Рішення № 74946277, 13.06.2018, Обухівський районний суд Київської області

Справа № 372/3106/17

Провадження № 2-236/18

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

13 червня 2018 року м. Обухів

Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Зінченко О.М.,

при секретарях Абашідзе Т.П., Євдокімова В.С.

представника ОСОБА_1

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Обухівського районного суду Київської області цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування державної реєстрації договору дарування земельної ділянки і повернення сторін в попереднє становище,

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернулася до суду з позовною заявою до відповідачів про визнання договору дарування земельної ділянки площею 0,077 га недійсним, в якій зазначає, що в неї та ОСОБА_4 відповідачем по справі виникла спільна сумісна власність на земельну ділянку та садовий будинок розміщений на ній. За весь період користування земельною ділянкою між сторонами розбіжностей щодо порядку та способу їх використання не було. Однак з червня 2017 року відповідач ОСОБА_3, який є сином ОСОБА_4 почав вчиняти протиправні дії, забороняючи позивачу користуватися будинком та земельною ділянкою, заявляючи про те, що дане майно належить виключно йому на підставі договору дарування земельної ділянки, який був оформлений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_5 за результатами якого ОСОБА_6 подарував ОСОБА_3 вказану земельну ділянку, а на підтвердження оформлення було видано державний акт на право власності на земельну ділянку площею 0.077 га, з яких 0.01 під будівлями. Позивач зазначає, що як співвласник спільної сумісної власності нотаріальної згоди на укладення правочину не давала. Тому позивач просить в судовому порядку визнати недійсним договір дарування.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав в повному обсязі та просив задовольнити в повному обсязі. Також зазначив, що договір дарування позивачка не підписувала, відповідачі між собою уклали договір дарування земельної ділянки в той час як на ній стояв будинок побудований позивачкою. Про існування договору позивачка дізналася у червні 2017 року.

Відповідач ОСОБА_4 в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та пояснив, що розуміє що вчинив правочин без згоди позивачки, з якою була усна домовленість на будівництво спільного будинку. Відповідач по справі ОСОБА_3. який є його сином перешкоджає йому та позивачу у користуванні земельною ділянкою, не бажає оформляти земельну ділянку на користь позивачки. Крім того відповідач зауважив. Що договір дарування він укладав добровільно.

Третя особа приватний нотаріус Обухівського нотаріального округу ОСОБА_5, в судове засідання не з’явилась, направила заяву, в якій зазначила, що позов не визнає в повному обсязі та просить слухати справу без її участі.

Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні повідомив, що знайомий з ОСОБА_4, на його прохання було виділено земельну ділянку його сестрі, позивачу по даній справі ОСОБА_2.На чиє ім'я реєструвалось право власності на вказану земельну ділянку йому не відомо.

Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні повідомила, що вона є цивільною дружиною відповідача ОСОБА_4 з 17 травня 1998 року. Будинок спільний з позивачем, в 2004 році ОСОБА_3 наполіг, щоб чоловік подарував йому вказану земельну ділянку. ОСОБА_4 розповідав їй, позивачка в 1988 році була прийнята в члени садівничого товариства «Геолог -2» де і отримала дану земельну ділянку.

Свідок ОСОБА_9 в судовому засіданні повідомив ,що позивачка являється йому тещею, земельну ділянку отримала в садівничому товаристві «Гнолог-2» що розміщено в територіальних межах села Підгірці. Позивачка несла витрати на будівництво будинку. Про договір дарування йому нічого не відомо.

Інші учасники справи в судове засідання не з'явилися причин неявки суду не повідомили, про час дату та місце розгляду справи повідомлені належним чином.

Суд, заслухавши представника позивача, відповідача, свідків перевіривши матеріали справи вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що 03 листопада 2004 року між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 укладено договір дарування на земельну ділянку, посвідченого приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу ОСОБА_5, зареєстрованого в реєстрі за №5435.

Згідно п.1 даного договору вбачається, що ОСОБА_10 передав безоплатно у власність (подарував), а ОСОБА_11 прийняв у власність (в дарунок) ? частку квартири, розташованої за адресою: Київська область, обухівський район, АДРЕСА_1.

Згідно умов п. 2.1 вказаного Договору дарування, дарунок сторонами оцінено в сумі 894 грн. 00 коп.

Як вбачається зі змісту позовних вимог ОСОБА_12, згоду на підписання договору дарування не давала, просить визнати договір дарування недійсним.

Згідно вимог ст.203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Згідно 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою третьою та п’ятою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Відповідно дост.229 ЦК України якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом.

Пленум Верховного Суду України в п. 19Постанови від 06.11.2009 року №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», роз'яснив, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Відповідно до ст.717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдарованому) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Виходячи зі змісту ст.ст.203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.

Договір, що встановлює обов’язок обдарованого вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування, правовою метою якого є передача власником свого майна у власність іншої особи без отримання взаємної винагороди.

Враховуючи викладене, особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, дійсно було і має істотне значення. Такими обставинами є: вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному та продовження позивачем проживати в спірній квартирі після укладення договору дарування.

Лише в разі встановлення цих обставин норми частини першої статті 229 та статей 203 і 717 ЦК України у сукупності вважаються правильно застосованими.

Такі правові висновки Верховного Суду України неодноразово були викладені в постановах по справах № 6-9цс14, № 6-60цс14, № 6-202цс15, № 6-1364 цс15 від 03.02.2016 року. Згідно правових висновків Верховного Суду України, наявність помилки, тобто, неправильного сприйняття позивачем фактичних обставин правочину, має встановлюватися за наявності сукупності істотних обставин, якими є вік позивача, його стан здоров'я та потреба у зв'язку із цим у догляді й сторонній допомозі; наявність у позивача спірного житла як єдиного; відсутність фактичної передачі спірного нерухомого майна за оспорюваним договором дарування дарувальником обдаровуваному.

Проаналізувавши все вищенаведене, суд вважає посилання на те, що оспорюваний договір дарування був укладений під впливом помилки, є необґрунтованим, та недоведеним відповідними доказами, тоді як за ст.ст.12,81, кожна особа повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

З договору дарування вбачається, що нотаріусом було роз’яснено сторонам зміст ст.ст. 182, 203, 2136, 229, 230, 233, та ст. 334, 717 ЦК України, та те, що зміст договору та відповідні статті, зазначені у договорі, сторонам зрозумілі і нез’ясованих питань у них немає.

За змістом ч.3 ст.12 та ст.81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Оскільки позивачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження умов фіктивності оспорюваного правочину, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні позовних вимог про визнання його недійсним. Крім того, позивачем не надано доказів, підтверджуючих порушення його прав та законних інтересів у зв'язку з укладеним договором, в якому позивач не є стороною.

На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 202, 203,205,207,209,215,717,719, ЦК України, ст.ст. 4, 10, 76, 81,82,89, 259, 264-265, 268, 273 ЦПК України, суд,

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_3 та ОСОБА_4, третя особа приватний нотаріус Обухівського районного нотаріального округу Київської області ОСОБА_5 про визнання недійсним та скасування державної реєстрації договору дарування земельної ділянки і повернення сторін в попереднє становище, відмовити повністю.

Рішення суду може бути оскаржене до Апеляційного суду Київської області через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі в тридцятиденний строк з дня проголошення рішення апеляційної скарги, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги усіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя О.М.Зінченко