Постанова № 74944585, 21.06.2018, Апеляційний суд Одеської області

Номер провадження: 22-ц/785/3617/18

Номер справи місцевого суду: 496/2388/16-ц

Головуючий у першій інстанції ОСОБА_1

Доповідач Кононенко Н. А.

АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2018 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати в цивільних справах апеляційного суду Одеської області у складі:

Головуючого: Кононенко Н.А.

суддів: Гірняк Л. А.,

ОСОБА_2,

при секретарі: Бєляєвій А.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Одесі цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Мирненської сільської ради Біляївського району Одеської області, треті особи: комунальне підприємство «Міськзелентрест» та Департамент комунальної власності Одеської міської ради про визнання права власності за набувальною давністю, за апеляційною скаргою представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4 на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 грудня 2017 року,-

встановила:

Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 22 грудня 2017 року позовну заяву ОСОБА_3 до Мирненської сільської ради Біляївського району Одеської області, треті особи: комунальне підприємство «Міськзелентрест» та Департамент комунальної власності Одеської міської ради про визнання права власності на нежитлову будівлю загальною площею 310,3 м2, що розташована за адресою: Одеська область, Біляївський район, село Мирне, вулиця Центральна, без номеру, за набувальною давністю – залишено без задоволення.

Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді накладення арешту на нежитлову будівлю загальною площею 316,5 м2, основною площею 166,3 м2, допоміжною площею 150,2 м2, що розташована за адресою: Одеська область, Біляївський район, село Мирне, вулиця Центральна, будинок 123-В, та у вигляді заборони органам держаної реєстрації речових прав на нерухоме майно та державним реєстраторам прав на нерухоме майно здійснювати будь-які дії щодо державної реєстрації прав власності та будь-яких інших речових прав на об’єкт нерухомого майна, а саме: нежитлову будівлю загальною площею 316,5 м2, основною площею 166,3 м2, допоміжною площею 150,2 м2, що розташована за адресою: Одеська область, Біляївський район, село Мирне, вулиця Центральна, будинок 123-В, вжиті ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 13 липня 2016 року.

Скасовано заходи забезпечення позову у вигляді заборони Мирненській сільській раді Біляївського району Одеської області присвоювати будь-яку адресу нежитловій будівлі загальною площею 316,5 кв.м. по вул. Центральна, без номеру, с. Мирне Біляївського району Одеської області, вжиті ухвалою Біляївського районного суду Одеської області від 04 листопада 2016 року.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, представник ОСОБА_3 – ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_3 задовольнити повністю.

Судова колегія, заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення сторін, що з’явилися, перевіривши матеріали справи й обговоривши підстави апеляційної скарги, вважає за необхідне залишити її без задоволення.

У відповідності до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відмовляючи у задоволенні позову, районний суд виходив з того, що спірне нерухоме майно має власника – Територіальну громаду м. Одеси.

Позивачка користується цим майном на підставі договору оренди, а відповідно на це майно не можуть поширюватись правила ст. 344 ЦК України.

Так районним судом встановлено, що ОСОБА_3 є суб’єктом підприємницької діяльності – фізичною особою-підприємцем, згідно свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця. (а.с. 9). Дана обставина також підтверджується випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (а.с. 10).

23.03.2004 між КП «Міськзелентерст» (орендодавець) та ФОП ОСОБА_3 (орендар) був укладений договір № 2/10/1, згідно умов якого орендодавець передає, а орендар приймає в платне володіння та користування виробничі приміщення площею 316,5 кв.м., що розміщені за адресою: с. Мирне Біляївського району Одеської області по вул. Леніна, 121, з метою здійснення підприємницької діяльності (за п. 1.1.) (а.с. 33).

Положеннями п. 2.1. вказаного договору визначено, що орендар приступає до платного користування об'єктом оренди з моменту підписання акту приймання-передачі.

Об'єкт оренди повертається орендарю по закінченню строку договору оренди на підставі акту приймання-передачі (п.2.2.).

Відповідними положеннями договору сторони погодили умови та порядок оплати орендних платежів (п.п. 3.1.-3.6.), обов'язки орендаря (п.п. 4.1.-4.6.), права орендаря (п. 5.1.-5.5.), права орендодавця (п.п. 6.1.-6.3.), права орендодавця (п.п.7.1.-7.3.), строк дії договору, умови його зміни та припинення (п.п. 8.1.-8.4.).

Зокрема, строк дії був встановлений сторонами до 20.03.2005 (п. 8.1.).

23.03.2004 орендар прийняв в користування за договором оренди №2 виробниче приміщення площею 316,5 м2 по вул. Леніна, 121 в с. Мирному Біляївського району Одеської області, що підтверджується підписаним сторонами актом приймання-передачі, який є додатком до договору (а.с. 34).

Додатковими погодженнями № 7 від 25.03.2005, 7/1 від 04.01.2006 строк дії договору № 2/10/01 від 23.03.2004 визначався до 23.03.2006, 20.03.2007 відповідно (а.с.35, 35а).

01.03.2007 КП «Міськзелентрест» (орендодавець) та ФОП ОСОБА_3 (орендар) підписали нову редакцію договору оренди від 23.03.2004 № 2/10/1 - договір оренди № 702 строком дії спочатку до 01.09.2008, потім до 01.03.2009 (а.с.36-37).

Додатковими угодами від договору оренди № 702 від 01.03.2007 від 03.03.2008 та 01.09.2008 строк дії договору визначено до 01.03.2009 (а.с. 38,38а).

26.12.2008 між КП «Міськзелентрест» та СПД ОСОБА_3 підписано нову редакцію договору оренди нежитлового приміщення № 2/10/1 від 23.02.2004, який затверджено начальником Представництва по управлінню комунальною власністю. В преамбулі сторони визначили, що за взаємною згодою вирішили викласти договір оренди нежитлового приміщення № 2/10/1 від 23.03.2004 в новій редакції з метою приведення його форми відповідно до рішення Одеської міської ради № 3781-V від 25.12.2008 «Про затвердження примірного договору оренди нежилого приміщення (будівлі, споруди), що є комунальною власністю територіальної громади міста ОСОБА_1» (а.с. 39-41).

В п. 1.3. сторони погодили термін дії договору з 23.03.2004 по 31.12.2009.

Додатковою угодою до договору оренди № 2/10/1 від 23.03.2004 в новій редакції від 26.12.2008 № 1 від 14.12.2009 та додатковими погодженнями № 2 від 01.03.2011, № 3 від 01.09.2011, № 4 від 29.02.2012, додатковою угодою б/н від 31.12.2014 сторони подовжували строк дії договору до 31.12.2010. 31.08.2011, 29.02.2012, 28.02.2013, 31.12.2015 відповідно (а.с.41а-43а).

Положеннями п. 2.1. договору в новій редакції визначено, що орендна плата визначається на підставі ст. 19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», Методики розрахунку і порядку використання плати за оренду державного майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України 04.10.1995 зі змінами та доповненнями, рішень Одеської міської ради та виконкому Одеської міської ради.

У відповідності з умовами п. 2.2. договору в новій редакції орендар зобов'язується сплачувати орендну плату, що становить за перший, після підписання нової редакції договору оренди місяць 1748,44 грн. (без урахування податку на додану вартість та індексу інфляції) та є базовою ставкою орендної плати за місяць з урахуванням інфляційного збільшення. Пунктом 2.4. договору визначено, що орендар зобов'язаний вносити орендну плату щомісячно до 10 числа поточного місяця, незалежно від результатів його господарської діяльності.

До червня 2015 року орендар добросовісно виконував свої обов'язки, у тому числі щодо оплати орендної плати, а потім перестав її оплачувати у зв'язку з чим, станом на дату закінчення договору утворилась заборгованість.

Керуючись положеннями ст. 17 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендодавець листом від 11.12.2015 № 2858 повідомив орендаря про те, що строк дії оренди нежитлового приміщення закінчується 31.12.2015 та на новий строк продовжуватися не буде та просив здійснити погашення заборгованості за орендну нежитлового приміщення у розмірі 11583,00 грн. та з 01.01.2016 у 15-денний термін передати Орендодавцю приміщення за актом у належному стані (а.с. 44). ФОП ОСОБА_3 ці вимоги не були виконані.

У зв'язку з наявністю заборгованості з орендної плати та неповернення орендованого майна КП «Міськзелентрест» звернулось до Господарського суду Одеської області з позовом про стягнення з ФОП ОСОБА_3 заборгованості з орендної плати за договором оренди № 2/10/1 від 23.03.2004 у розмірі та виселення ФОП ОСОБА_3 з орендованого приміщення.

Рішенням Господарського суду Одеської області по справі № 916/242/16 від 25.05.2016 позовні вимоги КП «Міськзелентрест» задоволені в повному обсязі та вирішено стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 на користь комунального підприємства „Міськзелентрест” заборгованість у сумі 13617 грн. 37 коп., судовий збір (а.с. 95-99).

Постановою Одеського апеляційного господарського суду від 24.10.2016 року рішення Господарського суду Одеської області від 25.05.2016 у справі № 916/242/16 - змінено, доповнено резолютивну частину рішення наступного змісту: «п.3 виселити Фізичну особу-підприємця ОСОБА_3 з приміщення загальною площею 316,5 кв.м., за адресою: вул. Леніна, 121 в с. Мирному Біляївського району Одеської області, на користь Комунального підприємства «Міськзелентрест» (а.с.100-106).

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. За ч.6 даної частини - доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно зі ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.

За ч. 4 ст. 82 ЦПК обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Таким чином, вищевказаним рішенням Господарського суду Одеської області встановлено факт належної передачі виробничої будівлі загальною площею 316,5 м2, що розташована за адресою: вул. Леніна в с. Мирне Біляївського району Одеської області з державної до комунальної власності, отже власником виробничої будівлі, є територіальна громада м. Одеси в особі Одеської міської ради, яка через уповноважений нею орган, в даному випадку КП «Міськзелентрест», користується усіма правами та обов'язками, передбаченими цивільним та господарським законодавством України щодо власності.

Статтею 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема, із правочинів (ч. 1) і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (ч. 2).

Цивільним кодексом України також передбачено й інші підстави набуття права власності, до яких, крім іншого, належить набуття права власності за набувальною давністю.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Так, інформаційним листом Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справі №24-150/0/4-13 від 28 січня 2013 року в п.6 зазначено, що при вирішенні спорів, пов'язаних з правом власності в силу набувальної давності, судам слід враховувати наступне: право власності на нерухоме майно можна набувати за набувальною давністю лише після 01 січня 2011 року; задоволення судом вимог про визнання за володільцем права власності на нерухоме майно на підставі статті 344 ЦК можливе лише за наявності необхідних умов: добросовісності заволодіння, відкритості, безперервності, безтитульності володіння; за набувальною давністю може бути набуто право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно та майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено; відлік строку набувальної давності починається з моменту заволодіння нерухомим майном; у випадку коли володілець заволодів майном на підставі певного договору з його власником, строк набувальної власності обчислюється з моменту спливу строку позовної давності; у разі втрати майна володільцем не зі своєї волі (усунення володільця від володіння нерухомим майном), неповернення майна у володіння та незвернення з позовом про витребування такого майна протягом року строк набувальної давності переривається; у разі повернення нерухомого майна у володіння чи пред'явлення позову про його витребування строк набувальної давності не переривається, а період, протягом якого володілець не з власної волі був позбавлений володіння, зараховується до строку набувальної давності.

Вирішуючи спір, пов'язаний із виникненням і припиненням права власності, суд першої інстанції врахував, що норми статті 344 ЦК про набувальну давність не підлягають застосуванню у випадках, коли володіння майном протягом тривалого часу здійснювалось на підставі договірних зобов'язань (договорів оренди, зберігання, безоплатного користування, оперативного управління тощо), оскільки право власності у володільця за давністю виникає поза волею і незалежно від волі колишнього власника.

Доводи позивача стосовно того, що він є добросовісним набувачем спірного майна, який користується цим майном весь час відкрито, внаслідок чого за набувальною давністю набув право власності на нього, суд суд розцінює як такі, що не відповідають фактичним обставинам справи, та не відповідають правовому визначенню поняття «добросовісний набувач», згідно Цивільного кодексу України, це особа, яка фактично не мала законних прав на володіння набутим майном, однак, не знала і не повинна була знати, що майно придбане в особи, яка не мала права його відчужувати.

Натомість у судовому засіданні встановлено, що спірне нежитлове приміщення є комунальною власністю територіальної громади м. Одеси, а не Мирненської сільської ради Біляївського району Одеської області. Це приміщення використовувалося ФОП ОСОБА_3 для здійснення підприємницької діяльності на законних підставах, відповідно до договору оренди, до 31.12.2015. З матеріалів справи також вбачається, що власник майна - територіальна громада м. Одеси не втратила інтересу до спірного приміщення, визнає цю річ своєю і не погоджується з можливістю її втрати. А отже відсутні умови, передбачені ст. 344 ЦК України для визнання права власності за набувальною давністю за особою, яка володіє річчю. Крім того, в суді не знайшла свого підтвердження та обставина, що предметом спору є інше приміщення, ніж те, що вказане в рішенні Господарського суду Одеської області.

Враховуючи викладене, суд вважав, що позовні вимоги не знайшли свого підтвердження у судовому засіданні, а тому задоволенню не підлягають.

З таком висновком суду першої інстанції погоджується і апеляційний суд..

Згідно ч.ч. 1,5,6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

За змістом ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду, доводи апеляційної скарги його не спростовують, рішення ухвалено у відповідності до вимог матеріального і процесуального права, у зв’язку з чим апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, оскаржуване рішення суду залишити без змін.

Керуючись: ст. 367; п. 1 ч. 1 ст. 374; ст. 375; 381-384; 390 ЦПК України, колегія суддів ,-

постановила:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_3 – ОСОБА_4– залишити без задоволення.

Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 22 грудня 2017 року – залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає чинності негайно з моменту її прийняття, але може бути оскаржена протягом 30 днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду.

Повний текст постанови виготовлено 26 червня 2018 року

Судді апеляційного суду Одеської області:

ОСОБА_5

ОСОБА_6

ОСОБА_2