Рішення № 74946680, 13.06.2018, Знам'янський міськрайонний суд Кіровоградської області

13.06.2018

ЄУН 389/347/18

Провадження №2/389/128/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2018 року Знам'янський міськрайонний суд

Кіровоградської області

В складі: головуючого судді - Українського В.В.,

при секретарі - Данильчук Л.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні залу суду у місті Знам’янка Кіровоградської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ПАТ «ОСОБА_2 залізниця» про скасування наказу про звільнення, зобов’язання видати новий наказ про звільнення та стягнення середнього заробітку,-

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з позовом до ПАТ «ОСОБА_2 залізниця», в якому просить: скасувати наказ про його звільнення та зобов’язати відповідача винести новий наказ про його звільнення із зазначенням: звільнений у зв’язку з укладенням контракту на проходження військової служби в ЗСУ до закінчення контракту із збереженням місця роботи, посади - монтера колії 2 розряду шостого околотку ст. Чорноліська та середнього заробітку. Внести вказаний запис до трудової книжки. Зобов’язати відповідача здійснювати виплату середнього заробітку щомісяця впродовж проходження військової служби в ЗСУ до закінчення контракту.

Вимоги обґрунтував тим, що 22.10.2010 він призваний на строкову військову службу до Збройних Сил України у військову частину А 1201, а 01.03.2011 на підставі наказу № 47 командира цієї військової частині переведений на військову службу за контрактом. 28.02.2014 на підставі наказу командира військової частини А 1201 № 42 він звільнений в запас. Потім 28.03.2014 року, на підставі наказу командира в/ч А 1201 № 66 призваний у Збройні Сили України на військову службу за контрактом, а 11 квітня 2017 року звільнений по закінченню короткострокового контракту.

Згідно довідки від 02.01.2018 № 818 про безпосередню участь особи в антитерористичній операції, я дійсно в період з 01.07.2015 року по 05.08.2015 рік; з 03.09.2015 року по 26.09.2015 рік; з 03.03. 2016 року по 20.11.2016 рік; з 21.12.2016 рік по 01.03.2017 рік безпосередньо брав участь в антитерористичній операції, забезпеченні її проведення і захисті незалежності, суверенітету та територіальної цілісності України в районах проведення анти-терористичної операції в м. Бахмут, Донецької області та в Луганській області.

Після звільнення по закінченню контракту наказом (розпорядженням) № 80/06 від 06.06.2017 року позивач прийнятий у ВП служби колії « Знам'янська дистанція колії ( ПЧ-10) учнем монтера колії 2 розряду в околоток № 6 ст. Черноліська, цех №6 з 07.06. 2017 року.

16 січня 2018 року ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби в ЗСУ терміном на три роки у військовій частині А 1201, де і проходе військову службу на даний час. Наказом (розпорядженням) № 24/ос від 29.01.2018 року позивач звільнений з 16.01.2018 року у зв'язку з призивом на військову службу за контрактом по ст.36 п. 3 КЗпПУ. Однак, у наказі не вказано, що він звільнений зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку до дня закінчення контракту.

Вважає, що відповідачем не правильно сформульована підстава звільнення, яка повинна бути змінена та внесені відповідні записи до трудової книжки, оскільки відповідно до ст.119 КЗпП України та ст.39 Закону України «Про війсьвовий обов'язок та військову службу» за працівниками, прийнятими на військову службу за контрактом на проходження військової служби під час дії особливого періоду або у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, у яких вони працювали на час призову.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, пояснив, що ОСОБА_1 уклав контракт на проходження військової служби строком на три роки, що є професійною діяльністю та підставою для звільнення останнього з роботи на підставі ч.3 ст. 36 КЗпП.

Заслухавши пояснення учасників справи та дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги задоволенню не підлягають, виходячи з наступних підстав.

Відповідно до записів у військовому квитку ОСОБА_1 22.10.2010 призваний на строкову військову службу до Збройних Сил України у військову частину А 1201, а 01.03.2011 на підставі наказу № 47 командира цієї військової частині переведений на військову службу за контрактом. 28.02.2014 на підставі наказу командира військової частини А 1201 № 42 він звільнений в запас. Потім 28.03.2014 року, на підставі наказу командира в/ч А 1201 № 66 призваний у Збройні Сили України на військову службу за контрактом, а 11 квітня 2017 року звільнений по закінченню короткострокового контракту.

Відповідно до наказу (розпорядження) № 80/ос від 06.06.2017 ОСОБА_1 прийнятий на роботу з 07.06.2017 учнем монтера колії 2 розряду шостого околотку ст. Чорноліська (цех 6).

16 січня 2018 року ОСОБА_1 уклав контракт про проходження військової служби в ЗСУ терміном на три роки у військовій частині А 1201, де і проходе військову службу на даний час.

Наказом (розпорядженням) № 24/ос від 29.01.2018 року позивач звільнений з 16.01.2018 року у зв'язку з призивом на військову службу за контрактом по ст.36 п. 3 КЗпПУ.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.36 КЗпП України, однією з підстав припинення трудового договору є призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада, відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу.

Згідно з ч.3 ст. 119 КЗпП України, за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

Частина четверта виключена.

Гарантії по збереженню місця роботи (посади), середнього заробітку на підприємстві, в установі, організації незалежно від підпорядкування та форми власності за громадянами України, які призвані на строкову військову службу були передбачені у обов'язок, і почали діяти з 08 лютого 2015 року, відповідно до Закону України від 15 січня 2015 № 116-УІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення порядку проходження військової служби та питань соціального захисту громадян України, які проходять військову службу під час особливого періоду».

Відповідно до положень ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.

Проходження військової служби здійснюється громадянами України - за призовом або у добровільному порядку (за контрактом).

Частиною 4 цієї ж статті визначені види військової служби: строкова військова служба, військова служба за призовом під час мобілізації на особливий період, військова служба за контрактом.

Виконання військового обов’язку в особливий період здійснюється з особливостями, визначеними цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

За приписами ч. 2 ст. 39 Закону України «Про військовий обов’язок і військову службу», визначено, що громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частинами третьою та четвертою статті 119 Кодексу законів про працю України

Поняття особливого періоду наведене у ч.1 ст.1 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», за правилами якої особливий період - це період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.

У ч.4 ст.3 вказаного Закону зазначено, що зміст мобілізації становить переведення національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій, а також адміністративно-територіальних одиниць України на роботу в умовах особливого періоду.

Враховуючи те, що відповідно до ст.1 Закону України «Про оборону в Україні» з моменту оголошення Указу Президента України «Про часткову мобілізацію» від 17 березня 2014 року № 303/2014, в Україні настав особливий період, який наразі не скасовано, отже, на позивача розповсюджуються гарантії та компенсації, передбачені для громадян, які відповідно до статті 119 КЗпП України надані працівникам, які залучаються до виконання обов'язків, передбачених Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу», «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а тому суд приходить до висновку, що позивач звільнений з роботи з порушенням встановленого законом порядку.

Водночас, в судовому засіданні встановлено, що відповідач не заперечує проти його звільнення з посади, але бажає скасувати про це наказ та видати новий наказ про його звільнення з іншим формулюванням. Наказ про звільнення працівника із займаної посади з тим формулюванням, яке просить вказати позивач, не передбачає інших наслідків крім його звільнення. За таких підстав, суд вважає неможливим задоволення позову в частині скасування наказу про звільнення та винесення іншого наказу про звільнення позивача. Вимога про зобов’язання відповідача здійснювати позивачеві виплату середнього заробітку щомісяця впродовж проходження військової служби є похідною від першої вимоги, тому задоволенню також не підлягає.

Оскільки позивач на підставі п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» за подання даного позову до суду звільнений від сплати судового збору, судовий збір слід компенсувати за рахунок держави.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 259, 263 -265, 354 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до ПАТ «ОСОБА_2 залізниця» про скасування наказу про звільнення, зобов’язання видати новий наказ про звільнення та стягнення середнього заробітку - відмовити.

Судові витрати компенсувати за рахунок держави.

Позивач – ОСОБА_1, зареєстрований ІНФОРМАЦІЯ_1, РНОКПП: НОМЕР_1.

Відповідач: ПАТ «ОСОБА_2 залізниця», місцезнаходження: м. Київ вул. Тверська, 5, код ЄДРПОУ 40075815.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Суддя Знам’янського міськрайонного суду

Кіровоградської області ОСОБА_2