Ухвала суду № 74946290, 22.06.2018, Апеляційний суд Івано-Франківської області

Справа № 344/6339/17

Провадження № 11-кп/779/216/2018

Категорія ст. 286 ч.2 КК України

Головуючий у 1 інстанції Руденко Д. М.

Суддя-доповідач Кукурудз

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

22 червня 2018 року м. Івано-Франківськ

Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Апеляційного суду Івано-Франківської області в складі:

головуючого судді Кукурудза Б.І.,

суддів Гандзюка В.П., Повзла В.В.,

секретаря судового засідання Лавринович У.М.,

з участю прокурора Шутки І.І.,

обвинуваченого ОСОБА_1,

захисника ОСОБА_2,

розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12017090010001050, за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_1 на вирок ОСОБА_3 – Франківського міського суду ОСОБА_3 – Франківської області від 17 квітня 2018 року, відносно ОСОБА_1 за ст. 286 ч.2 КК України, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженця ІНФОРМАЦІЯ_2, жителя ІНФОРМАЦІЯ_3 - Франківськ, вул. Республіканська,4/2, українця, громадянина України, ІНФОРМАЦІЯ_4, неодруженого, не працюючого, раніше не судимого,-

в с т а н о в и л а :

В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_1 не оспорюючи висновків суду першої інстанції щодо встановлених фактичних обставин кримінального провадження, доведеності його вини та правильності кваліфікації його дії вважає, що вирок суду підлягає скасуванню в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк один рік. Зазначає, що в суді першої інстанції в судовому засіданні вину у скоєному кримінальному правопорушенні визнав повністю, завдані збитки відшкодував, у вчиненому щиро розкаюється, раніше не судимий, має на утриманні пристарілого батька, позитивно характеризується по місцю роботи. Окрім цього, посилається на те, що судом в достатній мірі не враховано обставину, що його батько ОСОБА_4, ІНФОРМАЦІЯ_5 житель ІНФОРМАЦІЯ_6, потребує постійного піклування та догляду. Проживаючи у м. Івано – Франківську та офіційно працюючи у Закарпатській області без транспортного засобу він не буде мати змоги надавати йому допомогу.

Просить скасувати вирок ОСОБА_3 – Франківського міського суду ОСОБА_3 – Франківської області від 17.04.2018 року в частині призначення додаткового покарання у виді позбавлення права керувати транспортними засобами на один рік.

ОСОБА_3 – Франківського міського суду від 17.04.2018 року, ОСОБА_1, визнано винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України та призначено йому покарання три роки позбавлення волі з позбавленням права керувати транспортними засобами строком один рік.

На підставі ст. 75 КК України, звільнено ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання у виді позбавлення волі, встановивши іспитовий строк – два роки.

На підставі ст. 76 КК України, покладено на ОСОБА_1 наступні обов’язки: періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботу або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Стягнуто з ОСОБА_1 в дохід держави – 1428 гривень 50 копійок судових витрат у кримінальному провадженні за проведення експертизи.

Питання речових доказів вирішено у відповідності до положень ст. 100 КПК України.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керувала транспортним засобом, що заподіяло потерпілому тяжке тілесне ушкодження, за наступних обставин.

Так, 18.03.2017 року приблизно о 20.00 год. водій ОСОБА_1 керуючи автомобілем Renault Espace, реєстраційний номер НОМЕР_1, рухався проїзною частиною дороги вул. Незалежності та в подальшому мав на меті виконати маневр поворот ліворуч на вул. Залізнична, що в м. Івано-Франківську. В цей час по регульованому пішохідному переході на зелений сигнал світлофора для пішохода, який знаходиться на вул. Залізнична, що в м. Івано-Франківську розпочав перетинати проїзну частину ділянки дороги ОСОБА_5, який рухався зліва направо відносно напрямку руху автомобіля. Водій ОСОБА_1, не надавши переваги в русі пішоходу, проявивши неуважність, маючи об’єктивну можливість бачити, що через пішохідний перехід рухається пішохід, продовжив рух не переконавшись, що це буде безпечним і не створить перешкоди або небезпеки іншим учасникам руху, внаслідок чого вчинив наїзд на ОСОБА_5

При цьому водій ОСОБА_1, порушив вимоги Правил дорожнього руху України, а саме: п. 2.3. б) який вказує, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов’язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, не відволікатися від керування транспортним засобом у дорозі; п. 2.10. У разі причетності до дорожньо-транспортної пригоди водій зобов'язаний: а) негайно зупинити транспортний засіб і залишатися на місці пригоди; б) увімкнути аварійну сигналізацію і встановити знак аварійної зупинки відповідно до вимог пункту 9.10 цих Правил; в) не переміщати транспортний засіб і предмети, що мають причетність до пригоди; п. 12.3., який зобов’язує водія в разі виникнення небезпеки для руху або перешкоди, яку водій об’єктивно спроможний виявити, негайно вжити заходів для зменшення швидкості аж до зупинки транспортного засобу або безпечного для інших учасників руху об’їзду перешкоди; п.10.1. Перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху; п. 16.2. На регульованих і нерегульованих перехрестях водій, повертаючи праворуч або ліворуч, повинен дати дорогу пішоходам, які переходять проїзну частину, на яку він повертає, а також велосипедистам, які рухаються прямо в попутному напрямку; п. 19.3. У разі погіршення видимості в напрямку руху, викликаного світлом фар зустрічних транспортних засобів, водій повинен зменшити швидкість до такої, яка б не перевищувала безпечної за умовами фактичної видимості дороги в напрямку руху, а в разі засліплення - зупинитися, не змінюючи смуги руху, і увімкнути аварійну світлову сигналізацію. Відновлення руху дозволяється лише після того, як пройдуть негативні наслідки засліплення.

Внаслідок порушення ОСОБА_1 Правил дорожнього руху України відбулась дорожньо-транспортна пригода, в результаті якої ОСОБА_5 згідно висновку експертизи, отримав тілесні ушкодження у вигляді: закритої черепно-мозкової травми з переломом потиличної кістки, забоєм головного мозку легкого ступеня і садном; садна (про що свідчить наявність ділянок молодого рожевого епідермісу) в ділянці правого ліктьового суглобу та на поперековій ділянці справа. Закрита черепно-мозкова травма з переломом потиличної кістки, забоєм головного мозку легкого ступеня і садном відноситься до тяжких тілесних ушкоджень, які небезпечні для життя в момент спричинення.

Під час апеляційного розгляду:

- обвинувачений ОСОБА_1 та його захисник ОСОБА_2 підтримали подану апеляційну скаргу, просили її задовольнити, а вирок суду першої інстанції скасувати в частині призначеного додаткового покарання;

- прокурор заперечив з приводу поданої апеляційної скарги обвинуваченого ОСОБА_1, вважає її необгрунтованою та безпідставною;

Заслухавши доповідь судді, доводи учасників кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вирок суду, слід залишити без змін, з наступних підстав.

Вирок суду першої інстанції відповідає вимогам ст. 370 КПК України, тобто є законним, обґрунтованим і вмотивованим.

Кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 розглянуто в порядку ст.349 ч.3 КПК України, де судом визнано недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорюються, оскільки під час судового розгляду в суді першої інстанції обвинуваченим було подано письмову заяву від 05.12.2017 року, із змісту якої вбачається, що обвинувачений правильно зрозумів зміст обставин кримінального провадження, і у зв’язку із повним визнанням вини, вважав недоцільним дослідження в судовому засіданні доказів, зібраних на досудовому розслідуванні, і що в подальшому він не матиме права оскаржити фактичні обставини кримінального провадження в апеляційному порядку. Інші учасники судового розгляду проти цього не заперечили.

Колегія суддів не вбачає порушень проведення судом судового розгляду в порядку ст.349 ч.3 КПК України, а тому вирок суду у цій частині не переглядатиметься судом апеляційної інстанції, відповідно до вимог ст. 404 ч.1 КПК України.

Висновок суду першої інстанції про винуватість обвинуваченого ОСОБА_1 у вчиненні протиправних діянь щодо порушення правил безпеки дорожнього руху, які виразились у ігноруванні ним пунктів 2.3 б), 2.10,12.3, 16.2, 19.3 Правил дорожнього руху України під час керування особистим транспортним засобом Renault Espaсe, реєстраційний номер НОМЕР_1, що спричинили тяжкі тілесні ушкодження потерпілому ОСОБА_5, та про кваліфікацію таких дій обвинуваченого за ст. 286 ч.2 КК України за обставин, викладених у вироку – є обґрунтованим.

Доводи обвинуваченого ОСОБА_1 наведені в апеляційній скарзі з приводу того, що судом першої інстанції допущено невідповідність призначеного покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості, які полягають у призначені йому додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами строком на один рік, на думку колегії суддів є безпідставними та необґрунтованими.

Санкція ст.286 ч.2 КК України передбачає безальтернативний вид покарання, а саме - у виді позбавлення волі та призначається даний вид покарання на строк від 3 (трьох) до 8 (восьми) років з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк до 3 (трьох) років або без такого.

Як вбачається з вироку (а.с. 96-98), призначаючи покарання обвинуваченому суд першої інстанції, врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного, та обставини, що пом’якшують і обтяжують покарання в силу ст. 66, 67 КК України, тобто дотримався вимог ст. 65 КК України щодо загальних засад призначення покарання.

При цьому, судом враховано характер і ступінь суспільної небезпечності вчиненого злочину, особу обвинуваченого, який вперше притягується до кримінальної відповідальності (а.с. 59), позитивно характеризується по місцю роботи (а.с.82), на обліку в ОНД та ОПЛ № 3 не перебуває, злочин вчинив з необережності, на утриманні має пристарілого батька, та думку потерпілого про призначення несуворого покарання обвинуваченому.

Також судом визнано обставинами, що пом’якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_1 в силу ст. 66 КК України : повне визнання вини, щире каяття, активне сприяння розкриттю злочину та добровільне відшкодування завданих збитків. Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 67 КК України судом не встановлено.

Стаття 65 КК України передбачає, що особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання необхідне й достатнє для виправлення та попередження нових злочинів, а згідно ст. 50 КК України покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого.

Пленум Верховного суду України у своїй Постанові № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», п. 2, роз’яснив, що відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 65 КК України суди повинні призначати покарання в межах, установлених санкцією статті (санкцією частини статті) Особливої частини КК, що передбачає відповідальність за вчинений злочин.

У ст. 17 Закону від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» (далі – Суд) передбачено, що «при розгляді справ суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права».

У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і в справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Суд зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значимим, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п. 38 рішення від 16 жовтня 2008 року) Суд вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи». На думку колегії суддів, суд першої інстанції цих вимог в частині призначення обвинуваченому ОСОБА_1 покарання дотримався у повному обсязі.

У п. 21 роз’яснень Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23 грудня 2005 року «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» закріплено, що у кожному випадку призначення покарання за ст. 286 ч.2 КК України, судам необхідно обговорити питання про доцільність застосування до винного додаткового покарання – позбавлення права керувати транспортними засобами. Додаткове покарання, передбачене як обов’язкове ст. 286 ч.3 КК України , суд може відповідно до ст. 69 КК України не призначити лише за наявності декількох обставин, які пом’якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, і з урахуванням особи винного. Позбавлення права керування транспортними засобами можна застосовувати як додаткове покарання незалежно від того, що особу вже було позбавлено такого права в адміністративному порядку.

Колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції про призначення обвинуваченому ОСОБА_1 додаткового покарання у виді позбавлення права керування транспортними засобами на строк 1 (один) рік за ст. 286 ч.2 КК України. Висновки суду про призначення вказаного додаткового покарання обвинувачений в апеляційній скарзі не спростував.

Посилання обвинуваченого ОСОБА_1П, наведені в апеляційній скарзі про його необхідність у керуванні транспортним засобом, не є такими, з яких, можна було би зробити висновок про реальну необхідність обвинуваченого у керуванні транспортним засобом протягом наступного року.

З вищевказаних підстав, у відповідності до вимог ст. 407 ч.1 КПК України, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне залишити вирок суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 без задоволення.

Проте, до початку апеляційного розгляду обвинуваченим ОСОБА_1 було подано заяву про звільнення його від відбування покарання у зв’язку із амністією. Дану заяву обґрунтовує тим, що він вчинив необережний злочин передбачений ст. 286 ч.2 КК України, є єдиним сином свого батька ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_7, який проживає в ІНФОРМАЦІЯ_6, та потребує постійної допомоги та догляду.

З’ясувавши думку учасників кримінального провадження з приводу даної заяви, а саме прокурора Шутки І.І., обвинуваченого ОСОБА_1 та його захисника ОСОБА_2, які підтримали подану заяву просили її задовольнити, колегії суддів вважає, що дана заява є обґрунтованою та підлягає до задоволення, виходячи із наступного.

Так, статтею першою Закону України «Про амністію у 2016 році» від 22.12.2016 року, передбачено звільнення від відбування покарання у виді позбавлення волі на певний строк та від інших покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, осіб, визнаних винними у вчиненні умисного злочину, який не є тяжким або особливо тяжким відповідно до ст. 12 КК України, осіб, визнаних винними у вчиненні необережного злочину, який не є особливо тяжким відповідно до статті 12 цього Кодексу, а також осіб, кримінальні справи стосовно яких за зазначеними злочинами розглянуті судами, але вироки стосовно них не набрали законної сили.

Пунктом «є» ст.1 вищезгаданого Закону зазначено, що особи, які на день набрання чинності цим Законом мають одного чи обох батьків, які досягли 70- річного віку або визнані інвалідами першої групи, за умови, що в цих батьків немає інших працездатних дітей, підлягають звільненню від відбування покарання.

Так, обвинувачений ОСОБА_1П в судовому засіданні надав підтверджуючі документи про те, що на момент набрання чинності ЗУ «Про амністію у 2016 році» його батькові ОСОБА_6, ІНФОРМАЦІЯ_8, виповнилося 77 років (а.с. 128), окрім цього відповідно до довідки № 1558 Мурованокуриловецької селищної ради Вінницької області, ОСОБА_1 є єдиним сином свого батька ОСОБА_6 (а.с.131), який часто хворіє та потребує сторонньої допомоги та догляду.

Відповідно до ст.404 ч.2 КПК України , суд апеляційної інстанції вправі вийти за межі апеляційних вимог, якщо цим не погіршується становище обвинуваченого.

Враховуючи вищевикладені обставини, колегія суддів вважає, що обвинувачений ОСОБА_1 підпадає під дію п. є) ст.1 Закону України від 22.12.2016 року «Про амністію у 2016 році» та підлягає звільненню від відбування призначеного покарання вироком ОСОБА_3 – Франківського міського суду від 17 квітня 2018 року.

Керуючись ст.ст. 376, 404, 405,407, 418, 419 КПК України, п. «є» ст.1 Закону України «Про амністію у 2016 році», колегія суддів

п о с т а н о в и л а :

Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_1 залишити - без задоволення, а вирок ОСОБА_3 – Франківського міського суду ОСОБА_3 – Франківської області від 17 квітня 2018 року про обвинувачення ОСОБА_1 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 286 ч.2 КК України – без змін.

Заяву обвинуваченого ОСОБА_1 про звільнення від відбування покарання у зв’язку із амністією – задовольнити.

Звільнити ОСОБА_1 від відбування призначеного покарання вироком ОСОБА_3 – Франківського міського суду від 17 квітня 2018 року, на підставі п. є) ст. 1 Закону України від 22.12.2016 року «Про амністію у 2016 році».

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Верховного суду протягом трьох місяців з дня її проголошення.

Головуючий Б.І. Кукурудз

Судді: В.П. Гандзюк

ОСОБА_7