Рішення № 74974960, 24.05.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/20687/16-ц

Провадження № 2/200/4778/16

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«24» травня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Санжаровської Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Дніпро цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про визнання недійсним договору поруки,-

ВСТАНОВИВ:

В провадженні Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська знаходиться цивільна справа за позовом ПАТ КБ «Приватбанк» звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № DNR0GI0000004657 від 06 лютого 2008 року.

Ухвалою суду від 20 січня 2017 року порушено провадження у справі за позовом Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, призначено до розгляду в судовому засіданні на 24 квітня 2017 року.

В подальшому 18 жовтня 2017 року відповідач ОСОБА_1 звернулась до суду з зустрічною позовною заявою до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсним договору поруки.

Позовні вимоги за зустрічним позовом обґрунтовані тим, що рішенням суду від 07.02.2011 року, яке набрало законної сили, укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 договір про іпотечний кредит № DNR0GI0000004657 визнано недійсним з моменту його укладення з 06 лютого 2008 року. Відповідно до вимог ст. 548 ЦК України недійсність основного зобов’язання спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення.

З урахуванням викладеного, позивач за зустрічним позовом просить суд визнати недійсним договір поруки № DNR0GI0000004657 від 06 лютого 2008 року, укладений між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

В резолютивній частині зустрічної позовної заяви допущено помилку в зазначенні по-батькові позивача за зустрічним позовом, а саме замість вірного «Валентинівна» помилково зазначено «Вікторівна». Правильність по-батькові позивача за зустрічним позовом була встановлена з довіреності наданої представником позивача, яка нотаріально посвідчена.

Ухвалою суду від 24 травня 2018 року позовні вимоги Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» до ОСОБА_2, ОСОБА_1 про стягнення заборгованості залишені без розгляду.

У судове засідання, призначене на 24.05.2018 року, представник ПАТ КБ «Приватбанк» не з’явився, надав суду заяву, в якій просить розглядати справу в його відсутність. Відзиву на зустрічний позов не надав, вказав у заяві, що не визнає зустрічні позовні вимоги.

Представник ОСОБА_1 (позивача за зустрічним позовом) ОСОБА_3 надав заяву, в якій просив розглядати справу в його відсутність, позовні вимоги за зустрічним позовом підтримав.

Дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Правилами ст. 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Судом встановлено наступне.

06 лютого 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 укладено Договір про іпотечний кредит № DNR0GI0000004657, за умовами якого банк надав ОСОБА_2 кредит у розмірі 252500,00 грн. на термін до 06.02.2038 року, ОСОБА_2 зобов’язався повернути кредит та сплатити відсотки за користування кредитними коштами в строки та в порядку, встановлені кредитним договором.

В забезпечення виконання зобов’язань позичальника за вищевказаним кредитним договором, 06 лютого 2008 року між ЗАТ КБ «Приватбанк» (кредитор), ОСОБА_2 (боржник) та ОСОБА_1 (поручитель) укладено договір поруки № DNR0GI0000004657.

Відповідно до п.1 вказаного договору поруки поручитель зобов’язується відповідати перед кредитором солідарно в повному обсязі за своєчасне виконання боржником усіх його зобов’язань за договором про іпотечний кредит № DNR0GI0000004657 від 06.02.2008 року та додатковими угодами до нього, як існуючими на момент укладення договору, так і тими, що виникнуть на його підставі в майбутньому.

Відповідно до ст.553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником. Порукою може забезпечуватися виконання зобов'язання частково або у повному обсязі. Поручителем може бути одна особа або кілька осіб.

Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07.02.2011 року у справі № 2-764/11 за позовом ОСОБА_2 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про захист прав споживача з визнанням кредитного договору недійсним, укладений між ЗАТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_2 договір про іпотечний кредит № DNR0GI0000004657 визнано недійсним з моменту його укладення з 06 лютого 2008 року.

Вказане рішення суду набрало законної сили.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Відповідно до ст.548 ЦК України, виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Недійсне зобов'язання не підлягає забезпеченню. Недійсність основного зобов'язання (вимоги) спричиняє недійсність правочину щодо його забезпечення, якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Виконання вимог по вказаному недійсному кредитному договору було забезпечено договором поруки від 06.02.2008 року, укладеним між банком, ОСОБА_2 та ОСОБА_1

Підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення його сторонами вимог, які встановлені частинами 1-3, 5,6 ст.203 ЦК України (ст.215 ЦК України).

Статтею 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За загальним правилом ч.3 ст.215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно до ч.1 ст. 216 ЦК України Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до ч.1 ст. 236 ЦК України нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення.

Відповідно до ч.1 ст.55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.

Способи захисту цивільних прав та інтересів зазначені у ст. 16 ЦК України.

Відповідно до п.2 ч.2 ст.16 ЦК України одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним.

Таким чином, оскільки судовим рішенням визнано недійсним основний договір про іпотечний кредит № DNR0GI0000004657 від 06 лютого 2008 року з моменту його укладення через те, що його умови суперечать вимогам закону, суд приходить до висновку. що позовні вимоги про визнання недійсним похідного від нього договору поруки № DNR0GI0000004657 від 06 лютого 2008 року є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ч. 1 ст.141 ЦПК України, з відповідача також підлягає стягненню на користь позивача сплачена ним сума судового збору.

Враховуючи наведене, керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» про визнання недійсним договору поруки – задовольнити.

Визнати недійсним договір поруки № DNR0GI0000004657 від 06 лютого 2008 року, укладений між Закритим акціонерним товариством Комерційним банком «Приватбанк», правонаступником якого є Публічне акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк», ОСОБА_2 та ОСОБА_1.

Стягнути з Публічного акціонерного товариства Комерційного банку «Приватбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 640 грн. 00 коп.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя: Е.В. Женеску