Рішення № 74955326, 06.06.2018, Нетішинський міський суд Хмельницької області

Провадження № 2/679/34/2018

Справа № 679/1413/16-ц

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 червня 2018 року м. Нетішин

Нетішинсський міський суд Хмельницької області в складі:

головуючого судді Базарника Б.І.,

при секретарі Ясенчук С.Ю.,

за участі представника позивача ОСОБА_1,

представника відповідача прокуратури

Хмельницької області – ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Нетішин цивільну справу №679/1413/16-ц за позовом ОСОБА_3 (адреса проживання: 30100, АДРЕСА_1, РНОКПП – НОМЕР_1) до Прокуратури Хмельницької області (адреса місцезнаходження: 29013 м. Хмельницький, пров. Військоматський, 3), Державної казначейської служби України (адреса місцезнаходження: 01601, м. Київ, вул. Бастіонна, 6) про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та застосуванням запобіжного заходу, -

ВСТАНОВИВ:

22.09.2016 року ОСОБА_3 звернувся до суду із вказаною позовною заявою до прокуратури Хмельницької області та Державної казначейської служби України про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та застосуванням запобіжного заходу. У позовній заяві позивач просив суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на свою користь 150000 гривень моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та застосуванням запобіжного заходу.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги ОСОБА_3 посилається на те, що 31.01.2005 року прокуратурою Хмельницької області стосовно ряду осіб було порушено кримінальну справу за ознаками злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.212, ч.5 ст.27, ч.2 ст.364, ч.2 ст.366 КК України. 25.02.2005 року за ч.5 ст.27, ч.3 ст.212, ч.2 ст.366 КК України (в редакції 2001 року), ч.2 ст.165 КК України (в редакції 1960 року) позивачу було пред’явлено обвинувачення та обрано запобіжний захід у вигляді підписки про невиїзд. 03.06.2005 року слідство у справі було закінчено, а справу було направлено до суду для розгляду по суті. 26.12.2011 року прокуратурою Рівненської області винесено постанову про закриття кримінальної справи відносно позивача на підставі п.2 ст.6, ст.130, п.2 ч.1 ст.213, ст.ст.214, 215 КПК України за недоведеністю участі обвинуваченого у вчиненні злочину. У вказаній постанові зазначено, що органом досудового слідства обвинувачення пред’явлено по 107 епізодах без наявності обвинувальних доказів у справі, що носять характер штучного створення доказів обвинувачення (умисне неправильне тлумачення фактів та подій, не відображення у справі фактів і обставини, що спростовують обвинувачення, відмові у виклику свідків та проведенні очних ставок, пред’явлення обвинувачення без порушення кримінальних справ, відмова в участі захисника обвинуваченого).

Позивач у позовній заяві вказує на те, що внаслідок незаконного порушення кримінальної справи щодо нього, незаконним притягненням його як обвинуваченого, незаконним обранням щодо нього запобіжного заходу у вигляді підписки про невиїзд, незаконним накладенням арешту на майно, штучним створенням доказів, притягненням до кримінальної відповідальності без порушення кримінальних справ прокуратурою Хмельницької області йому завдано моральних страждань. Позивач також зазначає про те, що незаконними рішеннями органу досудового слідства та прокуратури йому заподіяна моральна шкода, яка полягає у порушенні нормальних життєвих зв’язків, необхідності докладання додаткових зусиль для організації свого життя, душевних стражданнях, позбавленні можливості реалізації своїх звичок та бажань. Крім того, за твердженням позивача за період перебування під слідством і судом він неодноразово викликався до органів прокуратури, втратив звичайний спосіб життя, не мав змоги вільно без дозволу слідчого пересуватись по території України, його члени сім’ї, які проживають разом з ним, також зазнавали моральних страждань та переживань, що негативно виплинуло на нормальні відносини у сім’ї.

У зв’язку з наведеним, та виходячи із тривалості моральних страждань і знаходження під слідством і судом протягом періоду часу з 31.01.2005 року по 26.12.2011 року (83 місяці), позивач оцінює розмір заподіяної йому моральної шкоди у 150000 гривень, які просить суд стягнути на його користь з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України, посилаючись при цьому на приписи ст.ст.3, 55 Конституції України, ст.1176 ЦК України, статті 1, 2, 3, ч.1 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», пункт 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», статті 6, 13, 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.

07.11.2017 року позивач збільшив розмір своїх позовних вимог (а.с.137) та просить суд стягнути з Державного бюджету України шляхом списання з відповідного рахунку Державної казначейської служби України на свою користь 409600 гривень моральної шкоди. Збільшення розміру позовних вимог обґрунтовує тим, що з 01.01.2017 року встановлено розмір мінімальної заробітної плати в сумі 3200 гривень, кримінальна справа щодо нього була порушена 31.03.2000 року і закрита 26.11.2011 року, у зв’язку з чим на його думку час перебування його під слідством становить 128 місяців, а тому розмір завданої моральної шкоди складає 409600 гривень (128 місяців х 3200 гривень).

В ході судового розгляду справи в судових засіданнях представник позивача ОСОБА_1 позовні вимоги ОСОБА_3 підтримав, наполягав на їх задоволенні у повному обсязі та надав суду усні пояснення, які є аналогічними до викладених позивачем у його позовній заяві та заяві про збільшення позовних вимог.

В судових засідання представник відповідача - прокуратури Хмельницької області – ОСОБА_2 позов ОСОБА_3 не визнав, заперечував проти його задоволення та просив відмовити в його задоволенні повністю, посилаючись при цьому на те, що позивачем пропущено встановлений законом строк звернення до суду за захистом свої прав та інтересів.

На неодноразові виклики до суду відповідачем ОСОБА_4 казначейською службою України явки свого представника в судові засідання не забезпечено, відзиву або заперечень проти позову не надано, хоча відповідач належним чином та встановленому законом порядку повідомлений судом про дату, час та місце судового розгляду справи.

В ході судового розгляду справи ухвалою Нетішинського міського суду від 31.10.2016 року (а.с.33) задоволено клопотання позивача та його представника про витребування доказів, з прокуратури Рівненської області витребувано належним чином завірені копії документів відносно ОСОБА_3 з матеріалів кримінальної справи №29/2206, а саме: постанови про порушення кримінальної справи, постанови про притягнення як обвинуваченого, постанови про накладення арешту на майно, постанови про обрання міри запобіжного заходу, постанови про закриття кримінальної справи.

Ухвалою Нетішинського міського суду від 13.03.2018 року (а.с.159) задоволено клопотання представника позивача про витребування доказів, з прокуратури Рівненської області витребувано належним чином завірені копії з матеріалів кримінальної справи №29/2206, а саме: постанови про порушення кримінальної справи, постанови про притягнення в якості обвинуваченого ОСОБА_3, винесені в період з 31.03.200 року 26.04.2005 року, постанови про виділення матеріалів стосовно ОСОБА_3 з кримінальної справи №26/2206 від 26.04.2005 року.

Заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи та докази, надані суду учасниками справи і здобуті судом в ході судового розгляду справи, здійснивши системний аналіз норм матеріального права, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, судом встановлено наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

31.01.2005 року слідчим з особливо важливих справ прокуратури Хмельницької області за результатами розгляду матеріалів кримінальної справи №29/2206 винесено постанову про порушення кримінальної справи від 31.01.2005 року (а.с.164-165), якою порушено кримінальну справу стосовно ОСОБА_5, ОСОБА_6, ОСОБА_7, ОСОБА_8 та ОСОБА_9 за ознаками злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.2 ст.212 КК України (в редакції 2001 р.), ч.2 ст.165 КК України (в редакції 1960 р.), ч.2 ст.368 КК України (в редакції 2001 р.), та стосовно ОСОБА_10, ОСОБА_3 та ОСОБА_11 за ознаками злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.2 ст.212 КК України (в редакції 2001 р.), ч.2 ст.165 КК України (в редакції 1960 р.), ч.2 ст.366 КК України (в редакції 2001 р.). Зазначеною постановою слідчого вказану кримінальну справу прийнято до провадження, об’єднано її зі справою №29/2206 і розпочато розслідування.

26.04.2005 року слідчим з особливо важливих справ прокуратури Хмельницької області за результатами розгляду матеріалів кримінальної справи №29/2206 винесено постанову про виділення окремих матеріалів із кримінальної справи від 26.04.2005 року (а.с.166-169), відповідно до якої слідчим: виділено із кримінальної справи №29/2206 кримінальну справу про обвинувачення ОСОБА_12, ОСОБА_13, ОСОБА_14, ОСОБА_15, ОСОБА_16,ОСОБА_8, ОСОБА_6 та інших у вчиненні злочинів, передбачених рядом статтей КК України, а також ОСОБА_3, ОСОБА_17 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.212 КК України (в редакції 2001 р.), ч.2 ст.165 КК України (в редакції 1960 р.), ч.2 ст.366 КК України (в редакції 2001 р.); виділеній справі надано №29/2341 і залишено в своєму провадженні.

20.08.2009 року слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Хмельницької області за результатами розгляду матеріалів кримінальної справи №29/2206 винесено постанову про порушення кримінальної справи від 20.08.2009 року (а.с.43-44, 170-171) стосовно ОСОБА_3 за ч.6 ст.19 КК України (в редакції 1960 р.), ч.3 ст.212 КК України (в редакції 2001 р.), змінивши кваліфікацію його дій з ч.5 ст.27 КК України на ч.3 ст.212 КК України (в редакції 2001 р.), а також за ч.2 ст.165 КК України (в редакції 1960 р.), ч.2 ст.366 КК України (в редакції 2001 р.), яку прийнято до провадження та вирішено розслідувати в рамках кримінальної справи №29/2206. Вказана постанова слідчого винесена у зв’язку з тим, що постановою Острозького районного суду Рівненської області від 14.04.2008 року кримінальну справу було направлено на додаткове розслідування і при цьому, суд вказав, що необхідно пред’явити всім нове обвинувачення, в тому числі ОСОБА_3А, відповідно до вказівок суду, враховуючи положення кримінального та кримінально-процесуального законодавства.

Крім того, з досліджених судом матеріалів справи вбачається, що слідчим в особливо важливих справах слідчого відділу прокуратури Хмельницької області за результатами та в ході розгляду матеріалів кримінальної справи №29/2206 прийнято наступні процесуальні рішення:

- винесено постанову про притягнення як обвинуваченого від 20.08.2009 року (а.с.46-54, 172-180), якою ОСОБА_3 притягнуто як обвинуваченого в кримінальній справі №29/2206;

- складено протокол пред’явлення обвинувачення та вручення копії постанови про притягнення як обвинуваченого від 20.08.2009 року (а.с.55), відповідно до якого слідчим на підставі ст.140 КПК України оголошено ОСОБА_3 постанову про притягнення як обвинуваченого, роз’яснено її суть та вручено копію;

- складено протокол роз’яснення обвинуваченому прав на захист від 20.08.2009 року (а.с.45), відповідно до якого слідчим було роз’яснено обвинуваченому ОСОБА_3 його конституційні та процесуальні права;

- винесено постанову про застосування запобіжного заходу від 20.08.2009 року (а.с.181), якою обрано відносно ОСОБА_3 запобіжний захід – підписку про невиїзд за вказаною адресою, про що йому оголошено під розписку в постанові;

- відібрано у ОСОБА_3 підписку про невиїзд від 20.08.2009 року (а.с.57).

12.11.2010 року начальником відділу нагляду за додержанням законів спецпідрозділами та іншими установами, які ведуть боротьбу з організованою злочинністю і корупцією прокуратури Хмельницької області, винесено постанову про закриття кримінальної справи в частині пред’явленого обвинувачення від 12.11.2010 року (а.с.58-63), якою кримінальну справу в частині обвинувачення ОСОБА_3 та інших осіб за кваліфікуючою ознакою - вчинення злочину організованою групою, закрито за відсутністю в їх діях складу такого злочину.

26.12.2011 року слідчим з особливо важливих справ слідчого відділу прокуратури Рівненської області за результатами розгляду кримінальної справи №29/2206 винесено постанову про закриття кримінальної справи від 26.12.2011 року (а.с. 64-113). Зазначеною постановою слідчого від 23.12.2011 року вказану кримінальну справу по обвинуваченню ОСОБА_3 у вчиненні злочинів, передбачених ч.5 ст.27, ч.3 ст.212 КК України (в редакції 2001 р.), ч.2 ст.165 КК України (в редакції 1960 р.), ч.2 ст.366 КК України (в редакції 2001 р.) та по обвинуваченню ряду інших осіб – закрито на підставі п.2 ч.1 ст.213 КПК України, тобто у зв’язку із недоведеністю участі обвинувачених у вчиненні злочинів, а також скасовано обрані щодо обвинувачених запобіжні заходи, скасовано накладені на автомобілі та на майно обвинувачених арешти, вирішено питання щодо речових доказів по справі та інше.

Виходячи з наведеного, суд вважає встановленим, що позивач ОСОБА_3 в період з 20.08.2009 року, тобто з моменту пред’явлення йому обвинувачення постановою слідчого від 20.08.2009 року, по 26.12.2011 року, тобто до закриття кримінальної справи та скасування запобіжних заходів, перебував під слідством та судом упродовж 28 місяців та 7 днів, чим йому було завдано моральної шкоди через тривале кримінальне переслідування, що мало для нього негативні наслідки та суттєво вплинуло на його психоемоційний стан, а також вимагало додаткових зусиль для організації його життя.

Суд вважає, що факт кримінального переслідування позивача спричинив йому страждання морального характеру, призвів до порушень його нормальних життєвих зв'язків та обмежив у можливості реалізувати свої права та інтереси, змусив докладати зусилля для організації свого життя як у наслідок проведення незвичних для буденного життя процесуальних дій, виконанням ним обов'язків, покладених при обранні запобіжного заходу. Отже, суд вважає доведеним, що позивач був змушений вживати додаткові заходи щодо організації свого життя, виконувати покладені на нього обов'язки, і відповідно змінити спосіб свого життя, що спричинило моральну шкоду.

Доказами, які прямо та опосередковано підтверджують наявність моральної шкоди суд розцінює досліджені в судовому засіданні документи про притягнення позивача як обвинуваченого у вчиненні злочину, обрання щодо нього запобіжного заходу, постанов про закриття кримінального провадження, і сприймає ці документи як такі, що самі по собі впливали на емоційний та психологічний стан, вимагали від позивача вжиття додаткових зусиль для організації свого життя, порушили його нормальні життєві зв'язки.

Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ст.16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним зі способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Статтею 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст.1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом.

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства прокуратури або суду, встановлюється законом.

Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» встановлено, що відповідно до положень цього Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян (п.1 ч.1 ст.1 Закону). У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.2 вищевказаного Закону, право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або не встановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;

Згідно п.1 ст.1 та п.5 ст.3 Закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян. У наведених у ст.1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовується моральна шкода.

Згідно з ч.ч.5 та 6 ст.4 цього Закону відшкодування моральної шкоди провадиться у разі, коли незаконні дії органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду завдали моральної втрати громадянинові, призвели до порушення його нормальних життєвих зв'язків, вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя; моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливостей реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру.

Відповідно до ч.1 ст.4 цього Закону відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Відповідно до ч.ч.2 та 3 ст.13 цього Закону розмір моральної шкоди, визначається з урахуванням обставин справи в межах, встановлених цивільним законодавством; відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом провадиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством чи судом.

Положеннями п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року роз’яснено, що у випадках, коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

Відповідно до ч.3 ст.13 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування моральної шкоди за час перебування під слідством чи судом проводиться виходячи з розміру не менше одного мінімального розміру заробітної плати за кожен місяць на момент перебування під слідством чи судом, при цьому суд при вирішенні цього питання має виходити з такого розміру мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи (Правова позиція Верховного Суду України у справі №6-2203цс15, викладена у постанові від 02.12.2015 року).

Виходячи з наведеного суд приходить до висновку про те, що розмір відшкодування позивачу моральної шкоди слід розраховувати, виходячи з установленого законодавством розміру заробітної плати на момент розгляду справи судом, за кожен місяць перебування під слідством та судом.

Законом України «Про державний бюджет України на 2018 рік» з 01.01.2018 року встановлено мінімальну заробітну плату в розмірі 3723 гривні на місяць.

Оскільки в ході судового розгляду справи судом встановлено, що позивач ОСОБА_3 в період з 20.08.2009 року, тобто з моменту пред’явлення йому обвинувачення постановою слідчого від 20.08.2009 року, по 26.12.2011 року, тобто до закриття кримінальної справи та скасування запобіжних заходів, що складає повних 28 місяців, перебував під слідством та судом по кримінальній справі №29/2206 по обвинуваченню у вчиненні злочинів, то розмір відшкодування моральної шкоди становить 104244 грн. (мінімальна заробітна плата – 3723,00 грн. х кількість місяців перебування під слідством та судом - 28).

Разом з тим, досліджені судом по справі документи та докази не містять відомостей та не дають суду підстав вважати встановленим, що з 31.05.2005 року до 20.08.2009 року прокуратурою Хмельницької області по кримінальній справі №29/2202 проводились відносно позивача будь-які слідчі дії, пред’являлось йому обвинувачення, вживались щодо позивача запобіжні заходи чи проводились будь-які інші кримінально-процесуальні заходи та дії, пов’язані із розслідуванням вказаної кримінальної справи, якими позивачу могла бути заподіяна моральна шкода. Тому суд вважає, що факт заподіяння моральної шкоди в період розслідування кримінальної справи з 31.05.2005 року до 20.08.2009 року не доведено та не підтверджено належними та допустимими доказами по справі, а отже наявні підстави для відмови позивачу в задоволенні його позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди за період розслідування кримінальної справи №29/2202 з 31.05.2005 року до 20.08.2009 року.

Суд вважає, що твердження представника відповідача прокуратури Хмельницької області про наявність підстав для відмови позивачу в задоволенні позову у зв’язку з пропущенням строку позовної давності не заслуговують на увагу та є недоведеними, зважаючи на наступне.

Позивач звернувся до суду із позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та застосуванням запобіжного заходу 22.09.2016 року.

Статтею 256 ЦК України передбачено, що позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Статтею 267 ЦК України встановлено наслідки спливу позовної давності, відповідно до яких заява про захист цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності; позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення; сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові; якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту. Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки. Відповідно до ст.261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Разом з тим, в ході судового розгляду справи відповідачем належними та допустимими доказами не доведено і судом не встановлено, що позивач ОСОБА_3 до 22.09.2013 року дізнався та був обізнаний або міг довідатися про винесення 26.12.2011 року слідчим з особливо важливих справ слідчого відділу прокуратури Рівненської області постанови про закриття кримінальної справи №29/2206 від 26.12.2011 року (а.с. 64-113).

Крім того, відповідно до ч.1 ст.268 ЦК України позовна давність не поширюється на вимогу, що випливає із порушення особистих немайнових прав, крім випадків, встановлених законом.

Виходячи зі змісту статтей 269, 270, 271 Цивільного кодексу України особисті немайнові права належать кожній фізичній особі від народження або за законом; особисті немайнові права фізичної особи не мають економічного змісту; особисті немайнові права тісно пов'язані з фізичною особою; відповідно до Конституції України фізична особа має право на життя, право на охорону здоров'я, право на безпечне для життя і здоров'я довкілля, право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого і сімейного життя, право на повагу до гідності та честі, право на таємницю листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, право на недоторканність житла, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, право на свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості; перелік особистих немайнових прав, які встановлені Конституцією України, цим Кодексом та іншим законом, не є вичерпним. Зміст особистого немайнового права становить можливість фізичної особи вільно, на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.

Зважаючи на те, що в ході судового розгляду справи судом встановлено, що позивач незаконно перебував під слідством та судом протягом 28 місяців та 7 днів, його було притягнуто як обвинуваченого у вчиненні злочину та обрано щодо нього запобіжний заходу, проводились щодо нього слідчі дії, суд вважає встановленим факт незаконного порушення вказаними діями відповідача особистих немайнових прав позивача (як то право на свободу та особисту недоторканність, право на недоторканність особистого життя, право на вільний вибір місця проживання та на свободу пересування, тощо) та можливості позивача вільно і на власний розсуд визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя, чим йому було завдано моральної шкоди через тривале кримінальне переслідування.

У зв’язку з наведеним та положеннями частини 1 статті 268 ЦК України, суд вважає, що на позовну вимогу позивача про відшкодування йому моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та застосуванням запобіжного заходу, не поширюється строк позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.4 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» відшкодування шкоди у випадках, передбачених пунктами 1, 3, 4 і 5 статті 3 цього Закону, провадиться за рахунок коштів державного бюджету.

Таким чином, відшкодування моральної шкоди завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури і суду має провадитися за рахунок коштів Державного бюджету шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку, тобто грошові суми відшкодовуються Казначейством України за рахунок Державного бюджету України шляхом списання коштів з єдиного казначейського рахунку.

Згідно з ст.48 Бюджетного кодексу України в Україні застосовується казначейська форма обслуговування Державного бюджету України, яка передбачає здійснення ОСОБА_4 казначейством України операцій з коштами державного бюджету. Проте, ОСОБА_4 казначейство України не є розпорядником бюджетних коштів та не уособлює державу в бюджетних відносинах.

Виходячи з наведених обставин справи, суд вважає, що наявні передбачені законом підстави для часткового задоволення позовних вимог позивача в частині стягнення на його користь за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку 104244 гривні моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та застосуванням запобіжного заходу.

Відповідно до ст.264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує питання про те, як розподілити між сторонами судові витрати. Відповідно до ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог; інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Частиною 6 статті 141 ЦПК України передбачено, що якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

У зв’язку з наведеним, та зважаючи на те, що позивач відповідно до Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору, суд приходить до висновку про те, що судові витрати, понесенні у зв’язку з судовим розглядом цієї справи, підлягають віднесенню на рахунок держави.

У зв’язку з наведеним та керуючись статтями 12,13, 81, 133,141,258,259,263-265 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_3 (адреса проживання: 30100, м.Нетішин, вул.Михайлова 26/7, РНОКПП – НОМЕР_1) до прокуратури Хмельницької області (адреса місцезнаходження: 29013 м.Хмельницький, пров.Військоматський, 3), Державної казначейської служби України (адреса місцезнаходження: 01601, м.Київ, вул.Бастіонна, 6) про стягнення моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та застосуванням запобіжного заходу – задовольнити частково.

Стягнути на користь ОСОБА_3 за рахунок Державного бюджету України, шляхом списання коштів з відповідного казначейського рахунку 104244 (сто чотири тисячі двісті сорок чотири) гривні моральної шкоди, завданої незаконним притягненням до кримінальної відповідальності та застосуванням запобіжного заходу.

В решті позову відмовити.

Судові витрати по справі віднести на рахунок держави.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного суду Хмельницької області протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Повний текст рішення складено 11.06.2018 року.

Суддя Б.І. Базарник