Постанова № 74957786, 26.06.2018, Апеляційний суд Харківської області

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

_______________

П О С Т А Н О В А

іменем України

26 червня 2018 року

м. Харків

справа № 643/12994/16-ц

провадження № 22ц/790/2168/18

Апеляційний суд Харківської області в складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого - Котелевець А.В.,

суддів - Коваленко І.П., Хорошевського О.М.,

імена (найменування сторін):

позивач - ОСОБА_1,

відповідач - ОСОБА_2,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 на рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2018 року в складі судді Букреєвої І.А.,

у с т а н о в и в:

В жовтні 2016 року ОСОБА_1 в особі свого представника Приватного підприємства «Юридична компанія «Право Груп» в особі ОСОБА_3 звернулася у суд із позовом до ОСОБА_2 про розірвання договору дарування.

Позовна заява мотивована тим, що 09 жовтня 2006 року укладено Договір дарування частини будинку, за умовами якого вона подарувала, а її син ОСОБА_2 прийняв у дар 2/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І.М. за реєстровим № 4852. Право власності відповідача було належним чином зареєстровано Комунальним підприємством «Харківське міське бюро технічної інвентаризації» (далі - КП «ХМБТІ») 10 жовтня 2006 року, номер запису 2226 в книзі 1.

На підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2007 року за ОСОБА_2 визнано право власності на самовільно реконструйований житловий будинок літ. «М-1», житлову прибудову літ. «М-1 - 1», прибудову літ. «м». Домоволодіння за вказаною адресою поділено в натурі з присвоєнням частині домоволодіння, що належить ОСОБА_2, поштової адреси: АДРЕСА_1. Право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 припинено. КП «ХМБТІ» зобов'язано зареєструвати на праві власності з присвоєнням окремих реєстраційних номерів за кожним із власників відповідне нерухоме майно. Право власності відповідача було належним чином зареєстровано КП «ХМБТІ» 14 травня 2007 року, номер запису 86092 в книзі 1.

Зазначала, що фактично усі перепланування в житловому будинку № 11-А по вул. Сергіївській в м. Харкові здійснювала вона разом з чоловіком, а відповідачу на той час було 20 років і власного доходу він не мав. На даний час син створив сім'ю та переїхав проживати до м. Ізмаїла Одеської області. Витрат на утримання спірного домоволодіння не несе та не має наміру проживати в АДРЕСА_1.

Посилаючись на те, що своїм відношенням до подарованого нерухомого майна відповідач створює загрозу безповоротної втрати подарунка, який має для неї велику немайнову цінність, просила розірвати Договір частини житлового будинку, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2, посвідчений 09 жовтня 2006 року приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кивошеїною .М. за реєстровим № 4852.

Рішенням Московського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2018 року в задоволенні позову відмовлено.

Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що доказів на підтвердження того, що обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка та що цей дарунок має для дарувальника велику немайнову цінність, надано не було.

26 лютого 2018 року Адвокатське об'єднання «Ястребов, Кузьмін і партнери» в особі ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 подало апеляційну скаргу. Посилаючись на неправильне тлумачення норм закону, неправильне застосування норм матеріального права, просить скасувати рішення суду першої інстанції, постановити нове рішення про задоволення позову в повному обсязі.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неправильно витлумачена частина 2 статті 727 ЦК України, якою передбачено, що дарувальник має право вимагати розірвання договору, якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність; стаття 725 ЦК України не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки обов'язок сплати комунальних платежів та податків покладено на власника в силу закону, а даний договір дарування укладено письмово без зазначення в ньому особливих умов; суд безпідставно не застосував до спірних правовідносин частину 3 статті 13 Конституції України, частину 2 статті 317, частину 4 статті 319, статті 322, 323 ЦК України, Закон України «Про житлово-комунальні послуги», пункт 14.1.155 статті 14 та пункт 16.1.4. частини 16.1. статті 16 Податкового кодексу України; висновок суду першої інстанції про відсутність доказів на підтвердження значення для позивача великої немайнової цінності майна є незрозумілим.

Відповідач рішення суду першої інстанції не оскаржив, правом на відзив на апеляційну скаргу не скористався.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення (пункт 1 частини 1 статті 374 ЦПК України).

Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до вимог частини 1 статті 367 ЦПК України - в межах доводів і вимог апеляційної скарги - судова колегія вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Матеріали справи свідчать, що 09 жовтня 2006 року укладено Договір дарування частини будинку, за умовами якого ОСОБА_1 подарувала, а її син ОСОБА_2 прийняв у дар 2/5 частини житлового будинку АДРЕСА_1. Договір нотаріально посвідчено приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Кривошеїною І.М. за реєстровим № 4852. Право власності відповідача було належним чином зареєстровано КП «ХМБТІ» 10 жовтня 2006 року, номер запису 2226 в книзі 1.

На підставі рішення Московського районного суду м. Харкова від 25 квітня 2007 року за ОСОБА_2 визнано право власності на самовільно реконструйований житловий будинок літ. «М-1», житлову прибудову літ. «М-1 - 1», прибудову літ. «м». Домоволодіння за вказаною адресою поділено в натурі з присвоєнням частині домоволодіння, що належить ОСОБА_2, поштової адреси: АДРЕСА_1. Право спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_5 на домоволодіння за адресою: АДРЕСА_1 припинено. КП «ХМБТІ» зобов'язано зареєструвати на праві власності з присвоєнням окремих реєстраційних номерів за кожним із власників відповідне нерухоме майно. Право власності відповідача було належним чином зареєстровано КП «ХМБТІ» 14 травня 2007 року, номер запису 86092 в книзі 1.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Звертаючись із даним позовом, ОСОБА_1 відповідно до вимог частини 2 статті 727 ЦК України зазначала, що відповідач порушив умови передання у дар нерухомого майна, а саме своїм відношенням до подарованого нерухомого майна створює загрозу безповоротної втрати подарунка, який має для неї велику немайнову цінність, оскільки не має наміру проживати в цьому житлі та не несе витрат на його утримання.

Дарування будь-якого майна, у тому числі нерухомого, є виключним правом власника цього майна. Договори на дарування майна, що знаходяться у спільній власності, укладаються за загальними правилами за згодою всіх учасників. Якщо подароване нерухоме майно було у приватній (або частковій) власності однієї особи, тоді згода іншої особи не потрібна. В судовому порядку, шляхом подання позовної заяви, договір дарування можливо розірвати (визнати його недійсним) за певних умов, визначених у статті 727 ЦК України, з доведенням цих обставин у суді.

Згідно з частиною першою статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до частини першої статті 722 ЦК України право власності обдарованого на дарунок виникає з моменту його прийняття.

Згідно з частиною другою статті 727 ЦК України дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо обдарований створює загрозу безповоротної втрати дарунка, що має для дарувальника велику немайнову цінність.

Згідно з частинами 1-3 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частинами 1, 5, 6 статті 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції на підставі належним чином оцінених доказів (стаття 89 ЦПК України) дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 не доведено належними доказами, що належна їй частка житлового будинку, яку вона подарувала відповідачу, становить для неї велику немайнову цінність, а саме не доведено, в чому полягає така цінність. Діями щодо дарування частини житла позивач спростовує свою позицію, оскільки добровільно за власною волею подарувала ОСОБА_2 належну їй частку домоволодіння, чим наділила його всіма повноваженнями щодо володіння, користування та розпорядження зазначеною власністю, не включивши в договір дарування особливих умов щодо користування та розпорядження відповідачем зазначеної частини домоволодіння.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи, а лише зводяться до переоцінки доказів.

Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (стаття 375 ЦПК України).

Оскільки позов задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції, немає.

Керуючись ст. ст. 367, 374 ч. 1 п. 1, 375, 382, 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - представника ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Московського районного суду м. Харкова від 01 лютого 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду.

Повне судове рішення складено 26 червня 2018 року.

Головуючий А.В.Котелевець

Судді І.П.Коваленко

О.М.Хорошевський