Постанова № 74960840, 11.06.2018, Апеляційний суд міста Києва

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД М. КИЄВА

Справа № 754/5121/18-ц Головуючий у суді першої інстанції: Галась І.А.

№ апеляційного провадження: 22-ц/796/4727/18 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2018 року Апеляційний суд міста Києва в складі колегії суддів Судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Панченка М.М., Слюсар Т.А.

при секретарі Макаренко О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_4, ОСОБА_5 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про скасування рішення суду.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів, -

в с т а н о в и л а :

У квітні 2018 року позивачі ОСОБА_4, ОСОБА_5 звернулись в суд з позовом до ОСОБА_6, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 09 вересня 2015 року Деснянським районним судом міста Києва під головуванням судді ОСОБА_16. було ухвалено рішення про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_5, яка в суді 09 вересня 2015 року не перебувала, в судовому засіданні був присутнім неналежний позивач - адвокат ОСОБА_7 та неналежні відповідачі ОСОБА_8, ОСОБА_9, а усе, що говорили в суді ОСОБА_8, ОСОБА_9 - це є обман суду. Також 28 серпня 2015 року слідчий суддя Деснянського районного суду міста Києва Ярошенко С.В. постановив ухвалу про зобов'язання слідчого Деснянського РУ ГУ МВС України внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, які містяться в заяві ОСОБА_4 про вчинення кримінального правопорушення від 25 серпня 2015 у відповідності до статті 214 КК України, яку відмовився виконувати слідчий Усенко В.М. Відкрите ж кримінальне провадження № 12015100030011263 по частині 2 статті 185 КК України не розслідується, бо ходу не дає процесуальний прокурор ОСОБА_6.

Посилаючись на вищевикладене, просили суд: скасувати рішення суду від 09.09.2015 у справі №754/6695/15-ц, 2/754/3339/15 як таке, яке з самого початку було нікчемним та винесене на підставі неправдивих даних від ОСОБА_10 та ОСОБА_9; передати всі матеріали до слідчого судді аби було відновлено справедливість і виконано ухвалу суду від 28.08.2015 у справі №754/11385/15-к, 1кс/754/2167/15, а саме: надано витяг із кримінального провадження для написання обвинувального акту уже у ДБР і у СБУ в тому числі і по ст. 111 та ст. 258-3 КК України, по ухвалі суду від 16.04.2018 по справі №761/13739/18, 1кс/761/9398/18 (По ГСУ СБУ); саме після скасування рішення від 09.09.2015 і з'явиться можливість у ОСОБА_5 повернутися в свою квартиру, яку у неї викрали: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_9 ОСОБА_8 і.т.д. та де і сидить зараз як «смотрящя» від пана ОСОБА_6 - пані ОСОБА_15 «При чому по фальшивих документах від ЖЕК «Керуюча компанія з сервісного центру» РДА, поліції, Керівництва Київської місцевої прокуратури № 3, «адвоката» ОСОБА_7 і т.д.».

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року, з урахуванням виправленої описки ухвалою від 25 квітня 2018 року, у відкритті провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 до ОСОБА_6 про скасування рішення суду відмовлено.

Не погоджуючись з постановленою ухвалою суду першої інстанції позивачі ОСОБА_4 та ОСОБА_5 подали апеляційну скаргу.

У поданій скарзі позивачі просять ухвалу суду першої інстанції про відмову у відкритті провадження скасувати та постановити ухвалу про скасування рішення від 09 вересня 2015 року у справі № 754/6695/15-ц, провадження № 2/754/3339/15 з направленням усіх матеріалів у Службу безпеки України шляхом винесення постанови, як це передбачено статтею 374 ЦПК України.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначили, що відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що рішення Деснянського районного суду від 09 вересня 2015 року (головуючий у справі ОСОБА_16.) в апеляційній інстанції не оскаржувалось. Позивачі вважають, що саме зараз прийшов час скасувати рішення Деснянського районного суду від 09 вересня 2015 року (головуючий у справі ОСОБА_16.), як фальшиве і повернути ОСОБА_5 у своє помешкання.

Відповідно до ч. 6 ст. 147 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», у разі ліквідації суду, що здійснює правосуддя на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці (відповідних адміністративно-територіальних одиниць), та утворення нового суду, який забезпечує здійснення правосуддя на цій території, суд, що ліквідується, припиняє здійснення правосуддя з дня опублікування в газеті «Голос України» повідомлення голови новоутвореного суду про початок роботи новоутвореного суду. Апеляційні суди, утворені до набрання чинності цим Законом, продовжують здійснювати свої повноваження до утворення апеляційних судів у відповідних апеляційних округах - п. 3 Розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 02 червня 2016 року № 1402 - VІІІ .

Відповідно до п.8 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року, до утворення апеляційних судів в апеляційних округах їхні повноваження здійснюють апеляційні суди, у межах територіальної юрисдикції яких перебуває місцевий суд, який ухвалив судове рішення, що оскаржується.

У зв'язку із зазначеним справа підлягає розгляду судом у порядку, встановленому ЦПК України у редакції Закону № 2147-VІІІ від 03 жовтня 2017 року.

У судовому засіданні позивачі ОСОБА_5 та ОСОБА_4 підтримали доводи апеляційної скарги. Відповідач ОСОБА_6 в судове засідання не з'явився, про час і місце розгляду справи судом повідомлений у встановленому законом порядку. У відповідності до вимог статті 130, 372 ЦПК України неявка сторінабо інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про час і місце розгляду справи, не перешкоджає розглядові справи, а тому колегія суддів вважає можливим слухати справу у його відсутність.

Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, суд першої інстанції виходив із того, що предметом позову є оскарження судового рішення Деснянського районного суду міста Києва від 09 вересня 2015 року, а тому така заява не підлягає розгляду в судах в порядку цивільного судочинства.

Такий висновок суду першої інстанції є правильним.

Статтею 55 Конституції України встановлено, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

Цивільна юрисдикція - це визначена законом сукупність повноважень судів щодо розгляду цивільних справ, віднесених до їх компетенції (стаття 19 ЦПК).

У відповідності до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: заява не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства.

Із змісту позовної заяви вбачається, що вимоги позивачів звернені до ОСОБА_6 та відповідно до прохальної частини позовної заяви позивачі просили суд: прийняти до провадження позов; скасувати рішення Деснянським районним судом міста Києва під головуванням судді ОСОБА_16. від 09 вересня 2015 у справі №754/6695/15-ц, 2/754/3339/15 як таке, яке з самого початку було нікчемним та винесене на підставі неправдивих даних від ОСОБА_10 та ОСОБА_9; передати всі матеріали до слідчого судді аби було відновлено справедливість і виконано ухвалу суду від 28.08.2015 у справі №754/11385/15-к, 1кс/754/2167/15, а саме: надано витяг із кримінального провадження для написання обвинувального акту уже у ДБР і у СБУ в тому числі і по ст. 111 та ст. 258-3 КК України, по ухвалі суду від 16.04.2018 по справі №761/13739/18, 1кс/761/9398/18 (По ГСУ СБУ); саме після скасування рішення від 09.09.2015 і з'явиться можливість у ОСОБА_5 повернутися в свою квартиру, яку у неї викрали: ОСОБА_11, ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_9 ОСОБА_8 і.т.д. та де і сидить зараз як «смотрящя» від пана ОСОБА_6 - пані ОСОБА_15 «При чому по фальшивих документах від ЖЕК «Керуюча компанія з сервісного центру» РДА, поліції, Керівництва Київської місцевої прокуратури № 3, «адвоката» ОСОБА_7 і т.д.».

Отже, суть позовних вимог позивачів полягає у тому, щоб скасувати рішення Деснянським районним судом міста Києва під головуванням судді ОСОБА_16. від 09 вересня 2015 у справі №754/6695/15-ц, 2/754/3339/15 за позовом ОСОБА_5 до ОСОБА_17, ОСОБА_13, ОСОБА_14, треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_18 про визнання правочинів недійсним, витребування майна та стягнення коштів, як таке, що ухвалено на підставі неправдивих даних від ОСОБА_10 (представника ОСОБА_14.) та ОСОБА_9 (представника ОСОБА_13.).

До матеріалів позовної заяви позивачами надано копію судового рішення від 09 вересня 2015 року, яким в задоволенні позову ОСОБА_5 до ОСОБА_17, ОСОБА_13, ОСОБА_14, треті особи: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_11, Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу ОСОБА_18 про визнання правочинів недійсним, витребування майна та стягнення коштів відмовлено (а.с. 4-10).

Інші вимоги позовної заяви як передача матеріалів до слідчого судді аби було відновлено справедливість і виконано ухвалу суду від 28.08.2015 у справі №754/11385/15-к, 1кс/754/2167/15 та саме після скасування рішення від 09.09.2015 і з'явиться можливість у ОСОБА_5 повернутися в свою квартиру, яку у неї викрали, за своїм змістом не є вимогами матеріального характеру (захистити невизнане, оспорювань чи порушене право).

Таким чином, єдиною матеріально-правовою вимогою позивачів щодо якої вони просять ухвалити рішення зводиться до встановлення наявності порушень закону, допущених Деснянським районним судом міста Києва, в особі судді ОСОБА_16., при здійсненні судочинства в порядку ЦПК України.

Згідно зі статтею 129 Конституції України суддя, здійснюючи правосуддя, є незалежним та керується верховенством права.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України від 13 червня 2007 року «Про незалежність судової влади» роз'яснено, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається; суди повинні відмовляти у прийнятті позовів та заяв з таким предметом.

Аналогічної позиції дотримується і Консультативна рада європейських суддів, яка в пункті 57 Висновку № 11 (2008) до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень підкреслює, що зміст конкретних судових рішень контролюється, насамперед, за допомогою процедур апеляції або перегляду рішень у національних судах та за допомогою права на звернення до Європейського суду з прав людини.

Отже, законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю. Намагання зробити це в конкретній справі шляхом подання окремого позову проти суду чи судді є протиправним втручанням у здійснення правосуддя і посяганням на процесуальну незалежність суду.

Аналіз зазначених положень свідчить про те, що рішення суду і відповідно до цього дії або бездіяльність судів у питаннях здійснення правосуддя, пов'язаних з розглядом конкретної справи можуть оскаржуватись у порядку, передбаченому процесуальними законами, а не шляхом оскарження їх дій (судового рішення) з пред'явленням окремого позову до суду, оскільки це порушуватиме принцип незалежності судів і заборону втручання у вирішення справи належним судом.

За таких обставин розгляд судом позовних вимог предметом яких є, по суті, оскарження процесуальних дій судді (суду), пов'язаних із розглядом конкретної справи (від стадії відкриття провадження у справі до розгляду по суті, перегляду судових рішень у передбачених процесуальним законом порядках і їх виконання), нормами ЦПК України чи іншими законами України не передбачено.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5 на підставі пункту 1 частини першої статті 186 ЦПК України, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що оскаржені позивачами дії суду (судді), пов'язаних із розглядом цивільної справи за позовом ОСОБА_5 про визнання правочинів недійсним, витребування майна та стягнення коштів, є процесуальними, вчиненими при виконанні своїх обов'язків по здійсненню правосуддя, і тому їх законність може перевірятися лише судом вищої інстанції в порядку, передбаченому процесуальним законом.

Твердження позивачів про те, що відмова у відкритті провадження за пред'явленим позовом ОСОБА_4, ОСОБА_5, порушує права останніх на звернення до суду за захистом своїх порушених прав, не ґрунтується на вимогах закону, виходячи з наступного:

Відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі.

Згідно із статтями 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист в суді свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до статті 125 Конституції України та статті 17 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в Україні діють місцеві, апеляційні та Верховний Суд.

Особи мають право оскаржити судове рішення до судів вищої інстанції в порядку та з підстав, визначених у процесуальному законодавстві.

Отже, чинне законодавство дає можливість особі повною мірою реалізувати своє право на оскарження судового рішення.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суддів, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

Посилання позивачів на ту обставину, що судом першої інстанції порушена одна із засад цивільного судочинства, а саме гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, з тих підстав, що позивачі не були запрошені в судове засідання, є безпідставними. На стадії пред?явлення позову суд першої інстанції, виходячи з правил глави 2 розділу III ЦПК України та поданих матеріалів заявником (позивачем), перевіряє лише передумови права на пред?явлення позову конкретної особи та дотримання останньою порядку її подання. Вчинення судом першої інстанції процесуальних дій (вирішення питання) за положеннями статті 186 ЦПК України (відмова у відкритті провадження у справі) здійснюється судом першої інстанції лише за пред'явленими позивачем матеріалами та без повідомлення (виклику) учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Таким чином, судом першої інстанції при вирішенні питання про відмову у відкритті провадження не порушені процесуальні права позивачів.

Інші доводи апеляційної скарги, матеріали справи та зміст оскаржуваного судового рішення, не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм процесуального права, які передбачені нормами ЦПК України як підстави для скасування судового рішень.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції постановлена з додержанням вимог процесуального законодавства, а тому апеляційну скаргу слід відхилити.

Керуючись ст.ст. 268, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_4, ОСОБА_5 відхилити.

Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 24 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 22 червня 2018 року

Головуючий:

Судді: