Рішення № 74960112, 25.06.2018, Солом'янський районний суд міста Києва

Справа № 2-968/18

760/22870/15-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

25 червня 2018 року Солом"янський районний суд м. Києва в складі:

головуючого - судді КІЗЮН Л.І.

при секретарі: Швидченко О.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві у порядку спрощеного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,-

в с т а н о в и в :

Позивач звернувся до суду з позовною заявою до Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій», ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, в якій просив поновити його на посаді головного інженера Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» та стягнути солідарно з відповідачів на його користь 76 100, 00 грн. як відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу з 24 вересня 2015 року по 19 січня 2016 року.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач посилався на те, що з 25 січня 2011 року по 01 грудня 2015 року він працював на посаді головного інженера - першого заступника директора КП «Київський крематорій».

01 грудня 2015 року у відсутність директора відповідачі ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11 звільнили його з роботи. При цьому кожен з зазначених відповідачів висловили своє бачення та формулювання звільнення, ознайомили його з наказом №288-к від 01 грудня 2015 року, підписаним ОСОБА_4, про звільнення за п.3 ст. 40 КЗпП України.

Наказ не був погоджений юрисконсультом ОСОБА_12

Позивач вважав наказ про звільнення незаконним, оскільки його звільнили не уповноважені особи - відповідачі, на звільнення не було згоди профспілкового комітету, звільнення проведено першим заступником директора, який не мав на це повноважень, при звільненні йому не було запропоновано іншої посади.

Також позивач зазначав, що з ним не було проведено розрахунку та не було видано йому трудову книжку, а заробітна плата за період з 24 вересня 2015 року по 19 січня 2016 року становить 76 100 грн.

16 березня 2016 року позивач подав до суду заяву про уточнення позовних вимог, просив визнати неправомірним наказ №288-к від 01 грудня 2015 року про його звільнення, поновити його на посаді головного інженера Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» та стягнути солідарно з відповідачів на його користь 76 100, 00 грн. як відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2015 року по 16 березня 2016 року.

Обгрунтовуючи свої вимоги, позивач зазначав, що наказ №288-к від 01 грудня 2015 року про його звільнення є неправомірним і необґрунтованим, оскільки його звільнили не уповноважені особи - відповідачі, на звільнення не було згоди профспілкового комітету, звільнення проведено першим заступником директора, який не мав на це повноважень.

Позивач також посилався як на підставу своїх вимог на те, що з 25 січня 2015 року він фактично приступив до виконання обов'язків першого заступника директора КП «Київський крематорій» та суміщав посади головного інженера і першого заступника директора КП «Київський крематорій», а з 04 листопада 2015 року він фактично приступив до виконання обов'язків директора КП «Київський крематорій», а тому відповідачі не мали повноважень його звільняти, а ОСОБА_4 видавати наказ.

Також позивач зазначав, що з ним не було проведено розрахунку та не було видано йому трудову книжку, а заробітна плата за період з 24 вересня 2015 року по 19 січня 2016 року становить 76 100 грн.

20 квітня 2016 року позивач уточнив позовні вимоги в частині позовної вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, просив стягнути солідарно з відповідачів на його користь 86 201, 00 грн. як відшкодування середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01 січня 2016 року по 20 квітня 2016 року.

Ухвалою суду від 15 червня 2016 року позовну заяву ОСОБА_1 до Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій», ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу в частині позовних вимог до ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_11, ОСОБА_12 було залишено без розгляду за заявою позивача.

При цьому, в судовому засіданні 15 червня 2016 року позивач подав заяву про зміну предмету позову, в якій просив визнати неправомірним наказ №288-к від 01 грудня 2015 року про його звільнення, поновити його на посаді головного інженера Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» та стягнути солідарно з відповідачів на його користь 103 441, 60 грн. як відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2015 року по 15 червня 2016 року.

Позивач вважав наказ про звільнення незаконним, оскільки його звільнили не уповноважені особи - відповідачі, на звільнення не було згоди профспілкового комітету, звільнення проведено першим заступником директора, який не мав на це повноважень, при звільненні йому не було запропоновано іншої посади.

Також позивач зазначав, що з ним не було проведено розрахунку та не було видано йому трудову книжку, а заробітна плата за період з 02 грудня 2015 року по 15 червня 2016 року становить 103 441, 60 грн.

17 серпня 2016 року позивач подав до суду заяву про зміну підстави позову.

Не змінюючи позовних вимог, позивач зазначав, що вважає наказ про звільнення незаконним, оскільки його звільнили не уповноважені особи - відповідачі, наказ про звільнення не було зареєстровано в книзі реєстрації, звільнення проведено першим заступником директора, який не мав на це повноважень, при звільненні йому не було запропоновано іншої посади.

У заяві про зміну підстави позову позивач зазначав, що вимоги про стягнення середнього заробітку він зазначає з 02 грудня 2015 року по 02 червня 2016 року.

Ухвалою суду від 12 вересня 2016 року за заявою позивача у якості співвідповідача у справі залучено ОСОБА_4.

У судовому засіданні 12 вересня 2016 року позивач подав заяву про зміну предмету позову, у якій просив визнати неправомірним наказ №288-к від 01 грудня 2015 року про його звільнення, поновити його на посаді головного інженера Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій», довіреність №77 від 09 березня 2016 року на ім'я ОСОБА_13 та стягнути солідарно з відповідачів Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на його користь 103 441, 60 грн. як відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2015 року по 15 червня 2016 року, з Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» 10 000 грн. майнової шкоди та 20 000 грн. моральної шкоди.

Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилався на те, що наказ про звільнення є незаконним, оскільки його звільнили не уповноважені особи - відповідачі, наказ про звільнення не було зареєстровано в книзі реєстрації, звільнення проведено першим заступником директора, який не мав на це повноважень, при звільненні йому не було запропоновано іншої посади.

У заяві про зміну предмету позову позивач вказував, що вимоги про стягнення середнього заробітку він зазначає з 02 грудня 2015 року по 02 червня 2016 року.

20 вересня 2016 року позивач подав до суду заяву про зміну предмету позову, просив визнати неправомірним наказ №288-к від 01 грудня 2015 року про його звільнення, поновити його на посаді головного інженера Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій», договір №06/01/16-ю про надання правової допомоги від 16 січня 2016 року між адвокатом ОСОБА_9 та РССКП «Київський крематорій», стягнути солідарно з відповідачів Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на його користь 103 441, 60 грн. як відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2015 року по 15 червня 2016 року, з Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» 10 000 грн. майнової шкоди та 20 000 грн. моральної шкоди.

Як на підставу своїх позовних вимог позивач посилався на те, що наказ про звільнення є незаконним, оскільки його звільнили не уповноважені особи - відповідачі, наказ про звільнення не було зареєстровано в книзі реєстрації, звільнення проведено першим заступником директора, який не мав на це повноважень, при звільненні йому не було запропоновано іншої посади.

У заяві про зміну предмету позову позивач вказував, що вимоги про стягнення середнього заробітку він зазначає з 02 грудня 2015 року по 02 червня 2016 року.

04 жовтня 2016 року позивач подав заяву про зміну предмету позову, у якій просив визнати незаконними та скасувати наказ №288-к від 01 грудня 2015 року про його звільнення, наказ №275-к від 06 листопада 2015 року про покладення на ОСОБА_4 виконання обов'язків директора КП «Київський крематорій», розпорядження Київського міського Голови №810 від 06 листопада 2015 року про покладення на ОСОБА_4 виконання обов'язків директора КП «Київський крематорій», подання до цього розпорядження, недійсним договір №06/01/16-ю про надання правової допомоги від 16 січня 2016 року між адвокатом ОСОБА_9 та РССКП «Київський крематорій», поновити його на посаді головного інженера Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» та стягнути солідарно з відповідачів Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 на його користь 103 441, 60 грн. як відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2015 року по 15 червня 2016 року, з Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» 10 000 грн. майнової шкоди та 20 000 грн. моральної шкоди.

Підставами позову позивач зазначив те, що його звільнено не уповноваженими особами - відповідачами, наказ про звільнення не було зареєстровано в книзі реєстрацій, звільнення було проведено не директором а його першим заступником, позивачу не було запропоновано іншої посади, з ним не проведено розрахунок при звільненні та не видано трудову книжку, вимоги про стягнення середнього заробітку стосуються періоду з 02 грудня 2015 року по 02 червня 2016 року.

Ухвалами суду від 13 січня 2017 року у якості третіх осіб у справі залучені Київський міський Голова Кличко Віталій Володимирович та ОСОБА_9.

Ухвалою суду від 08 лютого 2017 року за клопотанням позивача Київський міський Голова Кличко Віталій Володимирович та ОСОБА_9 залучені в якості співвідповідачів.

Також ухвалою Солом'янського районного суду м.Києва від 08 лютого 2017 року (т.2 а.с.а.с. 195-197) відмовлено у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення доказів.

08 лютого 2017 року позивач подав до суду заяву про зміну підстав, збільшення розміру позову.

У зазначеній заяві позивач просив визнати незаконними та скасувати наказ №288-к від 01 грудня 2015 року про його звільнення, наказ №275-к від 06 листопада 2015 року про покладення на ОСОБА_4 виконання обов'язків директора КП «Київський крематорій», розпорядження Київського міського Голови №810 від 06 листопада 2015 року про покладення на ОСОБА_4 виконання обов'язків директора КП «Київський крематорій», подання до цього розпорядження, недійсним договір №06/01/16-ю про надання правової допомоги від 16 січня 2016 року між адвокатом ОСОБА_9 та РССКП «Київський крематорій», поновити його на посаді головного інженера Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» та стягнути солідарно з відповідачів Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій», ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 його користь 302 602, 00 грн. як відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2015 року по 08 лютого 2017 року, з Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» 10 000 грн. майнової шкоди та 20 000 грн. моральної шкоди.

Підставами позову позивач зазначив те, що наказ про його звільнення не був погоджений юрисконсультом ОСОБА_12

Позивач вважав, що Київський міський Голова Кличко В.В. не мав повноважень покладати на ОСОБА_4 виконання обов'язків директора КП «Київський крематорій» за відсутності подання директора департаменту житлово-комунальної інфраструктури КМДА про призначення ОСОБА_4 директором КП «Київський крематорій», а таке призначення мало відбуватися відповідно до ст. 19 Конституції України та розпорядження Київського міського Голови №118 від 15 липня 2013 року, яким затверджено Порядок укладання контрактів з керівниками підприємств, установ і організацій, що належать до комунальної власності територіальної громади м. Києва.

Наказ про звільнення є незаконним, оскільки ОСОБА_4 не мав повноважень на видачу та підписання такого наказу.

В наказі про звільнення не зазначено, яке конкретно порушення трудової дисципліни стало підставою для звільнення ОСОБА_1 з роботи, ступінь тяжкості вчиненого ним проступку, ступінь заподіяної цією дією підприємству шкоди, не враховано 23 -річну роботу позивача на підприємстві.

При звільненні позивачу не було запропоновано іншої посади, з ним не проведено розрахунок при звільненні та не видано трудову книжку, вимоги про стягнення середнього заробітку стосуються періоду з 02 грудня 2015 року по 08 лютого 2017 року.

Договір №06/01/16-ю про надання правової допомоги від 16 січня 2016 року між адвокатом ОСОБА_9 та РССКП «Київський крематорій» позивач вважав недійсним, оскільки він є фіктивним. Так, договір підписано від імені РССКП «Київський крематорій» ОСОБА_4, який не мав на це відповідних повноважень, актів прийому-передачі виконаних робіт за цим договором не складалося, грошових коштів ОСОБА_9 не виплачувалося.

Ухвалою Солом'янського районного суду м.Києва від 28 лютого 2017 року повернуто позивачеві заяву про забезпечення позову (т.2 а.с.а.с.219-220).

06 лютого 2018 року позивачем подано до суду заяву про зміну підстав позову.

Разом з тим, відповідно до п.9 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цієї редакції Кодексу.

Згідно з ч.3 ст. 49 ЦПК України до закінчення підготовчого засідання позивач має право змінити предмет або підстави позову шляхом подання письмової заяви. У справі, що розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, зміна предмета або підстав позову допускається не пізніше ніж за п'ять днів до початку першого судового засідання у справі.

Відповідно до ч.5 ст. 49 ЦПК України у разі подання будь-якої заяви, передбаченої пунктом 2 частини другої та частинами третьою і четвертою цієї статті, до суду подаються докази направлення копії такої заяви та доданих до неї документів іншим учасникам справи. У разі неподання таких доказів суд не приймає до розгляду та повертає заявнику відповідну заяву, про що зазначає у рішенні суду.

До заяви про зміну підстав позову від 06 лютого 2018 року не додано доказів направлення копії такої заяви та доданих до неї документів відповідачам ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, а тому суд не прийняв заяву до розгляду та зазначена заява підлягає поверненню заявнику.

02 травня 2018 року позивач подав до суду заяву про зміну підстав позову, до якої додано роздруківку (т. 4 а.с. 35), дані якої не дають підстав вважати її належним доказом направлення копії заяви усім іншим учасникам справи. Так, з цієї роздруківки не вбачається, що копія заяви надсилалася усім відповідачам - фізичним особам та електронні адреси, на які надсилалася заява.

За таких обставин, відповідно до ст. 49 ЦПК України суд не приймає до розгляду та заява підлягає поверненню заявнику.

Відповідачі ОСОБА_6, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_8 подали до суду заяви про розгляд справи за їх відсутності, в яких зазначали, що проти позову заперечують у повному обсязі (т.2 а.с.а.с. 230, 231, 232, 233).

Ухвалою суду від 13 лютого 2018 року, відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 274 ЦПК України суд вирішив розглядати справу у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, за наявними у справі матеріалами.

При цьому, суд керувався тим, що згідно з правилами ч.1 ст. 274 ЦПК України справи, що виникають з трудових відносин, розглядаються лише в порядку спрощеного позовного провадження, а згідно з ч.7 ст. 277 ЦПК України частини друга-шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження.

Вирішити питання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження в ухвалі про відкриття провадження у справі суд не мав можливості, оскільки провадження у справі відкрито до набрання законної сили цією редакцією ЦПК України.

Разом з тим, суд виходив зі змісту п.9 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України у редакції Закону № 2147-VIII від 03 жовтня 2017 року, ч.9 ст. 10 ЦПК України та тієї обставини, що розгляд справи у зв'язку з клопотаннями позивача розпочався спочатку, а спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ, що виникають з трудових відносин, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 25 червня 2018 року провадження у справі в частині позовних вимог до Київського міського Голови Кличка В.В. закрито.

Позивач подав до суду клопотання про розгляд справи в порядку загального провадження, оскільки суд не врахував, що дві його вимоги є не трудовими та спір має значення для територіальної громади, а відповідач вводить суд в оману стосовно обставин та доказів, на які він посилається у відзиві.

Разом з тим, ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 30 листопада 2016 року було скасовано ухвалу Солом'янського районного суду м.Києва від 04 жовтня 2016 року, якою позов ОСОБА_1 було залишено без розгляду у зв'язку з невиконанням ухвали суду про залишення позову без руху (т.2 а.с.а.с. 61-62).

При цьому, суд послався на те, що позивач неодноразово подавав заяви про зміну предмету позову та зміну підстав позову, а провадження у справі відкрито за позовом про поновлення на роботі та стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Крім того, позивач у апеляційній скарзі на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 04 жовтня 2016 року зазначав, що вимога щодо повноважень представника відповідача стосується вимоги про визнання наказу про звільнення позивача неправомірним, а тому судовий збір за цю вимогу сплачуватися не повинен (т.2 а.с.а.с. 25-30).

В заявах про зміну предмету та підстав позову позивач зазначав, що спір виник з трудових правовідносин, а тому судовий збір ним не сплачується.

Відповідно до ч.1 ст. 274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються справи:

1)малозначні справи;

2)що виникають з трудових відносин.

Для цілей цього Кодексу малознаними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

При цьому згідно ч.ч. 3, 4 ст. 274 ЦПК України при вирішенні питання про розгляд справи в порядку спрощеного або загального позовного провадження суд враховує: ціну позову; значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес. В порядку спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: що виникають з сімейних відносин, крім спорів про стягнення аліментів та поділ майна подружжя; щодо спадкування; щодо приватизації державного житлового фонду; щодо визнання необґрунтованими активів та їх витребування; в яких ціна позову перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; інші вимоги, об'єднані з вищезазначеними вимогами.

Враховуючи викладене, на підставі ч.7 ст. 277 ЦПК України, згідно з якою частини друга-шоста цієї статті не застосовуються, якщо відповідно до цього Кодексу справа підлягає розгляду тільки в порядку спрощеного провадження, пріоритетність швидкого вирішення справи, що виникає з трудових відносин, суд вважає, що клопотання позивача про розгляд справи за правилами загального позовного провадження з викликом сторін задоволенню не підлягає.

Відповідачем Ритуальною службою Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» подано до суду відзив на позовну заяву (т.4 а.с.а.с. 1-6), в якому він просить відмовити у позові.

Разом з тим, відзив, всупереч вимогам ч.2 ст. 178 ЦПК України не підписано представником відповідача.

Позивачем подано відповідь на відзив (т.4 а.с. а.с. 11-20).

Разом з тим, відповідь на відзив подано з порушенням вимог ч.3 ст. 179, ч.5 ст. 178 ЦПК України, оскільки дані роздруківки, доданої до відповіді на відзив (т.4 а.с. 21), не дають підстав вважати її належним доказом направлення копії відповіді на відзив усім іншим учасникам справи. Так, з цієї роздруківки не вбачається, що копія надсилалася усім відповідачам - фізичним особам та електронні адреси, на які надсилалася заява.

Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно з вимогами статті 264 ЦПК під час ухвалення рішення суд, зокрема, вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 18 постанови від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із послідуючими змінами) при розгляді справ про поновлення на роботі судам необхідно з'ясовувати, з яких підстав проведено звільнення працівника згідно з наказом (розпорядженням), і перевіряти їх відповідність законові.

Суд не вправі визнати звільнення правильним виходячи з обставин, з якими власник або уповноважений ним орган не пов'язували звільнення.

Судом встановлено, що наказом №288-к від 01 грудня 2015 року «Про звільнення» головного інженера ОСОБА_1 звільнено з займаної посади 01 грудня 2015 року у зв'язку з систематичним невиконанням без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, відповідно до п.3 ст. 40 КЗпП України (т. 1 а.с. 12).

Як видно з даних наказу №288-к від 01 грудня 2015 року «Про звільнення», підставою наказу про звільнення стали:

Акт Державної архітектурно-будівельної інспекції України перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 15 жовтня 2015 року;

розпорядження №09 від 18 листопада 2015 року;

службова записка ОСОБА_1 від 19 листопада 2015 року вх. №72;

акт про відмову від надання письмових пояснень ОСОБА_1 від 20 листопада 2015 року;

наказ №111-к від 10 квітня 2015 року;

наказ №120-к від 24 квітня 2015 року.

Згідно з п.3 ст. 40 КЗпП України трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадку систематичного невиконання працівником без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Пунктом 23 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року №9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» (із послідуючими змінами) роз'яснено, що за передбаченими п.3 ст. 40 КЗпП підставами працівник може бути звільнений лише за проступок на роботі, вчинений після застосування до нього дисциплінарного або громадського стягнення за невиконання без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку.

У таких випадках враховуються ті заходи дисциплінарного стягнення, які встановлені чинним законодавством і не втратили юридичної сили за давністю або зняті достроково (ст. 151 КЗпП), і ті громадські стягнення, які застосовані до працівника за порушення трудової дисципліни у відповідності до положення або статуту, що визначає діяльність громадської організації, і з дня накладення яких до видання наказу про звільнення минуло не більше одного року.

Згідно з пунктом 22 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з'ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ст. 40, п.1 ст.41 КЗпП, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статтями 147 (1), 148, 149 КЗпП правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалось вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника.

Відповідно до ст. 149 КЗпП України до застосування дисциплінарного стягнення власник або уповноважений ним орган повинен зажадати від порушника трудової дисципліни письмові пояснення. При обранні виду стягнення власник або уповноважений ним орган повинен враховувати ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяну ним шкоду, обставини, за яких вчинено проступок і попередню роботу працівника.

Відповідно до ст. 235 КЗпП України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижче оплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Судом встановлено, що рішенням Солом'янського районного суду м. Києва від 19 лютого 2016 року (т.2 а.с.а.с. 140-148), залишеним в силі ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2016 року (т.2 а.с.а.с. 149156), відмовлено у позові ОСОБА_1 до Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій», треті особи: ОСОБА_10, ОСОБА_9, Головне територіальне управління юстиції в м. Києві в інтересах Реєстраційної служби Головного територіального управління юстиції в м. Києві, ОСОБА_4, про визнання незаконним внесення змін до Статуту, визнання недійсною реєстрації Статуту, визнання незаконним і скасування наказу про звільнення, поновлення на роботі, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу, відшкодування неотриманої доплати за суміщення посад та моральної шкоди, в якому позивач, зокрема, просив визнати незаконним та скасувати наказ № 228-к від 01.12.2015 про звільнення ОСОБА_1 з посади головного інженера - першого заступника директора РССКП «Київський крематорій», оскільки наказ не погоджено начальником Головного управління ритуальних послуг виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації), що мало бути зроблено відповідно до пункту 6.4 Статуту РССКП «Київський крематорій», видано неправомочною особою, наказ є необґрунтованим, виданий всупереч колективному договору підприємства;

- поновити ОСОБА_1 на посаді головного інженера - першого заступника директора РССКП «Київський крематорій»;

- стягнути з РССКП «Київський крематорій» на користь позивача 5700 грн. як відшкодування заробітної плати головного інженера за час вимушеного прогулу з 01.12.2015 по 17.12.2015, 105 899,20 грн. як відшкодування неотриманої доплати за суміщення посад та виконання обов'язків першого заступника директора РССКП «Київський крематорій» (за цей же період), 5000 грн. як відшкодування моральної шкоди за незаконне звільнення.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 31 травня 2016 року було встановлено, що наказ № 288-к від 01 грудня 2015 року про звільнення позивача був виданий повноважною особою - в.о. директора підприємства, який обов'язки директора виконував на підставі розпорядження №810 від 6 листопада 2015 року Київського міського голови.

Позивачем не заперечувалось тієї обставини, що 18 листопада 2015 року його було ознайомлено з розпорядженням №09 від 18 листопада 2015 року, яким його було зобов'язано надати письмові пояснення стосовно порушень, викладених в акті перевірки Державної архітектурно-будівельної інспекції України щодо дотримання вимог законодавства у сфері містобудівельної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 15 жовтня 2015 року, а також не заперечувалась та обставина, що письмові пояснення ним надані не були.

Із службової записки позивача від 19 листопада 2015 року вбачалося, що позивач вказував на те, що не має можливості надати пояснення по факту виявлених порушень, оскільки йому не був наданий акт перевірки, проте на розпорядженні №09 від 18 листопада 2015 року позивачем було вказано про те, що з розпорядженням позивач ознайомлений, акт від 15 жовтня 2015 року отримав о 17-00 год. 18 листопада 2015 року.

За наказом від 01 грудня 2015 року №288-к підставами для звільнення позивача за п. 3 ст. 40 КЗпП України були: акт Державної архітектурно-будівельної інспекції України перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівельної діяльності, будівельних норм, державних стандартів і правил від 15 жовтня 2015 року, наказ від 10 квітня 2015 року №111-к, наказ від 24 квітня 2015 року №120-к.

Як вбачалося з вказаного акту від 15 жовтня 2015 року, при перевірці було встановлено, що позивачем не виконувались його посадові обов'язки, які визначені посадовою інструкцією, а саме не виконувались заходи щодо отримання та відновлення технічної документації на приміщення підприємства, проведення їх поточного огляду, періодичного обстеження та належного утримання приміщень ритуального корпусу, кремаційного цеху та підземної галереї, проведення капітального ремонту та відновлення, що призвело до того, що зазначені приміщення перебувають у незадовільному стані та не можуть безпечно експлуатуватись, що є порушенням вимог ст. 39-2 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності».

Посилання позивача на те, що зазначені в акті від 15 жовтня 2015 року недоліки виникли не з його вини, а внаслідок невиконання посадових обов'язків начальником та працівниками виробничо-технічного відділу, колегія суддів відхиляла, оскільки з посадової інструкції позивача вбачалося, що саме позивачем, як головним інженером підприємства, були допущені вказані в акті порушення.

Наказами від 10 квітня 2015 року №111-к, від 24 квітня 2015 року №120-к позивач був притягнутий до дисциплінарної відповідальності.

Наказом №111-к від 10 квітня 2015 року позивача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності за порушення трудової дисципліни, позивачем у судовому порядку оскаржувався цей наказ, у задоволенні позову було відмовлено, рішення суду набрало законної сили.

Зважаючи на наведене, судова колегія вважала. що у відповідача були підстави для звільнення позивача 1 грудня 2015 року за ст. 40 ч. 1 п. 3 КЗпП України.

Також ухвалою суду було встановлено, що посилання в скарзі на те, що судом не було встановлено наявність шкоди в результаті винних дій позивача та причинний зв'язок між його винними діями та шкодою, завданою ними підприємству, наявність та розмір такої шкоди, не є підставою для визнання звільнення позивача незаконним, оскільки за ст. 40 ч. 1 п. 3 КЗпП України завдання шкоди підприємству внаслідок систематичного невиконання працівником обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, не є обов'язковою умовою для звільнення.

Рішенням Солом'янського районного суду м.Києва від 31 січня 2017 року відмовлено в задоволенні позову ОСОБА_1 до Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій», ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення коштів.

Як зазначено у рішенні суду, з урахуванням уточнень позовних вимог та збільшення розміру позовних вимог, позивач свої вимоги мотивував тим, що з 02 серпня 1993 року по 01 грудня 2015 року працював на посаді головного інженера - першого заступника директора Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій».

01 грудня 2015 року у відсутність директора його викликали в кабінет директора, де відповідачі ознайомили його з наказом № 288-к від 01 грудня 2015 року про звільнення з займаної посади на підставі п. 3 ст. 40 КЗпП України, підписаним ОСОБА_4 Вважав наказ про звільнення незаконним та необґрунтованим, виданим з порушенням норм трудового законодавства.

Так, процес звільнення відбувся не конкретною особою, а не уповноваженими на це особами - відповідачами, які знаходились в кабінеті за протиправної бездіяльності ОСОБА_10, ОСОБА_12, що були відсутні.

Звільнення проведено особами, які не мали права бути на своїх робочих місцях в цей день та раніше, оскільки не були відповідно навчені основам охорони праці, пожежної безпеки та не мали відповідних посвідчень, не пройшли вступні, первинні, повторні інструктажі з охорони праці, пожежної безпеки, про що ним їм було вручено відповідні приписи. Наказ про звільнення не погоджений з юрисконсультом підприємства. Звільнення було проведене першим заступником директора, а не директором, за відсутності зареєстрованого наказу про виконання заступником директора обов'язків.

Не обґрунтовано «систематичного невиконання працівниками без поважних причин обов'язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення» - п. 3 ст. 40 КЗпП України.

У наказі є посилання на акт відмови від надання письмових пояснень від 20 листопада 2015 року стосовно його посадових обов'язків щодо супроводження перевірки ДАБІ, чим відповідно спричинено негативні наслідки та нанесено шкоду підприємству. Про акт відмови він дізнався лише 01 грудня 2015 року та не був з ним ознайомлений. Акт сфальсифікований.

Його не було ознайомлено з матеріалами перевірки ДАБІ, що нібито відбулася 15 жовтня 2015 року. Ніхто з інженерного персоналу не знав про цю перевірку за виключенням ОСОБА_10 та ОСОБА_4 За результатами складеного акту негативних наслідків для підприємства не наступило, і акт не є документом, що зобов'язує відповідача вживати заходів. За ведення контролю за надійністю та безпечною експлуатацією будівель, споруд та інженерних мереж відповідає не головний інженер, а начальник виробничо-технологічного відділу згідно з додатком № 14 «Комплексні інженерно-технічні заходи щодо досягнення встановлених нормативи безпеки, гігієни праці та виробничого середовища по ритуальній службі СКП «Київський крематорій» на 2014-2016 роки».

При звільненні йому не було запропоновано іншої посади, як того вимагає закон та не було засідання та згоди профспілкового комітету на його звільнення.

Позивач просив суд ухвалити рішення, яким:

поновити його на посаді головного інженера Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства Київський крематорій» Виконавчого органу Київради (КМДА);

стягнути з Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» на його користь 286264 гривні як відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу з 02 грудня 2015 року по 20 січня 2017 року;

стягнути з ОСОБА_10, ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_11, ОСОБА_12 солідарно на користь Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» 286264 гривні виплачені йому в результаті зазначених незаконних дій та його незаконного звільнення;

розподілити судові витрати, зокрема, його витрати на правову допомогу в розмірі 24300 гривень.

Рішенням суду було встановлено, що при звільненні позивача відповідачем дотримані вимоги закону.

Безпідставними є посилання ОСОБА_1 на те, що виконуючий обов'язки директора ОСОБА_4 не мав повноважень на його звільнення, оскільки з 07 листопада 2015 року ОСОБА_4 визначений як особа, що виконує обов'язки директора. Та обставина, що копію наказу про звільнення позивачу могли вручати відповідачі, не є порушенням його трудових прав та не свідчить про незаконність звільнення.

Також закон не вимагає від роботодавця при звільненні особи отримання погодження з юристом підприємства.

При звільненні особи з роботи за п. 3 ч. 40 КЗпП України трудове законодавство не зобов'язує роботодавця пропонувати такій особі інші вакантні посади, тому такі вимоги позивача є безпідставними.

Оскільки позивач не довів своє право на визнання наказу про звільнення неправомірним та поновлення його на роботі, то не підлягали задоволенню й вимоги позивача про стягнення на його користь відшкодування заробітної плати за час вимушеного прогулу, солідарного стягнення з відповідачів - фізичних осіб на користь Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» виплачених позивачу коштів та витрат на правову допомогу, які є похідними від інших вимог.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 24 травня 2017 року рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 31 січня 2017 року залишено без зміни та встановлено, що відповідач дотримався встановленого ст. 149 КЗпП України порядку застосування дисциплінарного стягнення, а факт невиконання ОСОБА_1 своїх посадових обов'язків без поважних причин мав місце, що стало підставою для застосування до позивача дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення, оскільки раніше до нього застосовувалися заходи дисциплінарного стягнення у вигляді догани.

Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 25 червня 2018 року провадження у справі в частині позовних вимог ОСОБА_1 до Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 про поновлення на роботі, та в частині стягнення з Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій» середнього заробітку за час вимушеного прогулу за період з 02 грудня 2015 року по 20 січня 2017 року, - закрито.

Відповідно до ч.4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

На підставі статті 82 ЦПК України судом відмовлено у задоволенні клопотань позивача про витребування доказів та допит і опитування свідків.

Зазначеними рішеннями Солом'янського районного суду м. Києва та ухвалами Апеляційного суду м. Києва встановлено обставини, які не доказуються при розгляді цієї справи, які спростовують доводи позивача про незаконність наказу №288-к від 01 грудня 2015 року з тих же підстав, які ним зазначено у заяві про зміну підстав, збільшення розміру позову від 08 лютого 2017 року, та спростовують підстави вимоги про стягнення з відповідачів заробітку за час вимушеного прогулу.

Тому суд вважає, що у задоволенні цих позовних вимог необхідно відмовити.

Позовні вимоги до ОСОБА_9 про визнання незаконними та скасування наказів, поновлення на роботі є необгрунтованими, а тому також задоволенню не підлягають.

Щодо позовної вимоги про визнання недійсним договору від 16 січня 2016 року між адвокатом ОСОБА_9 та РССКП «Київський крематорій», який позивач вважав недійсним, оскільки він є фіктивним, то згідно зі ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Відповідно до ч.3 ст. 215 ЦК України якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Разом з тим, адвокат ОСОБА_9, як представник відповідача брав участь у судових засіданнях, користувався іншими правами представника відповідача на підставі договору №06/01/16-ю про надання правової допомоги від 06 січня 2016 року, укладеного між ним та відповідачем (т.1 а.с. 74).

Повноваження ОСОБА_4 діяти від імені відповідача перевірялися судами та обставини щодо цього зазначені у викладених вище судових рішеннях.

Щодо актів прийому-передачі виконаних робіт за цим договором та виплати грошових коштів ОСОБА_9, то умовами договору, який оспорює позивач, актів прийому-передачі та розміру і умов виплати грошових коштів адвокату не передбачено.

Позивачем не зазначено, яким чином укладений договір торкається його прав або охоронюваних законом інтересів, та з яких підстав він є заінтересованою особою, яка оспорює цей договір.

Таким чином, вимоги про визнання договору фіктивним, у зв'язку з чим недійсним, є безпідставними, а тому задоволенню не підлягають.

Вимоги про стягнення з відповідачів 10 000 грн. майнової шкоди є необгрунтованими та безпідставними, а тому також задоволенню не підлягають.

У такому випадку не підлягають задоволенню вимоги про стягнення моральної шкоди, оскільки вони є похідними від інших вимог, а тому безпідставними.

Таким чином, позов не підлягає задоволенню в повному обсязі.

Керуючись ст.ст. 40, 147, 148, 149, 184, 233, 235, 237-1 КЗпП України, ст.ст. 2, 10, 11, 12, 13, 43, 49, 81, 141, 178, 263-265, 268, 274, 277, п.9 ч.1 Розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, суд,

в и р і ш и в :

У позові ОСОБА_1 до Ритуальної служби Спеціалізованого комунального підприємства «Київський крематорій», ОСОБА_4, ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9 про поновлення на роботі, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу - відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду м. Києва через районний суд.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1, 03087, АДРЕСА_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_1.

Відповідач: Ритуальна служба Спеціалізоване комунальне підприємство «Київський крематорій», 03039, м. Київ, вул. Байкова, 16, код ЄДРПОУ 05416768.

Відповідач: ОСОБА_4, 02139, АДРЕСА_2.

Відповідач: ОСОБА_5, 08132, АДРЕСА_3.

Відповідач: ОСОБА_6, 03039, АДРЕСА_4.

Відповідач: ОСОБА_7, 02222, АДРЕСА_5.

Відповідач: ОСОБА_8, 04112, АДРЕСА_6.

Відповідач: ОСОБА_9, 04123, АДРЕСА_7, реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2.

Суддя Л.І. Кізюн