Постанова № 74964152, 21.06.2018, Апеляційний суд Волинської області

Справа № 161/15700/17 Головуючий у 1 інстанції: Кирилюк В.Ф. Провадження № 22-ц/773/602/18 Категорія: 2 Доповідач: Шевчук Л. Я.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

21 червня 2018 року місто Луцьк

Апеляційний суд Волинської області в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - судді Шевчук Л.Я.,

суддів -Киці С. І., Данилюк В.А.,

секретар с/з - Вергун Т.С.,

з участю:

відповідача - ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2, третя особа на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - ОСОБА_4, про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_3 на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2018 року,

В С Т А Н О В И В:

В жовтні 2017 року ОСОБА_3 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя.

Свої вимоги позивач обгрунтував тим, що за час шлюбу з відповідачкою ОСОБА_2 вони на підставі договору купівлі - продажу придбали квартиру АДРЕСА_1. Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2014 року постановлено виселити ОСОБА_2 разом з двома неповнолітніми дітьми із зазначеної квартири без надання іншого жилого приміщення. Рішення суду виконано державною виконавчою службою.

Посилаючись на зазначені обставини та на те, що спірна квартира є спільною сумісною власністю подружжя, оскільки придбана за час шлюбу, позивач просив суд визнати за ним та відповідачем право спільної сумісної власності на дану квартиру.

Рішенням Луцького міськрайонного суду від 21 березня 2018 року в даній справі у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя відмовлено.

Не погоджуючись із постановленим судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального і процесуального права, невідповідність висновків суду встановленим обставинам справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення його позовних вимог.

В судовому засіданні відповідач апеляційну скаргу позивача визнала і просила скаргу задовольнити, позивач в судове засідання не з'явився, хоча у встановленому законом порядку був повідомлений про час і місце розгляду справи.

Апеляційну скаргу позивача слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін з наступних підстав.

Судом встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду від 16 вересня 2012 року в справі за позовом ПАТ «Кредитпромбанк» до ОСОБА_2 про звернення стягнення на нерухоме майно постановлено в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором від 07 грудня 2007 року в розмірі 329314,37 грн. звернути стягнення на нерухоме майно: квартиру АДРЕСА_1.

В судовому засіданні також встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 03 червня 2014 року, що набрало законної сили, в справі за позовом ОСОБА_6 до ОСОБА_2 про усунення перешкод в користуванні жилим приміщенням шляхом виселення, постановлено виселити ОСОБА_2 разом з двома неповнолітніми дітьми із квартири АДРЕСА_1.

Як убачається із ухвали Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 жовтня 2015 року в справі за скаргою ОСОБА_2 на дії та бездіяльність державного виконавця (а.с.9-11), державним виконавцем в примусовому порядку було виконано рішення суду першої інстанції.

Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна право власності на квартиру АДРЕСА_1 на даний час зареєстровано за ОСОБА_7.

ОСОБА_3 звернувся в суд із позовними вимогами до ОСОБА_3 про визнання цієї квартири спільною сумісною власністю подружжя.

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 до ОСОБА_2 про визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя, суд першої інстанції виходив з того, що підстави для визнання спірної квартири спільною сумісною власністю сторін по справі відсутні.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають обставинам справи і зроблені з додержанням вимог закону.

Згідно статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один із них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом спільної сумісної власності подружжя.

Проте, як було встановлено судом, право власності на спірну квартиру не належить ні позивачу ОСОБА_3 ні відповідачу ОСОБА_2 по даній справі, а належить іншій особі - ОСОБА_7

Стаття 4 ЦПК України передбачає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Проте відповідач ОСОБА_2 не є власником спірної квартири, позовні вимоги ОСОБА_3 визнає, тобто відповідач ОСОБА_2 будь-які права чи законні інтереси позивача не порушує.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 щодо визнання квартири спільною сумісною власністю подружжя.

Доводи апеляційної скарги позивача не впливають на правильність рішення суду першої інстанції, яке постановлено з додержанням норм матеріального і процесуального права, підстав для його скасування колегія суддів не вбачає.

Керуючись ст.ст. 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу позивача ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 21 березня 2018 року в даній справі залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді