Постанова № 74965623, 26.06.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 363/4990/15-ц Головуючий у І інстанції Рудюк О. Д.Провадження № 22-ц/780/2018/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 38 26.06.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

26 червня 2018 року м. Київ

Апеляційний суд Київської області

у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

Головуючого судді Фінагеєва В.О.,

суддів Сержанюка А.С., Яворського М.А.,

за участю секретаря Богдан І.В.,

розглянувши в судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Воропаївська сільська рада Вишгородського району Київської області, про визнання нікчемним правочином заповіту, -

В С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом та просив визнати нікчемним правочином заповіт, складений ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3, який посвідчений секретарем Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області 27 грудня 2000 року № 67.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4, яка померла 04 травня 2015 року в с. Воропаїв, Вишгородського району Київської області. Після смерті ОСОБА_4 відкрилась спадщина на 1/2 частину житлового будинку, який розташований по вул. Київська, 15 у с. Воропаїв Вишгородського району, яка належала померлій на праві власності. За життя ОСОБА_4 не складала заповіту, а тому після її смерті спадщину мав успадкувати ОСОБА_2 та ОСОБА_3. У встановлений законом строк позивач подав заяву про прийняття спадщини до Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області. У жовтні 2015 року ОСОБА_2 дізнався, що із заявою про прийняття спадщини звернулась також ОСОБА_3 Відповідач надала державному нотаріусу заповіт, складений ОСОБА_4 та посвідчений секретарем Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області 27 грудня 2000 року. ОСОБА_2 вважає вказаний заповіт нікчемним, оскільки при його посвідченні секретар сільської ради повинна була внести відомості про посвідчення заповіту до спадкового реєстру, однак у спадковому реєстрі, станом на 24 липня 2015 року такі відомості відсутні. Секретарем Воропаївської сільської ради порушено вимоги щодо посвідчення заповіту. Крім того, заповіт від імені ОСОБА_4 не посвідчувався та є підробленим.

Рішенням Вишгородського районного суду Київської області від 22 лютого 2018 року у задоволенні позову ОСОБА_2 відмовлено.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить скасувати рішення суду першої інстанції через порушення норм матеріального та процесуального права та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги позивач зазначає, що він неодноразово заявляв клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи у справі на предмет підробки фальсифікації вчинення підпису на заповіті. Згідно довідки секретаря Воропаївської сільської ради від 23 липня 2015 року заповіт від імені ОСОБА_4 сільською радою не посвідчувався.

В ухвалі про відкриття апеляційного провадження учасникам справи було надано строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу.

На адресу апеляційного суду від ОСОБА_3 надійшла заява, в якій вона вказує на те, що не бажає приймати участь у розгляді справи та вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим.

У матеріалах справи містяться заперечення ОСОБА_3 на позовну заяву, у яких вона зазначає, що 27 грудня 2000 року батьки позивача та відповідача склали заповіт, яким заповіли їм своє майно. Позивач успадкував майно померлого ОСОБА_5 на підставі заповіту, який складено та посвідчено аналогічним способом, що і оскаржений заповіт. Закон, який діяв на момент посвідчення заповіту, не вимагав реєстрації заповітів у Спадковому реєстрі. Обов’язкова реєстрація заповіту в Реєстрі заповітів впроваджена підзаконними актами Міністерства юстиції з 01 грудня 2000 року, проте, спеціальні бланки заяв про внесення заповіту до реєстру були емітовані лише у 2001 році. На даний час заповіт внесений до Спадкового реєстру. Секретар сільської ради діяла як нотаріус на підставі ст.ст. 1, 37 Закону України «Про нотаріат» та пунктів 1, 2, 33-40 Інструкції про Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів. Підпис на заповіті матері ОСОБА_4 не викликає сумнівів.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з’ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Судом встановлено, що ОСОБА_2 є сином ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії ІІ-ЯР № 116191 від 22 липня 1959 року (а.с.6).

ОСОБА_3 є дочкою ОСОБА_4, що підтверджується свідоцтвом про народження серії ЯГ № 898329 від 07 вересня 1953 року (а.с.38-39).

27 грудня 2000 року ОСОБА_4 склала заповіт, яким на випадок своє смерті все своє майно, де б воно не знаходилося б і з чого б воно не складалося, і взагалі: все те, що буде їй належати на день смерті і на що вона за законом буде мати право заповіла ОСОБА_3 (а.с.36).

04 травня 2015 року ОСОБА_4 померла, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії І-ОК № 348345, виданим 24 липня 2015 року (а.с.7).

24 липня 2015 року ОСОБА_2 звернувся до Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області із заявою про прийняття спадщини за законом після померлої 04 травня 2015 року ОСОБА_4 (а.с.10).

09 вересня 2015 року ОСОБА_3 звернулася до Вишгородської районної державної нотаріальної контори Київської області з заявою про прийняття спадщини за заповітом (а.с.35).

Згідно довідки Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області № 273/02-27 від 02 вересня 2015 року заповіт від імені ОСОБА_4 Воропаївською сільською радою Вишгородського району посвідчувався 27 грудня 2000 року. Заповіт на день смерті заповідача не змінено і не скасовано (а.с.35, зворотна сторона).

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що заповіт від імені ОСОБА_4 складений особою, яка не мала на це права, а також з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення. Позивач не підтвердив факт порушення секретарем Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області вимог щодо посвідчення заповіту. У матеріалах справи міститься копія з книги реєстрації нотаріальних дій, яка відповідає Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України. Відповідно до копії ОСОБА_1 про реєстрації в Спадковому реєстрі оскаржуваний заповіт зареєстровано у Філії міста Києва та Київської області державного підприємства «Національні інформаційні системи» 21 вересня 2015 року.

Апеляційний суд не може повністю погодитися з рішенням суду першої інстанції з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст. 524 ЦК УРСР 1963 року (в редакції, що діяла на момент виникнення спірних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом.

Відповідно до вимог ст. 534 ЦК УРСР 1963 року (в редакції, що діяла на момент складення заповіту) кожний громадянин може залишити за заповітом усе своє майно або частину його (не виключаючи предметів звичайної домашньої обстановки і вжитку) одній або кільком особам як тим, що входять, так і тим, що не входять до кола спадкоємців за законом, а також державі або окремим державним, кооперативним та іншим громадським організаціям.

Відповідно до ст. 541 ЦК УРСР 1963 року заповіт повинен бути укладений у письмовій формі з зазначенням місця і часу його укладення, підписаний особисто заповідачем і нотаріально посвідчений.

Відповідно до вимог ст. 1 Закону України «Про нотаріат» (в редакції, що діяла на момент посвідчення заповіту) у населених пунктах, де немає нотаріусів, нотаріальні дії, передбачені статтею 37 цього Закону, вчиняються уповноваженими на це посадовими особами органів місцевого самоврядування.

Відповідно до вимог ст. 37 Закону України «Про нотаріат» у сільських населених пунктах уповноважені на це посадові особи органу місцевого самоврядування вчиняють такі нотаріальні дії, зокрема, посвідчують заповіти (крім секретних).

Відповідно до Інструкції про Порядок вчинення нотаріальних дій посадовими особами виконавчих комітетів сільських, селищних, міських Рад народних депутатів України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України № 22/5 від 25 серпня 1994 року визначено, що посадові особи виконавчих комітетів, які вчиняють нотаріальні дії, зобов’язані додержувати таємниці цих дій. Довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються тільки громадянам та юридичним особам, за довіреністю яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії. На письмову вимогу суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання і слідства довідки про вчинені нотаріальні дії та документи видаються у зв’язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що знаходяться у їх провадженні. Довідки про заповіти (про наявність заповіту, його зміст та ін.) видаються особам, переліченим в абзацах другому і третьому цього пункту, а також спадкоємцям за заповітом тільки після смерті заповідача при поданні свідоцтва про його смерть. Всі нотаріальні дії, які вчиняються посадовими особами виконавчих комітетів, реєструються в реєстрах для реєстрації нотаріальних дій. Кожній нотаріальній дії присвоюється окремий порядковий номер. Номер, під яким нотаріальна дія зареєстрована в реєстрі, позначається в посвідчувальному написі документа, що посвідчується чи засвідчується посадовою особою виконавчого комітету. Посадові особи виконавчих комітетів видають виписки з реєстрів для реєстрації нотаріальних дій тільки громадянам та юридичним особам, за довіреностями яких або щодо яких вчинялися нотаріальні дії, а також на письмову вимогу суду, арбітражного суду, прокуратури, органів дізнання і слідства у зв’язку з кримінальними, цивільними або господарськими справами, що знаходяться у їх провадженні. Виписки з реєстру для реєстрації нотаріальних дій про заповіт видаються тільки після смерті заповідача. Посадова особа виконавчого комітету посвідчує заповіти дієздатних громадян, складені відповідно до вимог статей 541, 543 Цивільного кодексу (1540-06) і особисто подані ними посадовій особі виконавчого комітету.

З матеріалів справи вбачається, що 27 грудня 2000 року ОСОБА_4, яка являється матір’ю ОСОБА_2 та ОСОБА_3, склала заповіт, яким все своє майно заповіла дочці ОСОБА_3. Вказаний заповіт був посвідчений секретарем Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області.

Звертаючись до суду з позовом, ОСОБА_2 посилається на ч. 1 ст. 1257 ЦК України, згідно якої заповіт, складений особою, яка не мала права на це, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. Зокрема, позивач зазначає, що при посвідченні заповіту секретар Воропаївської сільської ради Вишгородського району повинна була внести відомості про посвідчення заповіту до спадкового реєстру. Однак, у спадковому реєстрі станом на 24 липня 2015 року такі відомості відсутні.

Відповідно до вимог ст. 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності; якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Спірні правовідносини, що виникли між сторонами, регулюються Цивільним кодексом УРСР 1963 року, який діяв на момент складання та посвідчення заповіту. Нормами Цивільного кодексу УРСР 1963 року не було передбачено визнання нікчемними правочинів, зокрема, заповіту.

У позовній заяві ОСОБА_2 посилається на наказ Міністерства юстиції України «Про Спадковий реєстр» № 51/5 від 17 жовтня 2000 року та вказує на те, що посадові особи органів місцевого самоврядування здійснюють внесення відомостей до спадкового реєстру шляхом подання державному підприємству «Інформаційний центр» заяв установленого зразка.

Однак, наказом Міністерства юстиції України «Про Спадковий реєстр» № 51/5 від 17 жовтня 2000 року наказано лише затвердити Положення про Спадковий реєстр, що додається. Створення, ведення, а також матеріально-технічне та організаційне забезпечення функціонування Спадкового реєстру (далі - Єдиний реєстр) покласти на державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України. Державному підприємству «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України до 01 грудня 2000 року забезпечити впровадження Єдиного реєстру.

Указаний Наказ зареєстровано в Міністерстві юстиції України 07 квітня 2005 року за № 373/10653.

07 квітня 2005 року було прийнято наказ Міністерства юстиції України № 33/5 «Про запровадження Спадкового реєстру та внесення змін і доповнень до деяких нормативно-правових актів Міністерства юстиції України», яким Державному підприємству «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України наказано здійснити заходи щодо створення програмного забезпечення Спадкового реєстру, яке відповідало б сучасним стандартам збереження та захисту інформації; забезпечити належне перенесення бази даних електронного Єдиного реєстру заповітів та спадкових справ до нової бази даних Спадкового реєстру; забезпечити безперебійну роботу державних нотаріальних контор, державних нотаріальних архівів та приватних нотаріусів у перехідний період.

Враховуючи зазначене, на момент складання та посвідчення заповіту 27 грудня 2000 року чинним на той час законодавством не було передбачено внесення відомостей про посвідчення заповіту до спадкового реєстру.

Разом з тим, 21 вересня 2015 року до Спадкового реєстру було внесено реєстраційний запис щодо реєстрації заповіту та отримано витяг про реєстрацію в Спадковому реєстрі. Заповіт від імені ОСОБА_4 Воропаївською сільською радою Вишгородського району Київської області внесено до Спадкового реєстру реєстратором філія міста Києва та Київської області ДП «Національні інформаційні системи» (а.с.37).

У позовній заяві ОСОБА_2 вказує на те, що заповіт є нікчемним у силу ч. 1 ст. 1257 ЦК України. На думку позивача вказаний заповіт є також підробленим. Однак, позов заявлений ОСОБА_2 з підстав нікчемності правочину. Будь-які інші підстави, з яких позивач оспорює заповіт, складений ОСОБА_4, не наведені.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 вказує на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції він неодноразово заявляв клопотання про призначення судової почеркознавчої експертизи, однак, суд не сприяв її проведенню.

Апеляційний суд не може погодитися з такими доводами позивача, оскільки ОСОБА_2 не заявляв вимоги про визнання правочину недійсним з підстав неналежності підпису у ньому спадкодавцю, а позовні вимоги обґрунтовані тим, що секретарем Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області було порушено вимоги щодо посвідчення заповіту.

Посилання ОСОБА_2 на довідку сільської ради від 23 липня 2015 року, в якій зазначено, що заповіт від імені ОСОБА_4 не посвідчувався, є безпідставними, оскільки вказана обставина спростовується довідкою Воропаївської сільської ради Вишгородського району Київської області від 02 вересня 2015 року та листом сільської ради від 14 травня 2018 року (а.с.35, Т. 1, а.с.6, Т.2).

Ухвалюючи рішення по суті, суд першої інстанції керувався статтями 1216, 1217, 1234, 1247, 1251 ЦК України. Однак, Цивільний кодекс України набув чинності 01 січня 2004 року, тоді як заповіт було складено та посвідчено 27 грудня 2000 року у період дії Цивільного кодексу УРСР 1963 року.

Відповідно до вимог ст. 376 ЦК України підставами для скасування судового рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

За таких обставин, рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню через неправильне застосування норм матеріального права з прийняттям постанови по суті позовних вимог.

На підставі викладено та керуючись ст. ст. 374, 376, 381, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити частково.

Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 22 лютого 2018 року скасувати та прийняти постанову.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3, третя особа - Воропаївська сільська рада Вишгородського району Київської області, про визнання нікчемним правочином заповіту відмовити.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повне судове рішення складено 26 червня 2018 року.

Головуючий Фінагеєв В.О.

Судді Сержанюк А.С.

ОСОБА_6