Ухвала суду № 74967087, 26.06.2018, Уманський міськрайонний суд Черкаської області

Справа №705/2535/18

2/705/1714/18

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

26 червня 2018 року м. Умань

Суддя Уманського міськрайонного суду Черкаської області Мазуренко Ю.В. розглянувши позовну заяву ОСОБА_1, що подана представником за довіреністю – ОСОБА_2 до державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров’я України» про захист прав споживача та стягнення моральної шкоди, -

В С Т А Н О В И В:

В червні 2018 року ОСОБА_3 через свого представника за довіреністю – ОСОБА_2 звернувся до Уманського міськрайонного суду Черкаської області з позовною заявою про захист прав споживача та стягнення моральної шкоди. В якості відповідача в позові вказано: державний заклад «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров’я України».

Позивач у своїх позовних вимогах, які пред’явлено у порядку цивільного судочинства просить:

«…1. Визнати протиправним рішення від 10 листопада 2015р. державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров’я України» щодо невизнання інвалідом ОСОБА_1 на підставі огляду від 10.11.2015р.

2. Визнати протиправним дії державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров’я України», вчинені 10.11.2015р., як такі, що суперечать Інструкції про встановлення груп інвалідності, затвердженої Наказом Міністерства охорони здоров’я України 05.09.2011 року №561 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 14 листопада 2011 року за № 1295/20033), Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317…».

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями, 20.06.2018 р. дану цивільну справу визначено до розгляду судді Корману О.В.

21.06.2018р. суддею Уманського міськрайонного суду Черкаської області Корманом О.В. було заявлено самовідвід, про що винесено відповідну ухвалу.

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.06.2018 року - справу передано для розгляду судді Уманського міськрайонного суду Мазуренко Ю.В.

Статтею 19 ЦПК України унормовано, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо: захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин; інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства.

Позовне провадження - це вид провадження у цивільному процесі, у якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин. Наявність спору про право цивільне визначає і іншу характерну рису цього провадження - участь у ньому двох сторін - позивача та відповідача.

Відповідно до частини першої статті 15 Цивільно процесуального кодексу України (далі ЦПК) та роз’яснень викладених в абзаці 1 пункту 4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції», вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, суд повинен виходити з того, що згідно зі статтею 124 Конституції України юрисдикція загальних судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі, а за частинами першою і другою статті 15 ЦПК у порядку цивільного судочинства суди розглядають справи про захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів, що виникають із цивільних, житлових, земельних, сімейних, трудових відносин, інших правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами іншого судочинства. Законом може бути передбачено розгляд інших справ за правилами цивільного судочинства.

Справою адміністративної юрисдикції відповідно до пункту 1 частини 1 статті 3 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір, у якому хоча б однією зі сторін є орган виконавчої влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа або інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 4 КАС України України суб'єкт владних повноважень - це орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі при виконанні делегованих повноважень.

Пунктом 5 частини 1 статті 19 КАС України визначено, що юрисдикція адміністративних судів поширюється, зокрема, на спори за зверненням суб'єкта владних повноважень у випадках, коли право звернення до суду для вирішення публічно-правового спору надано такому суб’єкту законом.

Отже, публічно-правовим спором є той спір, який випливає із здійснення суб'єктом владних повноважень своїх владних управлінських функцій.

Частиною 5 статті 21 КАС України передбачено, що вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше вимоги про відшкодування шкоди вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.

Вищий адміністративний суд України у п. 15 постанови Пленуму від 20 травня 2013 року № 8 «Про окремі питання юрисдикції адміністративних судів» вказав, що у розумінні статті 1 Закону України від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV "Про реабілітацію інвалідів в Україні" медико-соціальна експертиза - це визначення на основі комплексного обстеження усіх систем організму конкретної особи міри втрати здоров'я, ступеня обмеження її життєдіяльності, викликаного стійким розладом функцій організму, групи інвалідності, причини і часу її настання, а також рекомендацій щодо можливих для особи за станом здоров'я видів трудової діяльності та умов праці, потреби у сторонньому догляді, відповідних видів санаторно-курортного лікування і соціального захисту для найповнішого відновлення усіх функцій життєдіяльності особи.

Статтею 3 Закону України від 21 березня 1991 року № 875-XII «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» інвалідність як міра втрати здоров'я визначається шляхом експертного обстеження в органах медико-соціальної експертизи центрального органу виконавчої влади, який забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров'я.

Відповідно до підпункту 6.13 пункту 6 та абзацу двадцять третього підпункту 8.8 пункту 8 Положення про Міністерство охорони здоров'я України, затвердженого Указом Президента України від 13 квітня 2011 року № 467, Міністерство охорони здоров'я відповідно до покладених на нього завдань проводить медико-соціальну експертизу з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності особи та затверджує порядок її проведення.

Медико-соціальну експертизу відповідно до абзацу першого пункту 4 Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 3 грудня 2009 року № 1317, проводять медико-соціальні експертні комісії (далі - комісії), з яких утворюються в установленому порядку центри (бюро), що належать до закладів охорони здоров'я при Міністерстві охорони здоров'я Автономної Республіки Крим, управліннях охорони здоров'я обласних, Київської та Севастопольської міських держадміністрацій.

Комісії перебувають у віданні Міністерства охорони здоров'я України і утворюються за таким територіальним принципом: Кримська республіканська; обласні; центральні міські у мм. Києві та Севастополі; міські, міжрайонні, районні комісії (абзац третій пункту 4 згаданого Положення).

Абзац четвертий пункту 10 цього Положення визначає, що комісія складається з представників Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства соціальної політики України, Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності, а також військово-медичної служби Служби безпеки України та військово-медичного підрозділу Служби зовнішньої розвідки у разі розгляду медичних справ стосовно потерпілих на виробництві чи пенсіонерів з числа військовослужбовців Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки. У проведенні медико-соціальної експертизи беруть участь також представники Пенсійного фонду України, органів державної служби зайнятості та, у разі потреби, працівники науково-педагогічної та соціальної сфери.

Відповідно до частини третьої статті 8 Закону України від 6 жовтня 2005 року № 2961-IV «Про реабілітацію інвалідів в Україні» рішення медико-соціальних експертних комісій є обов'язковими для виконання органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, підприємствами, установами, організаціями, реабілітаційними установами незалежно від типу і форми власності.

Таким чином, рішення медико-соціальних експертних комісій спрямовані на забезпечення реалізації державної політики у сфері реабілітації інвалідів, створення правових, економічних, політичних, соціально-побутових і соціально-психологічних умов для задоволення їхніх потреб у відновленні здоров'я, матеріальному забезпеченні, посильній трудовій та громадській діяльності, а тому вони мають публічний характер та підлягають оскарженню в порядку адміністративного судочинства.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

У своїй прецедентній практиці Європейський суд з прав людини вказував на необхідність дотримання судом своєї компетенції на підставі норм права, відповідно до встановленої процедури (справи «Сокуренко і Стригун проти України» (заяви № 29458/04 та № 29465/04) Страсбург, рішення від 20 липня 2006 року) та «Верітас проти України» (заява № 39157/02, рішення від 13 листопада 2008 року), інакше суд не може вважатися «судом, встановленим законом» у значенні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд з прав людини у справі «Zand v. Austria» від 12 жовтня 1978 року вказав, що словосполучення «судом, встановленим законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій статті 6 Конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з «…» питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів «…». З огляду на це не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, вирішує спір, що підлягає розгляду судом іншої юрисдикції.

Враховуючи вищевикладене, наведені приписи законодавства та встановлені їм відповідні правовідносини, суддя дійшов висновку, що спір підлягає вирішенню у порядку адміністративного судочинства, а тому необхідно відмовити позивачу у відкритті провадження у справі.

Керуючись п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України, суддя,-

УХВАЛИВ:

У відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1, що поданий представником за довіреністю – ОСОБА_2 до державного закладу «Центральна медико-соціальна експертна комісія Міністерства охорони здоров’я України» про захист прав споживача та стягнення моральної шкоди- відмовити.

Роз'яснити позивачеві право звернення до суду із відповідним позовом у порядку адміністративного судочинства.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути поданабезпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п’ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвалу суду не було вручено у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п’ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Ю.В. Мазуренко