Постанова № 74949752, 20.06.2018, Апеляційний суд Запорізької області

Дата документу Справа №

Апеляційний суд Запорізької області

Єдиний унікальний №336/2892/17 Головуючий у 1 інстанції Зарютін П.В.

Провадження № 22-ц/778/1795/18 Суддя-доповідач ОСОБА_1

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 червня 2018 року м. Запоріжжя

Колегія суддів судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Запорізької області у складі:

головуючого Онищенка Е.А.

суддів: Бєлки В.Ю.

ОСОБА_2

за участю секретаря судового засідання Путій Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_3 на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2018 року у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про вселення,-

В С Т А Н О В И Л А:

У травні 2017 року ОСОБА_3 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

В позові зазначала, що відповідно до договору дарування квартири від 14.11.2014 р. позивач є власником квартири АДРЕСА_1.

У зазначеній квартирі був зареєстрований та іноді мешкав брат рідної матері ОСОБА_4, який з 2016 року у зазначеній квартирі не мешкає, участі щодо утримання квартири не приймає та не сплачує комунальні послуги.

На підставі викладеного позивач просить суд визнати відповідача таким, що втратив право користування житловим приміщенням - вищевказаною квартирою.

У жовтні 2017 року відповідач ОСОБА_4 звернувся до суду з вищевказаним зустрічним позовом, за яким зазначив, що він зареєстрований у спірній квартирі, натомість у квітні 2016 року позивач замінила замки на вхідних дверях та не пускає його у квартиру.

На підставі викладеного відповідач просить суд вселити його у квартиру АДРЕСА_1.

Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2018 рокувідмовлено у задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням.

Задоволено зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про вселення.

Вселено ОСОБА_4 у квартиру АДРЕСА_1.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким визнати ОСОБА_4 таким, що втратив право користування житловим приміщенням – квартирою, яка знаходиться за адресою АДРЕСА_2.

Шунтування апеляційної скарги зазначала, що судом не враховані вимоги, які закріплюють права власника житла, а саме ст.. 41 Конституції України, та ст.. 11 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, якою закріплено принцип непорушності права приватної власності . вважає, що її право як власника квартири 331, що знаходиться за адресою м. Запоріжжя, вул.. магістральна, буд. 70а є порушеним відповідачем по справі ОСОБА_4, а тому підлягає захисту в судовому порядку.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю - доповідача, пояснення учасників апеляційного розгляду, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених в суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, тому рішення суду переглядається в частині задоволення позовних вимог про стягнення заборгованості за кредитним договором з поручителя.

Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що відповідно до договору дарування квартири від 14.11.2014 р., посвідченого того ж дня приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу ОСОБА_5 за реєстровим номером 3193, позивач за первісним позовом є власником квартири 31 у будинку 70-а на вулиці Магістральній у місті Запоріжжі.

Вказану квартиру ОСОБА_3 отримала у дар від своєї матері ОСОБА_6

У зазначеній квартирі зареєстрований ОСОБА_4, в період з 16.06.1978 року по 27.02.1979 року та з 11.01. 1997 року по теперішній час, про що слідує із довідок Департаменту реєстраційних послуг Запорізької міської ради від 28.09.2017 року.

Відповідно до ст. 64 ЖК України члени сім’ї наймача, які проживають разом з ним, користуються нарівні з наймачем усіма правами і несуть усі обов’язки, що випливають з договору найму жилого приміщення. До членів сім’ї наймача належать дружина наймача, їх діти і батьки, а згідно зі ст. 65 ЖК України, особи, що вселилися в жиле приміщення як члени сім’ї наймача, набувають рівного з іншими членами сім’ї права користування жилим приміщенням, якщо при вселенні між цими особами, наймачем та членами його сім’ї, які проживають з ним, не було іншої угоди про порядок користування жилим приміщенням.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що ОСОБА_4 вселився у спірне жиле приміщення на законній підставі, як член сім’ї колишнього власника ОСОБА_6, та продовжував проживати у спірній квартирі й після зміни власника на ОСОБА_3 таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку те, що ОСОБА_4 не втрачав прав та обов’язків за ст. 64 ЖК України.

Позовні вимоги ОСОБА_3 обґрунтовувала триваним непроживанням відповідача у спірній квартирі без поважних на те причин.

Частиною 2 ст. 405 ЦК України встановлено, що член сім'ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім'ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Наданий ОСОБА_3 акт обстеження спірної квартири від 01.11.2017 року суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв за доказ, тому що він складений не уповноваженим органом, який має право проводити обстеження житла. Долучені рахунки про сплату житлово-комунальних послуг не можуть бути належними доказами факту непроживання ОСОБА_4 у спірній квартирі.

З висновку про результати розгляду звернення громадян Шевченківського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області від 06.08.2016 р. встановлено, що ОСОБА_4 у липні 2016 року не зміг потрапити у спірне житло, права користування яким не позбавлений через перешкоди, які створила його племінниця ОСОБА_3, про що звернувся з відповідними заявами до поліції.

20 квітня 2017 року ОСОБА_4 також звертався з аналогічної заявою до відділу поліції, про що свідчить повідомлення Шевченівського ВП Дніпровського ВП ГУНП в Запорізькій області від 19.05.2017 року.

Судом першої інстанції вірно встановлено з показань свідків ОСОБА_7, ОСОБА_8, ОСОБА_9, що ОСОБА_4 доступу до спірної квартири не має, оскільки в квартирі замінені вхідні двері, а комплект ключів позивачеві не надавався.

ОСОБА_4 не має іншого житла, права користування спірною квартирою у встановленому законом порядку не позбавлений. Проте, ОСОБА_3, в спірній квартирі не проживає, має інше житло за адресою: м.Запоріжжя, вул. Епронівська,б.111-а, де проживає зі своєю родиною.

Судова колегія погоджується зі зробленим висновком суду першої інстанції про те, що з боку ОСОБА_3 ОСОБА_4 як члену його сім’ї були створені перешкоди в користуванні спірною квартирою, через що він незаконно позбавлений права на це, тому вимоги про вселення в квартиру заявлені обґрунтовано та підлягають задоволенню.

Ст. 47 Конституції України гарантує кожному право на житло.

Ст. 9 ЖК України передбачає, що ніхто не може бути виселений із займаного приміщення, або обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.

Суд першої інстанції всебічно з'ясувавши обставини справи, вивчивши її матеріали, дослідивши надані у справі докази у сукупності, та дійшов обґрунтованого висновку, що на підставі встановлених фактичних обставин справи та відповідних їм правовідносин у задоволенні позову ОСОБА_3 необхідно відмовлено, а зустрічний позов ОСОБА_4 задоволено.

Розглядаючи спір, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно і всебічно дослідив і оцінив обставини справи, надані сторонами докази, правильно визначив характер спірних правовідносин і закон, який їх регулює.

У відповідності до вимог статті 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які він посилається в обґрунтування своїх вимог та заперечень.

На підставі вищенаведеного,судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Наведені скаржником в апеляційній скарзі доводи не можуть бути прийняті до уваги, оскільки зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх переоцінці та особистого тлумачення скаржником норм процесуального закону.

Відповідно до ч. 3 ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Порушень матеріального чи процесуального закону, які могли б призвести до скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не встановлено.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є необґрунтованими, а рішення суду відповідає вимогам закону та матеріалам справи.

Керуючись ст. ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 21 лютого 2018 рокуу цій справі залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 26 червня 2018 року.

Головуючий:

Судді: