Постанова № 74946743, 22.06.2018, Одеський апеляційний адміністративний суд

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

——————————————————————

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

22 червня 2018 р.м.ОдесаСправа № 814/124/18

Категорія: 12.3 Головуючий в 1 інстанції: Птичкіна В.В.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді – Осіпова Ю.В.,

суддів – Бойка А.В., Єщенка О.В.,

розглянувши в порядку письмового провадження в м. Одесі апеляційну скаргу Миколаївського обласного військового комісаріату на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року (м. Миколаїв, дата складання повного тексту рішення – 22.02.2018р.) по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Миколаївського обласного військового комісаріату про визнання бездіяльності протиправною, стягнення грошової компенсації, -

В С Т А Н О В И В:

17.01.2018 року ОСОБА_2 звернувся до Миколаївського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Миколаївського обласного військового комісаріату, в якому просив суд:

- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо невиплати грошової компенсації вартості за не отримане речове майно, на підставі довідки від 22.11.2017 року №7 про вартість речового майна, що належить до видачі, в розмірі 52 457,29 грн.;

- стягнути з обласного військового комісаріату на його користь грошову компенсацію вартості за не отримане речове майно, на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі від 22.11.2017 року №7 в розмірі 52 457,29 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що під час проходження ним військової служби його не було забезпечено належним речовим майном, яке йому доводилося купувати за власні кошти. Разом з тим, йому при звільненні зі служби грошову компенсацію за недотримане речове майно виплачено не було.

Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Миколаївського обласного військового комісаріату, що полягає у невиплаті грошової компенсації вартості за не отримане речове майно в сумі 52 457,29 грн. Стягнуто з Миколаївського обласного військового комісаріату на користь ОСОБА_1 грошові кошти в сумі 52 457,29 грн., в якості грошової компенсації за не отримане речове майно.

Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду 1-ї інстанції, представник Миколаївського обласного військового комісаріату 19.03.2018 року подав апеляційну скаргу, в якій зазначив, що судом, при винесенні оскаржуваного рішення порушено норми матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22.02.2018 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позовних вимог у повному обсязі.

Згідно приписів п.п.1,2 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю та/або неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

Заслухавши суддю - доповідача, перевіривши матеріали справи і доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про відсутність належних підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини справи.

Наказом командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 13.09.2017 року №318, позивач – ОСОБА_2 був звільнений з військової служби у запас у зв’язку із закінченням строку контракту.

29.09.2017 року позивач звернувся до Миколаївського обласного військового комісаріату з рапортом про видачу йому довідки про забезпечення речовим майном за період проходження служби.

02.10.2017 року, на підставі наказу військового комісара Миколаївського обласного військового комісаріату №176, позивача було виключено із списків по особового складу Комісаріату.

Згідно з довідкою №7 (вих. від 22.11.2017 року №7/7446), вартість речового майна, що належить до видачі позивачу, складає 52 457,29 грн.

21.12.2017 року позивач звернувся до відповідача із заявою про виплату йому грошової компенсації.

04.01.2018 року Миколаївський обласний військовий комісаріат надав відповідь №7/71, якою відмовив у видачі грошової компенсації, посилаючись на відсутність бюджетних коштів.

Не погоджуюсь з таким рішенням відповідача щодо не виплати грошової компенсації за не отримане речове майно, позивач звернувся до суду із даним позовом.

Вирішуючи справу по суті та задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з обґрунтованості та доведеності вимог.

Колегія суддів апеляційного суду, уважно дослідивши матеріали справи та наявні в них докази, погоджується з такими висновками суду 1-ї інстанції і вважає їх обгрунтованими, з огляду на наступне.

Згідно ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах та у спосіб визначений Конституцією та законами України.

Правовідносини, що виникли в даному спірному питанні регулюються Конституцією України, Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», відповідно які, визначають основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлюють єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.

Як слідує зі змісту положень ст.1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Відповідно до ст.2 вказаного Закону, ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.

Приписами ч.1 ст.9-1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» також визначено, що продовольче забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Речове ж забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України.

Механізм виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, СБУ, Служби зовнішньої розвідки, Держприкордонслужби, Держспецтрансслужби, Держспецзв’язку і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, безпосередньо визначено «Порядком виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв’язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за недотримане речове майно», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178.

Так, положеннями вказаного вище Порядку №178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби;.. (п.3). Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації, а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (п.4). Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв’язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформляється згідно з додатком (п.5).

Отже, грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна у разі звільнення з військової служби, загибелі (смерті) військовослужбовця. Така компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації та виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі.

Так, як встановлено судами обох інстанцій з матеріалів справи, відповідно до наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 13.09.2017р. №318 (а.с.11), позивач був звільнений з військової служби у запас «у зв’язку із закінченням строку контракту».

Далі, як свідчать матеріали справи, 29.09.2017 позивач звернувся до відповідача з рапортом про видачу йому довідки про забезпечення речовим майном за період проходження служби, на підставі якої, в подальшому, т.б. 21.12.2017 року, звернувся до відповідача із заявою про виплату йому грошової компенсації.

Таким чином, враховуючи вищевказані обставини, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що позивачем дотримано процедуру отримання грошової компенсації за неотримане речове майно, разом з тим, відповідачем протиправно відмовлено у виплаті позивачу такої компенсації.

Що ж стосується позиції апелянта щодо нібито пропуск позивачем строку звернення до суду для захистом своїх прав, з посиланням на те, що у ОСОБА_1 виникло право на отримання деяких речей ще з 2003 року, то колегія суддів вважає за необхідне наголосити, що як вже зазначалось вище, положеннями вказаного вище Порядку №178 передбачено, що грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби (п.3).

Отже, враховуючи наведене, судова колегія, як і суд 1-ї інстанції, вважає, що в даному конкретному випадку, у позивача виникло право на отримання грошової компенсації за не отримане речове майно саме з моменту звільнення з військової служби, у зв’язку з чим, судова колегія приходить до висновку про відсутність факту порушення позивачем строків звернення до суду.

Стосовно ж доводів відповідача про відсутність у військоматі необхідних коштів на вказані виплати, які не передбачені його кошторисом, то судова колегія, як і суд 1-ї інстанції ставиться до останніх критично, оскільки відсутність у відповідача коштів на виплату грошової компенсації не свідчить про відсутність у позивача права на отримання такої компенсації.

Отже, за таких обставин, суд 2-ї інстанції вважає, що суд 1-ї інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позову.

До того ж, ще слід зазначити й про те, що відповідно до приписів ст.ст.9,77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а суд, згідно ст.90 цього ж Кодексу, оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

А відповідно до ч.2 ст.77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія приходить до висновку, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні даної справи не допустив, вірно встановив фактичні обставини справи та надав їм належної правової оцінки. Наведені ж у апеляційній скарзі доводи, правильність висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на припущеннях та невірному трактуванні норм матеріального права.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.315 КАС України, суд апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Отже, за таких обставин, колегія суддів апеляційного суду, діючи виключно в межах доводів апеляційної скарги, відповідно до ст.316 КАС України, залишає цю апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду 1-ї інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст.308,311,315,316,321,322,325,329 КАС України, апеляційний суд, –

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Миколаївського обласного військового комісаріату – залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2018 року – без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено 22 червня 2018р.

Головуючий у справі

суддя-доповідач: ОСОБА_3

Судді: А.В. Бойко

ОСОБА_4