Постанова № 74946352, 21.06.2018, Апеляційний суд Київської області

Справа № 369/5376/17 Головуючий у І інстанції Волчко А. Я.Провадження № 22-ц/780/1468/18 Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_1Категорія 46 21.06.2018

ПОСТАНОВА

Іменем України

21 червня 2018 року апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах:

головуючого судді - Верланова С.М.,

суддів - Савченка С.І., Таргоній Д.О.,

за участю секретаря - Вергелес О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві цивільну справу за апеляційною скаргою першого заступника прокурора Київської області на рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року у справі за позовом заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави до Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішення ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку,

В С Т А Н О В И Л А :

У травні 2017 року заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави звернувся до суду з позовом до Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішення ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку.

Позов мотивований тим, що рішенням Горенської сільської ради 10 сесії 5 скликання від 26 квітня 2007 року відведено в приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,134 га з кадастровим номером 3222482401:01:009:0110, що розташована на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району для ведення особистого селянського господарства. На підставі вказаного рішення ради ОСОБА_2 видано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ №802482, який 09 липня 2009 року зареєстрований в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 010991301956. Вказував, що відповідно до даних державного земельного кадастру право власності на земельну ділянку ОСОБА_2 не відчужувалось. Згідно з інформацією Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 03 березня 2017 року № 01-01/73 спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222482401:01:009:0110 відведена за рахунок земель водного фонду, а саме за рахунок 25-метрової прибережної захисної смуги річки Горенка в межах Горенської сільської ради. Також, з інформації Центральної геофізичної обсерваторії від 22 лютого 2017 року № 17-08/383 вбачається, що річка Горенка має статус природнього водотоку, є правою притокою річки Ірпінь, згідно класифікації річок України належить до малих річок та має площу водозабору 29,1 кв.м., прибережні захисні смуги річки Горенка становлять 25 метрів.

З огляду на викладене, позивач вважав, що рішення Горенської сільської ради 10 сесії 5 скликання від 26 квітня 2007 року, яким відведено в приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,134 га з кадастровим номером 3222482401:01:009:0110 для ведення особистого селянського господарства є незаконним та підлягає скасуванню.

На думку прокурора оспорюване рішення ради щодо відведення ОСОБА_3 у приватну власність земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства прийнято також всупереч вимог ст. ст. 60,83,118 Земельного кодексу України, ст.ст. 21 Закону України «Про основи містобудування», ст. ст. 3, 12 Закону України «Про планування і забудову і територій», в порушення визначеного діючою містобудівною документацією функціонального призначення території, за рахунок озеленених територій загального користування, які не можуть передаватись у приватну власність.

З урахуванням наведеного, прокурор просив визнати незаконним та скасувати рішення Горенської сільської ради 10 сесії 5 скликання від 26 квітня 2007 року щодо відведення в приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,134 га з кадастровим номером 3222482401:01:009:0110 на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області; визнати недійсним державний акт серії ЯЖ № 802482 на право власності на земельну ділянку з кадастровим номером 3222482401:01:009:0110, виданий на ім’я ОСОБА_2 та стягнути судовий збір.

Рішенням Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року в задоволенні позову заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції перший заступник прокурора Київської області подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити нове, яким позов заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури задовольнити, посилаючись на неповне з’ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм матеріального і процесуального права,

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не надав жодної оцінки наданим прокурором доказам, які свідчать про те, що спірна земельна ділянка надана у власність ОСОБА_2 за рахунок земель водного фонду, а саме, прибережної захисної смуги річки Горенка, що призвело до неправильного вирішення справи. Зокрема, з листа Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем «Київгеоінформатика» №01-01/489 від 02 листопада 2017 року з доданими схемами та викопіюваннями з матеріалів космічної зйомки вбачається, що спірна земельна ділянка повністю накладається на землі водного фонду, а саме, на 25-метрову прибережну захисну смугу річки Горенка, а тому прокурор вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що позивачем не доведено та не підтверджено місце розташування спірної земельної ділянки на землях водного фонду. Також вказує, що суд першої інстанції не надав оцінки інформації Центральної геофізичної обсерваторії від 22 лютого 2017 року № 17-08/383, відповідно до якої річка Горенка має статус природнього водотоку, є правою притокою річки Ірпінь, згідно класифікації річок України належить до малих річок та має площу водозабору 29,1 кв.м., прибережні захисні смуги річки Горенка становлять 25 метрів. Крім того, зазначає, що суд першої інстанції не надав оцінки викопіюванню з Генерального плану с.Горенка, згідно з яким функціональне призначення території за рахунок якої виділено у приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку – для озеленених територій загального користування.

Відзив на апеляційну скаргу у визначений судом апеляційної інстанції строк не надходив.

Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

Заслухавши доповідь судді – доповідача, пояснення учасників справи, які з’явилися в судове засідання, вивчивши матеріали справи та перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до пункту 9 розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України, нова редакція якого набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах апеляційної інстанції, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.

У зв'язку з цим справа підлягає розгляду в порядку, передбаченому діючою редакцією ЦПК України.

У ч.3 ст.3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій і вирішення справи.

Відповідно до вимог ст.213 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим.

Згідно з вимогами ст.214 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи, під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані (пропущення строку позовної давності тощо), які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, виходив із того, що прокурор не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка накладається на землі водного фонду та клопотань про призначення земельної-технічної експертизи і про витребування технічної документації із землеустрою щодо спірної земельної ділянки, не заявляв.

Проте, з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна, оскільки суд у порушення вимог статей 213, 214 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи, в достатньому обсязі не визначився із характером спірних правовідносин та правовою нормою, що підлягає застосуванню до них.

Відповідно до ст.2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, передбачено, що кожен має право на справедливий розгляд його справи судом.

У пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18 грудня 2009 року «Про судове рішення у цивільній справі» судам роз`яснено, що рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв’язку з цим суди повинні неухильно додержувати вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі (частина перша статті 213 ЦПК).

Згідно положень ст.215 ЦПК України, у редакції, чинній на момент розгляду справи,яка визначає зміст судового рішення, у мотивувальній частині рішення слід наводити дані про встановлені судом обставини, що мають значення для справи, їх юридичну оцінку та визначені відповідно до них правовідносини, а також оцінку всіх доказів. Встановлюючи наявність або відсутність фактів, якими обґрунтовувалися вимоги чи заперечення, визнаючи одні та відхиляючи інші докази, суд має свої дії мотивувати.

Однак суд першої інстанції не встановив чи мали місце обставини, якими прокурор обґрунтовує свої вимоги.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 26 квітня 2007 року відведено в приватну власність ОСОБА_2 земельну ділянку площею 0,1340 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222482401:01:009:0110, яка розташована на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (а.с.14).

На підставі вищевказаного рішення сільської ради ОСОБА_2 видано державний акт серії ЯЖ № 802482 на право власності на земельну ділянку площею 0,134 га, з кадастровим номером 3222482401:01:009:0110, який зареєстровано 09 липня 2009 року в Книзі записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди за № 010991301956 (а.с.15).

Згідно з даними Державного земельного кадастру право власності на земельну ділянка ОСОБА_2В не відчужувалось (а.с.16).

Відповідно до ст.ст.10, 60 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 61 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з ч.1 ст.58, ч.2 ст.59 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження позовних вимог прокурор надав суду інформаційну довідку Київського державного підприємства геодезії, картографії, кадастрових та геоінформаційних систем від 03 березня 2017 року №01-01/73, відповідно до якої спірна земельна ділянка з кадастровим номером 3222482401.01:009:0110 відведена за рахунок земель водного фонду, за рахунок 25-метрової прибережної захисної смуги річки Горенка в межах Горенської сільської ради (а.с.19-25).

Також згідно з інформацією Центральної геофізичної обсерваторії від 22 лютого 2017 року № 17-08/383 річка Горенка має статус природного водотоку, є правою притокою річки Ірпінь, згідно класифікації річок України належить до малих річок та має площу водозабору 29,1 кв.км., прибережні захисні смуги річки Горенка становлять 25 метрів (а.с.18).

Вказані письмові документи містять інформацію щодо предмета доказування та доводять факт виділення у власність ОСОБА_2 земельної ділянки за рахунок земель водного фонду, які відповідачем не спростовані, а відтак колегія суддів вважає, що висновок суду першої інстанції про недоведеність позовних вимог, є помилковим.

Посилання суду на необхідність призначення в цьому випадку судової експертизи та витребування технічної документації із землеустрою щодо спірної земельної ділянки безпідставні та суперечать принципу змагальності сторін, закріпленому у ст.129 Конституції України та ст.10 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, який полягає у рівності сторін та свободі в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

За таких обставин, колегія суддів вважає, що надані прокурором докази повністю підтверджують накладання спірної земельної ділянки ОСОБА_2 на земельну ділянку водного фонду та спростовують висновки суду першої інстанції про те, що прокурор не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження того, що спірна земельна ділянка накладається на землі водного фонду.

Суд першої інстанції у порушення вимог ст. 212-214 ЦПК України, у редакції, чинній на час розгляду справи, правової оцінки вказаним вище доказам та обставинам справи не надав, у зв’язку з чим дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні позову прокурора.

Відповідно до ч.1 ст. 376 ЦПК Українипідставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з’ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З викладених вище підстав колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції не ґрунтується на матеріалах справи, ухвалене з порушенням норм матеріального і процесуального права і підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення.

Вирішуючи спір в межах заявлених вимог, колегія суддів вважає, що позов заступник керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури підлягає до задоволення з таких підстав.

Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України.

Згідно із положеннями статей 19, 20 Земельного кодексу України (далі – ЗК України) землі України за основним цільовим призначенням поділяються на відповідні категорії, у тому числі й землі водного фонду; віднесення земель до тієї чи іншої категорії здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень. Подібний порядок встановлено й для зміни цільового призначення земель, що згідно із частиною другою статті 20 ЗК України проводиться органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проекти землеустрою або приймають рішення про створення об'єктів природоохоронного та історико-культурного призначення.

Відповідно до ст.21 ЗК України порушення порядку встановлення та зміни цільового призначення земель є підставою для визнання недійсними рішень про надання земель, угод щодо земельних ділянок, відмови в державній реєстрації земельних ділянок або визнання реєстрації недійсною тощо.

Згідно з ч.1 ст.58 ЗК України та ст.4 Водного кодексу України (далі – ВК України), до земель водного фонду належать землі, зайняті: морями, річками, озерами, водосховищами, іншими водними об'єктами, болотами, а також островами; землі зайняті прибережними захисними смугами вздовж морів, річок та навколо водойм; гідротехнічними, іншими водогосподарськими спорудами та каналами, а також землі, виділені під смуги відведення для них; береговими смугами водних шляхів.

Таким чином, до земель водного фонду України відносяться землі, на яких хоча й не розташовані об'єкти водного фонду, але за своїм призначенням вони сприяють функціонуванню й належній експлуатації водного фонду, виконують певні захисні функції. Законодавством установлено особливий правовий режим використання земель водного фонду.

Стаття 59 ЗК України передбачає обмеження щодо набуття таких земель у приватну власність та встановлює можливість використання таких земель для визначених цілей на умовах оренди. Відповідно до ч.4 ст.84 ЗК України землі водного фонду не можуть передаватись у приватну власність, крім випадків, передбачених законодавством.

Випадки передачі земель водного фонду до приватної власності, зокрема громадян, передбачені положеннями ч.2 ст.59 ЗК України у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин.

Громадянам та юридичним особам органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування із земель водного фонду можуть передаватися на умовах оренди земельні ділянки прибережних захисних смуг, смуг відведення і берегових смуг водних шляхів, а також озера, водосховища, інші водойми, болота та острови для сінокосіння, рибогосподарських потреб, культурно-оздоровчих, рекреаційних, спортивних і туристичних цілей, проведення науково-дослідних робіт тощо (частина 4 статті 59 ЗК України).

Таким чином, законодавством, що діяло на час ухвалення спірного рішення Горенської сільської ради, передбачалося, що землі під водними об'єктами загальнодержавного значення, зокрема зайняті поверхневими водами: водотоками (річки, струмки), штучними водоймами (водосховища, ставки) і каналами; іншими водними об'єктами; підземними водами та джерелами; внутрішніми морськими водами та територіальним морем, як землі, зайняті водним фондом України, а також прибережні захисні смуги вздовж річок (у тому числі струмків та потічків), морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм не могли передаватись у власність громадян, оскільки є землями водного фонду України.

Крім того, згідно зі ст.60 ЗК України та ст.88 ВК України, у редакції, чинних на час виникнення спірних правовідносин, уздовж річок, морів і навколо озер, водосховищ та інших водойм з метою охорони поверхневих водних об'єктів від забруднення і засмічення та збереження їх водності у межах водоохоронних зон виділяються земельні ділянки під прибережні захисні смуги. Правовий режим прибережних смуг визначається ст.ст. 60-62 ЗК України і ст.ст.1, 88-90 ВК України.

Відповідно до ст.60 ЗК України, ст.88 ВК України, прибережні захисні смуги встановлюються по обидва береги річок та навколо водоймів уздовж урізу води (у меженний період) шириною: для малих річок, струмків і потічків, а також ставків площею менш як 3 гектари - 25 метрів; для середніх річок, водосховищ на них, водойм, а також ставків площею понад 3 гектари - 50 метрів; для великих річок, водосховищ на них та озер - 100 метрів.

Згідно з пунктом 2.9 Порядку погодження природоохоронними органами матеріалів щодо вилучення (викупу), надання земельних ділянок, затвердженого наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 5 листопада 2004 року № 434 (далі - Порядок), у разі відсутності належної землевпорядної документації та встановлених у натурі (на місцевості) меж щодо водоохоронних зон та прибережних захисних смуг водних об'єктів, природоохоронний орган забезпечує їх збереження шляхом урахування при розгляді матеріалів щодо вилучення (викупу), надання цих земельних ділянок нормативних розмірів прибережних захисних смуг, установлених ст.88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку з урахуванням існуючих конкретних умов забудови на час установлення водоохоронної зони.

Відсутність окремого проекту землеустрою щодо встановлення прибережної захисної смуги не свідчить про відсутність самої прибережної захисної смуги, оскільки її розміри встановлені законом.

Таким чином, при наданні земельної ділянки за відсутності проекту землеустрою зі встановлення прибережної захисної смуги необхідно виходити з нормативних розмірів прибережних захисних смуг, встановлених ст.88 ВК України, та орієнтовних розмірів і меж водоохоронних зон, що визначаються відповідно до Порядку.

На час прийняття рішення Горенської сільської ради від 26 квітня 2007 року нормами ст. 88 ВК України і ст.60 ЗК України не було передбачено установлення прибережних захисних смуг за окремими проектами землеустрою, а лише визначались нормативні межі таких захисних смуг.

З викладеного вбачається, що надана ОСОБА_2 земельна ділянка площею 0,1340 га для ведення особистого селянського господарства відповідно до рішення Горенської сільської ради від 26 квітня 2007 року не могла бути передана йому у власність через її належність до земель водного фонду, що Горенською сільською радою враховано не було.

Відповідно до ст.21 ЦК України, суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ч.1 ст.393 ЦК України правовий акт органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, якщо він не відповідає законові і порушує права власника, за позовом власника майна визнається судом незаконним та скасовується. Згідно ст.155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним.

З огляду на наведені вище вимоги закону та встановлені обставини справи, колегія суддів вважає за необхідне визнати незаконним та скасувати рішення Горенської сільської ради 10 сесії 5 скликання від 26 квітня 2007 року та визнати недійсними державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯЖ № 802482, виданий на ім`я ОСОБА_2

За таких обставин, рішення суду першої інстанції не відповідає вимогам ст.263 ЦПК України щодо законності й обґрунтованості, зазначені вище порушення призвели до неправильного вирішення спору, що в силу ст.376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення та ухвалення нового рішення про задоволення позову заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури з наведених вище підстав.

Згідно з ч.1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов’язані з розглядом справи, покладаються у разі відмови в позові - на позивача (п.2 ч.2 ст.141 ЦПК України).

Відповідно до ч.13 ст.141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

При подачі позову прокурором сплачено судовий збір у розмірі 3 200 грн. (а.с.31), а при подачі апеляційної скарги – 4 800 грн. (1 280 + 3 520) (а.с.71,77). Оскільки колегія суддів ухвалює нове рішення і задовольняє позов прокурора, тому з ОСОБА_2 на користь першого заступника прокурора Київської області підлягає стягненню судовий збір у розмірі 8 000 грн.

Керуючись ст.ст.367, 374, 376, 381, 382, 383, 384 ЦПК України, апеляційний суд Київської області у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу першого заступника прокурора Київської області задовольнити.

Рішення Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 листопада 2017 року скасувати та прийняти нову постанову.

Позов заступника керівника Києво-Святошинської місцевої прокуратури в інтересах держави до Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області, ОСОБА_2 про визнання незаконними та скасування рішення ради, визнання недійсним державного акту на право власності на земельну ділянку - задовольнити.

Визнати незаконним та скасувати рішення Горенської сільської ради 10 сесії 5 скликання від 26 квітня 2007 року щодо відведення в приватну власність ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,134 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222482401:01:009:0110, яка розташована на території Горенської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області.

Визнати недійсним державний акт серії ЯЖ № 802482 на право власності на земельну ділянку площею 0,134 га, з кадастровим номером 3222482401:01:009:0110, виданий на ім’я ОСОБА_2.

Стягнути з ОСОБА_2на користь прокуратури Київської області судовий збір у розмірі 8 000 грн.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Головуючий

Судді