Рішення № 74950105, 11.05.2018, Автозаводський районний суд м. Кременчука

Справа № 524/466/17

Провадження №2/524/65/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.05.2018 року Автозаводський районний суд м. Кременчука у складі:

головуючого судді – Кривич Ж.О.,

секретаря судового засідання Коваль Т.М.,

за участі представника відповідача ОСОБА_1,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Кременчук цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», треті особи без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3, ОСОБА_4, про зміну формулювання звільнення, про стягнення невиплаченої заробітної плати, про визнання незаконним та скасування наказу про звільнення, про стягнення компенсації за час виконання нижчеоплачуваної роботи та відшкодування моральної шкоди, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач ОСОБА_2 звернувся до Автозаводського районного суду м. Кременчука з позовними вимогами про зміну формулювання підстав звільнення в наказі № 325-к від 14.12.2016 року з п. 1 ст. 36 КЗпП України на п. 4 ст. 36 КЗпП України; про стягнення з відповідача неправомірно утриманих під час розрахунку 4 200,00 грн; про стягнення невиплаченої заробітної плати з урахування премій, доплат та інших виплат, в тому числі матеріальної допомоги на оздоровлення; про визнання незаконним і скасування наказу № 325-К від 14.12.2016 року про звільнення, та про поновлення на роботі; про стягнення заробітної плати в сумі 4200,00 грн; про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу; про скасування наказу, яким було внесено зміни до штатного розкладу в частині, що стосується директора юридичного департаменту; про скасування п. п. 1, 2 наказу № 270-К від 25.10.2016 року «Про переведення працівників»; про стягнення компенсації за час виконання нижчеоплачуваної роботи в сумі 5 400,00 грн; про стягнення 150 000,00 грн моральної шкоди.

Свої вимоги Позивач мотивував тим, що з 11.01.2016 року, на підставі наказу Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» (надалі – Центр ДЗК) від 06.01.2016 року № 5-к «Про прийняття на роботу ОСОБА_2П.» його було прийнято на роботу на посаду директора юридичного департаменту. У подальшому, на підставі наказу Центру ДЗК від 25.10.2016 року № 270-К «Про переведення працівників» його було переведено з посади директора юридичного департаменту на посаду заступника юридичного департаменту – начальника відділу нормативно-правового забезпечення юридичного департаменту згідно із штатним розписом.

14.12.2016 року відповідачем був виданий наказ № 325-К про його звільнення 16 грудня 2016 року, за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України.

15.12.2016 року позивачем була подана заява про відкликання своєї раніше поданої заяви від 12.12.2016 року про звільнення на підставі п.1 ст. 36 КЗпП України, оскільки вона була написана під психологічним тиском і про зміну підстави розірвання трудового договору на ч. 3 ст. 38 КЗпП України. Позивач вважає, що між ним та відповідачем не було досягнуто угоди щодо підстав звільнення, а звільнення його на підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України, замість звільнення на підставі абз. 3 ст. 38 КЗпП України у зв’язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, не проведення з ним остаточного розрахунку, а також незаконне утримання відповідачем 4 200,00 грн. призвело до порушення його прав.

Просить суд:

- скасувати наказ, яким було внесено зміни до штатного розкладу в частині, що стосується директора юридичного департаменту, п. п. 1, 2 наказу № 270-К від 25.10.2016 року «Про переведення працівників», стягнути з Відповідача компенсацію за час виконання нижчеоплачуваної роботи в сумі 5 400,00 грн, моральну шкоду у розмірі 150 000,00 грн;

- змінити формулювання підстав звільнення в наказі № 325-к від 14.12.2016 року «Про звільнення з роботи ОСОБА_2П.» замість «за угодою сторін, згідно п. 1 ст. 36 КЗпП України» на «на підставі п. 4 ст. 36 КЗпП України, у зв’язку з тим, що власник або уповноважений ним орган не виконує законодавство про працю, умови колективного чи трудового договору, згідно абз. 3 ст. 38 КЗпП України», стягнути з Відповідача грошові кошти, утримані при розрахунку у сумі 4 200,00 грн, невиплачену заробітну плату з урахування премій, доплат та інших виплат, в тому числі матеріальну допомогу на оздоровлення, у відповідності до колективного договору, які не були виплачені при звільненні;

- визнати незаконним та скасувати наказ Відповідача від 14.12.2016 року № 325-К «Про звільнення з роботи ОСОБА_2П.», стягнути невиплачену заробітну плату у сумі 4 200,00 грн, середній заробіток за час вимушеного прогулу, судові витрати покласти на відповідача.

У ході розгляду справи позивач уточнив свої позовні вимоги та просив стягнути з відповідача середній заробіток за час вимушеного прогулу з розрахунку середньої заробітної плати у розмірі 272,62 грн за кожен робочий день вимушеного прогулу.

Представник Центру ДЗК позови не визнала. Вважала, що твердження позивача про те, що між ним та відповідачем не досягнуто угоди про звільнення, не мають правового підґрунтя. Вказала, що посада, яку займав ОСОБА_2 підпорядковується безпосередньо директору департаменту та генеральному директору – керівнику технічних програм підприємства, а тому позивач не мав виконувати будь-які розпорядження заступників генерального директора, в тому числі ОСОБА_5 Твердження позивача про психологічний тиск на нього з боку заступника директора-керівника технічних програм ОСОБА_5 є необґрунтованими та недоведеними. Звертала увагу суду на те, що при ознайомленні з наказом Центру ДЗК від 14.12.2016 № 325 – к «Про звільнення з роботи ОСОБА_2П.» позивач поряд з особистим підписом власноруч проставив час ознайомлення і дату ознайомлення 16.12.2016 року. Будь-якої іншої інформації про відсутність згоди розірвати трудовий договір позивач не повідомляв ні усно, ні письмово, а також у наказі від 14.12.2016 року № 325 – к позивач не висловив не згоди з підставою припинення трудового договору і не зазначав про наявність заяви від 15.12.2016 року про відкликання раніше поданої заяви про звільнення або про анулювання домовленості про звільнення з підстави передбаченої п. 1 ст. 36 КЗпПУ.

Наголошувала, що будь-якої заяви про звільнення з інших підстав ніж згідно із п. 1 ст. 36 КЗпПУ і безпосередньо з підстав передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпПУ, у період перебування Позивача у трудових правовідносинах з Центром ДЗК, ОСОБА_2 не подавав, а також не звертався до роботодавця із заявами про порушення його права при виплаті заробітної плати у період жовтень-грудень 2016 року та припинення таких порушень.

Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача грошових коштів, утриманих відповідачем при розрахунку у сумі 4 200,00 грн представник відповідача повідомила, що під час оформлення ОСОБА_2 Обхідного листа при звільнені, було встановлено, що у позивача відсутній ноутбук Hewlett Packard Compaq 6720s (GR645EA), інвентарний номер 119236, який він отримав у користування згідно із Актом №ЗК-0000054 передавання від 28.03.2016 року. На виконання наказу Центру ДЗК від 15.12.2016 року № 392 «Про проведення службового розслідування» було проведене службове розслідування та за його результатами складений Акт службового розслідування від 16.12.2016 року. У ході службового розслідування був встановлений факт самовільного винесення Позивачем матеріальних цінностей підприємства, а саме ноутбуку Hewlett Packard Compaq 6720s (GR645EA) і порушення ним Пропускного режиму в приміщеннях Центру ДЗК. Позивач не надав жодних пояснень щодо причин відсутності матеріальних цінностей. ОСОБА_2 своїми винними протиправними діями наніс пряму дійсну шкоду Центру ДЗК у зв’язку з чим Центром ДЗК був виданий наказ від 16.12.2016 року № 396 «Про відрахування із заробітної плати» і з позивача було утримано – 4 200,00 грн.

У судовому засіданні представник відповідача також повідомила, що підприємство, відповідно до ст. 64 ГК України, самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис. З метою забезпечення організації господарської діяльності Центру ДЗК наказом від 07.10.2016 року № 286 «Про організаційні питання» був затверджений та введений в дію перелік змін № 1 до штатного розпису працівників Дирекції Центру ДЗК, яким були внесені зміни до штатного розпису юридичного департаменту та введена посада заступника директора департаменту – начальника відділу нормативно – правового забезпечення, на яку за згодою позивача та на підставі поданої ним заяви про переведення, наказом Центру ДЗК від 25.10.2016 року № 270-к «Про переведення працівників» був переведений позивач. З зазначеним наказом ОСОБА_2 особисто ознайомився 26.10.2016 року і підтвердив свою згоду на переведення своїм особистим підписом.

Представник відповідача зазначила, що позивач, у відповідності із вимогами ОСОБА_6 договору, не звертався до відповідача з заявою про виплату йому матеріальної допомоги на оздоровлення під час оформлення щорічних відпусток, а тому, враховуючи положення ОСОБА_6 договору, підстав для виплати матеріальної допомоги на оздоровлення при наданні щорічних відпусток позивачу не було.

Також представник відповідача наголосила, що у день звільнення з позивачем був проведений остаточний розрахунок та видана трудова книжка. Враховуючи той факт, що при звільненні позивача відповідачем не були порушені норми трудового законодавства підстав для задоволенні позовних вимог позивача щодо стягнення з відповідача моральної шкоди та середнього заробітку за час вимушеного прогулу також немає.

Треті особи, без самостійних вимог на стороні відповідача ОСОБА_3 та ОСОБА_4 також заперечували проти задоволення позовів позивача, вважали, що порушень законодавства при переведенні їх та позивача, звільненні ОСОБА_2 не було, просять суд відмовити у задоволенні позовів ОСОБА_2 повністю.

ОСОБА_3 просила суд проводити подальший судовий розгляд справи без її участі.

Наказом Центру ДЗК від 15.02.2018 № 25-к ОСОБА_4 була звільнена з роботи 16.02.2018 за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпП України.

У судове засідання 11.05.2018 року ОСОБА_2 не з’явився, подав до суду клопотання про оголошення перерви у судовому засіданні у зв’язку із його участю в якості представника в іншій справі.

Суд, заслухавши думку представника відповідача, вважає можливим розглянути справу за відсутності ОСОБА_2, оскільки останній про дату, час та місце судового засідання був повідомлений судом належним чином, його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті, причини неявки позивача у судове засідання зазначені ним у клопотанні не є поважними.

Ухвалою суду від 11.05.2018 року суд відмовив у задоволенні клопотання ОСОБА_2 про призначення судово-психологічної експертизи.

Суд, заслухавши сторони та дослідивши матеріали справи, вважає, що у задоволенні позовів необхідно відмовити з таких підстав.

У судовому засіданні судом встановлено, що наказом Центру ДЗК від 06.01.2016 року № 5-к позивача ОСОБА_2 було прийнято на посаду директора юридичного департаменту з 11.01.2016 року згідно зі штатним розписом.

З метою забезпечення організації господарської діяльності підприємства, наказом Центру ДЗК від 07.10.2016 року № 286 «Про організаційні питання» був затверджений та введений в дію перелік змін № 1 до штатного розпису працівників Дирекції Центру ДЗК, затвердженого та введеного в дію наказом Центру ДЗК від 01.12.2015 року № 349.

Зазначеним Переліком змін № 1 були виведені 4 штатні одиниці і безпосередньо: директора юридичного департаменту, начальника відділу нормативно-правового забезпечення юридичного департаменту та введені посади директора департаменту-державного реєстратора і заступника директора департаменту – начальника відділу нормативно – правового забезпечення.

Судом встановлено та не спростовано позивачем, що 25.10.2016 року позивачем особисто була написана та подана заява, на ім’я в.о. генерального директору – керівника технічних програм Центру ДЗК ОСОБА_7, про переведення його на посаду заступника директора департаменту – начальника відділу нормативно – правового забезпечення з посадовим окладом згідно штатного розпису.

25 жовтня 2016 року відповідачем був виданий наказ № 270-к «Про переведення працівників» у тому числі і позивача на посаду заступника директора департаменту – начальника відділу нормативно – правового забезпечення з посадовим окладом 6 970 грн. та у відповідності із ст. 114 КЗпПУ збережено попередній середній заробіток протягом двох тижнів з дня переведення.

З наказом Центру ДЗК від 25.10.2016 року № 270-к позивач особисто ознайомився 26.10.2016 року і підтвердив свою згоду на переведення про що свідчить його особистий підпис в графі наказу: «Ознайомлені та згодні».

Також судом встановлено, що позивач не звертався до відповідача із заявами про порушення порядку його переведення або відсутність його згоди на таке переведення.

Оскільки у відповідача не відбулося змін в організації виробництва і праці, а Позивача, згідно із ч. 1 ст. 32 КЗпПУ, за його згодою, було переведено на вакантну посаду правових підстав для застосування ч. 3 ст. 32 КЗпПУ немає.

Посилання позивача на порушення його прав відповідачем при прийнятті останнім наказу від 07.10.2016 року № 286 «Про організаційні питання» є необґрунтованим, оскільки згідно із ч. 3 ст. 64 ГК України підприємство самостійно визначає свою організаційну структуру, встановлює чисельність працівників і штатний розпис та узгоджувати такі дії з працівниками підприємства чинним законодавством не передбачено.

Таким чином, у ході розгляду даної справи судом не встановлено порушення вимог законодавства України при прийнятті відповідачем наказів Центру ДЗК від 07.10.2016 року № 286 «Про організаційні питання» та від 25.10.2016 року № 270-к «Про переведення працівників».

Також судом встановлено, що не відбулося порушення прав третіх осіб, а саме ОСОБА_3 та ОСОБА_4, оскільки останні були переведені за їх згодою на вакантні посади введені до штатного розпису підприємства наказом Центру ДЗК від 07.10.2016 року № 286 «Про організаційні питання».

Судом встановлено та не спростовується позивачем, що 12 грудня 2016 року заступником директора департаменту - начальником відділу нормативно-правового забезпечення юридичного департаменту ОСОБА_2 особисто була написана та подана заява про звільнення його із займаної посади 16 грудня 2016 року за угодою сторін.

На підставі поданої позивачем заяви, був виданий наказ Центру ДЗК від 14.12.2016 року № 325 – к «Про звільнення з роботи ОСОБА_2П.».

Зазначений наказ був доведений до відома позивача в день його звільнення, останній був ознайомлений під особистий підпис і згодний із зазначеною в наказі підставою припинення трудового договору (за угодою сторін, п. 1 ст. 36 КЗпПУ), а також датою розірвання трудового договору про що свідчить особистий підпис ОСОБА_2 у зазначеному наказі.

На підставі поданих учасниками справи доказів, судом встановлено, що при ознайомленні з наказом Центру ДЗК від 14.12.2016 року № 325 – к позивачем у графі наказу: «З наказом ознайомлений та згодний» поряд з особистим підписом власноруч був проставлений час ознайомлення, а саме: 12 год. 38 хв. та дата ознайомлена 16.12.2016 року.

Судом встановлено, що позивач в обґрунтування позовних вимог посилається на те, що 15.12.2016 року, через кур’єрську службу, ним було подано заяву про відкликання раніше поданої заяви про звільнення від 12.12.2016 року, яку Центр ДЗК отримав 16.12.2016 року о 12 годині, тобто до моменту ознайомлення ОСОБА_2 з наказом про звільнення.

Проте суд зазначає що, згідно із п. 1 ст. 36 КЗпП України трудовий договір може бути припиненим за угодою сторін. Угода сторін є самостійною підставою для розірвання трудового договору, яка відрізняється від розірвання трудового договору з ініціативи працівника та з ініціативи власника тим, що у цьому разі потрібне спільне волевиявлення сторін, спрямоване на припинення трудових відносин в обумовлений строк і саме з цих підстав. Характерним є й те, що волевиявлення з боку власника або уповноваженого ним органу може виходити лише від тих осіб, які безпосередньо наділені повноваженнями приймати на роботу та звільняти працівників.

Отже, подання позивачем заяви про звільнення з вищенаведених підстав та погодження Відповідачем звільнення позивача вказує на досягнення домовленостей на звільнення працівника за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) у дату, зазначену у заяві позивача про звільнення.

Розірвання трудового договору за вказаною підставою застосовується у випадку досягнення взаємної угоди сторін трудового договору про це та визначення дати такого припинення.

Пунктом 8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06 листопада 1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів» роз’яснено, що судам необхідно мати на увазі, що при домовленості між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом про припинення трудового договору за п. 1 ст. 36 КЗпП (за згодою сторін) договір припиняється в строк, визначений сторонами. Анулювання такої домовленості може мати місце лише при взаємній згоді про це власника або уповноваженого ним органу і працівника.

Відмова, у разі її наявності, від своєї заяви є одностороннім актом, спрямованим на припинення двосторонньої домовленості, тобто направлена вже після того, як між сторонами трудового договору було досягнуто згоди про звільнення, а отже не має юридичної сили та не може за своєю суттю скасовувати двосторонню домовленість.

Окрім зазначеного вище, суд встановив, що ознайомившись з наказом Центру ДЗК від 14.12.2016 року № 325 – к о 12 год. 38 хв. 16.12.2016 року позивач підтвердив своє волевиявлення на припинення трудового договору за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпПУ) в момент ознайомлення з наказом про звільнення і своїми діями анулював раніше направлену ним 15.12.2016 року заяву про відкликання заяви про звільнення від 12.12.2016 року.

Посилання позивача на підтвердження доводів про те, що заява про звільнення за угодою сторін була написана під тиском з боку заступника генерального директора – керівника технічних програм ОСОБА_5, суд оцінює критично та не приймає до уваги, оскільки заява про звільнення від 12.12.2016 року написана позивачем власноручно, містить його підпис та дату проведення звільнення, що свідчить про його вільне волевиявлення на звільнення із займаної посади саме на підставі п. 1 ч.1 ст. 36 КЗпП України за угодою сторін, та Позивачем у відповідності до ст. ст. 77, 79, 80, 81 ЦПК України не надано достатніх, належних, достовірних доказів на підтвердження факту тиску на нього з боку заступника генерального директора – керівника технічних програм ОСОБА_5, і цього факту не встановлено судом.

Факт власноручного написання заяви про звільнення від 12.12.2016 року позивачем не оспорюється.

Суд зазначає, що долучений відповідачем лист від 30.12.2016 року № Б-1-2/305, а також пояснення його представника свідчать про те, що угоди між ОСОБА_2, як працівником, та Центром ДЗК, як роботодавцем, щодо анулювання попередньо досягнутої угоди щодо звільнення не було досягнуто.

Судом також встановлено та враховано, що відповідачем не було порушено процедуру звільнення працівника, у тому числі проведено повний розрахунок при звільненні 16.12.2016 року, що підтверджується копією розрахункового листа за грудень 2016 року та копією платіжного доручення № 10 від 16.12.2016 року.

Судом встановлено, та не спростовується позивачем той факт, що згідно із п. 1.4, 5.4, 6.4 Положення про юридичний департамент Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру», затверджене наказом Центру ДЗК від 28.11.2016 № 359 юридичний департамент та директор департаменту – державний реєстратор безпосередньо підпорядковується генеральному директору – керівнику технічних програм Центру ДЗК, а директору департаменту – державному реєстратору безпосередньо підпорядковуються керівники структурних підрозділів Департаменту.

Отже, позивач перебуваючи на посаді заступника директора департаменту – начальника відділу нормативно-правового забезпечення юридичного департаменту, підпорядковувався безпосередньо директору департаменту та генеральному директору – керівнику технічних програм підприємства і не перебував в жодному підпорядкуванні будь-кого із заступників генерального директора – керівника технічних програм Центру ДЗК і безпосередньо ОСОБА_5

З даним Положенням позивач був ознайомлений 06.12.2016 року.

Також судом встановлено та не спростовується позивачем, що згідно із пунктами 9.4.5. та 9.4.9. Статуту Центру ДЗК єдиною посадовою особою Центру ДЗК, яка має право здійснювати прийом та звільнення з роботи працівників підприємства, а також видавати/підписувати накази з кадрових питань, є його керівник, тобто ОСОБА_8

У зв'язку з тим, що факт тиску на позивача з приводу написання заяви на звільнення не доведено, тому подану ним заяву від 12.12.2016 року про звільнення 16.12.2016 року за угодою сторін (п. 1 ст. 36 КЗпП України) слід розцінювати як його власну волю з усвідомленням відповідних наслідків.

Дії відповідача щодо розірвання трудового договору з позивачем за п. 1 ст. 36 КЗпП України не суперечать положенням трудового законодавства. Так як при припинені трудового договору за угодою сторін, на відміну від звільнення за власним бажанням, можливості відкликання працівником поданої заяви не передбачено.

Таким чином, у ході розгляду даної справи судом не встановлено порушення вимог законодавства України при прийнятті відповідачем наказу про звільнення позивача.

Не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо зміни формулювання підстав звільнення у наказі Центру ДЗК № 325-к від 14.12.2016 року на абз. 3 ст. 38 КЗпП України.

Звільнення за ч. 3 ст. 38 КЗпП України є самостійною підставою розірвання трудового договору, яка ініціюється безпосередньо працівником.

Як вбачається з матеріалів справи, 12.12.2016 року позивачем на ім’я в.о. генерального директора – керівника технічних програм Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» ОСОБА_8 була написана та подана заява про звільнення із займаної посади 16.12.2016 року за угодою сторін.

Як встановлено судом і не спростовується позивачем, будь-якої іншої заяви про звільнення з інших підстав ніж згідно із п. 1 ст. 36 КЗпП України і безпосередньо з підстав передбачених ч. 3 ст. 38 КЗпП України, позивачем не подавалися, а також позивач не зверталася до роботодавця із заявами про порушення його прав, умов колективного чи трудового договору, законодавства про працю та припинення таких порушень.

Враховуючи зазначене, відсутні правові підстави для застосування ст. 44 КЗпП України щодо виплати вихідної допомоги.

Також не підлягають задоволенню позовні вимоги позивача щодо стягнення з відповідача матеріальної допомоги на оздоровлення, середнього заробітку за весь час затримання виплат.

Як встановлено судом, між адміністрацією Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» та радою профспілок Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» був підписаний та укладений ОСОБА_6 договір на 2010-2012 роки, зареєстрований УПСЗН Солом’янської районної у м. Києві державної адміністрації за № 224-10 від 21.09.2010 (із змінами та доповненнями).

ОСОБА_6 договором (із змінами та доповненнями) позивач був ознайомлений під особистий підпис 11.01.2016 року.

Так, пунктом 7.1 ОСОБА_6 договору (із змінами та доповненнями) передбачено, що один раз на рік при наданні щорічної відпустки або її частини виплачувати працівникам матеріальну допомогу на оздоровлення за заявою у розмірі до середньомісячної заробітної плати, виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують щорічній відпустці або її частині, але не менше посадового окладу (тарифної ставки, місячного фонду заробітної плати (відповідно до штатного розпису) працівника, для якого застосовується відрядна форма оплати праці)».

Проте, як встановлено судом та не спростовується ОСОБА_2, позивач не звертався до відповідача з відповідною заявою, а тому, враховуючи положення ОСОБА_6 договору, підстав для виплати відповідачем матеріальної допомоги на оздоровлення, при наданні щорічних відпусток позивачу, у Центру ДЗК не було.

Також судом встановлено та не спростовано ОСОБА_2, що 15 грудня 2016 року під час оформлення останнім Обхідного листа, у відповідності із вимогами п. 28 Правил внутрішнього трудового розпорядку для працівників Центру ДЗК, з’ясувалась відсутність ноутбук Hewlett Packard Compaq 6720s (GR645EA), інвентарний номер 119236, який він отримав у користування згідно із Актом №ЗК-0000054 передавання від 28.03.2016 року.

Відповідачем на підставі наказу від 15.12.2016 року № 392 було проведено службове розслідування та за його результатами складений Акт службового розслідування від 16.12.2016 року, а також з метою встановлення ринкової вартості втраченого майна, проведена незалежна оцінка ноутбуку Hewlett Packard Compaq 6720s (GR645EA) у незалежного суб’єкта оціночної діяльності.

У ході службового розслідування був встановлений факт самовільного винесення позивачем матеріальних цінностей підприємства, а саме ноутбуку Hewlett Packard Compaq 6720s (GR645EA) і порушення ним Пропускного режиму в приміщеннях Центру ДЗК, затвердженого наказом від 23.11.2015 року № 337, з яким позивач був ознайомлений.

15.12.2016 року об 15 год. 50 хв. ОСОБА_2 особисто отримав від начальника сектору внутрішнього аудиту ОСОБА_9 службову записку від 15.12.2016 № Вн-1547 щодо надання пояснень з питань нестачі матеріальних цінностей.

Позивачу був надано час для надання відповідних пояснень щодо причин відсутності матеріальних цінностей, але жодних пояснень від нього не надійшло.

Згідно із ст. 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству внаслідок порушення покладених на них трудових обов'язків.

При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника.

Згідно із ст. 136 КЗпПУ покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.

Розпорядження власника або уповноваженого ним органу має бути зроблено не пізніше двох тижнів з дня виявлення заподіяної працівником шкоди і звернено до виконання не раніше семи днів з дня повідомлення про це працівникові.

Судом встановлено, що позивач своїми винними протиправними діями наніс пряму дійсну шкоду Центру ДЗК, а тому керуючись ст.ст. 130, 132,136 КЗпП України відповідачем був виданий наказ від 16.12.2016 року № 396 «Про відрахування із заробітної плати».

Надана позивачем копія ОСОБА_8 з кримінального провадження № 12016110200004692 від 21.11.2016 року не спростовує факт заподіяння відповідачу матеріальної шкоди, а навпаки доводить, що позивач самовільно, у порушення норм законодавства та локальних актів підприємства, виніс майно державного підприємства і своїми винними протиправними діями заподіяв пряму дійсну шкоду Центру ДЗК.

Як вбачається з витягу з кримінального провадження № 12016110200004692, ОСОБА_2 подав заяву про крадіжку ноутбуку «Hp» сірого кольору 21.11.2016 року.

Судом встановлено та не спростовано позивачем, що останній не повідомляв відповідача про втрату державного майна, яке йому було надано у користування.

Згідно ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

З огляду на те, що судом не було знайдено підстав для скасування наказу про звільнення та поновлення ОСОБА_2 на роботі у Державному підприємстві «Центр державного земельного кадастру», суд приходить до висновку про те що вимоги Позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу також не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 237 1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.

За змістом зазначеної норми закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 237 1 КЗпП України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.

Виходячи з викладеного вище, висновку суду про законність переведення, звільнення позивача з роботи, підстави для задоволення вимог про стягнення з відповідача на користь позивача моральної шкоди відсутні.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 3 ст. 12 ЦПК України).

Частинами 1 та 6 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

У ст. 77 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

За нормами ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ст. 89 ЦПК України).

З урахуванням вищевикладеного та досліджених матеріалів справи в їх сукупності, суд вважає, що позивачем не надані у судовому засіданні докази на підтвердження та обґрунтування позовних вимог, у зв’язку з чим суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні всіх позовів ОСОБА_2

Відповідно до ст.ст. 263-265 ЦПК України,

В И Р І Ш И В :

Позовні вимоги ОСОБА_2 до Державного підприємства «Центр державного земельного кадастру» про:

- зміну формулювання підстав звільнення в наказі № 325-К від 14.12.2016 року з п. 1 ст. 36 КЗпП України на п. 4 ст. 36 КЗпП України;

- про стягнення з відповідача неправомірно утриманих під час розрахунку 4 200,00 грн.;

- про стягнення невиплаченої заробітної плати з урахуванням премій, доплат та інших виплат, в тому числі матеріальної допомоги на оздоровлення;

- про визнання незаконним та скасування наказу № 325-К від 14.12.2016 року про звільнення, та про поновлення на роботі;

- про стягнення заробітної плати в сумі 4 200,00 грн.;

- про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу;

- про скасування наказу, яким було внесено зміни до штатного розкладу в частині, що стосується директора юридичного департаменту;

- про скасування п.п. 1, 2 наказу № 270-К від 25.10.2016 року «Про переведення працівників»;

- про стягнення компенсації за час виконання нижчеоплачуваної роботи в сумі 5 400,00 грн.;

- про стягнення 150 000,00 грн. моральної шкоди –

залишити без задоволення.

Стягнути з ОСОБА_2 (ІНФОРМАЦІЯ_1, реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1, адреса: АДРЕСА_1) на користь держави в особі Державної судової адміністрації України (01021, м. Київ, вул. Липська, 18/5) судовий збір в розмірі 640,00 грн.

Платіжні реквізити для сплати судового збору

Отримувач коштів ГУК у м.Києві/м.Київ/22030106

Код отримувача (код ЄДРПОУ) 37993783

Банк отримувача ГУДКСУ у м.Києві

Код банку отримувача (МФО) 820019

Рахунок отримувача 31215256700001

Код класіфікації доходів бюджету 22030106

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Апеляційного суду Полтавської області через Автозаводський районний суд м. Кременчука.

Зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення – 21.05.2018 року.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя