, та було доведено відповідачем, що виплату пенсії позивачу було припинено з листопада 2014 року, а не як зазначає позивач з березня 2014 року. Судом було встановлено, що відповідачем за період з березня по жовтень 2014 року включно пенсія у розмірі 2180 грн. 70 коп. була нарахована та фактично виплачена позивачу. Отже, беручи до уваги всі надані сторонами докази в їх сукупності, з урахуванням наданих судом висновків, суд вважає недоведеною законність припинення виплати пенсії позивачу саме з 1 листопада 2014 року.

Суд також зазначає, що у відповідності до статті 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» внутрішньо переміщеною особою є громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, яку змусили залишити або покинути своє місце проживання у результаті або з метою уникнення негативних наслідків збройного конфлікту, тимчасової окупації, повсюдних проявів насильства, порушень прав людини та надзвичайних ситуацій природного чи техногенного характеру. Згідно зі статтею 3 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» громадянин України, іноземець або особа без громадянства, яка перебуває на території України на законних підставах та має право на постійне проживання в Україні, за обставин, визначених у статті 1 цього Закону, має право на захист від примусового внутрішнього переміщення або примусового повернення на покинуте місце проживання.

Статтею 4 Закону України «Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб» визначено, що довідка про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи видається на підтвердження факту внутрішнього переміщення. Позивач є громадянином України, мешкає за адресою: Україна, АДРЕСА_1, а тому не є внутрішньо переміщеною особою і не може бути примушений до внутрішнього переміщення, в тому числі з метою отриманням відповідних довідок.

Суд не приймає посилання сторін на законодавство, що регулює питання виплати пенсії пенсіонерам, що постійно проживають за кордоном, оскільки позивач не отримував пенсію за вислугою років як громадянин, що проживає за кордоном, та не повідомляв відповідача про такий виїзд.

Щодо позовних вимог позивача в частині компенсації втрати частини доходів, суд зазначає наступне.

Відповідно до положень статті 46 Закону № 1058-IV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» № 2050-ІІІ (надалі – Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (надалі – Порядок № 159).

Згідно з нормами статей 1, 2 Закону № 2050-ІІІ підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), така компенсація провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.

Із наведеного вбачається, що дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (пенсії (довічне грошове утримання), соціальні виплати, стипендія, заробітна плата).

Основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 46 Закону № 1058-IV, статтею 2 Закону № 2050-ІІІ та Порядком № 159 компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією (у цій справі - пенсійним органом) добровільно чи на виконання судового рішення.

Згідно з пунктом 2 Порядку № 159 компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат). Аналогічного правового висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 20 лютого 2018 року № 522/5664/17 (провадження № К/9901/2999/17).

Таким чином, позовні вимоги в частині зобов'язання відповідача поновити виплату пенсії з проведенням компенсації втрати частини доходів підлягає задоволенню. Позовна вимога позивача в частині зобов’язання відповідача поновити виплату пенсії з проведенням індексації не підлягає задоволенню з огляду на те, що вона була заявлена передчасно, оскільки індексації підлягають фактично нараховані та виплачені суми пенсії. Враховуючи, що нарахування та виплату пенсії позивачу було припинено, та ще не поновлено, то й права на проведення індексації позивач на час розгляду справи ще не має. Крім того, під час судового засідання представник відповідача пояснила, що після поновлення нарахування та виплати пенсії позивачу, індексація буде проведена відповідачем автоматично. Якщо така дія відповідачем вчинена не буде, позивач має право звернутися до суду з часу порушення такого права.

Суд не приймає посилання відповідача на те, що позивачем було пропущено строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, оскільки позивач офіційно дізнався про своє порушене право 20 вересня 2017 року, після отримання відповіді від відповідача, до цього часу відповідач жодним чином не повідомляв позивача про припинення виплати пенсії з листопада 2014 року.

Крім того, суд не приймає посилання позивача на національне та міжнародне законодавство, відповідно до якого позивачу, як громадянину України, не дивлячись на те, що він постійно мешкає в Ізраїлі, належить безспірне право на поновлення виплати його пенсії, оскільки підставою для припинення виплати пенсії позивачу було саме відсутність у останнього довідки внутрішньо переміщеної особи, факт проживання позивача в Ізраїлі жодним чином не стосується даних правовідносин, так як й надані позивачем копії рішень судів, в яких суттю правовідносин було саме припинення виплати пенсій особам з підстав постійного проживання за кордоном.

Надаючи правову оцінку обраного позивачем способу захисту, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

У пункті 145 рішення від 15 листопада 1996 року у справі «Чахал проти Об'єднаного Королівства» (Chahal v. The United Kingdom, (22414/93) [1996] ECHR 54) Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Засіб захисту, що вимагається зазначеною статтею повинен бути ефективним як у законі, так і на практиці, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (п. 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Афанасьєв проти України» від 5 квітня 2005 року (заява N 38722/02). Таким чином, ефективний засіб правого захисту у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату.

З урахуванням вищевикладеного, суд дійшов до висновку щодо задоволення позовних вимог частково.

В силу вимог Закону України «Про судовий збір» 8 липня 2011 року № 3674-VI позивач звільнений від сплати судового збору.

Керуючись статтями 2-17, 19-20, 42-47, 55-60, 72-77, 90, 94-99, 122, 124-125, 132, 139, 143, 159-165, 168, 171, 173, 192-196, 224, 225-228, 229-230, 241, 243, 245, 246, 250, 255, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ВИРІШИВ:

Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1, адреса фактичного проживання: ІНФОРМАЦІЯ_1, адреса для листування: 69005, м. Запоріжжя, пр-т. Соборний, 160/10.23) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (код ЄДРПОУ 13486010, 84122, пл. Соборна, 3, м. Слов’янськ, Донецька область) про зобов’язання вчинити певні дії задовольнити частково.

Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо припинення ОСОБА_1 виплати пенсії, починаючи з 1 листопада 2014 року.

Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області поновити та виплатити ОСОБА_1 пенсію, починаючи з 1 листопада 2014 року, з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.

В іншій частині у задоволенні позовних вимог відмовити.

Вступна та резолютивна частини рішення ухвалені у нарадчій кімнаті та проголошені у судовому засіданні 18 червня 2018 року. Повне судове рішення складено 27 червня 2018 року.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Донецького апеляційного адміністративного суду через Донецький окружний адміністративний суд.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Смагар С.В.