Постанова № 74955104, 21.06.2018, Апеляційний суд Хмельницької області

Копія

УКРАЇНА

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

_____________

Справа № 688/3786/17

Провадження № 22-ц/792/860/18

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 червня 2018 року м. Хмельницький

Колегія суддів судової палати у цивільних справах

Апеляційного суду Хмельницької області

в складі: головуючого судді – Гринчука Р.С.,

суддів: Ярмолюка О.І., Грох Л.М.,

секретар – Задвірний В.І.

з участю представника апелянта

представника відповідачів

розглянула у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення кредитної заборгованості з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» на рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 3 квітня 2018 року, ухвалене суддею Босюком В.А.,

встановила:

12 грудня 2017 року ТОВ «Українська факторингова компанія» (далі – товариство) звернулось в суд з позовом до ОСОБА_1, ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитом, посилаючись на те, що відповідно до укладеного кредитного договору від 27.03.2008 року відповідач ОСОБА_1 отримав у ПАТ «УкрСиббанк» кредит в розмірі 352000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,40% річних з визначеним строком користування кредитом до 26 березня 2015 року.

Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 27.03.2008 року було укладено договір поруки №191574, відповідно до якого поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником за повне виконання ним своїх зобов’язань за вказаним вище кредитним договором.

Крім того, в забезпечення виконання зобов’язань за цим кредитним договором було передано в іпотеку чотирикімнатну квартиру, власниками якої є ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3

Позичальник станом на 05.12.2013 року має заборгованість по сплаті простроченого основного боргу в розмірі 167844,28 грн., а станом на 17.11.2016 року виникла заборгованість по процентах в розмірі 2659,40 грн. і 123337,91 грн. боргу по прострочених процентах. Остання оплата по кредиту була здійснена ОСОБА_1 08.10.2013 року в сумі 8155,19 грн.

Позивач просив суд стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на його користь 355128,70 грн. кредитної заборгованості, яка складається з 167844,28 грн. простроченого основного боргу, 2659,40 грн. – нарахованих процентів, 123337,91 грн. – прострочених процентів, 8984,31 грн. – 3% річних та 52303,80 грн. – сума збитків, завданих інфляцією.

Рішенням Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 03.04.2018 року у задоволенні позову було відмовлено.

Не погоджуючись з вказаним рішенням товариство подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати судове рішення та ухвалити нове рішення про задоволення позову.

На обґрунтування своїх вимог апелянт зазначив, що суд допустив порушення норм матеріального права, прийшов до необґрунтованого висновку про відмову в позові в зв’язку з пропуском позивачем трьохрічного строку звернення до суду, хоча фактично строк пропущено не було, оскільки за умовами кредитного договору строк його дії до 26.03.2015 року. Направлення Банком боржникам листа в порядку ст. 35 Закону України «Про іпотеку» не свідчить про зміну строку виконання основного зобов’язання, оскільки містив лише вимогу про сплату кредитного боргу, а в разі невиконання цієї вимоги можливість кредитора звернутися стягнення на предмет іпотеки.

У відзивах на апеляційну скаргу представник відповідачів підтримав рішення суду та просив суд апеляційної інстанції відмовити у задоволенні апеляційної скарги.

В судовому засіданні апелянт підтримав апеляційну скаргу.

Представник відповідачів в суді проти апеляційної скарги заперечив, повністю підтримав висновки суду першої інстанції.

Заслухавши пояснення учасників процесу, дослідивши матеріали справи колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає відхиленню.

Згідно з ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судом правильно з’ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах діючого законодавства.

Судом встановлено, що відповідно до укладеного кредитного договору №11322601000 від 27.03.2008 року відповідач ОСОБА_1 отримав у ПАТ «УкрСиббанк» кредит в розмірі 352000 грн. зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 12,40% річних з визначеним строком користування кредитом до 26 березня 2015 року.

Для забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між Банком та ОСОБА_2 27.03.2008 року було укладено договір поруки №191574, відповідно до якого поручитель несе солідарну відповідальність з позичальником за повне виконання ним своїх зобов’язань за вказаним вище кредитним договором.

Крім того, в забезпечення виконання зобов’язань за цим кредитним договором було передано в іпотеку чотирикімнатну квартиру, власниками якої є ОСОБА_1, ОСОБА_2 і ОСОБА_3

Позичальник станом на 05.12.2013 року має заборгованість по сплаті простроченого основного боргу в розмірі 167844,28 грн., а станом на 17.11.2016 року виникла заборгованість по процентах в розмірі 2659,40 грн. і 123337,91 грн. боргу по прострочених процентах. Остання оплата по кредиту була здійснена ОСОБА_1 08.10.2013 року в сумі 8155,19 грн.

17.11.2016 року між ПАТ «УкрСиббанк» та ТОВ «Українська факторингова компанія» було укладено договір факторингу №49, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором №11322601000 від 27.03.2008 року перейшло до товариства.

Відмовляючи у задоволенні позову суд виходив з того, що позивач звернувся до суду після спливу позовної давності, тому у вимогах про стягнення кредитного боргу та відсотків слід відмовити. Оскільки вимоги про стягнення основного боргу не підлягають до задоволення, тому, на думку суду, також відсутні правові підстави і для стягнення інфляційних та 3% річних.

Висновок суду є правильним, виходячи з наступного.

Відповідно до ст. 599 ЦК України зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно зі ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.

За змістом статей 525, 526 ЦК України зобов’язання повинні виконуватися належним чином згідно з умовами договору та у встановлений договором строк. Одностороння відмова від виконання зобов’язання не допускається.

Відповідно до ч. 2 ст. 1050 ЦК України у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з ч. 1 ст. 1048 позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

У статті 611 ЦК України зазначено, що у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Таким чином, усі нарахування за користування кошами та інші виплати, передбачені договором, підлягають стягненню до дати повернення позики, але в межах строку позовної давності.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов’язання, на вимогу кредитора зобов’язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором або законом.

Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента, та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв діалогового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частиною 1 статті 628 вказаного Кодексу передбачено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими від повно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов’язковим для виконання сторонами.

Згідно з п. 1.2.2 кредитного договору №11322601000 від 27.03.2008 року позичальник взяв на себе зобов’язання повернути кредит частинами згідно графіка, але в будь-якому разі не пізніше 26.03.2015 року.

Пунктом 6.1.2 вказаного договору передбачено право Банку визнати термін повернення кредиту таким, що настав згідно п. 1.2.2 цього Договору та вимагати від позичальника дострокового повернення всієї суми кредиту та повної сплати плати за кредит, змінивши при цьому термін повернення кредиту та плати за кредит в сторону зменшення.

Відповідно до п. 6.2 кредитного договору в разі застосування Банком права, передбаченого п. 6.1.2 Договору, порядок дострокового повернення всієї суми кредиту та дострокової є наступним: Банк повідомляє Позичальника про встановлення нового (дострокового) терміну повернення всієї наданої йому суми кредиту та сплати плати за користування таким кредитом за Договором шляхом направлення відповідної письмової вимоги поштою за адресою позичальника; терміни дострокового повернення кредиту та сплати плати за кредит вважаються такими, що настали, а кредит і плата за кредит – обов’язковим до повернення і сплати в повному обсязі Банку з 32-го календарного дня, рахуючи з дня одержання позичальником повідомлення Банку про дострокове повернення кредиту за умови, що Банк направив за адресою позичальника повідомлення (вимогу) про порушення зобов’язань позичальника за договором та про дострокове повернення кредиту і плати за кредит, а позичальник не усунув зазначених Банком порушень зобов’язань позичальника за договором протягом 31-го календарного дня з дати одержання позичальником вищевказаного повідомлення (вимоги) Банку.

Як правильно було встановлено судом, письмова вимога Банку про сплату всієї суми боргу від 10.10.2013 року була отримана боржниками 18.10.2013 року, тому з 18.11.2013 року, з 32-го календарного дня, у Банку виникло право на пред’явлення позову до суду. Оскільки позов було пред’явлено 12.12.2017 року, тому з урахуванням вимог ст. 257 ЦК України в даному випадку сплив строк позовної давності.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 35 Закону України «Про іпотеку» у разі порушення основного зобов’язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов’язань, вимога про виконання порушеного зобов’язання у не мнеш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі прийняти рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору.

Положення частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутися у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку.

Як вбачається зі змісту письмових вимог від 10.10.2013 року, які буди надіслані ПАТ «УкрСиббанк» на адресу ОСОБА_1 та ОСОБА_2, кредитор зазначає про необхідність сплати боржниками заборгованості за кредитом станом на 23.09.2013 року в розмірі 175999,47 грн. – кредитної заборгованості, в тому числі 100 571,15 грн. простроченої та 35151,34 грн. заборгованості по прострочених процентах. У випадку неусунення порушень на 31-й день з дня отримання цієї вимоги, Банк залишив за собою право на звернення на предмет іпотеки з метою погашення заборгованості. При умові погашення суми простроченої заборгованості вимога про дострокове повернення кредиту автоматично втрачає чинність.

Посилання апелянта на те, що вищевказані листи Банку не свідчать про зміну строку виконання грошового зобов’язання є безпідставними, оскільки з їх змісту вбачається, що вимога стосується саме стягнення всієї суми за договором кредиту в зв’язку з невиконанням боржниками свого обов’язку по сплаті чергових платежів у строки та в порядку, передбачених кредитним договором.

За таких обставин, з урахуванням вимог ч. 2 ст. 1050 ЦК України висновок суду про те, що Банк змінив строк виконання грошового зобов’язання, підтвердженням чого є зазначені письмові вимоги є обґрунтованим.

Та обставина, що вимоги подані з посиланням на ст. 35 Закону України «Про іпотеку» не змінює її суті та мети – дострокового повернення позики з урахуванням усіх платежів, в тому числі і тих, строк сплати яких не настав.

Посилання товариства на неправильність визначення судом початку перебігу позовної давності та помилковість висновків щодо спливу позовної давності не відповідають нормам чинного законодавства та фактичним обставинам справи.

Крім того, стягнення процентів за користування кредитом, на отримання якого позивач втратив право у зв’язку з пропуском строку звернення до суду, буде порушувати загальні засади цивільного законодавства, зокрема принципи справедливості, добросовісності та розумності (ст. 3 ЦК України).

При цьому судом не може бути взято до уваги правову позицію Верховного Суду України, викладену в постанові від 29 червня 2016 року у справі № 6-1188цс16, про те, що позивач має право на отримання процентів за кредитом у межах строку позовної давності на підставі ст.ст. 599, 1048 ЦК України, оскільки вона суперечить правовим висновкам Верховного Суду України у справах № 6-990цс15 і № 6-1349цс15, згідно з якими у разі зміни строку виконання основного зобов’язання, пропуску строку звернення до суду та подачі заяви про застосування позовної давності, позовні вимоги не підлягають задоволенню в повному обсязі.

Оскільки відповідно до ст. 625 ЦК України нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних можливе на суму боргу, невиконаного грошового зобов’язання, тому з урахуванням висновку суду про сплив позовної давності щодо вимог про стягнення основної суми боргу та процентів за користування кредитними коштами, відсутні правові підстави для стягнення також і вищезазначених сум.

Відповідно до ч. 4 ст. 559 ЦК України порука припиняється після закінчення строку, встановленого в договорі поруки. У разі, якщо такий договір не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов’язання не пред’явить вимоги до поручителя.

Пунктом 2.2 договору поруки №191574 від 27.03.2008 року передбачено, що у випадку невиконання боржником своїх зобов’язань за основним договором кредитор має право пред’явити свої вимоги безпосередньо до поручителя, які є обов’язковими до виконання поручителем на 10-й день з дати відправлення йому такої вимоги.

Оскільки відповідно до п. 3.1 договору поруки, строк його дії визначений до повного припинення всіх зобов’язань боржника за основним договором, тому порука є припиненою і в позовних вимогах до поручителя ОСОБА_2 необхідно також відмовити.

Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, колегія суддів,

постановила:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська факторингова компанія» залишити без задоволення.

Рішення Шепетівського міськрайонного суду Хмельницької області від 3 квітня 2018 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Повна постанова складена 25.06.2018 року.

Головуючий /підпис/ Судді /підписи/

Згідно з оригіналом: суддя апеляційного суду Р.С. Гринчук

Головуючий у першій інстанції – ОСОБА_4 Доповідач – Гринчук Р.С.

Категорія № 19