Рішення № 74942686, 23.06.2018, Коломийський міськрайонний суд Івано-Франківської області

Справа № 346/1185/18

Провадження № 2/346/980/18

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 червня 2018 р.м. Коломия Коломийський міськрайонний суд Івано - Франківської області

в складі :

головуючого-судді - Потятинника Ю.Р.,

з участю секретаря - Васильчук Я.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Коломиї справу за позовом ОСОБА_1 до ВАТ "Коломиясільмаш" про визнання права власності, -

ВСТАНОВИВ:

Позивач звернувся до суду з даним позовом, який з урахуванням поданих уточнень, мотивує тим, що вона, ОСОБА_1 , з 24 квітня 2007 року (тобто більше десяти років) зареєстрована та постійно проживає в ІНФОРМАЦІЯ_1.

На даний час зареєстрована лише вона ОСОБА_1.

Даний гуртожиток реконструйовано в житловий будинок, кімнати гуртожитку переобладнані в квартири, та зареєстровані окремими об'єктами нерухомого майна, які належать «ВАТ Коломийський завод сільськогосподарських машин» та відносяться до державної корпоративної форми власності.

Реалізуючи право на приватизацію займаної кімнати та згідно з вимогами ст. 4 Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» громадяни, які проживають у гуртожитках, що перебувають у власності підприємств, установ, організацій, утворених у процесі корпоратизації чи приватизації, набувають право на приватизацію займаних жилих приміщень після передачі таких гуртожитків у комунальну власність та за умови, що вони фактично проживають у таких гуртожитках правомірно і тривалий час (не менше п'яти років), вона звернулася до відділу управління комунальним майном Коломийської міської ради, де їй повідомили, що даний гуртожиток реконструйовано в житловий будинок, кімнати гуртожитку переобладнані в квартири, та зареєстровані окремими об'єктами нерухомого майна, які належать «ВАТ Коломийський завод сільськогосподарських машин» та відносяться до державної корпоративної форми власності.

Після цього вона звернулася до ВАТ «Коломиясільмаш» де їй, також, було відмовлено в приватизації даної квартири пояснивши, що приватизація квартир в гуртожитках діючим законодавством не передбачена та, в разі, прийняття рішення відповідного суду про передачу житла у власність, відповідач не буде заперечувати щодо приватизації квартири.

Однак вважає, що відмова відповідача, що не дозволяє здійснити приватизацію кімнати, є незаконною, оскільки в даній квартирі вона проживає на законних підставах, оскільки зареєстрована в ній тривалий час, іншого житла не має та сплачує всі комунальні платежі по утриманню вищевказаної житла. При цьому житлові чеки не були використані.

Відповідно до ордеру «на житлову площу в гуртожитку» від 24.04.2007 року № 80 її заселено у кімнату № 36 будинку № 3 по вулиці Лисенка в місті Коломия.

Крім того, вона зареєстрована та фактично постійно проживає у вказаній кварирі на законних підставах більше 10-років та сплачує за житлово- комунальні послуги, про що свідчать наявні у справі документи.

Згідно ч. 1 ст. 344 ЦК України, особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (напувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом.

Також, згідно Постанови пленуму ВССУ з розгляду цивільних і кримінальних справ від 07.02.2014 № 5 «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» відповідно до частини першої статті 344 ЦК особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном - протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено ЦК.

При вирішенні спорів, пов'язаних із набуттям права власності за набувальною давністю, суди повинні враховувати, зокрема, таке:

- володіння є добросовісним, якщо особа при заволодінні чужим майном не знала і не могла знати про відсутність у неї підстав для набуття права власності; володіння визнається відкритим, якщо особа не приховувала факт знаходження майна в її володінні. Вжиття звичайних заходів щодо забезпечення охорони майна не свідчить про приховування цього майна;

- володіння визнається безперервним, якщо воно не переривалось протягом всього строку набувальної давності. У разі втрати не із своєї волі майна його давнісним володільцем та повернення цього майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування набувальна давність не переривається (частина третя статті 344 ЦК). Не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є сингулярним чи універсальним правонаступником, оскільки в цьому разі вона може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК), (п. 9 Постанови)

Можливість пред'явлення до суду позову про визнання права власності за набувальною давністю випливає з положень статей 15 та 16 ЦК, а також частини четвертої статті 344 ЦК, згідно з якими захист цивільних прав здійснюється судом шляхом визнання права. У зв'язку з цим особа, яка заявляє про давність володіння і вважає, що у неї є всі законні підстави бути визнаною власником майна за набувальною давністю, має право звернутися до суду з позовом про визнання за нею права власності.

Виходячи зі змісту частини першої статті 349 ЦК. відсутність державної реєстрації права власності на нерухоме майно не є перешкодою для визнання права власності на це майно у зв'язку зі спливом строку набувальної давності, оскільки така державна реєстрація може бути здійснена після визнання права власності за набувальною давністю.

Рішення суду, що набрало законної сили, при задоволення позову про визнання права власності за набувальною давністю є підставою для реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно (пункт 5 частини першої статті 19 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень"), (п. 14 Постанови).

Відповідно до ст. 47 Конституції України, кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.

Статтею 15 та 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Серед способів захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, визнання права та примусове виконання обов'язку в натурі.

Згідно з п. 1 ст. 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир, квартир у гуртожитках, призначених для проживання сімей чи одиноких осіб, кімнат у квартирах та однокімнатних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень державного житлового фонду на користь громадян України.

При цьому п. 5 ст. 5 зазначеного Закону передбачає право громадянина України на приватизацію займаного ним житла безоплатно в межах номінальної вартості житлового чеку або з частковою доплатою один раз.

Відповідно до п. 5, 6, 8 Положення про порядок передачі квартир (будинків) у власність громадян, затвердженого Наказом Державного комітету України по житлово-комунальному господарству 15.09.1992 р. № 56, передача займаних квартир (будинків) здійснюється в приватну (для одиноких наймачів) та у спільну (сумісну або часткову) власність за письмовою згодою всіх повнолітніх (віком від 18 і більше років) членів сім'ї з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку) шляхом безоплатної передачі громадянам квартир (будинків), виходячи з розрахунку санітарної норми 21 квадратний метр загальної площі на наймача і кожного члена його сім'ї та додатково 10 квадратних метрів на сім’ю. Якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій пунктом 6 цього Положення, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно.

Оскільки її право власності на квартиру, що надана відповідними організаційно-розпорядчими документами, не може бути визнано в позасудовому порядку, то в неї є підстава звернутися до суду із даним позовом.

Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.

Відповідно до ст. З ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Згідно з положеннями ст. 317 ЦК України власникові належить право володіння, користування та розпорядження своїм майном, а ст. 321 ІДК України передбачено, що право власності є непорушним і ніхто не може бути протиправно позбавлений його або обмежений у здійсненні.

Відповідно до ст. 319 ЦК України, власник володіє, користується та розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.

Згідно із ст. 392 ЦК України власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

На підставі, вищенаведеного, позивач просить визнати за нею, право власності на квартиру №3 в гуртожитку за адресою м. Коломия, вул. Лисенка, буд. 36.

Позивач та його представник в судове засідання не з”явились, але представник позивача подала до суду заяву в якій просять справу розглядати у її відсутності, позов підтримала в повному обсязі та не заперечила щодо заочного розгляду справи.

Представник відповідача в судове засідання не з'явився, але подав заяву в якій просить позов вирішити на погляд суду у їх відсутності.

Суд, враховуючи уточнення доводів позову та дослідивши зібрані докази, а саме: копію паспорта та картки фізичної особи – платника податків позивача;копію технічного паспорта на квартиру №36 у житловому будинку №3 по вул. Лисенка в м. Коломия, виданого ОСОБА_1 11.08.2016 року; повідомлення Коломийської міської ради від 15.06.2017 року №С-918 про те, що гуртожиток за адресою вул. Лисенка, 3 реконструйовано в житловий будинок, кімнати гуртожитку переобладнані в квартири, та зареєстровані окремими об'єктами нерухомого майна, чотири з яких належать ВАТ «Коломийський завод сільськогосподарських машин» та відносяться до державної корпоративної форми власності. Тому, у Коломийської міської ради немає правових підстав передачі жилих приміщень за адресою вул. Лисенка, 3 у приватну власність; відповідь на заяву позивача , якою ВАТ «Коломиясільмаш» 10.07.2017 року №1/189 повідомляє щодо оформлення передачі в приватну власність квартири в житловому будинку (колишньому гуртожитку), що належить ВАТ «Коломиясільмаш» , що підприємство на даний час перебуває в стадії санації згідно Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом. Згідно плану санації затвердженого відповідною ухвалою Господарського суду Івано-Франківської області гуртожиток по вул. Лисенка, 3 підлягає безоплатній передачі у комунальну власність місцевої громади. В зв'язку з цим ВАТ «Коломиясільмаш» не має права передати у приватну власність зазначену квартиру. В разі прийняття рішення відповідного суду про передачу житла у власність, ВАТ «Коломиясільмаш» не буде заперечувати щодо приватизації квартири по вул. Лисенка, 3/36 заявниками; звіт про оцінку майна наданий ТзОВ «Галтекс плюс», відповідно до якого ринкова вартість вищевказаної квартири становить 199 217 (сто дев'яносто дев'ять тисяч двісті сімнадцять ) гривень; довідку про склад сім'ї позивача від 11.08.2016р.; корінець ордера на житлову плдощу в гуртожитку № 80 від 24.04.2007р. з додатком про вселення позивача з сім'єю в кімнату № 36 будинку № 3 по вул. Лисенка в м. Коломиї, - вважає, що доводи та вимоги позивача підставні і підлягають до задоволення, оскільки в судовому засіданні на підставі вищевказаних доказів встановлено, що позивач в 2007 року вселилась на підставі ордера, зареєстрована і постійно проживає в квартирі № 36 (колишній кімнаті гуртожитку), яка розташована в будинку № 3 по вул. Лисенка в м. Коломиї та сплачує за житлово-комунальні послуги, тобто добросовісно, безперервно і відкрито володіє даним житлом більше 10 років, а тому набула на нього право власності у відповідності до норм ст. 344 ЦК України.

На підставі викладеного та ст. 16, 319, 328, 392, ЦК України та керуючись ст. 247 ч.2, 263-265, 268, 280-289 ЦПК України,

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити. Визнати за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_2, РНОКПП: НОМЕР_1, право власності на квартиру №3 за адресою м. Коломия, вул. Лисенка, буд. 36, Івано-Франківської області.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою, яка може бути поданою протягом тридцяти днів з дня складання повного рішення.

На рішення може бути подана апеляційна скарга до Апеляційного суду Івано-Франківської області протягом 30 днів з дня складення повного рішення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом встановлених вищевказаних строків не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повне рішення складено 26 червня 2018 року.

Суддя Потятинник Ю. Р.