Рішення № 74942536, 21.06.2018, Київський районний суд м. Одеси

______________________

Справа № 520/1226/14-ц

Провадження № 2/520/1966/18

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21.06.2018 року

Київський районний суд м. Одеси

в складі: головуючого судді Калашнікової О.І.

при секретарі Шеховцевій О.В.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за правилами загального позовного провадження за позовом Публічного Акціонерного товариства ОСОБА_1 банк «ПриватБанк» до ОСОБА_2 про відшкодування завданих збитків,

Встановив:

ПАТ ОСОБА_1 «ПриватБанк» в лютому 2014 року звернувся до суду з вимогами постановити рішення, яким стягнути з відповідача на користь банку на відшкодування заподіяної установі шкоди в сумі166650 грн, посилаючись на наступне: позивач і відповідач перебували в трудових відносинах – ОСОБА_2 працював на посаді спеціаліста з обслуговування і видачі кредитів Бізнесу споживчого кредитування ГРУ, РУ,СФ і між банком та ОСОБА_2 15.04.2010 року укладено договір про повну матеріалу відповідальність. 30.10.2012 року ОСОБА_2 звільнено з банку з підстав, визначених ст.38 КЗпП України. ОСОБА_3 у позові зазначає, що в 2011 році при реалізації заставного автомобіля відповідач порушив вимоги наказу ПАТ КБ «Приватбанк» від15.05.2009 року «Зміни в технології вилучення автомобілів» і завдав банку шкоду на суму 166650 грн, посилаючись на положення ст.134 КЗпП України, ОСОБА_1 вимагав стягнути з відповідача вищевказану грошову суму.

До провадження судді Калашнікової О.І. справу передано у відповідності до положень ст..11-1 ЦПК України (в редакції, чинній на той період час) 27.10.2015 року. Провадження по справі було зупинено до розгляду Приморським райсудом м.Одеси кримінального провадження за обвинувачуванням ОСОБА_2 у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ст..191 ч.1 КК України.

11.09.2017 року після отримання ухвали Приморського райсуду м.Одеси від 17.02.2017 року про звільнення ОСОБА_2 від кримінальної відповідальності провадження по даній справі було відновлене.

16.02.2018 року до суду від ПАТ КБ «Приватбанк» надійшла заява про зменшення позовних вимог: ОСОБА_1 вимагає стягнути з відповідача на відшкодування шкоди 85456,54 грн з тих підстав, що відповідач частково відшкодував спричинену шкоду.

Представник банку до суду не з’являється, надав заяву про вирішення спору за його відсутності, зазначивши, що позов підтримує.

Представник відповідача позов не визнає.

Суд вислухав представника відповідача, вивчив матеріали справи і встановив наступне: 15.04.2010 року ОСОБА_2 був прийнятий на посаду спеціаліста з обслуговування і видачі кредитів Бізнесу споживчого кредитування ГРУ РУ СФ Приватбанку. 15.04.2010 року між відповідачем та позивачем було укладено договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність. В 2010 році ОСОБА_2 було доручено банком реалізацію заставного майна – автомобіля Мітсубісі Паджеро, 2005 року випуску. У грудні 2011 року відбулись електронні торги з продажу заставного автомобіля, переможцем аукціону з продажу автомобіля за ціною 114636 грн став громадянин ОСОБА_4, який вніс на транзитний рахунок ПАТ КБ «ПриватБанк» 43172 грн. На початку 2012 року ОСОБА_2 видав автомобіль ОСОБА_4 без повної оплати заставного майна.

ОСОБА_3 доводить, що ОСОБА_2, порушуючи порядок реалізації вилучених автомобілів, який затверджено Наказом Приватбанку від 15.05.2009 року № PR-2009-184 «Зміни в технології вилучення автомобілів», на власний розсуд продав вилучений у боржника ОСОБА_3 ОСОБА_5 автомобіль Мітсубісі Паджеро, отриманими коштами розпорядився на свою користь.

На обґрунтування своїх вимог банк посилається на пункт 34.5 договору застави, укладеного між ПАТ КБ « Приватбанк» та позичальником ОСОБА_5 , яким визначена заставна вартість автомобіля, що в подальшому був реалізований ОСОБА_2 на власний розсуд та на власну користь. На момент укладання договору застави 27.08.2007 року вартість цього автомобіля становила 166 650 грн.

14.07.2012 року проданий ОСОБА_2 автомобіль був зареєстрований за новим власником.

ПАТ КБ «Приватбанк» вважає, що саме з цієї дати у позивача виникло право вимоги до ОСОБА_2 про відшкодування завданої шкоди, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України.

За результатами службового розслідування за ОСОБА_2 було визначено суму спричиненого ОСОБА_3 збитку у розмірі заставної вартості майна, а саме 114636 гривень, що еквівалентно 14 342,00 доларам США за курсом 8,0 грн. станом на 23.11.2012 року (дата початку облікування заборгованості на рахунку дебіторської заборгованості ОСОБА_2О.).

Так як зобов’язання, які забезпечувалися реалізованим автомобілем по кредитному договору між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 визначені в доларах США, то і суму спричиненої шкоди ПАТ КБ «Приватбанк» визначив у доларах США.

22.02.2016 року ОСОБА_2 було погашено суму спричиненої шкоди у розмірі 10 955,29 доларів США за рахунок отриманого спадку.

Решта суми у розмірі 3 386,7 доларів США спричиненої шкоди списано позивачем за рахунок страхового резерву. Це сума заборгованості, яка нарахована позивачем та передбачена ч. 3 ст. 1069 ЦК України.

На підтвердження своїх вимог банк посилався на такі докази: Наказ про прийняття на роботу відповідача, Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність, розрахунок заборгованості.

Дослідивши надані сторонами докази і наведені доводи, суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав:

За змістом частини першої статті 3 КЗпП України трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності та галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами, регулює законодавство про працю.

Працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов’язків (стаття 130 КЗпП України). За статтею 134 цього Кодексу відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, зокрема, коли шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку. Для звернення власника або уповноваженого ним органу до суду в питаннях стягнення з працівника матеріальної шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, встановлюється строк в один рік з дня виявлення заподіяної працівником шкоди (частина третя статті 233 КЗпП України).

ПАТ КБ «Приват Банк» як в первісному позові так і в заяві про зменшення позовних вимог зазначив, що у банку право вимоги до ОСОБА_2 про відшкодування завданої шкоди, відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 134 КЗпП України виникло 14.07.2012 року, але до суду з позовом банк звернувся 05.02.2014 року, тобто банк звернувся до суду за захистом своїх прав з порушенням визначеного законом строку.

Відповідно до статті 234 КЗпП України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки. Отже, строк звернення до суду у справах щодо трудових правовідносин врегульовано нормами КЗпП України.

ПАТ КБ «Приватбанк» з заявою про поновлення строку не звертався до суду. Ні в позові ні в заяві про зменшення позовних вимог ОСОБА_1 не зазначав будь-яких поважних причин порушення строку звернення до суду з цим позовом.

Пленум Верховного Суду України № 14 від 29 грудня 1992 р. роз’яснив, що «при вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, завданої діями працівника, суди повинні перевіряти, чи додержався власник або уповноважений ним орган установленого статтею 233 КЗпП України річного строку з дня виявлення заподіяної працівником шкоди для звернення до суду з позовом про її відшкодування. Цей строк застосовується і в разі звернення із заявою прокурора. Днем виявлення шкоди слід вважати день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, завданої працівником. Днем виявлення шкоди, встановленої в результаті інвентаризації матеріальних цінностей, при ревізії або перевірці фінансово-господарської діяльності підприємства, установи, організації, слід вважати день підписання відповідного акта або висновку».

Отже, винесення судом ухвали про звільнення відповідача від кримінальної відповідальності за ч.1 ст.191 КК України у зв’язку з закінченням строків давності притягнення до кримінальної відповідальності, не усуває юридичного значення доведених до відома юридичної особи або органу державного управління актів, висновків та інших документів, що підтверджують початок перебігу встановленого частиною третьою статті 233 КЗпП України строку звернення до суду.

Керуючись ст.ст.259,263-265,268,282 ЦПК України, суд

Вирішив

Позов Публічного акціонерного товариства ОСОБА_1 «ПриватБанк” до ОСОБА_2 про відшкодування завданих збитків залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржено в Одеський апеляційний суд через Київський райсуд м. Одеси протягом 30 днів з дня його проголошення.

Суддя Калашнікова О. І.