Рішення № 74962638, 27.04.2018, Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

Справа № 200/1685/17

Провадження № 2/200/2068/17

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

«27» квітня 2018 року Бабушкінський районний суд м. Дніпропетровська

в складі: головуючого-судді: Женеску Е.В.

за участю секретаря: Санжаровської Я.В.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради, третя особа комунальне підприємство ОСОБА_2 міської ради «Жилсервіс-3» про стягнення не нарахованої заробітної плати та середній заробіток за несвоєчасний розрахунок, -

В С Т А Н О В И В:

06 лютого 2017 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська із позовом до ОСОБА_2 міської ради, третя особа комунальне підприємство ОСОБА_2 міської ради «Жилсервіс-3» про стягнення не нарахованої заробітної плати та середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок.

В обґрунтування позову зазначив, на підставі розпорядження Дніпропетровського міського голови від 22.06.2012 року № 561-рк він був призначений директором КП ДМР «Жилсервіс-3». 25 червня 2012 року між позивачем та відповідачем було укладено трудовий контракт, за яким відповідач, зокрема, зобов’язався створити належні умови для матеріального забезпечення і організації праці позивача. Проте ці умови забезпечені не були, оскільки на виконання рішення від 30.05.2012 року № 35/24 «Про припинення як юридичної особи КП «Жилсервіс-3» розпорядженням міського голови було створено комісії з питань припинення КП «Жилсервіс-3» під головуванням ОСОБА_3, до якого перейшли повноваження щодо управління справами підприємства, однак позивача звільнено не було. Позивачеві була виплачена заробітна плата за червень, липень, серпень та вересень 2012 року, в подальшому заробітна плата не нараховувалась та не виплачувалась. За зверненням голови ліквідаційної комісії управлінням аудиту та контролю Дніпропетровської міської ради було проведено службове розслідування, за результатами якого комісія рекомендувала міському голові у разі надходження заяви позивача про звільнення за угодою сторін – звільнити його на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, в іншому випадку - звільнити позивача за прогул без поважних причин. 28 листопада 2016 року позивач подав заяву про розірвання контракту за угодою сторін за умови одночасної виплати в день звільнення середньої заробітної плати за період з 25.09.2012 по день звільнення. Розпорядженням міського голови від 29.11.2016 № 7-29/11-рк позивача звільнено на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, доручено бухгалтерії третьої особи здійснити кінцевий розрахунок з позивачем. Третя особа кінцевого розрахунку не здійснила в зв’язку з відсутністю коштів.

З огляду на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача заробітну плату, яка йому при звільненні в сумі 289554,93 грн. Стягнути з відповідача середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні з 30.11.2016 по день фактичного розрахунку.

Ухвалою суду від 15 лютого 2017 року відкрито провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради, третя особа комунальне підприємство ОСОБА_2 міської ради «Жилсервіс-3» про стягнення не нарахованої заробітної плати та середній заробіток за несвоєчасний розрахунок.

01 лютого 2018 року відповідач подав заяву про відвід судді.

Ухвалою суду від 01 лютого 2018 року зупинено провадження у справі до вирішення питання про відвід судді.

Ухвалою судді Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська Марущак С.Л. від 16 лютого 2018 року в задоволенні заяви представника ОСОБА_2 міської ради про відвід судді Женеску Е.В. відмовлено.

Ухвалою суду від 05 березня 2018 року відновлено провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради, третя особа комунальне підприємство ОСОБА_2 міської ради «Жилсервіс-3» про стягнення не нарахованої заробітної плати та середній заробіток за несвоєчасний розрахунок, вирішено судовий розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін з призначенням судового засідання на 04 квітня 2018 року. Встановлено строк до 26 березня 2018 року для подання заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження. Визначено відповідачу десятиденний строк із дня вручення ухвали про відкриття спрощеного позовного провадження для подання відзиву на позовну заяву.

04 квітня 2018 року відповідач подав клопотання про відкладення розгляду справи з метою надання додаткового часу для подання відповіді на відзив, мотивуючи тим, що ухвалу суду від 05.03.2018 року відповідачем отримано 26.03.2018 року.

Разом з тим, відзиву на позовну заяву відповідачем у подальшому надано не було, в зв’язку з чим суд розглядає справу за наявними в ній доказами.

Суд, дослідивши надані сторонами докази, приходить до наступного висновку.

Право на звернення до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів закріплено безпосередньо у Конституції України (ст. 55), Цивільному кодексі України (ст. 16), Цивільному процесуальному кодексу України (ст.4).

Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає цивільну справу в межах заявлених вимог і на підставі доказів,поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Відповідно до ч.3 вказаної статті у справах щодо застосування керівником або роботодавцем чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, скорочення заробітної плати тощо) у зв’язку з повідомленням ним або членом його сім’ї про порушення вимог Закону України "Про запобігання корупції" іншою особою обов’язок доказування правомірності прийнятих при цьому рішень, вчинених дій покладається на відповідача.

Відповідно до положень статті 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви. Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи. Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об’єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Судом встановлено, що розпорядженням Дніпропетровського міського голови від 22.06.2012 року № 561-рк ОСОБА_1 призначено директором Комунального підприємства Дніпропетровської міської ради «Жилсервіс-3» з 25.06.2012 року за контрактом.

25 червня 2012 року між ОСОБА_1 (керівник) та Дніпропетровською міською радою (власник) було укладено трудовий контракт.

Згідно п.1.2 трудового контракту власник зобов’язався створити належні умови для матеріального забезпечення і організації праці керівника.

Відповідно до п.3.1 контракту, за виконання обов’язків, передбачених цим контрактом, керівнику виплачується за рахунок коштів підприємства а) заробітна плата (оклад) в розмірі 5776,0 гривень.

Відповідно до п.5.1 контракту, він припиняється: - після закінчення терміну дії контракту; - за згодою сторін; - до закінчення терміну дії контракту у разі невиконання будь-яких умов, передбачених цим контрактом.

Відповідно до п.6.1 строк контракту встановлений з 25.06.2012 по 25.06.2013 року.

Рішенням Дніпропетровської міської ради від 30.05.2012 року № 35/24 «Про припинення як юридичної особи КП «Жилсервіс-3» вирішено припинити як юридичну особу Комунальне підприємство Дніпропетровської міської ради «Жилсервіс-3» шляхом його ліквідації. Створити розпорядженням міського голови комісію з питань припинення як юридичної особи КП «Жилсервіс-3».

Також, розпорядженням міського голови № 386-р від 02.07.2012 було створено комісію з питань припинення КП «Жилсервіс-3».

З довідки про середню заробітну плату від 25.09.2012 року, виданої КП «Жилсервіс-3» вбачається, що позивачу нарахована та виплачена заробітна плата: червень 2012 – 962,67 грн., липень 2012 – 5819,00 грн., серпень 2012 – 5819,00 грн., вересень 2012 – 4946,15 грн.

Розпорядженням Дніпровського міського голови від 29.11.2016 № 7-29/11-рк ОСОБА_1 звільнено з посади директора Комунального підприємства Дніпропетровської міської ради «Жилсервіс-3» 29.11.2016 року за угодою сторін на підставі п.1 ст.36 КЗпП України, доручено бухгалтерії Комунального підприємства Дніпропетровської міської ради «Жилсервіс-3» здійснити кінцевий розрахунок з ОСОБА_1

Вирішуючи питання про обгрунтованість позовних вимог, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч.3 ст. 21 КЗпП України, особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення і організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.

Відповідно до ч.1 ст. 39-1 КЗпП України, якщо після закінчення строку трудового договору (пункти 2 і 3 статті 23) трудові відносини фактично тривають і жодна із сторін не вимагає їх припинення, дія цього договору вважається продовженою на невизначений строк.

У відповідності до ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, провадиться у день звільнення, а згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника, або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір, підприємство повинно виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинні сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішений на користь працівника.

Як вбачається з Розпорядження Дніпровського міського голови від 29.11.2016 № 7-29/11-рк, обов’язок щодо проведення остаточного розрахунку з позивачем покладено на третю особу.

Крім того, враховуючи положення п.13 ППВСУ від 24 грудня 1999 року N 13 "Про практику застосування судами законодавства про оплату праці" відповідачем у спорі з приводу заборгованості по заробітній платі є підприємство, працівником якого являється особа.

Відповідно до ст.ст. 2, 4 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно ч. 2 ст. 48 Цивільного процесуального кодексу України позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Як вбачається зі змісту ст. 51, 175 ЦПК України, на позивача покладено обов'язок визначати відповідача у справі. При цьому, суд, при розгляді справи має виходити із складу осіб, які залучені до участі у справі позивачем.

Таким чином, суд, як державний орган, на який покладено обов'язок вирішення справи відповідно до закону, має право й зобов'язаний визначити суб'єктний склад учасників процесу залежно від характеру правовідносин і норм матеріального права, які підлягають застосуванню. Це передбачено п. 1 ч. 1 ст. 189 ЦПК України та іншими нормами процесуального права, які передбачають заміну неналежного відповідача чи залучення співвідповідачів.

Звертаючись до суду із зазначеним позовом, позивач визначив як відповідача ОСОБА_2 міську раду.

Пленум Верховного Суду України у п. 8 постанови від 12 червня 2009 року № 2 «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» роз'яснив, що пред'явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі чи залишення заяви без руху, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному статтею 33 ЦПК. Після заміни неналежного відповідача або залучення співвідповідача справа розглядається спочатку в разі її відкладення або за клопотанням нового відповідача чи залученого співвідповідача та за його результатами суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 51 Цивільного процесуального кодексу України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача. Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

За змістом ст. 51 ЦПК України належними є сторони, які є суб'єктами спірних правовідносин. Належним є відповідач, який дійсно є суб'єктом порушеного, оспорюваного чи невизнаного матеріального правовідношення. Належність відповідача визначається, перш за все, за нормами матеріального права. Відтак, неналежним відповідачем є особа, яка не має відповідати за пред'явленим позовом.

З аналізу наведеної статті слідує, що законодавець поклав на позивача обов'язок визначати відповідача у справі і суд повинен розглянути позов щодо тих відповідачів, яких визначив позивач. Водночас, якщо позивач помилився і подав позов до тих, хто відповідати за позовом не повинен, або притягнув не всіх, він не позбавлений права звернутись до суду з клопотанням про заміну неналежного відповідача чи залучення до участі у справі співвідповідачів і суд таке клопотання задовольняє. Тобто ініціатива щодо заміни неналежного відповідача повинна виходити від позивача, який повинен подати клопотання. У цьому клопотанні позивач обґрунтовує необхідність такої заміни, а саме, чому первісний відповідач є неналежним і хто є відповідачем належним. Подання позивачем такого клопотання свідчить, що він не лише згідний, але й просить про заміну неналежного відповідача належним.

З урахуванням принципу диспозитивності, суд не має права проводити заміну неналежного відповідача належним з власної ініціативи.

При цьому, позивачем клопотання про заміну неналежного відповідача або залучення співвідповідача не заявлялось.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до вказаних норм закону позивач, звертаючись до суду з позовом, повинен довести факт порушення невизнання чи оспорення його прав свобод чи інтересів саме вказаним ним відповідачем. При цьому слід вважати, що заявлені позовні вимоги до неналежного відповідача задоволені судом бути не можуть, оскільки вказане слід вважати порушенням вимог процесуального закону, за якими суд не взмозі вирішувати та задовольняти позов без особи, яка повинна відповідати за позовом, прав, обов'язків, інтересів якої такий прямо стосується (належного відповідача).

Зважаючи на викладене, з урахуванням того, що ОСОБА_2 міська рада є неналежним відповідачем, тому у задоволенні позову слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 12, 81, 133, 141, 258, 259, 263-268 ЦПК України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 міської ради, третя особа комунальне підприємство ОСОБА_2 міської ради «Жилсервіс-3» про стягнення не нарахованої заробітної плати та середній заробіток за несвоєчасний розрахунок - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Пунктом 15.5 Перехідних положень ЦПК України передбачено, що апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Головуючий-суддя: Е.В. Женеску