Рішення № 74975625, 18.06.2018, Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська

Справа № 209/738/18

Провадження № 2/209/711/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2018 року Дніпровський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Байбари Г.А.,

при секретарі Герасимчук І.О.,

за участі позивача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кам’янське Дніпропетровської області в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з позовною заявою, в якій просить визнати відповідача ОСОБА_2 таким, що втратив право користування житловим приміщенням у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_1.

В обґрунтування позову зазначила, що вона зареєстрована та проживає у ІНФОРМАЦІЯ_1, є відповідальним наймачем даної квартири. Вказана квартира, яка складається із однієї житлової кімнати, житловою площею 18,8 кв.м., була виділена їй на підставі рішення виконавчого комітету Дніпровської районної ради м. Дніпродзержинська № 260 від 08 червня 1990 року. Крім неї, у квартирі зареєстровані її діти: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, її онуки: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7. Також у квартирі зареєстрований її брат – відповідач ОСОБА_2, який у спірній квартирі ніколи не проживав і не проживає. Він не намагався вселитися до квартири, його речі у житловому приміщенні відсутні. На теперішній час місце проживання відповідача їй невідомо. Він не підтримує з нею ніяких стосунків. Факт непроживання відповідача у спірній квартирі з 1990 року по теперішній час підтверджується актом про непроживання від 14 лютого 2018 року. Оскільки відповідач не проживає у спірній квартирі, виникають проблеми зі сплатою надмірних комунальних послуг, які не надаються, але нараховуються на нього. Вважає, що відповідач втратив право користування квартирою, оскільки відсутній в ній більше ніж шість місяців без поважних причин.

Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з’явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив, клопотання про розгляд справи за його відсутності не заявив та не подав відзив на позовну заяву.

Виходячи з наведеного, відповідно до п.1 ч.3 ст. 223, ч.1, ст. 280, ст. 281 ЦПК України, суд ухвалив розглянути справу у судовому засіданні за відсутності відповідача на підставі наявних у справі доказів та ухвалити заочне рішення.

Позивач ОСОБА_1 у вступному слові стисло виклала зміст та підстави своїх позовних вимог щодо предмету позову та надала пояснення, аналогічні тим, що викладені у позовній заяві. Крім того, допитана як свідок згідно статей 92, 234 ЦПК України, суду пояснила, що ОСОБА_2 є її братом. Їх сім'я проживала в трикімнатній квартирі. У 1990 році їхня бабуся, яка була опікуном її брата ОСОБА_2, розміняла трикімнатну квартиру АДРЕСА_2 на дві однокімнатні квартири. Їй була надана квартира АДРЕСА_3, в ордері на яку були вказані: вона, її дочка ОСОБА_7 (зараз Ісаєва) ОСОБА_3, відповідач ОСОБА_2, а також її колишній чоловік ОСОБА_8. ОСОБА_2 у її квартиру не вселявся, бо жив у м. Дніпропетровську по вул. Високовольтній з бабусею та сестрою ОСОБА_9. У 1993 році бабуся померла, а брат виховувався у інтернаті в м. Кривий Ріг. Де мешкав брат після закінчення інтернату, їй невідомо, вона не бачилась та не спілкувалася з відповідачем з 1993 року. Зараз у спірній квартирі разом з нею проживають дві її дочки та троє онуків. Відомості про ОСОБА_2 також внесені до особового рахунку на квартиру. Вони вимушені платити комунальні послуги з урахуванням реєстрації ОСОБА_2 у квартирі, і не можуть оформити житлову субсидію.

Вислухавши вступне слово позивача та її показання, як свідка, встановивши фактичні обставини, зміст спірних правовідносин та дослідивши письмові докази у справі, суд вважає, що позов підлягає задоволенню.

У судовому засіданні встановлено, що позивач ОСОБА_1, її дочки: ОСОБА_3 та ОСОБА_4, онуки: ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7 зареєстровані у квартирі, розташованій за адресою: АДРЕСА_4, яка складається із однієї житлової кімнати, має житлову площу 18,8 кв.м. Також у квартирі зареєстрований відповідач ОСОБА_2. Позивач є відповідальним наймачем квартири. Вказане вище підтверджується ордером на житлове приміщення № 778 від 19 червня 1990 року (а.с. 4), довідкою ТОВ «ЄРЦ КП» № 1/6155 від 01 березня 2018 року про реєстрацію та склад сім’ї (а.с. 5) та, свідоцтвом про шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_11, актовий запис № 412 від 18 жовтня 2016 року (а.с. 8).

З 1990 року до теперішнього часу відповідач ОСОБА_2 не проживає у квартирі за адресою: АДРЕСА_4, що підтверджується актом про непроживання від 14 лютого 2018 року, складеним на підставі свідчень мешканців квартири № 70 (ОСОБА_12В.) та квартири № 33 (ОСОБА_13М) будинку № 73 по проспекту Перемоги в місті Кам’янському, та затверджений директором КП КМР «УКОЖФ» ОСОБА_14 (а.с. 6, а також підтверджується показаннями позивача ОСОБА_1, допитаної в судовому засіданні в якості свідка, відповідно ст. 324 ЦПК України.

Відповідно до частини 1 статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира або інше приміщення, придатне для проживання в ньому, у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово.

Згідно статті 3 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» місцем перебування є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком менше шести місяців на рік, місцем проживання є адміністративно-територіальна одиниця, на території якої особа проживає строком понад шість місяців на рік, реєстрацією є внесення відомостей до паспортного документа про місце проживання або місце перебування із зазначенням адреси житла особи та внесення цих даних до реєстраційного обліку відповідного органу спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації.

Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в України» передбачено, що зняття з реєстрації місця проживання особи здійснюється на підставі судового рішення, яке набрало законної сили про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, про виселення, про визнання особи безвісно відсутньою або оголошення її померлою.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців, а якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутньої особи може бути продовжено наймодавцем, а у разі спору – судом.

Згідно ст. 72 ЖК України, визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться в судовому порядку.

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про те, що відповідача ОСОБА_2, який був відсутній в спірному жилому приміщенні понад шість місяців без поважних причин, необхідно визнати такими, що втратив право користування квартирою, розташованій за адресою: АДРЕСА_4.

Керуючись статтями 10, 12, 13, 141, 259, 263-265, 280- 282 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Задовольнити позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням.

Визнати ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, таким, що втратив право користування квартирою, розташованою за адресою: АДРЕСА_5.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_2, судовий збір в розмірі 704,80 грн. на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (отримувач коштів: ГУК у м. Києві/м. Київ/22030106, код за ЄДРПОУ: 37993783, банк отримувача: Головне управління Державної казначейської служби України у м. Києві, код банку отримувача: 820019, рахунок отримувача: 31215256700001, код класифікації доходів бюджету: 22030106).

Повне судове рішення складено 22 червня 2018 року.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд – якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Позивач може оскаржити заочне рішення шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення суду набирає законної сили після закінчення строків подання відповідачем заяви про перегляд заочного рішення або позивачем та іншими учасниками справи апеляційної скарги, якщо заяву та апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя Г.А. Байбара.