Постанова № 74950385, 20.06.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №332/1974/17 Головуючий у 1 інстанції Безлер Л.В.

Провадження № 22-ц/778/2223/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.

ОСОБА_2

за участю секретаря судового засідання Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2018 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Служба миттєвого кредитування» до ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитом,-

В С Т А Н О В И Л А:

У липні 2017 року ТОВ «Служба миттєвого кредитування» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення боргу за кредитом.

В позові зазначало, що 11.05.2015 року ОСОБА_3 уклала з ТОВ «Служба миттєвого кредитування» кредитний договір №150511-151618 та отримала кредит в розмірі 1600, 00 гривень. Відповідно до умов договору відповідачка зобов’язувалася повернути отримані грошові коти в розмірі 1600,00 гривень та сплатити проценти за користування кредитом в розмірі 960, 00 гривень, що разом складає 2560,00 гривень, у строк до 09.06.2015 року. Відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, а саме 08.08.2015 року сплатила лише відсотки за його користування в сумі 1600,00 гривень. Зобов’язання щодо повернення отриманих грошових коштів в розмірі 1600, 00 гривень та сплати процентів не виконала. Згідно з договором, у разі несвоєчасного повернення позичальником обумовленої суми кредиту, до позичальника застосовуються штрафні санкції у виді неустойки – пені. Сума заборгованості разом із процентами та пенею станом на 07.07.2017 року складає 25248,00 гривень (сума основного боргу – 1600, 00 гривень, 960,00 гривень – проценти за договором, 22688,00 гривень – пеня за договором).

Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідача заборгованість по кредитному договору в розмірі 25248грн., судові витрати покласти на відповідача.

Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2018 року позовні вимоги задоволено частково.

Стягнути з ОСОБА_3 заборгованість за кредитом у розмірі 14272,00 гривень, що складає 1600,00 грн. - тіло кредиту; 11712,00 грн. - пеня за рік, 960,00 грн. – відсотки та судовий збір у розмірі 912, 00 гривень.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що вона не укладала з ТОВ «Служба миттєвого кредитування» жодних кредитних договорів та не отримувала грошові кошти в розмірі 1 600 грн.

Позивач у справі - ТОВ «Служба миттєвого кредитування» надало суду відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначає, що відповідачем не надано жодного доказу на спростування доводів позовної заяви. Просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що відповідно до укладеного між сторонами 11.05.2015 року договору №150511-151618, ОСОБА_3 отримала кредит у розмірі 1600, 00 гривень строком на 30 днів до 09.06.2015 року та зобов’язувалась повернути кредит у розмірі 1600, 00 гривень та сплатити проценти в розмірі 960, 00 гривень. Вказану суму отримала відповідно до видаткового касового ордеру від 11.05.2015 року.

Відповідно до Заяви-анкети для отримання кредиту від 11.05.2015 року ОСОБА_3, ознайомившись з Умовами надання та обслуговування кредитів, просила надати їй кредит на особисті потреби у розмірі 1600,00 гривень, строком на 30 днів до 09.06.2015 року та сплатити проценти в сумі 960 гривен, розмір процентів 2% за кожен день користування кредитом, при виникненні заборгованості зобов’язувалась сплатити неустойку в розмірі, що передбачена розділом 4 Умов.

Згідно до ч.1 ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди щодо усіх істотних умов договору. Істотними умовами є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст. 627 ЦК України відповідно до ст. 6 цього Закону сторони є вільними в укладанні договору, виборі контрагента та визначені умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору, як зазначено у ст. 628 ЦК України становлять умови(пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами, що передбачено ст.629 ЦК України. Як встановлено судом, договір, що укладений між сторонами, складається з Заяви-анкети для отримання кредиту та Умов надання та обслуговування кредитів у ТОВ «Служба миттєвого кредитування», затверджених наказом №51 від 11.10.2014 року (п.1.3. Умов а.с.8).

Відповідно до ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Положеннями ч.1 ст. 634 ЦК України передбачено, що договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією зі сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 висловила свою згоду на укладання договору саме в такій формі та зазначила, що вона ознайомлена з Умовами надання та обслуговування кредитів.

Суд дійшов обґрунтованого висновку, що між сторонами був укладений договір, відповідно до умов якого, сторонами були прийняті на себе взаємні права та обов'язки.

Статтею 599 ЦК України передбачено, що зобов’язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Свої зобов’язання за договором та угодою банк виконав в повному обсязі, надавши відповідачу кредит, що підтверджується видатковим касовим ордером від 11.05.2015 року.

Відповідачка не надала своєчасно банку грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом, відсотками, пенею.

Судом вірно встановлено, що 08.08.2015 року ОСОБА_3 сплачено позивачу суму 1600, 00 гривень. У той же час, відповідно до п.3.2. Умов, при внесені суми, що є недостатньою для погашення кредиту повністю, кошти зараховуються в наступному порядку: 1.сума неустойки, 2.проценти за кредитом, 3.сума кредиту.

Станом на 07.07.2017 року у ОСОБА_3 наявна заборгованість в сумі 25248,00 гривень (сума основного боргу – 1600, 00 гривень, 960,00 гривень – проценти за договором, 22688,00 гривень – пеня за договором), відповідно до наданого розрахунку.

Таким чином зобов’язання за договором відповідачка не виконала.

Статтями 14 та 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог – відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч.1 ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити відсотки.

Частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України передбачено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 глави 71 Цивільного кодексу України, тобто норми про договір позики.

На підставі ч.1 ст.1049 Цивільного кодексу України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ч.1 ст.1048 Цивільного кодексу України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.

Частиною 2 ст.1056-1 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозиції, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Згідно ст.ст.610, 612 Цивільного кодексу України порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов’язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливості виконання, що випадково настала після прострочення.

Відповідно до ч.1 ст.1050 Цивільного кодексу України, якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов’язаний сплатити грошову суму відповідно до ст.625 Цивільного кодексу України.

На підставі ст.617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов’язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов’язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили. Не вважається випадком, зокрема, відсутність у боржника відповідних коштів.

Згідно ч.1 ст.625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Суд першої інстанції вірно встановив, що у зв’язку з невиконанням позичальником вимог зазначеного кредитного договору у позивача виникло право вимагати від відповідачки виконання зобов’язань по кредитному договору, який остання ігнорує.

Доводи апеляційної скарги щодо не укладання спірного договору та неотримання кредитних коштів є безпідставними виходячи з наступного.

В ході апеляційного розгляду справи представник позивача ОСОБА_3 – ОСОБА_4 пояснив суду, що ОСОБА_3 погасила всю суму боргу в сумі 1 600 грн., проте суд першої інстанції не застосував строк позовної давності в один рік.

Таким чином, доводи щодо неотримання грошових коштів в розмірі 1600 грн. спростовані представником позивача в судовому засіданні, який в своїх поясненнях зазначив, що ОСОБА_3 сплатила суму боргу за вказаним кредитним договором.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного розрахунку неустойки та незастосування позовної давності до нарахування пені спростовується матеріалами справи тому є безпідставними виходячи з наступного.

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність. Зокрема, частина друга статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку щодо стягнення з відповідача пені за останній рік, а саме, враховуючи наданий позивачем розрахунок заборгованості, відповідно до якого пеня складає 32,00 грн в день, тобто усього в сумі 11712, 00 гривень (32,00грнх366днів).

Щодо стягнення основної суми боргу в розмірі 1600,00 гривень та процентів розмірі 960,00 гривень,відповідно до договору, суд дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

При вирішенні спору по суті суд враховує вимоги ст.ст.12, 81 ЦПК України, відповідно до яких цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов’язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов’язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Доводи апеляційної скарги щодо непідписання Заяви-анкети для отримання кредиту та видаткового касового ордеру від 11.05.2015 року належними доказами не підтверджуються.

Судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_3 в порушення умов договору кредит не повернула, суд обґрунтовано задовольнив позовні вимоги частково, враховуючи можливість стягнення пені лише за останній рік.

З огляду на наведене вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 26 березня 2018 року у цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26 червня 2018 року.

Головуючий

Судді: