Постанова № 74950066, 20.06.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №333/7407/15-ц Головуючий у 1 інстанції Круглікова А.В.

Провадження № 22-ц/778/2183/18 Суддя-доповідач Онищенко Е.А.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.

Воробйової І.А.

за участю секретаря судового засідання Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 на рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 21 березня 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до Публічного акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» про визнання недійсною угоди та визнання права на відшкодування моральної шкоди в сумі 2000 грн.,-

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2015 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ПАТ КБ «Приватбанк» про визнання недійсною угоди та визнання права на відшкодування моральної шкоди в сумі 2000 грн..

В позові зазначала, що 27.02.2007 р. позивачем було заповнено заяву про надання банківських послуг (відкриття карткового рахунку) в ПАТ КБ «ПриватБанк». 08.06.2007 р. ПАТ КБ «ПриватБанк» відкрив на ім'я позивача рахунок та активізував кредитну картку Універсальна із внесенням в подальшому без відома позивача працівниками банку виправлень, а саме щодо дати відкриття рахунку і суми кредитного ліміту. Наприкінці червня 2008 р. позивач надала у користування вказану кредитну картку своїй подрузі - ОСОБА_5, яка згодом зняла кредитні кошти з вказаної картки на суму 5 800 грн. та пообіцяла позивачу виконати всі зобов'язання перед Банком своєчасно та належним чином. Разом з тим, як вказує позивач, свої обіцянки її подруга ОСОБА_5 не виконала, у зв'язку з чим, працівники Банку почали здійснювати тиск на позивача з приводу повернення отриманого кредиту. 14.12.2012 р. між сторони у справі була підписана угода про реструктуризацію заборгованості, внаслідок якої борг позивача перед відповідачем не зменшився, а збільшився. Позивач зазначила, що вказана угода про реструктуризацію заборгованості порушує вимоги Закону України «Про захист прав споживачів», зокрема п. 3 ч. 12 ст. 11 вказаного Закону. Так, на момент підписання оскаржуваної угоди ОСОБА_3 не працювала, перебувала на обліку в Управління праці та соціального захисту населення, як мати одиначка, а сукупним сімейним доходом була допомога по догляду за дитиною в розмірі 1284,72 грн. Отже, за розрахунком позивача, банк не мав права призначати щомісячний платіж, який би перевищував суму в розмірі 449,65 грн. В той же час, умовами п. 2.1. угоди про реструктуризацію представники Банку встановили розмір щомісячного платежу в сумі 530,97 грн. Крім того, умовами вказаної угоди сторони передбачили сплату єдиноразового внеску в сумі 886 грн. без врахування п. 2 ч. 12 ст. 11 ЗУ «Про захист прав споживачів». Також, позивач вказувала, що кредитний договір між сторонами не укладався, ніяких примірників цього договору позивач не отримувала, а тому схиляючи до продовження строку дії неукладеного договору відповідач тим самим вчинив обман щодо природи правочину. З огляду на викладене, позивач просила суд задовольнити позовні вимоги повністю.

Посилаючись на викладене, ОСОБА_3 просила суд задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

Рішенням Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 21 березня 2018 року у задоволенні позову відмовлено.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що при зверненні до суду з позовною заявою та під час всього судового розгляду справи, позивачем неодноразово заявлялося про неправомірність вказаного договору як через його нікчемність внаслідок порушення обов'язкової письмової форми, так і внаслідок неукладеності через відсутність у ньому необхідних істотних умов.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що 27.02.2007 р. між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" і ОСОБА_3 підписано заяву про відкриття карткового рахунку у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та приєднання до умов і правил надання банківських послуг.

Зміст вказаної вище заяви свідчить, що ОСОБА_3 підписавши цю заяву ознайомилась та погодилась з Умовами надання банківських послуг, Правилами користування платіжною карткою та Тарифами банку, які складають договір про надання банківських послуг. Також, ОСОБА_3 підтвердила, що надана нею інформація є правильною та зобов'язалась про всі зміни повідомляти в банк не пізніше 15 днів від моменту їх виникнення. На підставі зазначеної вище заяви, між сторонами оформлено кредитну картку «Універсальна» з терміном дії кредитного ліміту, що збігається з терміном дії кредитної картки. Наведений вище договір про надання банківських послуг, відповідно до умов якого позивачу встановлений кредитний ліміт, жодною із сторін не оскаржувався, в судовому порядку недійсним не визнавався та не був розірваний.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що спірна Генеральна угода про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток від 14.12.2012 р. підписана сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов спірного договору та в подальшому частково виконувала його умови; відповідач надав позивачці документи, які передували укладенню кредитного договору, у тому числі й повну інформацію об умовах кредитування в ПАТ КБ "ПриватБанк" (а також про його місцезнаходження), мети з якою кредит може бути використаний; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в т.ч. між зобов'язаннями Позичальника, типу відсоткової ставки, на яку кредит може бути виданий, орієнтовної сукупності вартості кредиту та вартості послуги по оформленню договору (переліку всіх видатків, пов'язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема, таких як адміністративні видатки, видатки на страхування, юридичне оформлення та інш.); строк, на який кредит був отриманий; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоти та об'єму; можливість дострокового повернення кредиту та його умов, про що свідчить сам зміст оскаржуваної Генеральної угоди.

Судова колегія погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно з ч. 1 ст. 1066 ЦК України, за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

Статтею 1069 ЦК України унормовано, якщо відповідно до договору банківського рахунку банк здійснює платежі з рахунку клієнта, незважаючи на відсутність на ньому грошових коштів (кредитування рахунка), банк вважається таким, що надав клієнтові кредит на відповідну суму від дня здійснення цього платежу (ч. 1). Права та обов'язки сторін, пов'язані з кредитуванням рахунка, визначаються положеннями про позику та кредит (параграфи 1 і 2 глави 71 цього Кодексу), якщо ін. не встановлено договором або законом (ч. 2).

Відповідно до ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або ін. фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не

Доводи апеляційної скарги щодо неукладеності вказаного вище договору та його нікчемності оскільки його зміст не містить всіх необхідних істотних умов є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів виходячи з наступного.

Відповідно до ч. 2 ст. 640 ЦК України, у разі, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За змістом ст. 1046 ЦК України, договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

До відносин за кредитним договором застосовуються положення, що регулюють договір позики, якщо інше не встановлено законом і не випливає із суті кредитного договору (ч. 2 ст. 1054 ЦК України).

З огляду на вказані вище положення закону, кредитний договір за своїми ознаками є реальним та вважається укладеним із моменту передання грошей.

Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_3 активно користувалась коштами за кредитною карткою, як періодично знімала їх, так і поповнювала останню.

Крім того, як встановлено судом першої інстанції, заява про відкриття карткового рахунку у ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та приєднання до умов і правил надання банківських послуг від 27.02.2007 р., які складають договір про надання банківських послуг підписана сторонами, які досягли згоди з усіх істотних умов договору, мали необхідний обсяг цивільної дієздатності, а їх волевиявлення було вільним і відповідало їхній внутрішній волі; позивачка на момент укладення договору не заявляла додаткових вимог щодо умов вказаного договору та в подальшому частково виконувала його умови; даних про те, що ОСОБА_3 приєднується до даних Умов і Правил не в повному обсязі послуг, які надає Банк по даним Умовам і Правилам, а частково, зазначена вище заява не містить; своїм підписом ОСОБА_3 підтвердила, що вона ознайомлена та згодна з Умовами і Правилами надання банківських послуг, які розміщені на офіційному сайті ПриватБанку та були надані їй для ознайомлення у письмовому виді.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, про те що договір про надання банківських послуг від 27.02.2007 р. із встановленням кредитного ліміту є укладеним між сторонами, а тому доводи апеляційної скарги в цій частині є необґрунтованими.

Доводи апеляційної скарги щодо нікчемності договору про надання банківських послуг від 27.02.2007 р. є також безпідставними, оскільки скаржником не наведено норм закону, за яким встановлена недійсність укладеного між сторонами правочину (нікчемність правочину).

З матеріалів справи вбачається, що судом першої інстанції були призначені судово-технічна експертиза та судово-хімічна експертиза, проведення яких доручено Запорізькому НДЕКЦ МВС України. За наслідками проведення експертиз складено висновки експертів від 02.02.2017 р. № 4-423 та від 09.06.2017 р. № 6-137.

Згідно з висновком експерта від 02.02.2017 р. № 4-423, у цифрах «6» та першої цифри «0» цифрового запису: «6000», яка розташована у 5-й строчці зверху, у графі «кредитний ліміт у сумі» розділу «БАНКІВСЬКІ ПОСЛУГИ (заповнюється банком) в заяві (заповнюється клієнтом) про надання банківських послуг мало місце зміна первісного змісту внесена шляхом дописки. Первинний запис у заяві (заповнюється клієнтом) про надання банківських послуг у графі «кредитний ліміт у сумі» розділу «БАНКІВСЬКІ ПОСЛУГИ (заповнюється банком) є «2 500,00». У цифрах «8», «6» цифрового запису «08 06 2007» у графі «дата відкриття рахунку» розділу «ВІДМІТКИ БАНКУ» у заяві (заповнюється клієнтом) про надання банківських послуг мало місце зміна первісного змісту внесена шляхом дописки. Первинний запис у заяві (заповнюється клієнтом) про надання банківських послуг у графі «дата відкриття рахунку» розділу «ВІДМІТКИ БАНКУ» є «03 03.2007».

Відповідно до висновку експерта від 09.06.2017 р. № 6-137, фарбові матеріали, що були використані для виконання рукописних написів (значення кредитного ліміту в заяві ОСОБА_3, аркуш 112 цивільної справи) - цифр та знаків «0», «0», «,», «0», «0» в напису «6000,00» мають спільну родову належність. Фарбові матеріали, що були використані для виконання рукописних написів (значення кредитного ліміту в заяві ОСОБА_3, аркуш 112 цивільної справи) - цифр та знаків «6» та «0» (друга цифра) в напису «6000,00» мають спільну родову належність. Фарбові матеріали, що були використані для виконання рукописних написів (значення кредитного ліміту в заяві ОСОБА_3, аркуш 112 цивільної справи) - цифр та знаків «6» та «0» та окремо «0», «0», «,», «0», «0» в напису «6000,00» мають різну родову належність. Фарбові матеріали, що були використанні для виконання рукописних написів (дата відкриття рахунку в заяві ОСОБА_3, аркуш 112 цивільної справи) - цифр та знаків «0», «8», «0», «2», «0», «0» та «7» в напису «08 06 2007» мають спільну родову належність. Фарбовий матеріал, що був використаний для виконання рукописного напису (дати відкриття рахунку в заяві ОСОБА_3, аркуш 112 цивільної справи) - цифри «6» в напису «08 06 2007» має іншу родову належність.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що згідно наданого позивачем Витягу з Єдиного реєстру досудових розслідувань кримінального провадження № 12018080040000337, 30.01.2018 р. до Комунарського ВП надійшла заява від ОСОБА_7 про те, що 27.11.2017 р. співробітники ПАТ КБ «ПриватБанку» зробили виправлення у заяві про надання банківських послуг. Матеріальна шкода та обставини події встановлюються, правова кваліфікація злочину за ч. 1 ст. 358 КК України.

Крім того, судом першої інстанції встановлено, що 14.12.2012 р. між ПАТ КБ «ПриватБанк» і ОСОБА_3 з метою створення сприятливих умов для виконання зобов'язань за кредитним договором від 08.06.2007 р. № SAMDN40000014201327 (Договір 1) укладено Генеральну угоду про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток.

В суді першої інстанції надано пояснення представником відповідача, відповідно до яких зазначено, що номер вказаного договору, а саме: № SAMDN40000014201327 присвоюється у програмних комплексах автоматично та при формуванні будь-яких документів, пов'язаних з певним рахунком (які також генеруються в програмних комплексах автоматично) в них відображається саме цей номер. Щодо дати кредитного договору, що визначена в Генеральній угоді про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток, то 08.06.2007 р. - це дата саме відкриття рахунку, а не укладення договору - 27.02.2007 р. оскільки фактично можливість користуватись кредитними коштами Позичальнику надана з дати відкриття рахунку.

Розділом 1 вказаної вище Генеральної угоди сторони узгодили за Договором 1 зменшити розмір заборгованості, що виникла в період з дати надання Позичальнику кредиту, а саме: відсотків на 1 103,55 грн., комісію на 300,31 грн., пеню на 0,00 грн., штрафу на 777,89 грн. (п. 1.1.1.); заборгованість за договором 1 з дати підписання Генеральної угоди складає 15 521,29 грн. (п. 1.1.2.); дата кінцевого погашення заборгованості за Договором 1 - 31.12.2015 р. (п. 1.1.3.).

Розділом 2 Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості сторони обумовили, що Банк надає Позичальнику строковий кредит в сумі 14 635,29 грн. на строк 36 місяців з 14.12.2012 р. по 31.12.2015 р. шляхом встановлення кредитної лінії на платіжну картку на споживчі цілі в сумі 14 635,29 грн. в обмін на зобов'язання Позичальника повернути кредит, сплатити відсотки в розмірі 1,5% на місяць на суму залишку заборгованості за кредитом в зазначені в Заяві, Умовах та правилах строки. Погашення заборгованості здійснюється в наступному порядку: починаючи з 1 по 25 число кожного місяця Позичальник надає Банку грошові кошти (щомісячний платіж) в сумі 530,97 грн. для погашення заборгованості за кредитом, яка складається із заборгованості по кредиту, відсотків, а також інших видатків у відповідності до Умов та правил. Дата кінцевого погашення заборгованості повинна бути не пізніше 31.12.2015 р.

Відповідно до змісту наведеної вище Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості, ОСОБА_3 (Позичальник) ознайомилась та згодна з умовами та правилами. Своїм підписом підтвердила факт надання повної інформації об умовах кредитування в ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" (а також про його місцезнаходження), а саме: мети з якою кредит може бути використаний; форми його забезпечення; наявні форми кредитування з коротким описом відмінностей між ними, в т.ч. між зобов'язаннями Позичальника, типу відсоткової ставки, на яку кредит може бути виданий, орієнтовної сукупності вартості кредиту та вартості послуги по оформленню договору (переліку всіх видатків, пов'язаних з отриманням кредиту, його обслуговуванням та поверненням, зокрема, таких як адміністративні видатки, видатки на страхування, юридичне оформлення та інш.); строк, на який кредит був отриманий; варіанти повернення кредиту, включаючи кількість платежів, їх частоти та об'єму; можливість дострокового повернення кредиту та його умов; необхідність здійснення оцінки майна, якщо така оцінка є необхідною, ким вона здійснюється (…).

Позивачем заявлено вимогу про визнання недійсною Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток від 14.12.2012 р. з підстав її невідповідності нормам Закону України «Про захист прав споживачів», а також навмисного введення ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" в оману ОСОБА_3 щодо обставин, які мають істотне значення (ст. 230 ЦК України).

Судова колегія вважає висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню обґрунтованим та законним.

Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Відповідно до ст. 6 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 ЦК України).

Згідно з ч. 1 ст. 628 ЦК України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Загальні підстави визнання недійсними правочинів і настання відповідних наслідків встановлені статтями 215, 216 ЦК України.

Статтею 203 ЦК України визначені загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, ін. актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам (ч. 1); особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності (ч. 2); волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі (ч. 3); правочин має вчинятись у формі, встановленій законом (ч. 4); правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним (ч. 5); правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей (ч. 6).

Відповідно до ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 цього Кодексу (ч. 1).

Доводи апеляційної скарги щодо порушення зі сторони відповідача при укладенні оскаржуваної угоди Закону України «Про захист прав споживачів» зводяться до переоцінки доказів виходячи з наступного.

Відносини між споживачами товарів (крім харчових продуктів, якщо інше прямо не встановлено цим Законом), робіт і послуг та виробниками і продавцями товарів, виконавцями робіт і надавачами послуг регламентуються Законом України «Про захист прав споживачів».

За змістом статей 11, 18 Закону України «Про захист прав споживачів» до договорів зі споживачами про надання споживчого кредиту застосовуються положення цього Закону про несправедливі умови в договорах, зокрема про встановлення обов'язкових для споживача умов, з якими він не мав реальної можливості ознайомитися перед укладенням договору; надання продавцю (виконавцю, виробнику) права в односторонньому порядку змінювати умови договору на власний розсуд або на підставах, не зазначених у договорі; передбачення зміни в будь-яких витратах за договором, крім відсоткової ставки. Продавець (виконавець, виробник) не повинен включати в договори зі споживачем умови, які є несправедливими. Умови договору є несправедливими, якщо всупереч принципу добросовісності його наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов'язків на шкоду споживача. Якщо положення договору визнано несправедливим, включаючи ціну договору, таке положення може бути змінене або визнане недійсним. Положення, що було визнане недійсним, вважається таким з моменту укладення договору.

Закон України «Про захист прав споживачів» застосовується до спорів, які виникли з кредитних правовідносин, лише в тому разі, якщо підставою позову є порушення порядку надання споживачеві інформації про умови отримання кредиту, типові процентні ставки, валютні знижки тощо, які передують укладенню договору.

Також, відповідно до п. 12 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла станом на 14.12.2012 р., тобто станом на час укладення спірного договору про реструктуризацію заборгованості), кредитодавець має право проводити за погодженням із споживачем реструктуризацію заборгованості за договором про надання споживчого кредиту.

Реструктуризація, зокрема, здійснюється шляхом:

1) надання позичальникам відстрочки сплати суми основного боргу за договорами про надання споживчого кредиту на строк не більше трьох років;

2) продовження строку договору про надання споживчого кредиту з урахуванням обмежень, що діють у банках, та обставин щодо фінансового стану позичальника;

3) зміни механізму нарахування відсотків таким чином, щоб частина щомісячних платежів з обслуговування кредитів не перевищувала 35 відсотків сукупного місячного доходу сім'ї;

4) поділу існуючого кредитного зобов'язання в іноземній валюті за договором про надання споживчого кредиту на: зобов'язання, забезпечене іпотекою, у розмірі залишку кредиту на момент реструктуризації, вираженого в гривнях за курсом, що діяв на момент отримання кредиту; зобов'язання, не забезпечене іпотекою, у розмірі різниці залишку кредиту в гривнях за курсом на момент реструктуризації та залишку кредиту в гривнях за курсом, що діяв на момент отримання кредиту, яке повністю виконується в кінці строку договору про надання споживчого кредиту.

Банк має право за реструктуризованими згідно із цією частиною договорами звільнити позичальників від сплати будь-яких штрафних санкцій за несвоєчасне виконання умов кредитних договорів, що виникли до дати такої реструктуризації.

У разі якщо позичальник у повному обсязі та своєчасно виконає реструктуризовані зобов'язання за кредитним договором протягом трьох років з дня реструктуризації боргу, комерційний банк має право на щорічне зменшення на 0,5 відсотка суми основного непогашеного боргу протягом наступних п'яти років з віднесенням зазначеної суми до складу витрат банку.

В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що умови п. 2.1. оскаржуваної Угоди, за змістом якої Позичальник зобов'язаний сплачувати відповідачу щомісячний платіж в сумі 530,97 грн. в якості погашення заборгованості за кредитним договором не відповідають п. 3 ч. 12 ст. 11 вказаного Закону оскільки 35% від сукупного сімейного доходу позивача, на момент підписання спірної угоди, становив - 449,65 грн. В якості доказів отримання доходу в сумі 1284,72 грн., позивачем надано довідки Комунарської районної адміністрації Запорізької міської ради про заробітну плату і інші доходи за період з листопада 2006 р. по квітень 2007 р. (а.с. 109-111, т. 1), а також довідки Управління праці та соціального захисту населення Запорізької міської ради по Комунарьскому району від 17.04.2015 р. №№ 1833, 1834 (а.с. 14-15, т. 1) та від 17.04.2015 р. № 1823.

Зазначені доводи також є необґрунтованими, оскільки п. 3 ч. 12 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла станом на 14.12.2012 р.) передбачає здійснення реструктуризації заборгованості, зокрема, шляхом зміни механізму нарахування відсотків таким чином, щоб частина щомісячних платежів з обслуговування кредитів не перевищувала 35 відсотків сукупного місячного доходу сім'ї.

В той же час, умови п. 2.1. Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості свідчать, що узгоджена між сторонами сума щомісячного платежу в розмірі 530,97 грн. включає погашення заборгованості не лише за відсотками за користування кредитом, а й погашення суми основного боргу за кредитом.

Доводи апеляційної скарги щодо невідповідність п. 2.10. спірної Угоди про реструктуризацію нормам п. 2 ч. 12 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла станом на 14.12.2012 р.). оскільки, відповідач не врахував фінансового стану позичальника при укладенні оскаржуваної угоди, зокрема в п. 2.10. угоди, за змістом якої Позичальник доручає Банку без додаткового узгодження, перерахувати кредитні кошти в день надання кредиту в сумі 886 грн. на будь-який відкритий в Банку рахунок, не заслуговують на увагу з наступних підстав.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що сума в розмірі 886 грн. була внесена Позичальником (позивачем у цій справі) на розрахунковий рахунок відповідача в день підписання спірної Угоди про реструктуризацію в рахунок погашення кредитної заборгованості. Даний факт не заперечувався сторонами в сході розгляду цієї справи.

Реструктуризація заборгованості між сторонами проводиться за неможливості клієнта погасити поточний кредит. Отже, реструктуризація за своєю правовою суттю є зменшення кредитного навантаження позичальника шляхом змін умов чинного кредитного договору.

Таким чином, оскільки за умовами п. 1.1.1. спірної Генеральної угоди, сторони зменшили розмір заборгованості кредиту за Договором 1, то доводи скаржника про неврахування відповідачем фінансового стану позичальника при укладенні оскаржуваної угоди суд визнає безпідставними.

Суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що умови Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток від 14.12.2012 р., укладеної між сторонами у цій справі відповідають нормам ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів» (в редакції, що діяла станом на 14.12.2012 р.).

Обґрунтовуючи вимоги про визнання недійсною Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток від 14.12.2012 р. позивач посилався на положення ст. 230 ЦК України.

Правові наслідки вчинення правочину під впливом обману визначені статтею 230 ЦК України, за змістом якої, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (частина перша статті 229 цього Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування (ч. 1). Сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі та моральну шкоду, що завдані у зв'язку з вчиненням цього правочину (ч. 2).

Таким чином, правочин може бути визнаний вчиненим під впливом обману у випадку навмисного цілеспрямованого введення іншої сторони в оману щодо фактів, які впливають на укладення правочину. Ознакою обману, на відміну від помилки, є умисел: особа знає про наявність чи відсутність певних обставин і про те, що друга сторона, якби вона володіла цією інформацією, не вступила б у правовідносини, невигідні для неї. Обман також має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування. При цьому, саме позивач як сторона, яка діяла під впливом обману, повинен довести наявність умислу з боку відповідача, істотність значення обставин, щодо яких її введено в оману, і сам факт обману. Якщо все інше, крім умислу, доведено, вважається, що мала місце помилка.

Частиною 1 ст. 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1). Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2). Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень (ч. 3).

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).

Згідно з ч. 1 ст. 80 ЦПК України, достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Нормами ч. 1 ст. 81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем не доведено в ході її розгляду, наявність умислу в діях відповідача при укладенні оскаржуваної угоди на ведення позивача в оману щодо обставин та умов спірного правочину.

Нормами ст. 204 ЦК України встановлена презумпція правомірності правочину.

Отже, обов'язок доведення наявності обставин, з якими закон пов'язує визнання судом оспорюваного правочину недійсним, покладається на позивача.

З огляду на викладені вище обставини справи, судова колегія погоджується з висновком суд першої інстанції про те, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами недодержання в момент укладення між ПАТ КБ "ПРИВАТБАНК" та ОСОБА_3 Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток від 14.12.2012 р. вимог, які є необхідними для визнання цього правочину судом недійсним. У зв'язку з чим, у задоволенні позову судом відмовляється через недоведеність.

Вирішуючи питання щодо відшкодування моральної шкоди в сумі 2000 грн. суд першої інстанції вірно вказав про те, що матеріалами справи не доведено факт порушення прав ОСОБА_3 при укладенні Генеральної угоди про реструктуризацію заборгованості та приєднання до Умов та правил надання продукту кредитних карток від 14.12.2012 р., суд дійшов висновку, що підстави для стягнення на користь останньої моральної шкоди відсутні.

З огляду на наведене вбачається, що суд з дотриманням вимог ст. ст. 89,263 ЦПК України дана належна оцінка доказам по справі, вірно встановлений характер спірних правовідносин і обґрунтовано зроблено висновок про відсутність правових підстав для задоволення позову.

На підставі вищенаведеного, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 в особі представника ОСОБА_4 залишити без задоволення.

Рішення Комунарського районного суду м.Запоріжжя від 21 березня 2018 рокуу цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26 червня 2018 року.

Головуючий:

Судді: