Рішення № 74968863, 25.06.2018, Господарський суд Івано-Франківської області

Справа № 909/274/17

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25.06.2018 м. Івано-Франківськ

Господарський суд Івано-Франківської області у складі судді Булки В.І., секретар судового засідання Бабенецька А.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом: Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 "ПриватБанк",

вул. Набережна Перемоги, 50, м. Дніпро, 49094;

адреса для листування: а/с 1800, м. Дніпро, 49027;

до відповідача: Приватного підприємства "Гаразд";

вул. Фабрична, буд.5, корп. А, м. Калуш, Івано-Франківська область, 77300;

про стягнення заборгованості за кредитним договором № LOS-КС-013 від 05.06.2007 в сумі 627 309,16 грн.,

за участю:

від позивача: ОСОБА_2- начальник відділу Івано-Франківської філії ПАТ КБ "ПриватБанк", (довіреність №7926-К-О від 28.12.2016);

від відповідача: ОСОБА_3 - адвокат, (довіреність б/н від 01.03.2017);

встановив: Публічне акціонерне товариство комерційний банк "Приватбанк" звернулось до господарського суду Івано-Франківської області із позовною заявою до приватного підприємства "Гаразд" про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № LOS-КС-013 від 05.06.2007 в сумі 362500 грн. (53539,77 грн. - заборгованість за кредитом, 262398,23 грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 9644,86 грн. - заборгованість з комісії, 36917,14 грн. - пеня за несвоєчасність виконання зобов"язань за договором) на автомобіль КАМАЗ 53212, сірого кольору, 1990 року випуску, тип ТЗ: автокран 10-20т-С, № кузова/шасі:063877, об"єм двигуна 10850 куб.см., реєстраційний номер: АТ0962АК , що належить на праві власності приватному підприємству "Гаразд" шляхом вилучення вказаного автомобіля, передачі комплекту ключів, свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу (технічного паспорту) та продажу вказаного автомобіля публічним акціонерним товариством комерційний банк "Приватбанк" з укладенням від імені відповідача договорукупівлі-продажу будь-яким способом з іншою особою-покупцем, а також наданням ПАТ КБ "Приватбанк" всіх повноважень , необхідних для здійснення продажу та зняття вказаного автомобіля з обліку в органах МВС України.

Ухвалою суду від 19.10.2017 залишено без розгляду вказану вище позовну заяву.

Постановою Львівського апеляційного господарського суду від 30.11.2017 скасовано ухвалу Господарського суду Івано-Франківської області від 19.10.2017, справу передано для розгляду Господарському суду Івано-Франківської області.

Розпорядженням керівника апарату господарського суду Івано-Франківської області №93 від 15.12.2017, у зв'язку із перебуванням судді Деделюка Б.В. у відпустці проведено повторний автоматизований розподіл справи №909/274/17, згідно якого, головуючим суддею у справі за позовом ПАТ КБ "Приватбанк" до ПП "Гаразд" про звернення стягнення на предмет застави в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором № LOS-КС-013 від 05.06.2007 в сумі 362500 грн. обрано суддю Грицу Ю.І.

Ухвалою суду від 21.12.2017 призначено підготовче засідання у даній справі на 16.01.2018. Ухвалою суду від 16.01.18 зупинено провадження у справі; призначено проведення процедури врегулювання спору за участю судді у справі №909/274/17 протягом тридцяти днів з дня постановлення ухвали; призначено проведення спільної наради із позивачем та відповідачем на 08.02.18.

Ухвалою суду від 08.02.18 провадження у справі поновлено; передано справу №909/274/17 для повторного автоматизованого розподілу справи з метою визначення іншого складу суду.

Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.02.18 справу скеровано судді Булці В.І.

Ухвалою суду від 20.02.18 підготовче засідання призначено на 20.03.18.

Судом взято до уваги приписи пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, вчиненої в Римі 04.11.1950р., ратифікованої Україною 17.07.1997р. (набрала чинності для України 11.09.1997р.), якими гарантовано кожному право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків, зокрема, цивільного характеру. Одночасно, реалізація "права на суд", передбаченого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950р., відповідно до практики Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого, згідно із ст.32 Конвенції, поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції та протоколів до неї, включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати "вирішення" спору судом (рішення Європейського суду з прав людини у справах “Буланов та Купчик проти України” заяви №№ 7714/06, 23654/08 від 09.12.2010р., “Чуйкіна проти України” № 28924/04 від 13.01.2011р.).

В засіданнях суду 20.03.18 та 24.04.18 оголошувались перерви.

Ухвалою суду від 24.04.18 продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів.

Представник позивача надав суду заяву про зміну позовних вимог (уточнення) (вх.№6980/18 від 15.05.18), в якій просить суд залишити без розгляду позовні вимоги в частині звернення стягнення та просить стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у розмірі 627 309,16 грн. за кредитним договором №LOS-KC-013 від 05.06.07р.

Ухвалою суду від 15.05.18 підготовче засідання відкладено на 21.05.18.

Відповідач направив до суду заяву про застосування строку позовної давності (вх.№7907/18 від 21.05.18).

В засіданні суду 21.05.18 судом встановлено, що за своєю правовою природою заява про уточнення є заявою про збільшення позовних вимог. Ухвалою суду від 21.05.18: прийнято відмову Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" від частини позовних вимог (щодо звернення стягнення); заяву Публічного акціонерного товариства комерційний банк "Приватбанк" в частині збільшення розміру позовних вимог (вх.№1745/18 від 06.02.18) залишено без руху; Публічному акціонерному товариству комерційний банк "Приватбанк" в десятиденний термін з дня вручення цієї ухвали, усунути недоліки заяви, шляхом сплати судового збору в розмірі 3 972,14грн. та докази зарахування судового збору до спеціального фонду Державного бюджету України; відкладено підготовче засідання на 07.06.18.

В засіданні суду 07.06.18 судом прийнято до розгляду заяву про збільшення розміру позовних вимог. Ухвалою суду від 07.06.18 закрито підготовче провадження у справі; призначено справу до судового розгляду по суті на 25.06.18.

Представник позивача позовні вимоги підтримує з урахуванням заяви (вх.№6980/18 від 15.05.18), при цьому вказує на: порушення відповідачем умов кредитного договору №LOS-KC-013 від 05.06.07 щодо сплати необхідних коштів для погашення заборгованості; борг відповідача, який станом на 28.03.18 становить 627 309,16грн., на норми стст.525,526,530,1054 Цивільного кодексу України.

Представник відповідача проти позову заперечує, просить суд в позові відмовити, при цьому вказує на те, що: основний борг відповідачем погашено; позивачем не надано суду первинних документів, які б підтверджували наявність заборгованості; договір укладався в доларах США; нарахування відсотків проведено поза межами строку позовної давності; розмір неустойки значно перевищує розмір основного зобов'язання. Крім того, представник відповідача просить суд застосувати строк позовної давності, про що подав заяву.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши присутніх в засіданні суду представників сторін, всебічно та повно з’ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об’єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства суд встановив наступне.

Між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ПРИВАТНИМ ПІДПРИЄМСТВОМ "ГАРАЗД" 05.06.07 укладено кредитний договір №LOS-KC-013 .

Відповідно до п. А.2 вказаного вище договору та з урахуванням внесених змін до договору, позивач надав відповідачу кредитний ліміт у розмірі 313 039,77 гри. з відсотковою ставкою відповідно до п.п.А.6, А.7 договору та строком виконання зобов'язань (терміном повернення кредиту) згідно із п. А.3 договору.

Представник позивача в засіданні суду зазначив, що взяті на себе зобов'язання за договором виконав в повному обсязі.

Розділом 4 договору сторонами погоджено порядок розрахунків. Відповідно до п. 4.1 договору, за користування кредитом в період з дати списання коштів з позичкового рахунку до дати погашення кредиту згідно пп, 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2, 2.4.1 договору, позичальник сплачує відсотки за користування кредитом, зазначені у п. А.6 договору.

Відповідно до п.4.2 Договору при порушенні клієнтом зобов'язань, передбачених пп. 1.2, 2.2.3, 2.2.16, 2.2.17, 2.3.2, 2.4.1 договору, Позичальник сплачує банку відсотки за користування кредитом, зазначені у п. А.7 договору.

При порушенні клієнтом будь-якого із зобов'язань зі сплати відсотків за користування кредитом, передбачених пп.2.2.2, 4.1, 4.2, 4.3, термінів повернення кредиту, передбачених пп. 1.2, 2.2.3, 2.2.16. 2.3.2, винагороди, передбаченої п.п. 2.2.5, 4.4, 4.5, 4.6 клієнт виплачує банку за кожний випадок порушення пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла у період, за який сплачується пеня (у % річних) від суми простроченого платежу за кожен день прострочки платежу. Сплата пені здійснюється у гривні (5.1 договору).

Представник позивача стверджує, що відповідач зобов'язання за договором належним чином не виконав: не сплатив необхідні кошти для погашення заборгованості. Відповідач станом на 28.03.18 має заборгованість в розмірі 627 309,16грн., із них: 0,06грн. - заборгованість за кредитом, 264 777,91грн. - заборгованість по процентам за користування кредитом, 352 886,33грн.- пеня за несвоєчасність виконання зобов'язання за договором, 9 644,86грн. - заборгованість з комісії.

Як наслідок, представник позивача просить суд стягнути з відповідача заборгованість в розмірі 627 309,16грн. Щодо твердження представника відповідача про відсутність первинних документів зазначає, що матеріали справи містять належні докази подані позивачем.

Беручи до уваги викладене вище судом встановлено наступне.

При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань. За положеннями ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

У відповідності до ч. ч. 1, 2, 3 ст. 4 ГПК України, право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Завданням суду при здійсненні правосуддя, в силу ст.2 Закону України "Про судоустрій України" є, зокрема, захист гарантованих Конституцією України та законами, прав і законних інтересів юридичних осіб.

За змістом положень вказаних норм, правом на пред'явлення позову до господарського суду наділені, зокрема, юридичні особи, а суд шляхом вчинення провадження у справах здійснює захист осіб, права і охоронювані законом інтереси яких порушені або оспорюються.

Встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб'єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з'ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорювання і відповідно ухвалює рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог.

При цьому, розпорядження своїм правом на захист є диспозитивною нормою цивільного законодавства, яке полягає у наданні особі, яка вважає свої права порушеними, невизнаними або оспорюваними, можливості застосувати способи захисту, визначені законом або договором.

Відповідно до ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управлена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

За положеннями ч.1 ст.207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

У силу статті 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 цього Кодексу).

Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено частиною другою статті 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Приписами ст.15 Цивільного кодексу України встановлено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Положення цієї статті базуються на нормах Конституції України, які закріплюють обов'язок держави забезпечувати: захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. Реалізація права на захист в суді здійснюється в межах самостійного процесуального правовідношення, яке виникає у особи з моменту звернення до суду за захистом порушеного цивільного права (інтересу). Стаття 15 Цивільного кодексу України закріплює за кожною особою право на захист свого цивільного права. Підставою для їх захисту є порушення, невизнання або оспорювання цивільного права.

В силу ст.16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, для захисту права суду необхідний факт його порушення. Суд повинен встановити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси позивача, і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як роз'яснено п. 2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012р. "Про судове рішення " рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Приписами ст. ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно із ст. ст. 78, 79 Господарського процесуального кодексу України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Статтею 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Разом з цим, суд зазначає, що частиною 3 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Згідно з частиною 2 статті 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.

У відповідності до частини 1 статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.

Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони). Особи, які беруть участь у справі, вправі вільно розпоряджатися своїми матеріальними і процесуальними правами й активно впливати на процес з метою захисту прав і охоронюваних законом інтересів.

Судом встановлено, що матеріали справи не містять первинних документів з надання кредиту та погашення зобов'язань за платежами, які виникли за кредитним договором. Крім того, ухвалою суду від 01.06.17 у даній справі було призначено судову економічну експертизу, проведення якої доручено експертам Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз. На вирішення експертизи поставлено наступні питання:

- чи підтверджується документально станом на день звернення до суду 16.03.2017 факт заборгованості у розмірі 53539,77 грн. По тілу кредиту за кредитним договором № LOS-КС-013 від 05.06.07 ПП “Гаразд” перед ПАТ КБ “Приватбанк”? Якщо ні, то на яку суму підтверджується?

- чи підтверджується документально станом на день звернення до суду 16.03.2017 факт заборгованості у розмірі 262398,23 грн. По процентам за користування кредитом за кредитним договором № LOS-КС-013 від 05.06.07 ПП “Гаразд” перед ПАТ КБ “Приватбанк”? Якщо ні, то на яку суму підтверджується? - чи підтверджується документально станом на день звернення до суду 16.03.2017 факт заборгованості у розмірі 9644,86 грн. По комісії за кредитним договором № LOS-КС-013 від 05.06.07 ПП “Гаразд” перед ПАТ КБ “Приватбанк”? Якщо ні, то на яку суму підтверджується? - чи підтверджується документально станом на день звернення до суду 16.03.2017 факт заборгованості у розмірі 246873,58 грн. по пені за несвоєчасно погашений кредит за кредитним договором № LOS-КС-013 від 05.06.07 ПП “Гаразд” перед ПАТ КБ “Приватбанк”? Якщо ні, то на яку суму підтверджується? Крім того, ухвалою зобов'язано ПАТ КБ "Приватбанк " та ПП "Гаразд" на вимогу експерта направити всі необхідні документи для проведення судової економічної експертизи.

Ухвалою суду від 19.07.17: задоволено клопотання експерта Львівського науково-дослідного інституту судових експертиз про надання сторонами по справі додаткових документів; зобов'язано ПАТ КБ "Приватбанк" - направити (надати) експерту додаткові документи щодо операцій, здійснених відповідно до кредитного договору №LOS-KC-013 від 05.06.2007 станом на 16.03.2017, необхідних для надання висновку, а саме: виписки за особовими рахунками ПП "Гаразд" з обліку довгострокових кредитів, що надані суб'єктам господарювання за період з дати надання до 16.03.2017; виписки за особовими рахунками ПП "Гаразд" з обліку простроченої заборгованості за довгостроковими кредитами, що надані суб'єктам господарювання за період з дати виникнення до 16.03.2017; виписки за особовими рахунками ПП "Гаразд" з обліку нарахованих доходів за кредитами, що надані суб'єктам господарювання за період з дати нарахування до 16.03.2017; виписки за особовими рахунками ПП "Гаразд" з обліку прострочених нарахованих доходів за кредитами, що надані суб'єктам господарювання за період з дати виникнення до 16.03.2017; первинні документи з надання кредиту та погашення зобов'язань за платежами, які виникають за кредитним договором.

Судовий експерт надіслав суду повідомлення № 2962 від 18.09.2017 про неможливість надання висновку судово-економічної експертизи у господарській справі № 909/274/17 у зв'язку з відсутністю в матеріалах господарської справи документів, необхідних для проведення дослідження та у зв'язку з незадоволенням клопотання експерта, експертові не надається можливим проведення повного та об'єктивного дослідження і надання висновку.

Таким чином, експертиза призначена судом для зясування обставин, що мають значення для справи, і в даному випадку необхідні спеціальні знання, без яких встановити відповідні обставини неможливо. Однак, саме позивач ухилився від подання необхідних для проведення експертизи документів.

Статтею 68 Закону України «Про банки і банківську діяльність» встановлено, що банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни. Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капітан підприємства.

Відповідно до положень ч. 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З огляду на вимоги ч.ч.1,3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст.73 Господарського процесуального кодексу України).

Позивачем не подано доказів, які б підтверджували факт порушення його права та існування зобов'язання відповідача на момент звернення до суду. Поданий позивачем розрахунок боргу по тілу кредиту, відсотках і пені та виписки по рахунках не можуть відображати правові підстави для стягнення відповідних сум та бути належним та допустимим доказом безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача, оскільки підтверджувати наявність або відсутність заборгованості можуть виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно з вимогами ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». За правилами Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, яке затверджене постановою Правління НБУ №'566 від 30.12.98 первинні документи, які не містять обов'язкових реквізитів, є недійсними і не можуть бути підставою для бухгалтерського обліку.

Таким чином, доказування полягає не лише в поданні доказів, а й у доведенні їх переконливості, що позивачем зроблено не було. Доводи позивача до уваги не приймаються, оскільки є такими, що повністю спростовуються матеріалами справи та поданими доказами. Аналізуючи норми права та беручи до уваги викладене вище суд приходить до висновку про відсутність у даному конкретному випадку порушеного права у позивача.

Щодо клопотання відповідача про застосування строку позовної давності суд вказує на наступне. Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (ст.257 Цивільного кодексу України). Відповідно до ст.258 Цивільного кодексу України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю. Позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст. 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

За змістом частини першої статті 261 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.

Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. (п. 2.2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів» №10 від 29.05.2013 року).

Перебіг позовної давності за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору (графіка погашення кредиту) про погашення боргу частинами (щомісячними платежами) починається стосовно кожної окремої частини від дня, коли відбулося це порушення. Позовна давність у таких випадках обчислюється окремо за кожним простроченим платежем. Відповідно до умов кредитного договору кінцевий термін остаточного повного погашення кредитної заборгованості - 25.10.16. Як вбачається із поданого позивачем розрахунку заборгованості, останній платіж по погашенню відсотків, пені та комісії відбувся 01.08.13, позовна заява 20.02.17. Таким чином, нарахування здійснені позивачем до 19.02.14, є такими що здійснені поза межами строку позовної давності та не підлягають задоволенню.

Щодо стягнення пені суд зазначає наступне. На момент звернення позивача до суду з позовною заявою до відповідача розмір основного боргу (тіло кредиту на 20.02.17) становив 13 539,77 грн., а з травня 2017 року - 0,06 грн. Позивач нарахував відповідачу 352 886,33 грн., що значно перевищує розмір основного зобов'язання. В силу ч.3 ст.551 Цивільного кодексу України, розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків. Частиною 6 ст. 232 Господарського кодексу України встановлено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано. Оскільки позивачем не доведено наявність основного боргу, то у суду відсутні правові підстави для стягнення пені.

З огляду на фактичні обставини справи, суд прийшов до висновку про наявність правових підстав для відмови в задоволенні позову.

Враховуючи приписи ст.129 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати слід залишити за позивачем.

Керуючись ст. 1291 Конституції України, ст.ст. 73-79,86,129,233,236-238,240,241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

в позові відмовити.

Судові витрати залишити за позивачем, Публічним акціонерним товариством ОСОБА_1 "ПриватБанк".

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Львівського апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повне рішення складено 27.06.2018

Суддя Булка В.І.