Рішення № 74967500, 27.06.2018, Дніпровський районний суд міста Києва

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"27" червня 2018 р.

м. Київ

справа № 755/7431/2018

провадження № 2/755/3985/18

Дніпровський районний суд м. Києва в складі: головуючого судді Галагана В.І., за участю секретаря Ламбуцької Т.О.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Дніпровського районного суду міста Києва цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_1, звертаючись з позовом до суду, просить визнати особистою приватною власністю позивача квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1, та набуту позивачем власність за час окремого проживання з відповідачем ОСОБА_2, у зв'язку із фактичним припиненням шлюбних відносин, мотивуючи свої вимоги тим, що 10.03.1990 року між сторонами було зареєстровано шлюб, від якого мають повнолітню доньку ОСОБА_3, ІНФОРМАЦІЯ_1. Після укладення шлюбу з червня 1993 року позивач разом із відповідачем проживали у її батьків за адресою: АДРЕСА_2, де позивач був зареєстрований з 08.06.1993 року. З серпня 1996 року шлюбні фактично відносини сторін було припинено у зв'язку із переїздом позивача на постійне місце проживання до м. Києва, при цьому відповідач залишилась проживати у м. Ялта. У 1999 році позивач уклав договір з спільним українсько-російським підприємством «Джемієт» про пайову участь у будівництві - договір № 67/К від 24.04.1999 року. Позивачем за особисті накопичені кошти було повністю сплачено пайовий внесок за цим Договором, внаслідок чого позивач отримав у власність квартиру, що розташована за адресою АДРЕСА_1. Фактично у цей же час, а саме 14.08.2002 року, відповідач за договором купівлі-продажу одноособово набувала у власність квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_3. Таким чином, подружжям набуто у власність дві квартири, що, на думку позивача, також свідчить про відсутність шлюбних відносин. Крім того, підтвердженням роздільного проживання з відповідачем та відсутності шлюбних відносин позивач вважає рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 30.07.1999 року по справі № 2/305 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання позивача втратившим право користування квартирою за адресою: АДРЕСА_2, яка належить батькам відповідача. Даним рішенням суду встановлено не проживання позивача в цій квартирі з 1996 року, неприйняття участі в особистому житті, тощо. Підставою звернення позивача з даним позовом до суду став поданий відповідачем у жовтні 2017 року до Ялтинського міського суду позов про розподіл спільно нажитого під час шлюбу майна, а саме: квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1, яка набута позивачем у власність за час окремого проживання з відповідачем, у зв'язку з припиненням шлюбних відносин, тому позивач змушений звернутись з даним позовом до суду.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 15.05.2018 року підсудність матеріалів позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру визначено Дніпровському районному суду м. Києва. (а.с. 6)

29.05.2018 року ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру, постановлено розгляд справи проводити у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. (а.с. 45-47)

Ураховуючи зареєстроване місце проживання відповідача ОСОБА_2 в АДРЕСА_3, останню про відкриття провадження у даній справі та про день, час та місце розгляду справи було повідомлено шляхом розміщення оголошення на офіційному веб-сайті судової влади України (а.с. 49), та за відсутності доказів поважності причин неподання учасниками розгляду заяв по суті справи, суд вирішує справу за наявними письмовими матеріалами, що відповідає положенню частини восьмої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України.

Дослідивши матеріали справи, оцінивши наявні у справі докази, суд приходить до наступного.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ч. 1 ст. 19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється порядку іншого судочинства.

Відповідно до положень статті 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Так, позови про визнання права власності спрямовані на усунення перешкод у здійсненні власником свого права і виключення домагань на приналежне власнику майно за допомогою підтвердження в судовому порядку факту приналежності йому спірного майна на праві власності.

Як убачається з матеріалів справи, 10.03.1990 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстровано шлюб, що підтверджено свідоцтвом про укладення шлюбу від 10.03.1990 року, актовий запис № 180. (а.с. 20)

На підставі рішення Ялтинського міського суду АР Крим від 30.07.1999 року за позовом ОСОБА_2, визнано ОСОБА_1 таким, що втратив право користування квартирою АДРЕСА_2. Рішенням суду встановлено, що відповідач ОСОБА_1 виїхав із спірної квартири більше трьох років тому, з жовтня 1998 року в квартирі не з'являвся. (а.с. 26)

За даними трудової книжки серії НОМЕР_1 ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, останній у період з 01.07.1995 року по15.12.2003 року (досліджуваний період) працював на різних посадах підприємств/товариств, розташованих у м. Києві. (а.с. 27-38)

24.04.1999 року між спільним українсько-російським підприємством «Джемієт» та ОСОБА_1 укладено Договір № 67/К про пайову участь у будівництві житлового комплексу за адресою АДРЕСА_1. (а.с. 21)

Рішенням виконавчого комітету Масандрівської селищної ради АР Крим № 65 від 11.09.2002 року та на підставі свідоцтва про право власності НОМЕР_2 від 04.10.2002 року, за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на квартиру АДРЕСА_1, що також підтверджено Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 18887990 від 20.05.2008 року. (а.с. 22; 23; 24)

На підставі договору купівлі-продажу від 14.08.2002 року, посвідченого приватним нотаріусом Ялтинського міського нотаріального округу АР Крим Єпіфановим Ю.О., зареєстрованого в реєстрі за № 5273, ОСОБА_2 придбано у власність квартиру АДРЕСА_3. (а.с. 25)

Відповідно до ст.1 Розділу VII Прикінцеві положення Сімейного кодексу України, цей Кодекс набирає чинності одночасно з набранням чинності Цивільним кодексом України, тобто з 01 січня 2004 року. Таким чином, до спірних правовідносин підлягають до застосування норми Кодексу про шлюб та сім'ю України, з огляду на набуття у власність спірної квартири у вересні 2002 року, тобто до набрання чинності Сімейним кодексом України.

Згідно зі статтею 22 Кодексу про шлюб та сім'ю України, який був чинний на час виникнення спірних правовідносин, майно, нажите подружжям за час шлюбу, є його спільною сумісною власністю. Кожен з подружжя має рівні права володіння, користування і розпорядження цим майном. Подружжя користується рівними правами на майно і в тому разі, якщо один з них був зайнятий веденням домашнього господарства, доглядом за дітьми або з інших поважних причин не мав самостійного заробітку (аналогічні положення містить стаття 60 СК України).

Відповідно до ст. 24 Кодексу про шлюб та сім'ю України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, майно, яке належало кожному з подружжя до одруження, а також одержане ним під час шлюбу в дар або в порядку успадкування, є власністю кожного з них. Роздільним майном кожного з подружжя є також речі індивідуального користування (одяг, взуття, тощо), хоча б вони і були придбані під час шлюбу за рахунок спільних коштів подружжя, за винятком коштовностей та предметів розкоші. Кожний з подружжя самостійно володіє, користується і розпоряджається належним йому роздільним майном.

Згідно із ч. 2 ст. 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, суд може визнати майно, належне кожним із подружжя під час їх роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу, власністю кожного з них.

Особистою власністю дружини, чоловіка є речі (майно), придбані нею (ним) за кошти, які належали їй (йому) особисто. Законодавець має на увазі кошти, які були набуті до шлюбу, або одержані під час шлюбу за реалізоване майно, яке належало подружжю до шлюбу, одержані за договором дарування, одержані в порядку спадкування.

Таким чином, якщо один із подружжя під час шлюбу набуває певне майно за рахунок особистих коштів, то таке майно не може визнаватися спільним майном подружжя. В цьому випадку об'єкт роздільної власності подружжя лише змінює свою форму, тому що кошти, за рахунок яких майно було набуто, і сама річ мають однаковий правовий режим - режим роздільності. Це правило стосується як грошей, які були набуті одним із подружжя до шлюбу, так и тих, які були отримані одним із подружжя під час шлюбу - за договором дарування, внаслідок спадкування тощо. Тобто у цьому разі виникає право роздільної приватної власності подружжя, тобто має місце трансформація одного об'єкта цієї власності в інший. Однак, оскільки така трансформація сталася за час шлюбу, то відповідно тягар доказування відсутності спільного майна подружжя лягає на того, хто оспорює це. Така особа має довести, що спірну річ вона придбала за кошти, що належать їй особисто.

Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є вимоги позивача ОСОБА_1 про визнання особистою приватною власністю позивача квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1, та набуту позивачем власність за час окремого проживання з відповідачем ОСОБА_2, вказуючи підставою - придбання позивачем спірної квартири за кошти, що належали йому особисто під час роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу із відповідачем ОСОБА_2

Згідно із ч. 1 ст. 81 Цивільного процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підстави своїх вимог або заперечень, надавши докази відповідно до вимог ст.ст. 77-80 Цивільного процесуального кодексу України.

Доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч. 1 ст. 76 Цивільного процесуального кодексу України).

Відповідно до ч. 1 ст. 77 Цивільного процесуального кодексу України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Таким чином, належними вважатимуться докази, які обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення сторін або мають інше значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Вони мають належати до складу підстав позову або підстав заперечень проти нього і характеризуватися значущістю для визначення спірних правовідносин та зумовленістю цих фактів нормами матеріального права.

Аналізуючи наявні в справі докази в їх сукупності, керуючись положеннями законодавства України, діючого на час виникнення спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання особистою приватною власністю позивача ОСОБА_1 квартири, що розташована за адресою АДРЕСА_1, та набуту позивачем власність за час окремого проживання з відповідачем ОСОБА_2, - оскільки в матеріалах справи відсутні докази на беззаперечне підтвердження факту придбання позивачем спірної квартири під час роздільного проживання при фактичному припиненні шлюбу з відповідачем ОСОБА_2 Позивачем не доведено відсутність у подружжя спільних витрат, спільного бюджету та харчування, купівлі майна для спільних потреб, відсутність надання взаємної допомоги та спільного вирішення інших майнових та немайнових питань на час набуття у власність спірної нерухомості. При цьому, суд розцінює як доказ підтримання подружжям шлюбних стосунків - збереження офіційної реєстрації шлюбу між сторонами на момент придбання спірної квартири в 2002 році, перебування на реєстрації позивача спочатку в квартирі батьків дружини, а згодом у спірній квартирі. Сам по собі переїзд позивача до м. Києва у зв'язку із працевлаштуванням не свідчить про фактичне припинення шлюбу між сторонами, а рішення Ялтинського міського суду АР Крим про визнання позивача таким, що втратив право користування квартирою батьків відповідача (АДРЕСА_2) у зв'язку із не проживанням в ній з 1996 року, на яке посилається позивач як на доказ роздільного проживання та відсутність шлюбних відносин з відповідачем, було постановлено у липні 1999 року, а спірна квартира (АДРЕСА_1) набута у власність у вересні 2002, року, при цьому між подружжям було збережено офіційну реєстрацію шлюбу, докази розірвання якого станом на день звернення позивачем з даним позовом до суду відсутні в матеріалах справи, та позивачем не зауважено про наявність такого факту згідно змісту позовної заяви.

Крім того, суд визнає некоректною частину позовних вимог про визнання приватною власністю набуту позивачем власність за час окремого проживання з відповідачем ОСОБА_2, з огляду на те, що позивачем не зазначено, які саме речі належать до цієї власності, тому суд позбавлено можливості надати оцінку цій частині позову.

Відповідно до положень ч. 1, 3 ст. 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

З врахуванням викладеного, суд приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру є необґрунтованим та таким, що не підлягає до задоволення в повному обсязі.

На підставі викладеного, керуючись ст. 41 Конституції України, ст.ст. 22, 24, 28 Кодексу про шлюб та сім'ю України, ст.ст. 2, 4, 6-13, 82, 89, 133, 137, 141, 247, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Апеляційного суду м. Києва через Дніпровський районний суд м. Києва протягом тридцяти днів з дня його складення.

Учасники справи мають право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення даного рішення суду.

Повний текст рішення складено 27 червня 2018 року.

Суддя: В.І. Галаган